Український іконостас: чим він особливий

У храмі є стіна, яку видно з будь-якого місця. Вона не тримає даху й не відділяє нічого, чого не можна було б перейти за три кроки. Але саме вона вирішує, як виглядатиме внутрішній простір: де зупиниться погляд, куди впаде світло свічки, скільки в цьому просторі золота й скільки тиші.

Український іконостас XVII–XVIII століть склався як окрема форма. Це вже не низька перегородка, а висока різьблена конструкція, у якій працюють разом архітектор, різьбяр і живописець. Енциклопедія України описує її як витвір кількох мистецтв: архітектури, скульптури й живопису. Ікони в ній сидять між колонами й балками, вкритими тонким різьбленням і позолотою.

Ця стаття про те, з чого така форма складається, де її бачити й чого вона навчає тих, хто сьогодні проєктує новий іконостас, у дереві чи в камені.

Коротко

• Український бароковий іконостас — це п’ятиярусна (інколи шестиярусна) різьблена стіна, золочена по всіх елементах.
• Головний мотив різьби — рослинний: виноградна лоза, акант, квіти й плоди. Лоза несе ще й богословський зміст: Христос-Виноградар.
• Еталонні пам’ятки: Богородчанський іконостас Йова Кондзелевича (1698–1705, нині у Львові), іконостас П’ятницької церкви у Львові, іконостас Преображенської церкви у Великих Сорочинцях (1732).
• Іконостаси XIX століття в окремих пам’ятках мали інший устрій: менше ярусів, академічний живопис, ордерний декор у дусі ренесансу й ампіру.
• Сьогодні з традицією працюють не копіюванням, а вибором прототипу й чесним перекладом його мови на матеріал.

Є ще одна причина говорити про нього окремо. Така стіна — не декорація навколо ікон, а спосіб показати, як влаштована молитва: від пророків і апостолів через свята церковного року до образу Богородиці й Христа в намісному ярусі. Богородчанський іконостас можна «читати» ярус за ярусом, як текст, і водночас вдивлятися в окрему деталь, як у мініатюру.

Що таке український бароковий іконостас?

Спершу про устрій. Класичний український іконостас має п’ять ярусів. Знизу вгору: цокольний (предела), намісний, празниковий, апостольський (деісусний) і пророчий. Увінчує його розп’яття, а в окремих пам’ятках додається ще й шостий ярус. Саме з таких п’яти рядів складається Богородчанський іконостас; Енциклопедія України додає, що з часом іконостас зростав і дістав п’ятий, а то й шостий ярус. Для Слобожанщини п’ять ярусів називає й сучасне дослідження: деісусний, намісний, цокольний, празниковий, пророчий.

Є тут ще одна деталь, яку легко пропустити. Бароковий характер конструкції проявляється не лише в орнаменті, а й у композиції: яруси піднімаються до центру. Дослідниця Світлана Оляніна датує появу підвищення ярусів до центру в Києві 1660-ми роками, у Чернігові 1670-ми, а в Західній Україні другою чвертю XVIII століття. Тобто «бароковий іконостас» — не одна дата, а процес, що йшов різним темпом у різних землях.

Чому різьба така густа й золота?

Подивіться на таку стіну зблизька, і ви майже не побачите гладкої поверхні. Різьба вкриває всі елементи конструкції. Оляніна зазначає, що колони поступово замінюються ажурними формами, які зливаються з навколишнім різьбленим рослинним декором.

Золочення працює разом із різьбою. Дослідниця пов’язує суцільне золочення з ідеєю Небесного Єрусалима: золочення всіх елементів створювало алюзію на золоте місто. Дослідник В. Шуліка читає ту саму густоту інакше й додає: суцільне рослинне різьблення відсилає до образу райського саду.

Центральний мотив — виноградна лоза. У Богородчанському іконостасі гілки й грона виростають із пащ левів на царських вратах, а різьблене розп’яття обвиває стилізована лоза. Це пов’язане з образом Христа-Виноградаря. Фон апостольського ряду там же — різьблений позолочений орнамент. Енциклопедія України узагальнює: ікони стоять між різьбленими й позолоченими колонами, а орнамент, як правило, складається з переплетених виноградних лоз.

