Вірменський собор у Львові: купол із горщиків і Юда, що став тінню

Купол цього собору мурували з порожніх глиняних горщиків — і він пережив шість з половиною століть, кілька пожеж і радянський склад.

Коротко

Адреса	м. Львів, вул. Вірменська, 7/13
Збудовано	1363–1370 рр., зодчий Доринг
Перебудови	1437 (аркада), 1630 (західна нава), 1723–1726 (бароко); реставрація 1908–1927
Тип	хрестовокупольний, тринавовий, триапсидний, чотиристовпний, однокупольний
Матеріал	білий тесаний камінь (стіни 1,4 м), цегла; купол із керамічних горщиків
Статус	пам’ятка національного значення; у межах об’єкта ЮНЕСКО «Львів — ансамбль історичного центру»

Історія

Вірменська громада з’явилася у Львові майже разом із містом, і вже за століття стала однією з найзаможніших. Їй виділили ділянку за квартал від Ринкової площі. У 1363–1370 роках тут звели собор Успіння Діви Марії. Будівництво фінансували купці Яків із Кафи (нинішня Феодосія) та Панос із Гайсараца, а зводив храм зодчий Доринг; у різних джерелах його ім’я передають також як Доре чи Дорхе. Wikipedia пише, що зразком для собору став кафедральний храм у давній вірменській столиці Ані; ВУЕ знаходить у ньому спільні риси з церквою Сурб Аствацацин в Одзуні.

У XV столітті до собору прибудували бічні апсиди, а 1437 року з трьох боків — відкриту аркаду-галерею. Вціліла вона лише з півдня, у ренесансній переробці після пожежі 1527 року. 1571 року з боку вулиці Вірменської постала надбрамна дзвіниця: ВУЕ називає її автором Петра Красовського, а фундатором — Андрія з Кафи.

1630 року архієпископ Миколай Торосович уклав унію з Римом, і собор став катедрою вірмено-католицької архієпархії. Тоді ж замість західної галереї архітектор А. Келар прибудував широку залу-наву, яка видовжила храм. Близько 1670 року північну галерею переробили на захристію. ВУЕ згадує пожежі 1676 і 1778 років; «То є Львів» пов’язує бароковий вигляд інтер’єру з пожежею 1712 року (так само lviv-online); пожежа 1778 року зачепила всю вулицю Вірменську. Найґрунтовніша барокова перебудова припала на 1723–1726 роки.

У 1908–1927 роках собор реставрували під керівництвом архітектора Ф. Мончинського: зняли багато пізніх нашарувань XVII–XVIII століть, фасад з боку Краківської перебудували, а собор отримав новий головний вхід. Тоді ж з’явилися мозаїки й вітражі Юзефа Мегоффера, а наприкінці 1920-х — розписи Яна Генрика Розена.

1945 року радянська влада ліквідувала вірмено-католицьку архієпархію, адміністратора Діонісія Каєтановича заарештували, більшість львівських вірмен виїхала до Польщі. Каєтановича засудили 1946 року до десяти років таборів, і він помер 18 листопада 1954 року в таборі Абезь; Вікіпедія додає, що радянська влада заарештувала й трьох інших священиків. Сама архієпархія формально існує досі, але її катедра порожня з 1938 року: собор пережив власну єпархію. Собор закрили й перетворили на фондосховище музею. У 2000 році його передали Вірменській апостольській церкві, а 2003 року Католикос Гарегін II освятив його як кафедральний; дату освячення джерела подають по-різному — 18 травня (RISU, Вікіпедія) або 19 травня (Мовна); газетна стаття від 23 травня 2003 року пише про освячення «минулих вихідних». 25 червня 2001 року тут молився Папа Іван Павло II. Розписи Розена реставрують з 2008 року за кошти Міністерства культури Польщі й «Полоніки»; Софія Київська повідомляє, що реставрацію поліхромних розписів завершено 2019 року.

Хронологія

Цифри в квадратних дужках — номери джерел у списку внизу сторінки. Позначка «за даними …» означає, що факт підтверджено лише одним джерелом. Розділ «Переказують» — перекази й легенди: їх записано в джерелах, але документально не підтверджено.

