Успенська церква Унівської лаври: храм-твердиня над цілющим джерелом

Під західними мурами цієї обителі досі б’є джерело, а над ним стоїть храм, у фризі якого прорізано бійниці: молитва і пильність тут мали спільну стіну.

Коротко

Адреса	с. Унів, Львівський район, Львівська область
Збудовано	бл. 1550–1570 (ВУЕ — 1570); перебудова 1741 р.
Фундатор	Олександр Ванько Лагодовський (помер 1574)
Тип	однонавний оборонний храм з півкруглою апсидою, вежа-дзвіниця біля притвору
Стиль	перехід від пізньої готики до раннього ренесансу; бароковий західний фронтон
Статус	пам’ятка архітектури національного значення; одна з двох лавр УГКЦ (поряд зі Свято-Іванівською у Львові)

Історія

Монастир в Уневі старший за свою церкву. Археологи відносять його початки до кінця XIII століття, перша письмова згадка — грамота короля Владислава II Ягайла 1395 року. Опікувалися обителлю князі з роду Гедиміновичів, а 1542 року король Сигізмунд I Старий узаконив статус Унівської архимандрії. 1549 року монастир спалили татари.

Далі починається історія, яку в Уневі розповідають як переказ. Шляхтич Олександр Ванько Лагодовський страждав від болю в ногах; за однією версією, він зламав ногу, упавши з коня на полюванні. Уві сні йому з’явилася Богородиця і звеліла шукати джерело на схід від його маєтків. Він знайшов його біля згарища обителі, обмився і одужав, а на попелищі натрапив на неушкоджену ікону Богородиці. На подяку Лагодовський звів над джерелом муровану церкву Успіння і відновив монастир. ВУЕ датує храм 1570 роком; інші джерела говорять про будівництво в 1549–1574 або 1550–1570 роках. «Голос України» переказує й народну етимологію назви села — від «гуні», верхнього одягу, який лицар зняв, щоб скупатися в джерелі.

Свого розквіту обитель досягла за архимандритів Варлаама й Атанасія Шептицьких у XVII–XVIII століттях, коли стала греко-католицькою. 1741 року Атанасій перебудував церкву, і вона набула сучасного вигляду. У 1648–1765 роках, за ВУЕ, тут працювала друкарня. 1790 року австрійська влада скасувала монастир, і церква стала парафіяльною. З 1818 року тут жив митрополит Михайло Левицький, кардинал з 1856 року: при ньому засипали рови, розрівняли вали й розібрали частину веж, але, як пише «Україна Інкогніта», саме його резиденція врятувала комплекс від руйнування.

Митрополит Андрей Шептицький відродив тут чернече життя і передав обитель студитам; студити отримали Унівську резиденцію 1919 року; статус лаври, за Радіо Свобода, обитель дістала 24 листопада 1926 року. Ігуменом обителі став брат митрополита Климентій Шептицький. Під час Другої світової війни в лаврі, за Wikipedia і «Голосом України», переховували євреїв. Після війни радянська влада монастир закрила, ченців заарештували чи вивезли, серед заарештованих був і ігумен Климентій Шептицький, якого 2001 року Папа Іван Павло II проголосив блаженним. У будівлях був концтабір для католицького духовенства, потім будинок для літніх людей і психоневрологічний інтернат. Ченці повернулися в 1989–1991 роках, а в 1992–2004 роках комплекс реставрували. 1998 року при лаврі відкрили Музей сакрального мистецтва, 2008 року обитель отримала статус ставропігійного монастиря. За Радіо Свобода (2024), тут живе близько тридцяти ченців, і лавра є найбільшим паломницьким центром Галичини: прочани йдуть сюди пішки до ікони і до джерела у третю неділю травня, коли з 2004 року святкують Унівську ікону, і на Успіння Богородиці (до 2023 року — 28 серпня; після переходу УГКЦ на новоюліанський календар свято припадає на 15 серпня).

