Хрестовоздвиженський собор Манявського скиту: храм, повернений за зразком

Найцінніша річ цього собору вже понад століття живе не в ньому: його іконостас пройшов Богородчани, Краків, Відень і Варшаву, перш ніж осісти у Львові.

Коротко

Історія

Манявський скит стоїть на невеликому гірському плато серед лісу в Карпатах. Переказ відносить початки чернечого життя тут до XIII століття: ченці Іоаникій і Пахомій, які пішли з Києва після 1240 року, нібито заснували поблизу Хресто-Воздвиженський монастир, згодом зруйнований. Документально цієї історії не підтверджено.

Документальна історія починається на початку XVII століття. Скит заснував Йов Княгиницький, колишній чернець Афону; ВУЕ і Wikipedia пишуть про першу громаду 1606 року; Радіо Свобода називає 1608 роком перші письмові свідчення про громаду, а ЕСУ й Радіо Свобода відносять першу келію до 1611 року. Статті про Йова розходяться й щодо того, хто був першим ігуменом: Йов чи його небіж Феодосій. Серед засновників згадують Івана Вишенського та Захарію Копистенського. 1612 року поставили першу дерев’яну церкву на честь Воздвиження Чесного Хреста, а 1619 року — більшу. ВУЕ пише, що її звели за зразком собору Межигірського Спасо-Преображенського монастиря; за «Дерев’яними храмами України», спільними з межигірським храмом були лише план і барокові маківки.

1620 року (за Wikipedia — 1621-го) Константинопольський патріархат надав скиту ставропігію, а 1628 року Київський собор зробив його протомонастирем для Руського, Белзького й Подільського воєводств — понад п’ятсот обителей. Тут працювали школи іконопису й партесного співу, була велика бібліотека. У пору розквіту в скиті жило близько двохсот ченців. Комплекс складався з келій і храмів, головним серед яких був Хрестовоздвиженський.

1652 року, під час епідемії чуми, ієромонах Філарет, за переказом, побачив уві сні Богородицю. На пам’ять про це видіння, як пише Wikipedia, написано ікону, відому як Манявська Ігуменя.

Під час польсько-турецької війни 1673–1676 років скит зруйнували; ЕСУ називає 1676 рік. 1681 року на кам’яному підмурку звели нову дерев’яну хрещату церкву; «Пам’ятки архітектури», за переказом «Дерев’яних храмів України», називають її матеріалом тис і кедр. У 1698–1705 роках артіль Йова Кондзелевича розписала інтер’єр і виконала іконостас.

1785 року австрійська влада закрила скит: 1 липня за указом імператора Йосифа II (так пишуть en-Wikipedia і стаття Вісника Львівської політехніки), у вересні — за ЕСУ. Бібліотеку вивезли — книжки з неї, за ВУЕ, нині частково у Відні, частково у Львові, — а майно розпродали або вивезли. Іконостас купила Троїцька церква в Богородчанах, а саму Хрестовоздвиженську церкву розібрали й перенесли до Надвірної. Там вона згоріла під час Першої світової війни, 1914 року.

У 1972–1980 роках оборонні споруди скиту реставрували, у 1980–1998 роках тут працював історико-архітектурний музей. 1993 року, за ЕСУ, тут відновили періодичні богослужіння, а 1998 року монастир відродили. 2002 року, за ВУЕ, відтворили Хрестовоздвиженську церкву за зразком спаленої; проєкт виконав архітектор-реставратор І. Могитич.

Хронологія

Цифри в квадратних дужках — номери джерел у списку внизу сторінки. Позначка «за даними …» означає, що факт підтверджено лише одним джерелом. Розділ «Переказують» — перекази й легенди: їх записано в джерелах, але документально не підтверджено.