Вірменська громада й середньовічний собор

1. XIII ст.

   На місці майбутнього собору стояла дерев'яна вірменська церква. ^{[7, 16]}

2. 1363–1370

   Кам'яний собор Успіння Діви Марії зводить зодчий Доринг (також Доре, Дорхе) коштом вірменських купців Якова з Кафи (нині Феодосія) і Паноса з Гайсараца. Польська довідка відносить найстарішу частину до 1356–1363 рр., ZAXID.NET дає загальні межі 1356–1370. ^{[1, 3, 4, 7, 16]}

   

3. 1364

   За ВУЕ, собор стає кафедральним храмом вірменської архієпископії; Енциклопедія сучасної України пов'язує 1367 р. з правом релігійного самоврядування, наданим вірменам Казимиром Великим. Точний рік статусу кафедри джерела дають по-різному. ^{[1, 15]}

4. XV ст.

   До собору прибудовано бічні апсиди. ^[1]

5. 1437

   З трьох боків собору зводять відкриту аркаду-галерею. Уціліла лише південна, у ренесансній переробці після 1527 р.; північну перебудовано на захристію. ^{[1, 2, 3]}

6. 1527

   Загальноміська пожежа пошкодила собор. ^{[2, 3]}

7. 1570–1571

   Архітектор Петро Красовський зводить триярусну надбрамну дзвіницю коштом Андрія з Кафи, на місці давнішої, знищеної пожежею; у першому ярусі збереглася дата 1570 на ренесансному порталі. ^{[1, 6, 7, 16]}

   

Унія, пожежі й барокова перебудова

1. 1630

   Архієпископ Миколай Торосович приймає унію з Римом (за ZAXID.NET, у кармелітському костелі біля Краківської брами); собор стає катедрою вірмено-католицької архієпархії. ^{[3, 8]}

2. 1630

   Замість західної галереї архітектор А. Келар прибудовує залу-наву, яка видовжує храм. ^{[1, 2, 3]}

3. 1640

   Братство св. Григорія Просвітителя засновує при соборі вірменський банк — за Вікіпедією, першу фінансову установу Львова; діяв до 1939 р. Рік братства підтверджує ZAXID.NET. ^{[8, 27]}

4. 1670

   Північну галерею перебудовано на захристію. ^[1]

5. 1676

   За даними ВУЕ, пожежа змінила вигляд собору й дзвіниці. ^[1]

6. 1682

   Поруч засновано монастир вірменських бенедиктинок. ^{[4, 6]}

7. 1712

   За lviv-online, після пожежі інтер'єр набув барокового характеру. ^[4]

8. 1723–1726

   Найґрунтовніша барокова перебудова собору; за Мовною, реконструкцію 1723 р. профінансував Христофор Августинович. ^{[1, 6]}

9. 1726

   У східному дворику ставлять кам'яну колону зі св. Христофором, названу на честь фундатора. ^{[1, 6, 13]}

10. 1778

    Пожежа охоплює вулицю Вірменську до Домініканського монастиря; за ВУЕ, після неї відбудовано, а 1802 р. розширено будівлі комплексу. ^{[1, 7]}

    

Реставрація Юзефа Теодоровича

1. 1902

   Юзефа Теодоровича висвячено на архієпископа у цьому соборі; за Східним світом, висвячення звершив Андрей Шептицький разом з Яном Пузиною й Йозефом Більчевським. ^{[21, 24]}

2. 1905

   Комітет відхиляє проєкт реставрації Владислава Галіцького як надто сміливий. ^[24]

3. 1906–1907

   Юзеф Мегоффер отримує замовлення на оздоблення інтер'єру (1906) і створює першу концепцію (1907). ^{[17, 24]}

   

   

4. 1908–1910

   За проєктом Франциска Мончинського знесено два прилеглі будинки й збудовано західну частину з новим входом; завершенню робіт завадила Перша світова війна. ^{[1, 24]}

5. 1912–1913

   Італійська майстерня Анджело Джанезе набирає мозаїку в куполі за проєктом Мегоффера з венеційського скла; площа понад 150 м². Установлено 1913 р. ^{[17, 24]}

   

6. 1925

   Консерватор Богдан Януш відкриває під тиньком первісні фрески. ^[6]

7. 1925–1928

   Ян Генрик Розен розписує собор: «Установлення Найсвятішого Причастя» («Тайна вечеря»), «Розп'яття», «Поховання св. Одилона» (1925–1927). ^{[6, 19, 30]}

   

8. 1927

   Закінчення реставраційного етапу 1908–1927 рр., під час якого зняли значну частину нашарувань XVII–XVIII ст. ^[1]

9. 1928

   За картоном Розена варшавська майстерня Білковського виконує вітраж «Св. Павло». ^[18]

10. 1932

    Архієпископ Теодорович відкриває при соборі постійну виставку вірменської культури, що стала Вірменським музеєм. ^{[21, 24]}

11. 1938

    Помирає архієпископ Теодорович; катедра лишається порожньою. ^{[22, 24]}

Війна, ліквідація й склад

1. 1943

   Гестапо арештовує вікарія Діонізія Каєтановича за видані євреям християнські метрики; його звільнили після хабара в 120 тис. злотих, а митрополит Шептицький домагався звільнення. ^{[21, 22]}

2. 1945

   Радянська влада ліквідує вірмено-католицьку архієпархію; більшість вірмен виїздить до Польщі. ^{[2, 3, 22]}