Які пам’ятки варто знати?

Богородчанський іконостас

Його створив ієромонах Йов Кондзелевич (1667–1740) зі своїми помічниками: живописцями й різьбярами. Музейний опис датує його 1699–1705 роками, а дослідження Т. Отковича — 1698–1705. Іконостас призначався для Хрестовоздвиженської церкви Скиту Манявського. Коли скит ліквідували в 1785 році, іконостас передали церкві в селі Богородчани, звідки й назва. У 1916-му австрійська влада вивезла його до Відня, потім він опинився у варшавському музеї, а в 1924 році за клопотанням митрополита Андрея Шептицького його перевезли до Львова й передали Національному музею.

Іконостас має п’ять рядів: цокольний, намісний, празниковий, апостольський і пророчий. У завершенні стоїть об’ємна різьблена фігура пелікана, який годує пташенят власною кров’ю, — алегорія самопожертви Христа. Т. Откович називає таке завершення унікальним: зазвичай іконостаси цього часу вінчає голуб або ікона Воскресіння.

Іконостас П’ятницької церкви у Львові

Це один із найраніших великих іконостасів, що дійшли до нас майже цілими. Оляніна називає його найранішим повністю збереженим прикладом іконостаса як архітектурного фасаду з аркатурою й консолями. Він п’ятиярусний і налічує близько 70 ікон. Церква відновлювалася після пожежі 1623 року коштом молдавського господаря Василя Лупу й була освячена вдруге в 1645-му. Роботи над іконостасом, за дослідженням В. Жишковича, тривали від середини 1610-х до 1644 року, а над ним працювали щонайменше четверо живописців. Ікони намісного ряду дослідник пов’язує з пензлем Федора Сеньковича, хоча є й скептики. Додатковий пасійний (страсний) ряд був новиною для львівського іконопису.

Іконостаси Галичини й Волині

Енциклопедія України називає в Галичині іконостас Миколи Петрахновича в Успенській церкві у Львові (1637), іконостаси П’ятницької церкви (1644) та церкви Святого Духа в Рогатині (1650), а також праці жовківського майстра Івана Рутковича у Волиці Деревлянській (1680–1682), Волі Висоцькій і Жовкві (1697–1699). Руткович працював у 1670-х і на початку XVIII століття; дослідники називають його однією з найбільших постатей українського сакрального мистецтва, хоча підписував він лише невелику частину своїх творів, і атрибуція часто залишається складною.

На Волині бароко видно насамперед у деталях: за дослідженням І. М’якоти, пройми з бароковим контуром мали майже всі царські врата волинських іконостасів цієї доби. Іконостас Свято-Троїцької церкви Межиріцького монастиря в цілому нагадує бароко, а царські врата в ньому виконані в ренесансній манері.

Наддніпрянщина й Слобожанщина

Єдиний великий бароковий іконостас, збудований коштом гетьманів і козацької старшини, що дійшов до нас, за Енциклопедією України, — у Преображенській церкві у Великих Сорочинцях (1732). Він має близько 17 метрів у висоту й 20 у ширину.

На Слобожанщині дослідник В. Шуліка простежив, як у першій половині XVIII століття маньєристичну орнаментику змінює барокова флористика з листям аканта й виноградними гронами. З другої третини століття з’являються мотиви рококо: коса решітка й рокайль. Іконостас Преображенської церкви в Межирічі мав п’ять ярусів, а на його царських вратах був мотив Древа Єсеєвого, новий для Слобідської України.

Чому ці приклади дають різну картину

Не варто шукати «єдиний зразок». Оляніна зазначає, що в середині XVII століття характер різьблення ще визначається як маньєристичний, а повна барокова пишність приходить пізніше. Слобожанські іконостаси першої половини XVIII століття вже говорять мовою флористичного бароко, а з 1730-х дедалі помітніший рококо. Тому, коли хтось каже «в стилі українського бароко», доречно перепитати: ранньому чи зрілому, галицькому чи наддніпрянському. Від відповіді залежать пропорції, густота різьби, вигляд царських врат.

Хто були майстри?