Над монастирем піднімається Чернеча гора. Карта УГКЦ пише, що старий монастир стояв саме там, за двісті метрів від нинішнього, де тепер чернечий цвинтар. На цвинтарі видно фундамент давнього храму, хрести й надгробки XVII століття, а за Карпати.info — і вали городища, яке називають Володимировим градом.

Хронологія

Цифри в квадратних дужках — номери джерел у списку внизу сторінки. Позначка «за даними …» означає, що факт підтверджено лише одним джерелом. Розділ «Переказують» — перекази й легенди: їх записано в джерелах, але документально не підтверджено.

Княжа доба й початки обителі

1. XI–XII ст.

   На Чернечій горі над нинішнім селом існував монастирський осередок. Розкопки львівської експедиції (1998–2005) виявили на вершині й західному схилі гори залишки двох середньовічних монастирських комплексів княжої доби; городище оточував зовнішній вал завдовжки близько 2,5 км. ^{[1, 15]}

2. Кінець XIII ст.

   Монастир постає біля підніжжя гори, на місці нинішньої обителі: так датують його сучасні археологічні дослідження. Euromaidan Press називає XIII ст. лише імовірним, а ESU пише про XIV ст. ^{[2, 3, 10]}

3. Близько 1400

   За Вікіпедією, Karpatium і довідником TravelsInUA, первісний православний монастир заснував князь Федір Любартович. ESU імені засновника не називає. ^{[1, 10, 25]}

4. 1395

   Перша писемна згадка про Унів: грамота польського короля Владислава II Ягайла, видана в Глинянах, згадує «широко відомий» Унівський монастир. ^{[3, 10]}

5. 1542

   30 липня король Сигізмунд I Старий підтвердив особливий статус обителі: право самій обирати архимандрита, заборону львівському єпископові втручатися в її майно. Унів став архимандрією. ^{[3, 10]}

Лагодовський і мурована обитель

1. 1549

   Татари зруйнували й спалили обитель разом із храмом Успіння. Вікіпедія датує татарський напад 1548 р. ^{[1, 10, 25]}

   

2. Середина XVI ст.

   Шляхтич Олександр Ванько Лагодовський, ктитор обителі до смерті 1574 р., відбудовує її й зводить муровану оборонну церкву Успіння над цілющим джерелом. Точну дату храму джерела дають по-різному: Вікіпедія — 1548, інші — «середина XVI ст.»; ВУЕ, за даними поточної статті, — 1570. ^{[1, 24, 25, 27]}

   

3. 1601

   До Унева запрошено Єзекиїла (в схимі Йова) Княгиницького, який щойно повернувся з Афону й розпочав реформи. За даними журналу «ВІСНИК». ^[4]

4. 1606

   Архимандрит Ісая намагається організувати друкарню; за «Віснику», для роботи в ній, імовірно, запросили Івана Вишенського. Euromaidan Press пише, що 1606 р. Вишенський жив у монастирі. Монастир має бібліотеку й малу друкарню. ^{[1, 3, 4]}

5. 1630-ті

   Поряд із храмом зведено двоярусну дзвіницю. ^[1]

6. 1646–1648

   За ESU, з 1646 р. тут працює друкар Андрій Скульський; Euromaidan Press датує початок друкарської діяльності 1648 р. ^{[2, 3]}

   

Золота доба Шептицьких

1. 1668

   Архимандрит Варлаам Шептицький відновлює друкарню й відбудовує монастир; за «Вісником», наступного року вийшла перша книга відновленої друкарні. ^{[1, 4, 6]}

2. 1711

   В Уневі відбувся собор монастирських настоятелів за ініціативою Варлаама Шептицького. За даними Euromaidan Press. ^[3]

3. 1715–1746

   Архимандритом є Атанасій Шептицький (за «Вісником», з 1713 р.); 1729 р. він стає митрополитом Київським, і Унів лишається його головною резиденцією. За Атанасія відбулася перебудова церкви й монастиря та відновлено друкарню. ^{[4, 6]}