3. 27 листопада 1945

   Каєтановича арештовано за відмову перейти до Православної церкви. ^[23]

4. 8–9 березня 1946

   Його засуджено до десяти років таборів. Джерела розходяться щодо дня: 8 березня ^[22] і 9 березня ^[23]. ^{[22, 23]}

5. 1946–1953

   Храм закрито для вірян (з 1946 р.); у ньому розміщують фондосховище Львівської картинної галереї, а з 1953 р. — музей Леніна. ^{[3, 4, 6]}

6. 18 листопада 1954

   У таборі Абезь (Комі) помирає Діонізій Каєтанович; місце поховання невідоме. Реабілітовано 10.08.1994, за Cyclowiki. ^{[22, 23]}

7. 1960-ті

   За Енциклопедією України, собор слугує сховищем ікон із церков регіону. ^[14]

Повернення й відновлення

1. 1991

   У Львові реєструють вірменську релігійну громаду; відновлюється структура єпархії. ^[15]

2. 1997

   Українська єпархія Вірменської апостольської церкви отримує канонічне визнання. ^[15]

3. Січень 2000

   Собор передано Вірменській апостольській церкві. ^{[3, 4, 30]}

4. 6 січня 2001

   Перше богослужіння у відновленому храмі, за даними RISU. ^[3]

5. 2001

   У підвалах знаходять скриньки з фрагментами вітражів Розена; їх інвентаризує й консервує Анатолій Чобітко. ^[18]

6. 25 червня 2001

   Собор відвідує Папа Іван Павло II; за ВУЕ, він молився в соборі. ^{[1, 26]}

7. 18 травня 2003

   Католикос усіх вірмен Гарегін II освячує собор. Мовна дає 19 травня; «Дзеркало тижня» (стаття від 23 травня) пише про освячення «минулих вихідних». ^{[2, 3, 6, 25]}

8. 2006–2009

   Громада ухвалює рішення про реставрацію (2006); розписи Розена реставрують з 2008 р.; Польща фінансує роботи. ^{[28, 29, 30]}

9. 2010

   Реставрація фасаду, вікон, чотирьох брам і дзвіниці (підрядник «Стела»); 1,5 млн грн з міського бюджету. ^[9]

10. 15 вересня 2013

    До 650-річчя катедри урочисто відкрито дерев'яний вівтар «Голгофа» після реставрації 2010–2013 рр. ^{[10, 11]}

11. 2015–2017

    Замінено аварійний колектор під двориком, відреставровано колону св. Христофора (2015–2016, група Анджея Казберука); 12 травня 2017 р. відкрито оновлене подвір'я. ^{[12, 13]}

12. 2018–2021

    Реставрація «Тайної вечері» (2018), мозаїки Мегоффера (2019) і вітража «Св. Павло» (з липня 2021). ^{[17, 20]}

13. 2019

    За даними Софії Київської, завершено реставрацію поліхромних розписів; у Вілянові (Варшава) показано виставку про собор і його творців. ^{[28, 29, 30]}

14. Березень 2022

    Унаслідок повномасштабного вторгнення середньовічну дерев'яну скульптуру Христа з вівтаря виносять до безпечного місця. ^{[31, 32]}

15. 25 березня – 26 квітня 2026

    У Києві, в галереях Хлібних Софії Київської, проходить виставка про собор і його творців. ^[28]

Втрачене й відтворене

Архітектура

Собор збудовано за традиціями вірменської сакральної архітектури, але в плані він хрестовокупольний, знайомий візантійському світу: три нави, три апсиди, чотири стовпи, один купол. Середня нава широка, бічні вузькі. Середня нава і трансепт піднімаються над бічними частинами й завершуються трикутними щипцями.

Над середохрестям стоїть дванадцятигранний світловий барабан, на ньому — ребристий купол під наметовим дахом. Стіни з білого тесаного каменю мають товщину 1,4 метра. Під час реставрації початку XX століття апсиди прикрасили накладними арками й орнаментами, запозиченими з давньовірменської архітектури.

Собор не стоїть сам. Навколо нього — дзвіниця, палац архієпископів, будинок капітулу з вірменським банком, заснованим 1640 року, і три замкнені дворики. Між ними — брами, огорожі й скульптури Т. Дикаса: «Христос, що несе хрест» (1889) у південному дворику і «Богоматір» (1881) у північному. На північ від собору стояв невеликий монастир вірменських бенедиктинок, у центральному дворику — дерев’яна каплиця «Голгофа» XVIII століття.

Усередині над навою — різьблена дерев’яна стеля, яку «То є Львів» датує XVII століттям; її відновили 1925 року, і тоді ж під тинькуванням у віконних нішах відкрили давні фрески. Wikipedia згадує й дві шановані ікони — святого Григорія Просвітителя і Богородиці, які в XVII столітті перенесли сюди з Язлівця.

