Що таке іконостас і навіщо він у храмі

У храмі є речі, яким не можна бути випадковими. Іконостас — одна з них. Людина входить, і перше, що бачить, — не вівтар, а стіну з образів: ряди облич, золото, різьблення, посередині двері. Погляд не проходить крізь неї, він зупиняється, і в цій зупинці вже є половина змісту.

Слово складене просто: «ікона» і «стас», тобто місце, де стоять ікони. Але те, що воно називає, складніше за назву. Це не декорація вівтарної стіни й не лише опора для живопису. Це місце, де літургійний простір храму набуває видимої структури, а богословська думка — архітектурної форми.

У цій статті ми розбираємо основи: що таке іконостас, що він означає, як виріс із низької перегородки, з яких частин складається і з чого його роблять. На окремі теми — ряди, царські врата, український іконостас — є докладніші матеріали, на які ми посилаємося.

Коротко

• Іконостас — суцільна перегородка з ікон між вівтарем і наосом у храмах візантійської традиції, виконана з каменю, дерева або металу.
• Він і розділяє, і сполучає: за ним відбувається таїнство, перед ним стоїть спільнота, а двері та ікони тримають між ними живий зв’язок.
• Попередник іконостаса — візантійський темплон, низька перегородка з колонками й архітравом; висока стіна ікон склалася пізніше, у слов’янських землях — до XV століття.
• Основні частини: царські врата в центрі, бічні дияконські двері, кілька рядів ікон і конструктивна основа — тябло.
• Найпоширеніший матеріал в Україні — різьблене дерево; мармур відомий у вівтарних перегородках давно, а в класицизмі камінь і мармур застосовували в іконостасах.
• Перед замовленням слід з’ясувати традицію громади, склад рядів, навантаження на підлогу, хто пише ікони, строки та узгодження проєкту.

Що таке іконостас і що він відділяє?

Найкоротше визначення: це перегородка з іконами, що відокремлює вівтар від наосу, середньої частини храму, де стоять вірні. В українських храмах така структура є звичною частиною храмового простору, хоча деталі програми й порядку ікон у різні часи й у різних місцях відрізнялися.

Але «відокремлює» — слово неповне. Дослідниця Іванна Крип’якевич називає іконостас «переспівом Євангелія» і «вікном» між двома світами. Образ точний: перегородка не замикає простір, вона його організовує. Вівтар у богослужбовому розумінні є образом небесного, і візантійський автор Симеон Солунський називав християнське святилище прообразом місць понад небесами. Іконостас стоїть на межі цього образу й земної спільноти.

Звідси його головна функція. Це не огорожа, яка ховає, а тло, на якому відбувається літургія. Двері відчиняються й зачиняються в певні моменти служби. Ікони дивляться на тих, хто молиться. Ті, хто стоїть у наосі, бачать не порожню межу, а зібрання святих, якому вони уподібнюються.

Звідки він узявся: від темплона до стіни ікон

Ранні християнські храми відокремлювали вівтарну частину невисокою огорожею. Найдавніші свідчення візантійської перегородки такого типу пов’язують з базилікою монастиря Студіон у Константинополі, збудованою близько 463 року: перегородка там оточувала вівтар П-подібно. У наступні століття, приблизно з VI по VIII, темплон поступово витіснив інші види вівтарних огорож.

Темплон виглядав зовсім не так, як іконостас. Колонки підтримували архітрав, між ними були три проходи: широкий центральний і два бічні. Колонки були з різьбленого дерева або мармуру, а в Айя-Софії мармурові колони обкладали сріблом. Спочатку перегородка була низькою, подібною до вівтарної огорожі, і не закривала вівтар від очей. Ікони й завіси з’являлися на ній поступово, і що більше їх ставало, то непрозорішою ставала межа.

