Преображенський собор Красногірського монастиря: корабель Барського на Червоній горі
Три бані стоять на ньому в ряд, як щогли, і з-за річки собор справді схожий на корабель, що зайшов на пагорб і лишився там назавжди.
Коротко
| Адреса | Красногірський монастир, Червона гора над р. Золотоношкою, біля м. Золотоноша, Черкаська область |
| Збудовано | закладено 7 червня 1767 р.; освячено 1771 р. |
| Архітектор | Іван Григорович-Барський |
| Тип | тридільний трибанний храм-триконх, у плані латинський хрест |
| Матеріал | мурований, тинькований; ліпний декор |
| Статус | пам’ятка архітектури національного значення; головний храм Красногірського Свято-Покровського жіночого монастиря |
Історія простими словами
Коротка розповідь на 5 хвилин. Повна хронологія з усіма датами, суперечками і джерелами — нижче, у розділі «Хронологія».
Чернець, якому наснилася Русь (XVI–XVII століття)
Початок обителі губиться в переказі. За ним, наприкінці XVI або на початку XVII століття константинопольському ченцеві уві сні явилася Богородиця. Вона вказала йому шлях на Русь, до місця, де ростуть дикі персики.
Чернець оселився в печері на пагорбі. Навесні пагорб ставав островом. Чернець молився перед іконою, вирізаною на корі.
Земля належала козакові Івану Шебету-Слюжці. Він дозволив оселитися тут і іншим ченцям, а ще дав гроші на розбудову обителі. Першу церкву, на честь Георгія Побідоносця, ченці сплели з верболозу. Згодом її замінили дерев’яним храмом. 1637 року запорізькі козаки подарували цій церкві Євангеліє. У 1680–1687 роках звели теплу дерев’яну церкву.
Софроній і кам’яний собор (1730–1771)
У 1730–1742 роках настоятелем був Софроній (Кришталевський). За даними РІСУ, він прийшов сюди послушником, а на єпископа його рекомендувала імператриця Єлизавета. Софроній поїхав до Сибіру, в Іркутськ. Звідти надсилав гроші на розбудову обителі й собору.
Дати його життя джерела подають по-різному: 1703–1771 або 1704–1771. Помер він у тому самому році, коли освятили собор. 1918 року його канонізували. Частина його мощей зберігається в монастирі, а поруч із храмом б’є джерело з його ім’ям.
Хто задумав кам’яний собор, достеменно не відомо. Одні кажуть, що запорозький козак Яків Щербина, інші — що сам Софроній.
7 червня 1767 року на пагорбі над Золотоношкою заклали мурований Преображенський храм. Благословив це переяславський єпископ Гервасій. Будівництвом керував ігумен Іов, а проєкт склав київський архітектор Іван Григорович-Барський. Роботи тривали близько чотирьох років. 1771 року храм освятив єпископ Іов (Базилевич).
Жіноча обитель (1786–1917)
1786 року монастир вивели за штат, бо держава забирала церковні землі. 1790 року сюди з Києва перевели Іоанно-Богословський жіночий монастир. З того часу обитель жіноча.
1859 року збудували кам’яну Покровську церкву. Найбільшого розквіту обитель досягла за ігумені Нонни, у 1900–1917 роках. Тоді тут жили до 750 насельниць.
Закриття й руйнування (1922–1941)
1922 року радянська влада закрила монастир. Частину святинь передали музеям, а багато що просто зникло. У монастирських будівлях відкрили спершу дім інвалідів, потім будинок для людей похилого віку.
У квітні 1941 року, на Великдень, із собору зняли бані. Розібрали бічні притвори й майже повністю збили ліпний декор. Того ж 1941 року монастир відновили: черниці, їх було близько 15, повернулися в келії.
Відбудова (1957 — сьогодні)
Монастирське життя тривало й у радянські десятиліття. 1957 року звели хоровий корпус на десять келій, господарські приміщення й богадільню. 1961 року сюди перевели сестер із Лебединського Свято-Миколаївського монастиря.
У серпні 1963 року собор узяли під охорону держави як пам’ятку архітектури. Архітектор тринадцять років робив проєкт реставрації. Гроші й матеріали виділили, але справжні роботи так і не почалися, а цеглу й дошки розікрали.
Відбудова почалася 1988 року. Джерела розходяться: одні кажуть, що роботи йшли наприкінці 1980-х, інші — що на початку 1990-х. В одному зі списків згадано відбудову в 1960-х, але інші джерела цього не підтверджують. 1991 року собор освятили. Стіни потиньковано й пофарбовано в бірюзовий колір, поставили нові бані.
Сьогодні сестри печуть хліб, шиють церковні шати, вирощують квіти й тримають пасіку. 2015 року тут жили 99 черниць і послушниць.
Словничок
| Слово | Що означає |
|---|---|
| Обитель | Монастир |
| Ігумен, ігуменя | Настоятель чи настоятелька монастиря |
| Послушник, послушниця | Той, хто живе в монастирі й готується стати ченцем |
| Секуляризація | Коли держава забирає у церкви землі й майно |
| Мощі | Останки святої людини, яким вклоняються віруючі |
| Канонізувати | Офіційно визнати людину святою |
| Триконх | Храм, що в плані має три півкруглі виступи, схожі на листок конюшини |
| Ліпний декор | Прикраси з гіпсу чи розчину, які лепили на стіні |
| Богадільня | Притулок для старих і немічних |
| Притвор | Прибудова біля входу до храму |
Хронологія
Цифри в квадратних дужках — номери джерел у списку внизу сторінки. Позначка «за даними …» означає, що факт підтверджено лише одним джерелом. Розділ «Переказують» — перекази й легенди: їх записано в джерелах, але документально не підтверджено.
Початки обителі
- Кінець XVI – початок XVII ст.
За переказом, обитель заснував чернець із Константинополя, який викопав печеру на Красній (Червоній) горі поблизу Золотоноші. ЕСУ датує початок «наприкінці 16 — на початку 17 ст.», РІСУ — першою чвертю XVII ст., а Travels in UA і Турправда — початком XVII ст. [1, 3, 6, 8]