Переказ і початки

1. XIII ст. (за переказом)

   Ченці Пахомій та Іоаникій, які пішли з Києва після монгольської навали (1240 р.), знайшли в карпатському лісі джерело під великою кам'яною брилою з гротом, воду якого прирівнювали до води києво-печерської. Документально цього не підтверджено. ^{[11, 14, 17]}

2. Бл. 1550

   У Тисмениці народився Іван Княгиницький, майбутній Йов Манявський; навчався в Унівській монастирській школі й Острозі, двічі був на Афоні, де прийняв постриг з іменем Єзекіїль. ^{[4, 10]}

3. 1606

   Йов Княгиницький утворив першу чернечу громаду поблизу Маняви; ВУЕ й Вікіпедія називають співзасновниками Івана Вишенського й Захарію Копистенського (документальних підтверджень їхньої участі не знайдено). ^{[1, 3, 13, 19, 28]}

4. 1608

   Рік перших письмових свідчень про громаду; його називають роком заснування Радіо Свобода, Забитки й Discover.ua. Скит відзначав 400-річчя 7 липня 2008 р. ^{[12, 14, 22, 29]}

5. 1611

   Збудовано першу дерев'яну келію; низка джерел саме цей рік уважає роком заснування скиту. ^{[1, 2, 9, 10, 15]}

Заснування й розквіт

1. 1612

   Поставлено й освячено першу дерев'яну церкву на свято Воздвиження Чесного Хреста (13 вересня, за даними Вісника Львівської політехніки). ^{[1, 2, 7, 15, 29]}

2. 1618

   У скиті жило близько сорока ченців, за даними англомовної Вікіпедії. ^[3]

3. 1619

   З квітня почали будувати більшу церкву Воздвиження Чесного Хреста; фундаторка — Марія Могилянка, донька молдавського господаря Єремії Могили. ВУЕ пише, що церкву звели за зразком собору Межигірського монастиря. ^{[1, 14, 17, 18]}

4. 1620

   Константинопольський патріарх Тимофій II надав скиту ставропігію (за en-Вікіпедією й Етносвітом — 1621). ^{[1, 2, 3, 10, 14, 17]}

   

5. До 1621

   Скит обнесено кам'яним муром із трьома оборонними вежами. ^{[10, 17]}

6. 30 грудня 1621

   Помер Йов Княгиницький. За даними en-Вікіпедії, його канонізовано 1994 р. (УПЦ МП) і 15 липня 2004 р. (УПЦ КП). ^{[4, 10]}

7. 1628

   За даними en-Вікіпедії, Київський церковний собор визнав скит «протом» для монастирів Руського, Белзького й Подільського воєводств; кількість підпорядкованих обителей називають 556 (ВУЕ датує це число 1686 р.). ^{[1, 3, 27]}

8. 22 грудня 1652

   Під час чуми ієромонах Філарет, за даними en-Вікіпедії, побачив у сні Богородицю; пам'ять про це береже ікона, що зберігається в скиті. ^{[3, 18]}

9. 1664

   Помер гетьман Іван Виговський; за заповітом він просив поховати його в скиті, але місце поховання не встановлено. ^{[2, 12, 14]}

Руйнування й відбудова

1. 1673–1676

   Під час польсько-турецької війни турецько-татарський загін Ібрагіма Шейтана захопив і спалив скит; за статтею Вісника, це сталося після того, як ворог перекрив водогін. ^{[1, 8, 12]}

2. 1680–1681

   Ченець Сильвестр (за даними Вісника, не з манявської братії) збудував третю дерев'яну церкву на кам'яному підмурку, з тису й кедра; 1680 р. московський цар Федір Олексійович дав кошти, облачення й книги. ^{[1, 2, 7, 12]}

   

3. 1698–1705

   Артіль Йова Кондзелевича розписала інтер'єр церкви й виконала іконостас, відомий як Богородчанський (Національний музей у Львові подає 1699–1705). ^{[1, 2, 5, 6, 24]}

   

4. 1700

   Починається важкий період: скит утрачає привілеї й частину підпорядкованих монастирів, а братія скорочується приблизно до тридцяти ченців, за даними Karpaty.rocks. ^[15]

5. 1724

   Татари, за даними Забитків, пограбували обитель. ^[14]

6. 1781

   Скит відремонтовано, за даними en-Вікіпедії. ^[3]

7. 1785

   Австрійська влада закрила скит: 1 липня за указом Йосифа II (en-Вікіпедія, Вісник), у вересні (ЕСУ). Монахи розійшлися до Києва й Буковини, бібліотеку розділили між Віднем і Львовом. ^{[1, 2, 3, 7]}