4. 1730

   У храмі встановлено новий іконостас. За «Вісником»; ВУЕ, за даними поточної статті, називає 1731 р. ^[4]

5. 1732–1747

   Друкарня випускає «Собраніє припадків» (1732) і служебники (1733, 1740, 1747). За весь час вона видала понад 60 книг. ^{[2, 6]}

6. 1735–1773

   Діє музична капела Атанасія Шептицького: перша згадка — 1735 р.; у грудні 1738 р. в монастирі висвятили мукачівського єпископа Юрія Блажовського, на урочистостях грали вісім інструменталістів і п'ятеро співаків. За даними Кузьмінського і Мороза. ^[16]

7. 1741

   За даними ВУЕ, Атанасій перебудував церкву: західний фасад отримав бароковий фронтон із гербом Шептицьких, стіни — підпори. ^[26]

   

Закриття, резиденція митрополита і студійське відродження

1. 1790

   Австрійська влада закриває монастир. Бібліотеку розпорошено (на той час 108 стародруків і 20 рукописів, за Ясіновським). ^{[1, 3, 4, 5]}

2. 1818

   Маєток остаточно переданий митрополиту Михайлу Левицькому, який влаштовує тут літню резиденцію, а згодом оселяється в Уневі. За даними ВУЕ, при ньому засипали рови, розрівняли вали й розібрали частину веж. ^{[3, 4, 26]}

3. 1820-ті

   Збудовано митрополичі палати (літній палац). ^{[1, 27]}

4. 14 січня 1858

   Помирає в Уневі митрополит і кардинал Михайло Левицький (кардинал з 1856 р.). ^{[1, 3, 22]}

5. 1919

   Унівську резиденцію галицьких митрополитів передано монахам-студитам, які втратили скнилівську лавру в роки війни. Тут вони відкрили іконописну школу й палітурню. ^{[2, 4, 6, 7, 20]}

6. 1926

   Ігуменом стає Климентій Шептицький, брат митрополита; за Радіо Свобода, 24 листопада 1926 р. митрополит надав монастирю статус лаври. ^{[6, 7]}

7. 1935–1936

   Студійські іконописці розписали храм і мури монастиря. За даними «Вісника». ^[4]

8. 1935–1939

   Лавра видає журнали «Ясна путь» (1935–1939) і «Промінчик сонця любови»; з 1935 р. працює друкарня. ^{[2, 6]}

Війна, табір, інтернат і відродження

1. 1939–1944

   Радянська, потім німецька окупація. На початку 1944 р. у лаврі було 23 єромонахи, 7 ієродияконів і 76 монахів. За даними «Вісника». ^[4]

2. 1942–1944

   Монахи переховували єврейських дітей. Вихованцями притулку були, зокрема, Адам Ротфельд і (за LB.ua) Одед Амарант; у школі вчитель Микола Дюк із січня 1943 до липня 1944 р. переховував п'ятьох євреїв, серед них майбутнього нобелівського лауреата Роалда Гоффмана. ^{[1, 12, 21]}

3. 1946

   Після ліквідації УГКЦ радянська влада влаштувала в лаврі концтабір для греко-католицького духовенства й монашества; церкву зачинили. ^{[6, 11, 20]}

4. 5 червня 1947

   У монастирі провели обшук і заарештували архимандрита Климентія Шептицького (78 років). За ТСН, спецнарада МДБ засудила його 1948 р. до 8 років, Euromaidan Press пише про 25 років. Він помер 1 травня 1951 р. у Володимирській в'язниці. ^{[3, 7, 8, 9]}

5. 1947 – 1989

   У будівлях діє будинок для людей похилого віку, потім психоневрологічний інтернат для жінок; церкву перетворили на клуб, іконостас XVIII ст. замалювали. ^{[3, 7, 13]}

6. 1989–1993

   Церква вийшла з підпілля (1989); студити повернулися відкрито (1989–1991). Навечір'я Різдва 1991 р. відбулася перша літургія, і дзвони вперше за пів століття задзвонили. Інтернат закрили 1992–1993 рр.; за розповіддю ігумена Севастіяна Дмитруха, в ньому мешкало 350 пацієнтів. ^{[4, 6, 7, 20]}

