Покровська церква в Сутківцях: храм, що вмів оборонятися

Більшість храмів захищали людей молитвою. Церква в Сутківцях — ще й стінами: її другий ярус призначався для оборони.

Коротко

Адреса	с. Сутківці, Хмельницький район, Хмельницька область
Збудовано	1476 р. — перебудова оборонної споруди на церкву (за даними джерел)
Тип	оборонний храм-тетраконх: центральний об’єм і чотири півкруглі вежі, два яруси
Матеріал	дрібний камінь на вапняному розчині; цегляні склепіння
Статус	пам’ятка архітектури національного значення (охоронний № 220056)
Церква	з 2019 р. громада — Православна Церква України; доступ до храму з травня 2024 р.

Історія

Сутківці лежали на Кучманському шляху, яким ходили татарські загони. Тому споруду над Ушицею звели передусім як укріплення. За найпоширенішою версією, 1476 року її перебудували на церкву. Хто саме будував — сказати певно не можна: джерела згадують родину власників села, але по-різному передають і ім’я, і ранню дату укріплення. Дослідники досі сперечаються, чи храм виріс із башти-донжона, чи від початку задуманий як сакральна будівля.

У XVI столітті стіни першого ярусу розписали фресками. У другій половині XVIII століття над притвором поставили дерев’яну двоярусну дзвіницю з бароковою главкою. Перебудови 1894 і 1903 років прибрали фронтони, гонт замінили бляхою, і будівля втратила частину готичних рис.

У 1990-х храм обштукатурили цементом зсередини й ззовні; стіни почали мокнути, а фрески — гинути. У 2006–2009 роках пройшла реставрація за проєктом Євгенії та Ольги Пламеницьких: стіни просушили, частково зняли цементну штукатурку, відновили середньовічний дах і частину парапету з машикулями. За словами співорганізаторки збору коштів Анастасії Донець (Суспільне, 2024), цементне покриття на стінах для пам’ятки «смертельне»; чи збереглися під ним фрески, невідомо.

Хронологія

Цифри в квадратних дужках — номери джерел у списку внизу сторінки. Позначка «за даними …» означає, що факт підтверджено лише одним джерелом. Розділ «Переказують» — перекази й легенди: їх записано в джерелах, але документально не підтверджено.

Давні укріплення й рід Сутківських

1. XIII–XIV ст.

   За О. Пламеницькою (2017), на основі архітектурних і археологічних досліджень, споруда існувала вже в цей час: це «раніше невідомий початковий період»; у XV ст. вона стала частиною двокомпонентної оборонної системи разом із замком. Частина дослідників припускає, що спершу це була житлова башта. За даними ^[14]; ^[17].

2. 1407

   Литовський князь Вітовт за вірну службу подарував Ходьку Кроату Ярмолинці з навколишніми селами; за Ю. Сіцінським, Сутківці належали до цих маєтків. За даними ^[2].

3. 1455

   Син Ходька Олехно отримав для Ярмолинців магдебурзьке право. За даними ^[2].

4. XV ст.

   Федір Олехнович, онук Ходька, отримав Сутківці й узяв прізвище Сутківський; за Сіцінським, саме він заснував замок над Ушицею. Церква, імовірно, також походить із XV ст. ^{[2, 6, 19]}

5. Давніше за 1476

   Село лежало на Кучманському шляху, яким ходили татарські загони на Поділля. Тому первісну споруду звели як оборонну. ^{[1, 5, 18]}

6. 1476

   Оборонну споруду перебудовано на церкву: з цегляним склепінням на нервюрах у першому ярусі й готичними щипцями над другим ярусом центрального простору. Дату пов'язують із написом на дзвоні, який бачив Г. Павлуцький (дзвін не зберігся); у частині джерел стоїть 1467 р. ^{[1, 3, 4, 5, 7, 19]}

7. XVI ст.

   Стіни першого ярусу розписано фресками; їхні фрагменти збереглися. ^{[1, 5]}

8. 1567

   Замок зруйновано, згодом відновлено з нижчими мурами. За даними ^[6].