Ця пересувна лінія — від прозорої огорожі до стіни образів — тривала століттями. До XV століття цей розвиток у слов’янських землях завершився. В Україні про ранню архітектоніку іконостасів відомо небагато. Дослідниця Світлана Оляніна пише, що від них дійшли лише окремі ікони, царські врата та знаменитий начерк Мартіна Груневега 1580-х років, що зображає іконостас Успенської церкви у Львові. З цього малюнка видно, що різьблена декорація вже існувала.

Подальша історія — це історія зростання. У XVII–XVIII століттях українські майстри будували багатоярусні іконостаси, до п’яти ярусів і більше, насичені різьбою й золотом. Давні традиції, зокрема структура високого іконостаса, не відкидалися греко-католицькими громадами навіть після Замойського синоду 1720 року. Наприкінці XVIII століття класицизм змінив логіку: ярусів ставало менше, а іконостас набував архітектурної, часом мармурової форми. Це окрема велика тема, якій присвячено статтю про український іконостас.

З яких частин складається іконостас?

Нижче — лише огляд. Для кожного елемента є окрема стаття.

Частина	Що це	Що зазвичай зображено
Царські врата	Центральні двері на осі храму	Благовіщення та чотири євангелісти
Дияконські (бічні) двері	Двері ліворуч і праворуч від царських врат	Архангели Михаїл і Гавриїл
Намісний ряд	Нижній ряд ікон на рівні очей	Христос, Богородиця, святий чи свято храму
Інші ряди	Вищі яруси	Празники, Деісус, апостоли, пророки, Розп’яття
Тябло	Горизонтальна балка-опора для верхніх ікон	Конструктивна частина, не ікона

Царські врата — центральний прохід, вісь симетрії всієї композиції. Їх відчиняють у певні моменти літургії, а поза службою вони, як правило, зачинені. Чому вони називаються царськими, що зображають і як їх роблять, розповідає матеріал про царські врата.

Дияконські двері — два бічні проходи, якими користуються диякони та свічконосці. Образи на них відповідають їхньому призначенню: архангели Михаїл і Гавриїл, посланці між небом і землею.

Ряди. Найнижчий, намісний, ряд складається з великих ікон, найближчих до молільника. Над ним — ряд празників, вище — Деісус (Моління), апостоли, ще вище — пророки, а вінчає композицію Розп’яття з постатями при хресті. Число рядів не є сталим. Крип’якевич каже про шість, а то й сім-вісім горизонтальних рядів, тоді як Студницький показує, що традиційний повний іконостас Східної Галичини кінця XIX — першої третини XX століття складався з чотирьох ярусів. У добу класицизму ярусів ставало менше. Докладно про порядок і зміст — у статті про ряди іконостаса.

Тябло. За Оляніною, тябла — це горизонтальні балки, що слугували опорою для верхніх рядів ікон. Їх монтували в стіни або східні стовпи храму.

Яку роль іконостас відіграє в богослужінні?

По-перше, він виявляє порядок. Людина, яка вперше потрапила до храму, може не знати, що відбувається за ним, але читає ієрархію образів: центральні двері, поруч Христос і Богородиця, далі святі, вище апостоли й пророки. Образи розташовані за певною логікою, а не за смаком майстра.

По-друге, він є місцем молитви. Саме перед намісними іконами люди ставлять свічки й просять. Ікона на межі вівтаря — найближча до вірного, і ця близькість є не декоративною, а практичною.

По-третє, він пояснює Писання. У багаторядному іконостасі образи складаються в послідовність, яку можна «прочитати» знизу вгору; Крип’якевич називає його своєрідним переспівом Євангелія. Вона відзначає й символіку кольору: золотисто-жовті шати Софії як знак, що Христос є царем Всесвіту, і блакитне тло як знак безкінечності простору.

Нарешті, іконостас — це арена праці майстрів. Ікони для нього писали у школах Жовкви, Рогатина, Луцька, Києва; липові дошки, левкас і фарби могли готувати кілька місяців. Маляр, починаючи працю в церкві, довго молився й постив.

