Троїцька церква Мотронинського монастиря: храм, який довелося звести двічі

Майже готову церкву восени 1802 року обвалило власною вагою, і каменярам довелося розібрати руїну та почати спочатку. Храм, який стоїть у Холодному Яру сьогодні, — друга спроба, і саме вона пережила все, що прийшло потім.

Коротко

Адреса	Мотронинський монастир, поблизу с. Мельники, Черкаський район, Черкаська область
Збудовано	1800–1804 рр. (обвал і повторне мурування 1802–1804); освячена 17 жовтня 1805 р.
Підрядник	майстер Артем Чеменко з фортеці святої Єлисавети (нині Кропивницький)
Тип	дев’ятидільний хрещатий храм; до 1889–1900 рр. однобанний, тепер п’ятибанний
Матеріал	цегла; полив’яні поліхромні кахлі під карнизом
Статус	пам’ятка архітектури національного значення; храм жіночого монастиря

Історія

Початки обителі тонуть у переказах. Перекази пов’язують заснування з княжною Мотроною (Мотрею), яка нібито подарувала обителі землі, і відносять його до XII–XIII століття; ім’я Мотрі, як зауважують укладачі landmarks.in.ua, у родоводах давньоруських князів не згадується. ВУЕ обережна: легендарну дату 1204 року документи не підтверджують, а археологічних досліджень на території монастиря станом на 2020 рік не проводили. Достовірно відомо, що в другій половині XVI століття тут постав скит із каплицею, а 1568 року монастир уперше згадано в документах.

Далі — довга опіка гетьманів і митрополитів. 1648 року митрополит Сильвестр Косов власним коштом звів дерев’яну трапезну церкву, 1726 року з’явилася дубова соборна Троїцька. У XVIII столітті обитель стала одним із головних православних осередків Правобережжя. З 1753 року її очолював ігумен Мельхіседек Значко-Яворський, випускник Київської академії, який підпорядковував собі православні парафії Правобережжя. Саме тут, за даними Енциклопедії України, готували Коліївщину; у монастирі жив Максим Залізняк. Після повстання обитель розграбували каральні загони, і в 1770-х її відновили.

1793 року монастир перейшов до Київської єпархії, і це відкрило шлях до мурованого собору. Будівництво почали 1800 року (за ВУЕ — у травні, за «Україною Інкогніта» — у жовтні) за підрядом майстра Артема Чеменка. У жовтні 1802 року майже завершена будова обвалилася; руїни розібрали і звели церкву наново до 1804 року. 17 жовтня 1805 року храм освятив ігумен Антоній. У 1824–1830-х роках поруч з’явилися муровані трапезна, настоятельські келії та інші корпуси.

1843 і 1845 року монастир відвідав Тарас Шевченко. Його акварель «Мотрин монастир» 1845 року згодом стала документом для реставраторів, бо зафіксувала первісний вигляд храму. У 1889–1900 роках церкву перебудували: однобанну перетворили на п’ятибанну. 1911 року обитель стала жіночою; за даними РІСУ, наприкінці 1921 року в ній жили 58 черниць.

Революційні роки принесли сюди штаб Холодноярського війська, яке до 1922 року опиралося більшовикам; монастирські дзвони, за даними публікації Юрія Мельника, передрукованої РІСУ, скликали повстанців з довколишніх сіл. 1921 року радянська влада забрала монастирські землі, 21 листопада 1929 року обитель ліквідували, а майно передали комуні «Заповіт Леніна». У роки Другої світової війни згоріла дерев’яна церква Іоанна Золотоустого. 1965 року в Троїцькій церкві почали створювати музей Коліївщини, архітектори С. Кілессо та Ю. Кисличенко розробили проєкт реставрації; 1973 року була ще одна спроба — уже для музею партизанської слави. 1991 року тут відродили жіночий монастир.

Хронологія

Цифри в квадратних дужках — номери джерел у списку внизу сторінки. Позначка «за даними …» означає, що факт підтверджено лише одним джерелом. Розділ «Переказують» — перекази й легенди: їх записано в джерелах, але документально не підтверджено.