Нижче — два елементи храму: на фото й у кресленні. Креслення показують форму, а не точні розміри.

Барабан і купол

Ззовні купол ховається під наметовим дахом, тож вірменську форму видно передусім у гранях барабана. Усередині під цим дахом — мозаїка Мегоффера.

Дзвіниця

Дзвіниця триярусна: два нижні яруси квадратні, горішній восьмигранний, з круглими наріжними вежечками під цибулястими главками. Пожежі 1676 і 1778 років, за ВУЕ, її пошкоджували. У першому ярусі зберігся ренесансний портал із датою 1570.

Нюанси, які легко пропустити

Купол із горщиків. За ВУЕ, купол муровано з пустотілих керамічних горщиків. Порожня кераміка легша за цеглу й менше навантажує барабан — середньовічний спосіб полегшити склепіння, який зовні не видно взагалі.

Юда без обличчя. У «Тайній вечері» Розена в центрі вівтаря всі учасники стоять. Юду художник поставив у правий кут обличчям до стіни: видно лише руку, тож, як пише Lviv Art Routes, він фактично перетворився на тінь.

Двісті п’ятдесят сучасників. Розен, за тим самим джерелом, вписав у розписи понад 250 облич своїх сучасників і знайомих, а в «Розп’ятті» на південній стіні — трьох львівських католицьких архієпископів. Найвідоміша сцена — «Похорон святого Одилона» на північній стіні: тіло несуть три монахи, яких трактують як минуле, теперішнє й майбутнє.

Хачкари й давні фрески. На стовпах і стінах — різьблені хачкари, найдавніші з XIV–XV століть. У віконних відкосах, за ВУЕ, збереглися дві фрески кінця XIV – початку XV століття.

Колона святого Христофора. У східному дворику стоїть кам’яна коринфська колона 1726 року, присвячена святому Христофору, яку фундував Христофор Августинович. У кутку цього ж дворика, за Забитками, складено надгробні камені з монастиря, що колись був на території комплексу.

Радянський склад. Після 1945 року собор став фондосховищем Львівської картинної галереї, а за даними «То є Львів», з 1953 року належав музею імені Леніна. Wikipedia додає, що тут зберігали вилучене сакральне мистецтво. Храм, який сам був скарбницею громади, на півстоліття став коморою для чужих святинь.

Фотогалерея

Камінь і матеріал

Стіни собору складено з білого тесаного каменю завтовшки 1,4 метра, усі споруди комплексу муровано з каменю й цегли. Купол — із пустотілих керамічних горщиків. Хачкари вирізьблено в камені й вмуровано в стовпи, у монастирському дворику є два вапнякові барельєфи XVI століття. Мозаїка в куполі, за Polonika, набрана з дрібних квадратів венеційського скла.

Цей собор показує рідкісну річ: камінь тут не тільки несе, а й пам’ятає. Хачкар, вмурований у стовп, — це водночас конструкція і підпис громади, якій хотілося, щоб її хрест стояв саме тут, а не деінде. Подібні рішення про те, де камінь стає знаком, краще ухвалювати ще на етапі колон і капітелей.

Іншу львівську традицію в камені показує Успенська церква у Львові, бароковий контрапункт — собор святого Юра. Про те, як читати різні форми хреста, — у статті «Форми хреста».

Чи знали ви

Переказують

Постаті

• Яків із Кафи, Панос із Гайсараца (Панос Абрагамович) — купці-фундатори собору (1363–1370).
• Доринг (Доре, Дорхе) — зодчий; походження в джерелах не з’ясоване.
• Петро Красовський — архітектор дзвіниці 1571 р.
• Андрій із Кафи — фундатор дзвіниці.
• Миколай Торосович — архієпископ, що 1630 р. прийняв унію з Римом.
• Христофор Августинович — меценат реконструкції 1723 р., на його честь поставлено колону св. Христофора (1726).
• Томаш Дикас — скульптор, автор скульптур у двориках собору.
• Юзеф Теодорович (1864–1938) — архієпископ, ініціатор реставрації 1902–1938.
• Франциск Мончинський — архітектор реставрації та західної частини.
• Юзеф Мегоффер — автор проєкту мозаїки в куполі.
• Ян Генрик Розен (1891–1982) — автор розписів і вітражів.
• Богдан Януш — консерватор, що 1925 р. відкрив первісні фрески.
• Діонізій Каєтанович (1878–1954) — настоятель і адміністратор архієпархії, автор путівника, жертва радянських репресій.
• Гарегін II — Католикос усіх вірмен, освятив собор 2003 р.
• Анджей Казберук — польський реставратор вівтаря «Голгофа» і колони св. Христофора.
• Анатолій Чобітко, Марія Шумська-Барвінок — реставратори вітражів Розена.

Як цитувати