Кінець XVI — початок XVII ст.: печера на Красній горі. Ілюстрація IKONASTONE - XVII ст.
Козак Іван Шебет-Слюжка, власник земель, дозволив оселитися на горі й іншим ченцям і, за даними Бароко України, дав кошти на розбудову обителі. Ченці з верболозу (за Бароко України — з очерету) збудували церкву на честь Георгія Побідоносця (Змієборця), згодом замінену дерев'яним, зрубним храмом. [1, 2, 3]
- Середина XVII ст.
За даними Бароко України, Красна Гора вже мала велику шану серед запорожців: козаки приїздили сюди лікуватися після поранень або доживати віку. [2]
- 1637
Запорізькі козаки подарували церкві св. Георгія Євангеліє львівського видання. За даними РІСУ. [3]
- 1680–1687
Звели теплу дерев'яну церкву; Бароко України датує 1687 р. дерев'яну Покровську церкву, поставлену поруч. [1, 2]

1680-ті: дерев'яний монастир. Ілюстрація IKONASTONE
Софроній і кам'яний собор
- 1704
Народився Стефан, майбутній святитель Софроній Іркутський. OrthoChristian і OrthodoxWiki подають 1704 р., РІСУ — 1703 р. [3, 4, 5]
- 23 квітня 1730
У Преображенському монастирі в Красногорську (так назвав обитель OrthoChristian; OrthodoxWiki додає, що пізніше її перейменували на Покровську) Стефана пострижено в ченці з ім'ям Софроній. До 1742 р. він був настоятелем монастиря. [1, 4, 5, 15, 16]
- 18 квітня 1753
Софронія висвячено на єпископа Іркутського і Нерчинського. За даними OrthodoxWiki. [5, 15, 16]
- 7 червня 1767
На пагорбі над річкою Золотоншкою, з благословення переяславського єпископа Гервасія (Линцевського), закладено храм на честь Преображення Господнього. Усім будівництвом (підрядники, майстри, матеріали) займався ігумен Іов. [2]

1767 рік: закладини мурованого собору. Ілюстрація IKONASTONE - 1767–1771
Будівництво Спасо-Преображенського собору за проєктом Івана Григоровича-Барського; роботи тривали близько чотирьох років. [1, 2, 6, 7, 13, 14]
- 1771
Собор освятив переяславський єпископ Йов (Базилевич). [2, 3]