Епоха 1. Городище, переказ і перша згадка

1. VI–IV ст. до н. е.

   На місці майбутнього монастиря існувало скіфське городище площею понад 200 га; його вали збереглися. ^{[2, 9, 18]}

2. 1036 (за переказом)

   За переказом, воєвода Мирослав повертався з походу проти печенігів, а його дружина Мотрона, сприйнявши його човни за ворожі, наказала відкрити вогонь, і чоловік загинув; вона постриглася й заснувала обитель. Документально не підтверджено. ^{[9, 15, 16, 18, 20]}

3. 1198 (версія)

   За даними TravelsInUA, РІСУ й української Вікіпедії, Симеонівський літопис під 1198 р. згадує переяславського єпископа Павла, який нібито заклав церкву Іоанна Предтечі. Вікіпедія зауважує, що ця згадка викликає великі сумніви; ВУЕ ранні дати документами не підтверджує. ^{[2, 5, 9, 15]}

4. 1568

   Монастир уперше згадано в документах; його заснування (відновлення) пов'язують з київським митрополитом Йоною Протасевичем. Спершу це був скит із каплицею. ^{[1, 2, 3, 4]}

5. 1620–1621

   Гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний видав універсали про взяття обителі під захист; у той час освячено першу дерев'яну церкву. ^{[1, 9]}

6. 1648

   Митрополит Сильвестр (Косов) передав обителі антимінс; настоятелів відтоді називають ігуменами. За ВУЕ, він же власним коштом звів дерев'яну трапезну церкву. ^{[1, 2, 4]}

Епоха 2. Ігумени, гайдамаки й дерев'яна обитель

1. 1677–1678

   Під час турецьких походів на Чигирин монастир, імовірно, повністю зруйновано (так формулює ЕСУ). ^{[1, 9]}

2. 1685

   За благословенням митрополита Гедеона (Святополка-Четвертинського) почалося відродження обителі; освячено дерев'яну церкву. ^{[1, 9]}

3. 1717

   Чигиринський староста Ян Яблоновський допоміг відбудувати обитель і підтвердив її права на землі. ^{[4, 9]}

4. 1717–1753

   Ігуменом (з перервами) був Ігнатій (у миру Устим Сахненко) — учасник оборони Чигирина 1678 р.; РІСУ називає його колишнім чигиринським сотником. ^{[1, 4, 5]}

5. 1726 / 1727

   Збудовано дерев'яну соборну Троїцьку церкву: ВУЕ датує її 1726 р. (дубова), а освячення — 21 червня 1727 р. (укр. Вікіпедія; 1727 р. — також ЕСУ). ^{[1, 2, 9, 13]}

6. 1753

   Ігуменом призначено Мельхіседека (Значка-Яворського): за ЕСУ він ігуменував до 1768 р., за ВУЕ й РІСУ — до 1777 р.; рік його народження — 1716 (ВУЕ) або 1720 (вісник ЧДУ). ^{[1, 2, 5, 10]}

7. 1766

   За даними ВУЕ, 23 липня поляки заарештували Мельхіседека на Сокирнянському перевозі; до монастиря він не повернувся. ^[2]

8. 1767

   Максим Залізняк став послушником монастиря (за даними ЕСУ). ^[1]

9. 26 травня 1768

   Коліївщина почалася з Холодного Яру: у монастирі, за «Телеграфом» і українською Вікіпедією, освячено зброю повстанців. Роль самого ігумена в підготовці повстання історики оцінюють по-різному, а стаття вісника ЧДУ стверджує, що організатором він не був. ^{[2, 9, 10, 21]}

10. 1770-ті

    Після Коліївщини обитель пограбовано й частково зруйновано (landmarks.in.ua пише про напади польських та російських каральних загонів), але відбудовано. ^{[2, 4]}