9. 1593

   Помер Іван Сутківський (за sobory.ru — Іван Дахнович), останній з роду Сутківських. За даними ^[7].

Нові власники

1. 1623 і 1643

   Сіцінський припускав, що 1643 р. замок перебудував Олександр Балабан; згадують і реконструкцію 1623 р. За даними ^[6].

2. Друга половина XVIII ст.

   Над притвором поставлено двоярусну дерев'яну дзвіницю з бароковою главкою; західний фасад, імовірно, перероблено на парадний, із входом до храму. ^{[4, 5, 7]}

3. 1780-ті

   Тадеуш Грабянка (нар. 1740 у Райківцях), власник Сутківського замку, заснував в Авіньйоні «Академію мудреців» і мріяв про «Республіку Світла». За даними ^[16].

4. 1807

   Грабянку заарештовано в Петербурзі; він помер ув'язненим у Петропавлівській фортеці. За даними ^[16].

Імперський період і дослідники

1. 1829

   Встановлено новий іконостас. За даними ^[7].

2. 1894

   Перша велика перебудова з розбиранням щипців, у дусі єпархіальних церков Російської імперії. ^{[4, 5, 17]}

3. 1903

   Друга перебудова: стрункі гонтові дахи замінено пологими бляшаними. Церква втратила готичні й барокові форми. ^{[4, 5, 17]}

4. 1905

   Григорій Павлуцький у праці «Деревянные и каменные храмы» описав церкву й опублікував її план і розріз. За даними ^[7].

Закриття й охорона

1. 1930-ті–1942

   Перше радянське закриття. Дати розходяться: 1939–1942 за Вікіпедією ^{[4, 5, 17]}, 1932–1941 за sobory.ru ^[7].

2. 1946/1948

   Друге закриття. 1948 р. храм поставлено на державну охорону (за даними одного джерела ^[7]); у Вікіпедії друге закриття датовано 1946–1989 рр. ^{[4, 5, 7]}

3. 1952

   Зруйновано західну вежу замку. За даними ^[6].

4. 1989

   Закінчився період закриття, відновлено богослужіння. ^{[4, 5, 7]}

Новітня історія

1. 1990-ті

   Самодіяльний ремонт: стіни обштукатурено цементом зсередини й ззовні, вони перезволожилися, більшу частину фресок втрачено. ^{[4, 5, 17]}

2. 1997

   В Україні випущено поштову марку із зображенням церкви. За даними ^[7].

3. 2006

   Фахівці зафіксували гостроаварійний стан споруди. ^{[4, 5]}

4. 2006–2009

   Реставрація за проєктом Євгенії (1927–1994) та Ольги Пламеницьких: просушено стіни, частково знято цементний тиньк, повернено середньовічний дах на центральному стовпі, відновлено частину бойового парапета з машикулями. Кошти виділило Мінрегіонбуд (2007–2009). За Суспільним, офіційна реставрація за роки Незалежності була одна — 2006–2007 рр., протиаварійні роботи не завершено. ^{[3, 5, 9]}

5. Липень 2011

   Держава виділила 5,5 млн грн на подальшу реставрацію, але роботи ще не почалися. За даними ^[4].

6. 7 лютого 2019

   Громада (без священика) ухвалила перехід від УПЦ МП до ПЦУ. За Суспільним, за перехід підписалося близько 500 із 800 жителів. ^{[4, 5, 9, 17]}

7. Лютий 2020

   Господарський суд міста Києва ухвалив рішення на користь настоятеля УПЦ МП; апеляційна інстанція залишила його в силі. ^[11]

8. 6 квітня 2021

   Велика Палата Верховного Суду (справа № 910/10011/19) визнала законним перехід громади до ПЦУ — за повідомленням пресслужби ПЦУ, вперше. ^{[10, 11]}

9. Літо 2022 – квітень 2023

   Оформлення церкви у державну власність (на Хмельницьку РДА) вийшло на фінальну стадію. Кошти на відновлення можна виділити з бюджету лише після завершення воєнного стану. ^[9]