1771 рік: освячення собору. Ілюстрація IKONASTONE - 30 березня 1771
У тому самому році помер Софроній (за OrthodoxWiki — 30 березня; РІСУ подає лише рік). [3, 5, 16]
Розквіт жіночої обителі
- 1786
Після низки царських указів про секуляризацію монастир виведено за штат. [1]

1786: указ про закриття штату обителі (умовна реконструкція). Ілюстрація IKONASTONE - 1789–1795
Першою настоятелькою жіночої обителі була Мокрина. За даними ЕСУ. [1]
- 1790
До Красногірського монастиря з Києва переведено Іоанно-Богословський жіночий монастир; відтоді обитель жіноча. [1, 2, 6, 7]
- 1859
Збудовано кам'яну церкву Покрови Пресвятої Богородиці. [1]
- 1900–1917
За ігумені (намісниці) Нонни монастир зазнав найбільшого розквіту, число послушниць зросло до 750. [1, 3]

1900-ті: розквіт жіночої обителі. Ілюстрація IKONASTONE - 1918
Софронія Іркутського канонізовано (за OrthodoxWiki — 23 квітня 1918 р.). [1, 5, 16]
Закриття, руйнування й відбудова
- 25 березня 1922
Радянська влада закрила монастир; частину начиння й стародруків передали до музеїв (серед них називають Полтавський обласний і Золотоніський краєзнавчий; ЕСУ — Черкаський міський музей), решту розікрали. [1, 2]
- 1925
За даними РІСУ, собор узяв на облік Археологічний комітет при Академії наук СРСР. [3]
- Початок 1930-х
У монастирських будівлях спершу розмістили дім інвалідів, потім будинок для людей похилого віку. [1, 2]
- Квітень 1941
На Великдень із собору зняли бані, розібрали бічні притвори й майже повністю збили ліпний декор фасадів. [2]

1941 рік: собор без бань. Ілюстрація IKONASTONE - 1941
За ЕСУ, монастир відновлено, у ньому жило близько 15 черниць. За Бароко України, після приходу німців черницям дозволили повернутися до келій і впорядкувати Покровську церкву. [1, 2, 6]
- 1957
На території обителі збудовано півчий корпус на 10 келій, господарське приміщення, будівлю богадільні й баню. [1]
- 1961
До Красногірського монастиря перевели частину насельниць Лебединського Свято-Миколаївського жіночого монастиря. [1]
- Серпень 1963
Собор визнано пам'яткою архітектури й узято під охорону держави. Архітектор Дмитро Криворучко протягом тринадцяти років розробив проєкт реставрації; гроші й матеріали виділили, але повноцінні роботи не розпочалися, а цеглу й дошки розікрали. За даними Бароко України. [2]
- 1988
З благословення ігумені Іларії розпочалося відновлення собору, що постраждав у Другій світовій війні. [1]

1988: початок відновлення собору (умовна реконструкція). Ілюстрація IKONASTONE - 1991
Відбудований собор освячено. Бароко України датує відновлення початком 1990-х років, після передачі монастиря Черкаській єпархії: стіни потиньковано й пофарбовано в бірюзовий колір, встановлено нові бані. [1, 2]

1991 рік: освячення відбудованого собору. Ілюстрація IKONASTONE
Новітній час
- 15 квітня 1997
Ігуменею призначено Агнію (Міняйло, 1930–2019). За її керівництва в обителі відновили інтер'єри, встановили нові бані й дзвіницю, звели господарські та житлові будівлі. За даними OrthoChristian. [9]
- 2013
РІСУ описує обитель як одну з найстаріших в Україні: сестри пекли хліб, шили церковні шати, тримали пасіку, а в храмі, за їхньою давньою традицією, не було електрики. Служби: утреня о 5:00, літургія о 7:30, вечірня о 16:00. [3]
- 2015
В обителі жили 99 черниць і послушниць; діяли церква Покрови та Свято-Преображенський собор. [1]