11. 1793

    Монастир перейшов до Київської єпархії та став позаштатним; українська Вікіпедія подає 1795 р. ^{[1, 2, 9]}

Епоха 3. Мурований храм і Шевченко

1. 1800

   Закладено муровану Троїцьку церкву на місці дерев'яної; підрядник — майстер Артем Чеменко з фортеці св. Єлисавети (нині Кропивницький). ВУЕ називає травень, а «Україна Інкогніта», українська Вікіпедія й РІСУ — жовтень (РІСУ — 8 жовтня). ^{[2, 3, 5, 9]}

2. Жовтень 1802

   Майже завершену будову обвалило; руїни розібрали. ^{[2, 3, 9]}

3. 1804

   Храм звели наново. ^{[2, 4, 9]}

4. 17 жовтня 1805

   Церкву освятив ігумен Антоній. ^{[3, 4, 9]}

5. 1815–1817

   За даними ЕСУ, 1815 р. позолочено іконостас, а 1817 р. встановлено куполи й хрест Троїцької церкви. ^[1]

6. 1820 — 1830-ті

   За ЕСУ, 1820 р. збудовано дерев'яну трапезну Іоанно-Златоустівську церкву з дзвіницею; у 1824–1830-х ВУЕ згадує нові муровані трапезну, настоятельські келії та інші споруди. ^{[1, 2]}

7. 1843 і 1845

   Тарас Шевченко відвідав монастир (1843 р. — за ВУЕ); акварель «Мотрин монастир» датують квітнем–жовтнем 1845 р. У XX ст. вона стала джерелом для реставраційних проєктів. ^{[2, 9, 13]}

8. 1847

   У монастирі жили 45 ченців і послушників. ^{[2, 9]}

9. Травень 1872

   Миколу Костомарова монастирем водив архімандрит Макарій; серед показаного був портрет Максима Залізняка. ^[11]

10. 1889–1900

    Перебудова: однобанний храм став п'ятибанним, барокове завершення замінено шоломоподібним, додано чотири декоративні баньки. ^{[2, 3, 9]}

11. 1905

    Г. Павлуцький зробив план і фасад храму (за даними «України Інкогніти»). ^[3]

12. 1911

    Монастир із чоловічого став жіночим; ченців перевели в інші обителі. ^{[1, 2, 11, 22]}

Епоха 4. Революція, закриття й руїни

1. 1918–1919

   Після революції в Мельниках на прохання ігумені створили загін самооборони (22 козаки) під проводом учителя Олекси Чучупака; з нього почалася холодноярська повстанська організація. ^{[9, 12]}

2. 1919–1922

   Монастир — осередок холодноярського повстанського руху (штаб Холодноярського війська); дзвони, за словами Ю. Мельника, слугували для швидкого збору бійців з довколишніх сіл. ^{[1, 6, 9]}

3. 1921

   Радянська влада відібрала близько 250 десятин землі; наприкінці року, за РІСУ, в обителі жили 58 черниць. ^{[1, 2, 5, 22]}

4. 1923

   Монастир закрили; черниці утворили релігійну громаду, що орендувала Троїцьку й Іоанно-Златоустівську церкви. Вісник ЧДУ датує закриття близько 1924 р. ^{[4, 5, 9, 11, 16]}

5. 21 листопада 1929

   Постановою секретаріату ВУЦВК монастир і громаду ліквідовано; майно передано сільськогосподарській комуні «Заповіт Леніна». ^{[1, 2, 22]}

6. 1943

   Німці знищили дерев'яну Іоанно-Златоустівську церкву разом з людьми, що в ній молилися (так пишуть landmarks.in.ua, українська Вікіпедія й музей Холодного Яру; ВУЕ каже лише «згоріла»). ^{[2, 4, 9, 14]}

7. 1965

   У Троїцькій церкві почали облаштовувати музей Коліївщини; проєкт реставрації розробили архітектори С. Кілессо та Ю. Кисличенко (українська Вікіпедія датує проєктну документацію 1968 р.). ^{[2, 9]}