7. 1998

   Відкрито Музей сакрального мистецтва (сім залів; оновлений і розширений 2011 р.). ^[17]

8. 2001

   Папа Іван Павло II беатифікував Климентія Шептицького (1996 р. його визнано праведником народів світу). ^{[8, 9]}

9. 2003

   Селу повернули історичну назву Унів. ^{[2, 3, 21]}

10. 2004

    Патріарх Любомир Гусар за проханням ченців установив свято Унівської ікони на третю неділю травня. ^[18]

11. 2005

    В Уневі відкрили меморіальну дошку на знак вдячності братам Шептицьким за порятунок євреїв; був присутній Адам Ротфельд, тоді міністр закордонних справ Польщі. ^{[12, 28]}

12. 4 травня 2008

    Патріарх Любомир (Гусар) оголосив монастир ставропігійним, тобто підпорядкованим безпосередньо Патріархові УГКЦ. За повідомленням Byzantine Catholic World. ^[19]

13. 2022

    Лавра прихистила 50 переселенців (РІСУ, жовтень 2022 р.); згодом Радіо Свобода говорить про сотні людей. ^{[13, 14]}

14. 2024

    Ієромонах Макарій (Дутка) встановив рекорд України з жиму лежачи (193 кг) і замість привітань просив гроші на дрони для війська. ^{[13, 14]}

Втрачене й відтворене

Архітектура

Церква стоїть посеред монастирського двору. Вона однонавна, з півкруглою вівтарною апсидою, і належить до перехідного стилю від пізньої готики до раннього ренесансу. Склепіння членують пізньоготичні нервюри. ВУЕ називає храм рідкісним зразком інкастельованої, тобто пристосованої до оборони, церкви: конструкція склепінь дозволяла влаштувати над ними оборонну галерею, а у вінчальному консольному фризі по периметру прорізано ключовидні бійниці для ручної вогнепальної зброї.

До південного фасаду притвору прибудовано двоярусну квадратну в плані вежу-дзвіницю; на ній, за даними «КругоЛьвова», знайдено дату «1638». Після перебудови 1741 року західний фасад отримав бароковий фронтон із вирізьбленим у камені гербом Шептицьких, а стіни — підпори.

Монастир має квадратний у плані мурований периметр із фортечними мурами й бійницями. Спершу чотири вежі стояли по кутах, п’ята — над східною в’їзною брамою; решту, за ВУЕ, розібрали на початку XIX століття. Збереглися дві, які фланкують західний мур; у північно-західній на трьох рівнях видно ключовидні бійниці.

Нижче — два елементи храму: на фото й у кресленні. Креслення показують форму, а не точні розміри.

Вінчальний фриз із бійницями

Бійниці мають форму ключової шпарини й ідуть по периметру під самим дахом. Знизу вони виглядають майже орнаментом, поки не згадаєш, навіщо їх робили.

Вежа-дзвіниця

Вежа примурована до притвору і має строгий, майже фортечний вигляд. Нова дзвіниця-каплиця на зовнішньому подвір’ї з’явилася вже після 1991 року.

Нюанси, які легко пропустити

Ключі, сховані від нападника. 1631 року Станіслав Баратинський намагався захопити монастир. Напади відбили, а ченці, як пише «Україна Інкогніта», сховали ключі від церкви.

Гармата під землею. 2002 року під час земляних робіт знайшли залишки в’їзної брами, гармату й близько п’ятдесяти кам’яних ядер. Оборонний характер обителі тут не метафора, а археологічна знахідка.

Надгробок у двох місцях. Ренесансний надгробок Лагодовського зі скульптурним портретом спершу стояв у церкві. Оригінал тепер в Олеському замку, у монастирській галереї — копія, яку вважають одним із найкращих зразків галицької ренесансної скульптури.