2015: обитель у наші дні (умовна реконструкція). Ілюстрація IKONASTONE - 1 жовтня 2019
Ігуменя Агнія померла у віці 90 років. За даними OrthoChristian. [9]
- Березень 2022
У Покровському монастирі в с. Бакаївка вчинили постриг 21 послушниці; чин очолив митрополит Черкаський і Канівський Феодосій (повідомлення від 23 березня 2022 р.). За даними OrthoChristian. [10]
- 2024–2025 (рік не встановлено)
За повідомленням СПЖ (видання, близьке до УПЦ), Золотонізька районна прокуратура звернулася до суду щодо майна церкви Преображення в Красногірському монастирі, вважаючи, що воно вибуло з державної власності без належних підстав; пам'ятка внесена до державного реєстру 2024 р.; провадження триває. Позиції прокуратури в першоджерелі немає. [11]
Втрачене й відтворене
| Що | Було | Сталося | Де зараз |
|---|---|---|---|
| Бані собору | Три двозаломні, вкриті бляхою, пофарбовані в зелений колір і всіяні зірочками | Зняті в квітні 1941 р. | Нові позолочені бані (початок 1990-х) [2] |
| Ліпний декор фасадів | Рокайльні завитки, рослинні орнаменти, путті над круглими вікнами | Майже повністю збитий 1941 р. | Не відновлено; частина ліпнини збереглася всередині, зокрема на капітелях пілястр [2] |
| Бічні притвори | Прибудови собору | Розібрані 1941 р. | У джерелах про відбудову не згадані [2] |
| Дубенська ікона Божої Матері | Головна святиня обителі | За Бароко України — зникла після закриття 1922 р.; за РІСУ — втрачена під час війни, пізніше знайдена в іншому селі | Дубенська ікона «Угамуй мої печалі» названа серед святинь обителі [1, 2, 3] |
| Церковне начиння й стародруки | Монастирське майно до 1922 р. | Частину передали музеям (Полтава, Золотоноша, Черкаси), частину розікрали | Місце окремих речей не встановлено [1, 2] |
| Георгіївська церква | Найдавніший храм, спершу з верболозу чи очерету, потім зрубний | Імовірно замінена собором; один із вівтарів на хорах присвячено св. Георгію | Бароко України вважає, що її «вочевидь» замінив собор [2] |
| Тепла дерев’яна церква | Дерев’яна, 1680–1687 | Кам’яну церкву Покрови збудовано 1859 р. | Діє кам’яна Покровська церква [1, 2] |
| Зовнішній вигляд собору | Тиньковані стіни, барокові й рокайльні деталі | Відбудова початку 1990-х: стіни потиньковано й пофарбовано в бірюзовий колір | Бірюзові стіни; Бароко України вважає, що потрібне ретельніше доопрацювання за авторським задумом [2] |
| Мощі свт. Софронія | Святитель помер 1771 р. | Частки мощей перебувають у монастирі | Частка мощей і джерело святителя Софронія [1, 3, 5] |
| Склад громади | 750 послушниць за Нонни (1900–1917) | Після закриття 1922 р. обитель відновили 1941 р. з близько 15 черницями | 99 черниць і послушниць у 2015 р. [1] |
Архітектура
Бароко України називає цей храм одним із перших в Україні барокових триконхів: три його боки, крім західного, завершуються чвертьсферними екседрами, і в плані виходить латинський хрест. Фасади рівноправні, кожен має власне оформлення. Вікна розташовані у два яруси: нижні — з трицентровими перемичками, верхні — круглі. Стіни членують пілястри з капітелями, колись композитними, над ними — антаблемент; бічні конхи завершуються напівкруглими фронтонами.
Над храмом — три двозаломні бані на високих світлових барабанах, поставлені в ряд уздовж осі схід — захід. Оригінальні бані були вкриті бляхою, пофарбовані в зелений колір і всіяні зірочками; нинішні — позолочені. Декор виконано в дусі єлизаветинського бароко та рококо: фасади прикрашали рокайлі, рослинні орнаменти, путті над круглими вікнами. Ці деталі після 1941 року не відновлено.
Усередині збереглася частина ліпнини, зокрема на капітелях пілястр. Хори влаштовано на другому ярусі в західній частині. Різьблений позолочений іконостас встановлено в останні десятиліття. РІСУ 2013 року писало, що в храмі немає електрики і богослужіння відбуваються при свічках, — тож світло тут дають лише вікна двох ярусів і полум’я. Для барокового інтер’єру це, можливо, найближче до того освітлення, на яке його розраховували у XVIII столітті.
Нижче — два елементи храму: на фото й у кресленні. Креслення показують форму, а не точні розміри.
Три бані в ряд