Імена збереглися нерівномірно. Живописців знаємо краще за різьбярів. Йов Кондзелевич створив іконостас для Скиту Манявського, Іван Руткович працював у Жовкві, а у Львові діяли Федір Сенькович і Микола Петрахнович. Різьбярі ж у джерелах найчастіше лишаються безіменними: про їхню працю свідчить сам орнамент, а не підпис. Один з документально підтверджених прикладів — майстер Василь Петровський, якого в 1782 році запросили для створення різьбленого іконостаса Покровського собору в Охтирці. Автори дослідження зазначають, що Охтирка славилася різьбярами.

Богородчанський іконостас показує, як це виглядало: Кондзелевич виконував найскладніші композиції сам, решту доручав помічникам-живописцям і різьбярам. Бароковий іконостас — колективна праця, і сучасному замовникові корисно тримати це в голові: один підрядник рідко тримає в руках і малюнок, і різьбу, і позолоту.

Чим цей тип відрізняється від пізніших іконостасів?

Порівняння краще вести за ознаками, а не за оцінками. Приклади XIX століття тут взято з досліджень про київські та одеські храми.

Ознака	Український бароковий іконостас XVII–XVIII ст.	Іконостаси XIX ст. (приклади з досліджень)
Ярусність	п’ять ярусів, інколи шість	у деяких пам’ятках лише один ярус (Володимирський собор і Кирилівська церква в Києві)
Декор	суцільне позолочене різьблення, рослинні мотиви	архітрав, фриз, карниз, пілястри з коринфськими капітелями; мова ренесансу й ампіру (центральний іконостас Спасо-Преображенського собору в Одесі)
Живопис	ікони в рамах різьбленої стіни	ікони, написані в академічному стилі (Одеса, 1887–1889)

У середині XVIII століття розвиток іде далі: за Шулікою, на Лівобережжі рококо поширилося вже в 1730-х роках, а іконостас Успенського собору в Охтирці (1738), за Шулікою, поєднав рококо й класицизм; у Слобідських полках до 1765 року створювали й іконостаси в традиційній бароковій стилістиці. Автори дослідження про Покровський собор в Охтирці додають: сучасний гіпсовий іконостас там «далеко не відповідає ознакам українського бароко».

Як працювати з цією традицією сьогодні?

Копія — найпростіше й найслабше рішення. Бароковий іконостас народився у дереві й підпорядкований його логіці: тонкі перемички, глибокі підрізи, позолота по левкасу. Камінь має іншу мову.

Тому працювати варто від принципів. Їх можна витягти з пам’яток, про які йшлося вище:

• Структура. П’ять ярусів із підйомом до центру задають ритм. Це можна зберегти й у стриманій стіні.
• Різьба як тема, а не заливка. Виноградна лоза з гронами працює тоді, коли її малюнок читається з відстані; суцільне заповнення поверхні в камені варто зважувати, бо дрібний орнамент гірше читається з відстані.
• Золото — акцент. У дереві золочення покриває все. У камені його доцільно розподіляти: лоза, обрамлення ікон, корона розп’яття.
• Глибина рельєфу. У камені вона залежить від породи й товщини елемента. Це питання до майстра на етапі ескізу, а не до різьбяра в процесі.
• Ікони. Вони визначають масштаб. Спершу розмір ікон і програма, потім конструкція.

Що вирішити до замовлення

• Який прототип вам близький: Галичина, Волинь, Наддніпрянщина чи Слобожанщина?
• Скільки ярусів і яка програма ікон; чи потрібен пророчий ряд і розп’яття.
• Висота й ширина стіни з урахуванням склепіння, амвона й проходів.
• Матеріал: дерево, камінь, їх поєднання; що саме робиться з каменю, а що з дерева.
• Золочення: суцільне чи акцентне, яким способом і як воно поводитиметься в приміщенні.
• Хто пише ікони й як вони узгоджуються з різьбою за розміром і рамою.
• Хто благословляє проєкт: настоятель, громада, єпархіальна комісія.

IKONASTONE проєктує й виготовляє церковну архітектуру в камені; якщо вам потрібен іконостас у традиції українського бароко, починайте з категорії іконостаси. Про яруси читайте в статті Ряди іконостаса, про центральну частину стіни — у матеріалі Царські врата, а про матеріал — у статті Кам’яний іконостас.