10. 6 березня 2024

    Хмельницький апеляційний суд зобов'язав громаду УПЦ МП звільнити храм і передати його державі. За повідомленням Союзу православних журналістів. ^[12]

11. Травень 2024

    Громада ПЦУ отримала доступ до храму після п'яти років судових справ. Союз православних журналістів датує подію 15 травня й наводить свідчення очевидців про зламані замки; ці подробиці незалежно не підтверджено. ^{[8, 13]}

12. Серпень 2024

    Оголошено збір 80 тис. грн на підготовчі роботи до зими: залатати дах, закрити отвори, замовити дерев'яні двері, зняти бетон зі стін. Настоятель — Захарій Залізний. ^[8]

Втрачене й відтворене

Архітектура

План — рівнораменний хрест із заокругленими кінцями. Центральний об’єм близько 10 × 11 метрів, і до нього з чотирьох боків примикають півкруглі вежі-апсиди. Нижній ярус служив для богослужіння, верхній — для оборони.

Нижче — два елементи храму: на фото й у кресленні. Креслення показують форму, а не точні розміри.

Вежі-апсиди з бійницями

На обох ярусах — близько двох десятків бійниць. Над входом і на другому ярусі джерела описують машикулі — отвори, через які обороняли підступи до стін. По кутах центрального об’єму стоять невеликі башточки.

Центральний стовп і склепіння

Центральний простір тримається на одному стовпі. Від нього розходяться склепіння з готичними нервюрами; за описом ВНТУ, кожне склепіння в апсидах схоже на ковпак із шістьма ребрами.

Оборонний ярус

Верхній ярус був оборонним: тут стояли стрільці, які через бійниці й машикулі тримали під обстрілом підступи до стін. Дослідники нарахували в храмі 95 бойових позицій.

Камінь і матеріал

Стіни — з дрібного каменю, залитого вапняним розчином. Їхня товщина, за різними даними, від півтора до близько двох метрів. За описом у Вікіпедії, фасади первісно вкривала охриста затирка з домішкою товченої цегли. Цегла працює вгорі, у склепіннях, камінь — у масі стін.

Така кладка дихає. Вапно пропускає вологу, а цемент її замикає, тому штукатурка 1990-х і стала для храму пасткою. Камінь, щоб жити століттями, потребує сумісного з ним розчину.

Один стовп, що тримає склепіння, — добрий привід подумати про те, як працюють колони й капітелі в храмі. Інший давній мурований храм, який ми розбирали, — Успенський собор у Володимирі.

Чи знали ви

Переказують

Постаті

• Вітовт — великий князь литовський; за Сіцінським, 1407 р. подарував Ярмолинці Ходьку Кроату. ^[2]
• Ходько Кроат — перший власник Ярмолинців із селами. ^[2]
• Олехно — син Ходька; 1455 р. отримав магдебурзьке право для Ярмолинців. ^[2]
• Федір Олехнович Сутківський — онук Ходька; за Сіцінським, заснував замок. ^{[2, 6]}
• Іван Сутківський (Дахнович) — останній з роду, †1593 (за даними sobory.ru). ^[7]
• Олександр Балабан — за Сіцінським, перебудував замок 1643 р. ^[6]
• Тадеуш Грабянка (1740–1807) — масон, мрійник про «Республіку Світла», власник Сутківського замку. ^[16]
• Юхим Сіцінський — протоієрей і краєзнавець, описав замок і церкву. ^{[2, 6]}
• Григорій Павлуцький — історик мистецтва; записав напис на дзвоні, 1905 р. опублікував опис церкви. ^[7]
• Євгенія та Ольга Пламеницькі — реставраторки; проєкт 2006–2009 рр.; Ольга — авторка дослідження про оборонний квадрифолій у Сутківцях (2017). ^{[5, 14]}
• Захарій Залізний — настоятель храму ПЦУ, речник Хмельницької єпархії. ^[8]
• Анастасія Донець — співорганізаторка збору коштів на невідкладні роботи (2024). ^[8]

Як цитувати