Двозаломні бані на високих барабанах вишикувані по осі схід — захід. Саме цей ряд дає собору силует корабля, про який пишуть РІСУ та інші джерела.
Конха з напівкруглим фронтоном


Бічні конхи завершуються чвертьсферами й напівкруглими фронтонами. Пілястри і два яруси вікон — прямокутні знизу, круглі згори — задають фасадам ритм.
Нюанси, які легко пропустити
Персики, печера й острів — переказ. За переказом, Богородиця тричі снилася константинопольському ченцеві й вела його на Русь, до місця з дикими персиками. Пагорб, на якому він оселився в печері, навесні ставав островом. РІСУ пов’язує назву Красної гори з яскраво-рожевим цвітом дикого персика, Бароко України — з червоним цвітом диких персиків.
Бані, які зняли на Великдень. Найтяжчий удар собор отримав не від війни, а напередодні неї: у квітні 1941 року, на Великдень, з нього зняли бані, розібрали бічні притвори й збили майже весь ліпний декор. Точну дату джерела не подають: Бароко України пише лише про Великдень у квітні 1941 року.
Проєкт, що чекав тринадцять років. Після взяття собору під охорону 1963 року архітектор Дмитро Криворучко протягом тринадцяти років розробив проєкт реставрації. Гроші й матеріали виділили, але роботи так і не почалися, а цеглу й дошки розкрали. Ремесло знає цю ситуацію: креслення є, а на будові — порожньо.
Бірюза замість задуму. На початку 1990-х стіни заново потинькували й пофарбували в бірюзовий колір, поставили нові бані. Бароко України зауважує, що собор ще потребує ретельнішої реставрації за авторським задумом: рокайлів і путті над вікнами досі немає.
Ікона, що загубилася й знайшлася. Головна святиня обителі, за РІСУ, — Дубенська ікона Божої Матері. Під час війни її втратили, а згодом після довгих пошуків знайшли в іншому селі. Бароко України натомість пише, що ікона зникла після закриття монастиря 1922 року, а ЕСУ називає Дубенську ікону «Угамуй мої печалі» серед святинь обителі 2015 року.
Геолог біля стін собору. За ЕСУ, біля собору похований професор Харківського університету, геолог Микола Борисяк (1817–1882), який останні роки жив у монастирі. Для храму, що стоїть на Червоній горі, сусідство з геологом виглядає майже символічно.
Фотогалерея