8. 1973

   Нова спроба реставрації — для музею партизанської слави; вона, як і попередня, не була доведена до кінця. ^{[2, 9]}

Епоха 5. Відродження

1. 1991

   Монастир відновлено як жіночий монастир УПЦ (МП); за MoreInfo, Синод ухвалив рішення 24 січня. ^{[1, 2, 16, 22]}

2. 1992

   Відбулася перша служба у відновленій Троїцькій церкві (за даними MoreInfo). ^[16]

3. Кінець 1990-х

   Навпроти собору збудовано двоповерховий корпус келій, територію обнесено муром із брамою (за ВУЕ). ^[2]

4. 2004

   У монастирі мешкали 28 черниць. ^{[8, 9]}

5. Квітень 2017

   На могилі сотника Івана Компанійця на території монастиря збудовано «Козацький хрест» (за даними української Вікіпедії). ^[9]

6. 4 жовтня 2023

   Активісти «Деколонізація. Україна» звернулися до СБУ через ікони російських святих у храмі монастиря (на момент публікації він належав УПЦ МП). ^[7]

Втрачене й відтворене

Архітектура

Храм дев’ятидільний і хрещатий у плані: чотири стовпи з арками несуть восьмигранний підбанник, над яким первісно стояла одна баня із заломом і маківкою. Рамена хреста завершуються трикутними фронтонами. Пропорції стрункі, підбанник високий, кути фасадів заокруглені, стіни членують пілястри, карнизи й горизонтальні тяги.

Стилістично церква стоїть на межі епох. Зводили її в добу класицизму, але дев’ятидільний хрещатий план — пряма спадщина українського бароко; автори проєкту «Україна Інкогніта. Бароко» пов’язують це з тим, що храм з’явився вже після синодальної заборони 1801 року на церкви в «малоросійському стилі». Аналогічні храми, за їхніми даними, є на Січеславщині.

Цікаво, як по-різному храм прочитують дослідники. ВУЕ говорить про класицизм із рисами українського бароко, а укладачі довідника landmarks.in.ua відносять його до романтизму з елементами еклектики й помічають, що аскетичний інтер’єр контрастує з химерними формами фасадів. Усередині все тримається на світлі: великі арочні вікна заливають простір рівно, без драматичних контрастів, і саме вони створюють відчуття піднесеності, про яке пишуть дослідники.

Реконструкція 1889–1900 років змінила силует: барокове завершення замінили шоломоподібним, а над раменами на вежечках поставили чотири декоративні баньки. 1905 року Г. Павлуцький зробив план і фасад храму.

Нижче — два елементи храму: на фото й у кресленні. Креслення показують форму, а не точні розміри.

Центральна баня з підбанником

Високий восьмигранний підбанник спирається на чотири стовпи в середохресті. Сьогоднішнє шоломоподібне завершення — результат перебудови 1889–1900 років.

Рамено з трикутним фронтоном

Кожне з чотирьох рамен хреста закінчується трикутним фронтоном, який симетрично членують лопатки. Над раменами — декоративні баньки, додані наприкінці XIX століття.

Нюанси, які легко пропустити

Кахлі під карнизом. Стриманий декор фасадів — гладкі лиштви, неглибокі ніші — раптом оживає під самим карнизом: там лежить пояс однотипних полив’яних поліхромних кахлів. Деталь легко проґавити, якщо дивитися лише на бані.

Церква, яка впала до освячення. Обвал 1802 року — не легенда, а задокументований факт. Будівничі не латали руїну: її розібрали і мурували заново. Отже, мури, які бачимо, — це 1802–1804 роки, а завершення — перебудова кінця XIX століття.

Шевченко як реставраційне креслення. Акварель «Мотрин монастир» 1845 року дослідники використовували, проєктуючи реставрацію храму. Рідкісний випадок, коли малюнок поета служив архітектурним документом.