Ікона в окладі, що пережив оригінал. Оригінал Унівської ікони не зберігся, а дві давні копії, за Картою УГКЦ, зникли після закриття лаври. Уцілів оклад XVIII століття. Тепер він прикрашає копію, яку ієромонах Ювеналій Мокрицький написав за старими гравюрами й фотографіями; її перенесли до лаври 1995 року.

Друкарня на сто років. Унівська друкарня, яка, за ВУЕ, працювала в 1648–1765 роках, за Картою УГКЦ видала понад шістдесят найменувань. Для обителі на пагорбах Гологор це була справа не менш помітна за мури: книжки йшли значно далі, ніж долітали ядра.

Багаття в храмі. За радянської доби, за ВУЕ, сплюндрували надгробки й поховання, зокрема кардинала Левицького, а в церкві кілька разів розпалювали багаття, у яких палили богослужбові книги. Іконостас XVIII століття (1730 р. за «Вісником», 1731 р. за ВУЕ) замалювали, а розписи 1935–1936 років, за ВУЕ, забілили.

Реформатор з Афону. За «Вісником», 1601 року до Унева запросили Єзекиїла (в схимі Йова) Княгиницького, який щойно повернувся з Афону й розпочав тут реформи; згодом він заснував Манявський скит. Іван Вишенський, за Euromaidan Press, 1606 року жив у цьому монастирі.

Фотогалерея

Камінь і матеріал

Церква і мури муровані; на західному фронтоні — вирізьблений у камені герб Шептицьких. Стіни після перебудови XVIII століття укріпили підпорами. Сухої статистики про камінь джерела не дають, зате дають археологію: кам’яні ядра, знайдені 2002 року, — теж частина історії матеріалу цієї обителі.

Нервюрне склепіння — найчесніша частина пізньої готики: ребро показує, куди йде навантаження, і нічого не приховує. Різьблений герб на фронтоні працює інакше — він нічого не несе, зате все пояснює. У добре продуманому храмі є місце обом. Так само і з кам’яною скульптурою: рельєф на фасаді варто вирішувати разом зі стіною, а не після неї.

Інші храми, що вміли оборонятися, — Покровська церква в Сутківцях та Успенська церква в Зимному. Про те, що стоїть на місці втраченого іконостаса, — у статті «Що таке іконостас».

Чи знали ви

Переказують

Постаті

• Федір Любартович — за Вікіпедією та Karpatium, перший патрон і засновник православного монастиря (бл. 1400).
• Владислав II Ягайло — король; перша писемна згадка про Унів (1395).
• Сигізмунд I Старий — король; 1542 р. підтвердив привілеї й статус архимандрії.
• Олександр Ванько Лагодовський — шляхтич, ктитор, засновник мурованої церкви (†1574).
• Йов (Єзекиїл) Княгиницький — ієромонах, реформатор; за «Вісником», запрошений до Унева 1601 р.; згодом діяв на Манявському скиті.
• Іван Вишенський — письменник-полеміст; за Euromaidan Press, 1606 р. жив в Уневі.
• Варлаам Шептицький — архимандрит, відновив друкарню й монастир (1668).
• Атанасій Шептицький — архимандрит і митрополит, перебудував церкву, заснував капелу.
• Михайло Левицький — митрополит і кардинал, зробив Унів резиденцією, помер тут 1858 р.
• Антін Петрушевич — історик, секретар Левицького, упорядник його бібліотеки.
• Андрей Шептицький — митрополит, відновник студійського чернецтва, передав Унів студитам.
• Климентій Шептицький — ігумен і архимандрит, праведник народів світу (1996), блаженний (2001).
• Герман Будзінський — настоятель, 1941 р. закликав односельців не підіймати руку на євреїв.
• Микола Дюк — вчитель, що 1943–1944 рр. переховував п’ятьох євреїв.
• Севастіян Дмитрух — ігумен, очолив відновлення лаври після 1990 р.
• Макарій (Дутка) — ієромонах-волонтер і пауерліфтер.

Як цитувати