Камінь і матеріал
Собор мурований і тинькований, а його образ колись творила ліпнина: рокайлі, рослинні орнаменти, путті, композитні капітелі. Саме цей шар 1941 року збили майже повністю, і саме його найважче повернути. Стіну можна потинькувати за сезон, а пластичний декор вимагає креслень, зразків і майстра, який розуміє логіку рококо. Частину ліпнини на капітелях пілястр усередині вдалося зберегти, тож автентичний зразок у храмі ще є.
Капітель — найменша деталь колони і найбільш вимоглива. На ній одразу видно, чи майстер розуміє ордер, чи лише копіює картинку. Тому, коли йдеться про відновлення чи нове виготовлення колон і капітелей, найцінніший документ — вцілілий оригінал, навіть пошкоджений.
Інші храми, пов’язані з іменем Івана Григоровича-Барського, — Кирилівська церква в Києві, барокову відбудову якої він очолив після пожежі 1734 року, і собор Різдва Богородиці в Козельці. Про те, чим іконостас українських храмів відрізняється від інших, — у статті «Український іконостас».
Чи знали ви
Собор є триконхом: усі боки, крім західного, завершуються чвертьсферними екседрами, у плані виходить латинський хрест. Через це кожен фасад рівноправний. [2]
Після 1963 р. архітектор Дмитро Криворучко розробив проєкт реставрації протягом тринадцяти років, але повноцінні роботи не почалися. [2]
Бані з собору зняли й збили ліпнину на Великдень, у квітні 1941 р., ще до початку німецько-радянської війни. [2]
На початку 1990-х стіни собору потинькували й пофарбували в бірюзовий колір. [2]
РІСУ порівнює собор із великим кораблем і пов'язує це з православним баченням храму як корабля спасіння. [3]
Архітектурний ансамбль монастиря входить до списку «Семи чудес Черкащини». [2]
Собор освятили 1771 р., і в тому самому році помер Софроній, який, за РІСУ, допомагав коштами розбудовувати обитель. [3, 5]
Біля собору похований геолог, професор Харківського університету Микола Борисяк (1817–1882), який останні роки життя провів в обителі. [1]
За РІСУ (2013), у храмі не було електрики: сестри молилися при свічках. [3]
РІСУ пов'язує назву з яскраво-рожевим цвітом дикого персика, Бароко України — з червоним цвітом диких персиків. [2, 3]
Один із вівтарів на хорах собору присвячено св. Георгію, що Бароко України вважає ознакою заміни найдавнішої Георгіївської церкви. [2]
Свято-Успенський собор у Золотоноші, збудований у 1900-х роках, — окремий міський храм, а не монастирський. [12]
Бароко України називає собор одним із перших в Україні барокових триконхів. [2]
Переказують
Сон про персики
За переказом, константинопольському ченцеві уві сні явилася Богородиця (за РІСУ — тричі) і показала місце, де навесні цвітуть дикі персики. Записано у Бароко України й РІСУ. [2, 3]
Печера й острів
За переказом, чернець викопав печеру на пагорбі, який у розлив річки навесні ставав островом. Записано у Бароко України; РІСУ розміщує печеру біля підніжжя гори. [2, 3]
Ікона на корі
За переказом, перший насельник молився перед іконою Богородиці «Корецькою», вирізаною на корі. Записано у РІСУ. [3]
Дубенська ікона
За переказом, на дубовій дошці неподалік з'явилася ще одна ікона зі знаменням-вінцем, названа Дубенською; вінок, зроблений за образом першого, донині покладають на голову охочим після літургії. Записано у РІСУ; за Travels in UA, ікона з'явилася на дубі. [3, 6]
Хто замовив собор
За однією версією, ініціатором був багатий запорожець Яків Щербина (про нього більше нічого не відомо), за іншою — колишній ігумен, а на той час єпископ Іркутський Софроній, який із Сибіру прагнув прикрасити рідне місце. Записано у Бароко України. [2]
Лицарі Красної гори
За Бароко України, вже в середині XVII ст. сюди приїздили козаки лікуватися після поранень і доживати віку. [2]
Постаті
- Іван Шебет-Слюжка — козак, власник землі, дозволив ченцям оселитися на горі.
- Яків Щербина — запорожець, за однією з версій, ініціатор будівництва собору.
- Софроній (Кришталевський) — настоятель 1730–1742 рр., єпископ Іркутський і Нерчинський (1753), канонізований 1918 р.
- Гервасій (Линцевський) — переяславський єпископ, благословив закладини 1767 р., пізніше голова Пекінської православної місії.
- Іов — ігумен, керував будівництвом собору.
- Йов (Базилевич) — переяславський єпископ, освятив собор 1771 р.
- Іван Григорович-Барський — київський архітектор, автор проєкту собору.
- Мокрина — перша настоятелька жіночої обителі (1789–1795).