З чого роблять іконостаси: дерево, камінь, мармур

Дерево. Основний матеріал для іконостасів в Україні. З дерева роблять тябла, рами, різьблені колони, дошки для ікон. Ікони традиційно писали на липових дошках з левкасом. Різьблена декорація існувала в українських іконостасах уже в 1580-х роках. Дерево піддається різьбленню, його можна виготовити частинами й зібрати в храмі. Водночас воно чутливе до вологи та перепадів температури.

Камінь і мармур. Вівтарні перегородки з каменю відомі ще у візантійську добу: темплон робили з мармуру. У новіші часи камінь повернувся в іконостас через класицизм. За Оляніною, у цю добу для іконостасів почали використовувати камінь, цеглу та мармурове облицювання, і це дало змогу створювати просторові композиції, принципово відмінні від традиційного іконостаса з однією фасадною площиною. Кам’яна конструкція важча, а отже, вимагає розрахунку підлоги чи фундаменту. Про цей напрям — у статті про кам’яний іконостас.

Метал. Метал також належить до матеріалів, з яких виконують іконостаси.

Змішані рішення. На практиці каркас, різьблення і ікони можуть бути з різних матеріалів. Наприклад, кам’яна основа й дерев’яні різьблені вставки, або мармурова рамка й живописні ікони на дошках чи на каменю.

Чи однаковий іконостас у різних традиціях?

В основі спільне, але акценти різні. У слов’янських храмах іконостас зазвичай вищий і багатоярусний; у грецькій практиці сучасні іконостаси нерідко мають лише нижній ряд, часом із другим рядом менших ікон. В Україні на форму впливали місцеві школи, доба й замовники.

Тому в розмові про іконостас варто питати «що прийнято в нашій громаді й нашому храмі». Остаточне слово щодо програми ікон — за настоятелем і єпархією, а майстер працює в межах їхніх вказівок.

Що вирішити до замовлення

• Традиція громади. Програма ікон може відрізнятися від храму до храму. З’ясуйте це з настоятелем і, якщо потрібно, з єпархією до початку проєкту.
• Склад і кількість рядів. Повна програма чи скорочена? Чи є місце в храмі для верхніх ярусів і хреста?
• Розміри і висота. Іконостас підпорядковується габаритам храму: ширині східної стіни, висоті склепіння, вікнам, місцю для дияконських дверей. Виміри потрібні до ескізу, а не після.
• Матеріал і основа. Дерево, камінь чи поєднання. Для каменю потрібні розрахунок навантаження на підлогу й фундамент; для дерева — оцінка вологості та опалення в храмі.
• Хто пише ікони. Іконостас — це не лише конструкція. З’ясуйте, чи замовляється вона разом із живописом, хто візьме на себе зміст, і як узгоджуватимуться ескізи.
• Тябло і кріплення. Як іконостас кріпитиметься до стін, чи є для цього опори, чи потрібне посилення.
• Різьблення, золочення, оздоблення. Який стиль — бароковий, класицистичний, простіший? Це впливає на строки й бюджет сильніше, ніж здається.
• Строки. Живопис і різьба потребують часу. Зазвичай іконостас не робиться за кілька тижнів.
• Погодження. Хто підписує остаточний ескіз: настоятель, парафіяльна рада, єпархіальний художній відділ.
• Монтаж і доставка. Шлях до храму, підйомні роботи, час, коли храм можна закрити на монтаж.

Тихий підсумок

Іконостас можна сприймати як стіну, а можна як текст, що стоїть між літургією й людиною. Перше робить його предметом меблів, друге зобов’язує майстра і замовника відповідати за кожну деталь: ряд, колону, балку, лозу на царських вратах.

Майстерня IKONASTONE з Луцька виготовляє церковну архітектуру в камені, зокрема іконостаси. Каталог робіт — у розділі іконостаси. Далі про ряди читайте в статті ряди іконостаса, а про образ на головному проході — у царських вратах.