Ножі, яких, можливо, не було. Переказ про те, що ігумен Мельхіседек освячував гайдамацькі ножі, увійшов у літературу завдяки поемі «Гайдамаки». ВУЕ прямо пише: історичними джерелами він не підтверджений.

Могила, якої немає. На території монастиря поховано сотника холодноярських повстанців Івана Компанійця (у публікації Юрія Мельника — Коломійця). За радянських часів його могилу зрівняли з землею, і, за даними тієї ж публікації 2011 року, її так і не відновили.

Ігумен-ветеран. Серед ігуменів обителі був Ігнатій (Устим Сахненко) — за даними landmarks.in.ua, колишній запорозький козак і учасник оборони Чигирина 1678 року. Монастир у лісі довго лишався місцем, де молитва і військова пам’ять жили поруч.

Джерело святого Онуфрія. Біля монастиря б’є джерело. За переказом, його викопали перші подвижники обителі; паломники вважають воду цілющою.

Музей, що вберіг храм. Від старого ансамблю вціліла лише Троїцька церква. Плани 1965 і 1973 років зробити в ній музей — спершу Коліївщини, потім партизанської слави — не були доведені до кінця, але з усього старого ансамблю вціліла саме Троїцька церква.

Фотогалерея

Камінь і матеріал

Церква мурована з цегли. Фасади тримаються на пластиці: заокруглені кути, пілястри, профільований карниз, тонкі пояски. Єдиний кольоровий акцент дає кераміка — полив’яні поліхромні кахлі під карнизом. В інтер’єрі велику роль відіграє світло: численні арочні вікна роблять простір піднесеним і водночас аскетичним.

Історія 1802 року нагадує про річ, яку каменярі знають з першого року ремесла. Мур, як і масив каменю, не прощає поспіху: стіна, що виглядала завершеною, ще не означає конструкції, яка вже працює. Будівничі Мотронина мали мужність почати спочатку. Подібні рішення про вагу, опори й навантаження варто ухвалювати ще до монтажу — так само, як для іконостаса з каменю.

Поруч, на Чигиринщині, стоїть інший храм козацької доби — Іллінська церква в Суботові. Про те, як влаштований вівтарний простір, читайте в статті про престол і жертовник, а про традицію — в нарисі про український іконостас.

Чи знали ви

Переказують

Постаті

• Мотрона — легендарна фундаторка (за переказом, 1036 р.).
• Йона Протасевич — київський митрополит, з ім’ям якого пов’язують заснування 1568 р.
• Петро Конашевич-Сагайдачний — гетьман, видав універсали 1620–1621 рр.
• Сильвестр (Косов) — митрополит; 1648 р. антимінс, дерев’яна трапезна церква.
• Гедеон (Святополк-Четвертинський) — митрополит; 1685 р. відродження.
• Ян Яблоновський — чигиринський староста, 1717 р. допоміг відбудувати обитель.
• Ігнатій (Устим Сахненко) — ігумен 1717–1753, учасник оборони Чигирина 1678 р.
• Мельхіседек Значко-Яворський — ігумен із 1753 р. (до 1768 за ЕСУ, до 1777 за ВУЕ).
• Максим Залізняк — послушник монастиря з 1767 р., один з ватажків Коліївщини.
• Артем Чеменко — майстер-підрядник мурованої церкви 1800–1804 рр.
• Антоній — ігумен, що освятив храм 17.10.1805.
• Тарас Шевченко — відвідав монастир 1845 (і 1843 за ВУЕ), автор акварелі «Мотрин монастир».
• Микола Костомаров — відвідав монастир у травні 1872 р.
• Макарій — архімандрит, що супроводжував Костомарова.
• Г. Павлуцький — зробив план і фасад храму 1905 р.
• Олекса Чучупак — вчитель, очолив загін самооборони в Мельниках (1918–1919).
• Сергій Кілессо, Ю. Кисличенко — архітектори проєкту реставрації (1960-ті).
• Іван Компанієць — сотник холодноярських повстанців, похований на території монастиря (у Ю. Мельника — Коломієць).

Як цитувати