- Нонна — ігуменя (намісниця) 1900–1917 рр., часу найбільшого розквіту.
- Микола Борисяк — геолог, професор Харківського університету, похований біля собору.
- Дмитро Криворучко — архітектор, автор проєкту реставрації собору після 1963 р.
- Іларія — ігуменя, з чийого благословення 1988 р. розпочалася відбудова собору.
- Агнія (Міняйло) — ігуменя з 1997 р., спочила 2019 р.
- Феодосій — митрополит Черкаський і Канівський, очолив постриг 2022 р.
Як цитувати
IKONASTONE. Преображенський собор Красногірського монастиря // Довідник храмів України. URL: https://ikonastone.com/dovidnyk/spaso-preobrazhenskyi-sobor-krasnohirskyi-monastyr/ (дата звернення: ДД.ММ.РРРР).
Що можна зробити з каменю для цього храму
Меморіальні дошкиПро собор Івана Григоровича-Барського на Червоній горі могла б розповідати табличка з вапняку з QR на сторінку Довідника.
ПрестолиДля трибанного храму пізнього бароко пасував би квадратний у плані мармуровий престол із різьбленими профілями.
КіотиЛіпному декору мурованого собору міг би відповідати мармуровий кіот зі стриманим різьбленим обрамленням.
Купелі й чашіДля головного храму жіночого монастиря доречна гранчаста купіль із мармуру в окремо погодженому місці.
Не знаєте, як називається виріб? Пройдіть храмом від вівтаря до подвір'я →
Хочете подарувати щось храму? Що подарувати храму →
Хочете вшанувати рідних чи воїна-парафіянина? Пам'ять при храмі →
Часті питання
Чи є в Красногірському монастирі Успенський собор?
Джерела називають головним храмом Красногірського монастиря Спасо-Преображенський собор 1767–1771 років; другий діючий храм обителі — Покровська церква 1859 року. Свято-Успенський собор у Золотоноші — окремий міський храм, а не монастирський. Водночас Encyclopedia of Ukraine у статті про Золотоношу згадує «Успенську церкву» Григоровича-Барського 1760-х років, тож у джерелах назви можуть плутатися.
Хто збудував собор?
Джерела (ЕСУ, Бароко України, РІСУ) називають автором київського архітектора Івана Григоровича-Барського. Будівництвом керував ігумен Іов, а кошти, за даними РІСУ, надсилав із Сибіру колишній послушник обителі, єпископ Іркутський Софроній (Кришталевський).
Чому собор порівнюють із кораблем?
Три бані стоять в один ряд уздовж осі схід — захід, а сам храм витягнутий і тридільний. РІСУ пише, що будівля нагадує корабель — образ храму як корабля спасіння.
Що сталося із собором у XX столітті?
1922 року монастир закрили. У квітні 1941 року з собору зняли бані, розібрали бічні притвори й майже повністю збили ліпний декор. Відбудова, за ЕСУ, почалася 1988 року, і 1991 року собор освятили; англійська Вікіпедія (список барокових храмів) пише про відбудову в 1960-х, але інші джерела цього не підтверджують.
Де знаходиться монастир?
На Червоній (Красній) горі над річкою Золотоношкою, на північній околиці Золотоноші (с. Бакаївка). Назву пов'язують із червоним цвітом диких персиків, які, за переказом, тут росли, або з кольором ґрунту пагорба.
Джерела 16
- Енциклопедія сучасної України. Красногірський Свято-Покровський жіночий монастир
- Бароко України (Україна Інкогніта). Спасо-Преображенський собор Красногірського монастиря під Золотоношею
- РІСУ. К. Галушко. Світло Красногірського монастиря на Черкащині (27.09.2013)
- OrthoChristian. St. Sophronius the Wonderworker, Bishop of Irkutsk and All Siberia
- OrthodoxWiki. Sophronius of Irkutsk
- Travels in UA. Holy Intercession Krasnohirsky Monastery, Bakaivka
- Travels in UA. Attractions of Bakaivka
- Турправда. Krasnogorsk Intercession Monastery
- OrthoChristian. 90-year-old Ukrainian abbess reposes in the Lord
- OrthoChristian. Nearly 2 dozen women dedicate themselves to Christ as nuns at Ukrainian monastery (23.03.2022)
- СПЖ. Cherkasy region prosecutors seek to strip UOC of churches through courts
- О. Ященко. Храм при дорозі (Успенський собор у Золотоноші). «Сучасні проблеми архітектури та містобудування», 2019, № 55
- Wikipedia. List of Ukrainian Baroque stone churches
- Wikipedia. Ivan Grigorovich-Barsky
- Pravoslavie.ru. St. Sophronius the Bishop of Irkutsk
- Sanidopoulos J. Saint Sophronius, Bishop of Irkutsk and Wonderworker of All Siberia (30.03.2019)

- Місто
- Красногірський монастир, м. Золотоноша, Черкаська обл.
- Збудовано
- 1767–1771
- Тип
- тридільний трибанний храм-триконх у стилі пізнього бароко
- Матеріал
- мурований, тинькований; ліпний декор
- Рівень дослідження
- 27%