8. 1785

   Іконостас Кондзелевича передано до Троїцької церкви в Богородчанах (за Вісником — продано за 60 золотих); відтоді його називають Богородчанським. ^{[1, 2, 5, 6, 7]}

9. 1793

   За даними Вісника Львівської політехніки й Karpaty.rocks, Хрестовоздвиженську церкву продали за 200 золотих до Надвірної й відбудували там; ВУЕ й ЕСУ датують перенесення 1785 р. ^{[1, 2, 7, 16]}

   

Руїна, війна й дослідження

1. 1848, 1887

   Іван Вагилевич опублікував історичну розвідку про скит (1848); у Львові вийшла «Історія Скита Манявського» Ю. Цілевича (1887). За ЕСУ. ^[2]

2. 1905, 1911

   Охоронці пам'яток З. Гендель і П. Скобельський попередили про загрозу руйнування наріжника муру (1905); Т. Мокловський виконав обміри й ситуаційний план: периметр складали фрагменти мурів і чотири вежі (1911). За статтею Вісника. ^[8]

3. 1914

   Перенесена до Надвірної Хрестовоздвиженська церква згоріла під час Першої світової війни. ^{[1, 2, 7, 16]}

4. 1916

   Австрійські війська демонтували Богородчанський іконостас і вивезли до Кракова, потім до Відня. ^{[1, 6, 7, 25]}

5. 1920–1924

   Іконостас потрапив до музею у Варшаві; 1923 р. (ЕСУ, Вісник) або 1924 р. (ВУЕ, Нацмузей) за клопотанням митрополита Андрея Шептицького його передано до Національного музею у Львові. ^{[1, 2, 5, 6, 7, 25]}

6. 1930

   Випускники Львівської академічної гімназії під час подорожі Галичиною сфотографували руїни скиту. Світлини зберігає Центр міської історії (колекція Лесі Крип'якевич). ^[23]

7. 1935–1936

   Археолог Ярослав Пастернак розкрив фундаменти Хрестовоздвиженської церкви (кам'яний підмурок, дві муровані крипти) і підземні камери. ^{[7, 8]}

   

   

Музей і відродження

1. 1972–1980

   Реставрація оборонних споруд скиту за проєктом І. Могитича: відновлено вежі, мури, трапезну, келії. ^{[1, 8, 9]}

2. 1980

   Відкрито історико-архітектурний музей (до 1998 р. — філія Івано-Франківського краєзнавчого музею). ^{[1, 14, 20, 21]}

3. Лютий 1986

   Через відсутність протипожежних обмосток на димарях загорілися північні дерев'яні келії; 1988 р. повінь потоку Батерс залила фундаменти трапезної й чотирьох келій. За даними Гуцуляка. ^[9]

4. 28 травня 1998

   Скит передано Івано-Франківській єпархії УПЦ КП (нині ПЦУ), відкрито чоловічий монастир; повне передання — 30 листопада 1999 р., за даними Про Руськавець. ^{[1, 18, 21]}

5. 2002

   Відтворено дерев'яну Хрестовоздвиженську церкву за зразком спаленої 1914 р.; проєкт архітектора-реставратора Івана Могитича; встановлено новий іконостас за зразком первісного. ^{[1, 7, 19]}

6. 20 жовтня 2002

   За даними Про Руськавець, храм освятили шість ієрархів, зібралося понад 30 тисяч вірян. ^[18]

7. Різдво 2002, 12 січня 2003

   Президент Леонід Кучма відвідав монастир і, за даними Про Руськавець, узяв відбудову під патронат. ^[18]

8. 2003

   Помер перший ігумен відновленого монастиря Іоанн (Василь Гринюк), похований на території скиту (за en-Вікіпедією); 25 червня до скиту передано ікону Богородиці Одигітрії «Ізбавительниця від злих» (за Про Руськавець). ^{[3, 18]}

9. 2008

   Скит відзначив 400-річчя письмових свідчень про громаду. ^[12]

10. 2010–2014

    Карпатська археологічна експедиція під керівництвом М. Кугутяка досліджувала скит; 2011 р. знайдено фундамент шестикутної дерев'яної вежі за струмком Батерс. ^[8]

11. 2011–2014

    За даними Забитків, 2011 р. збудовано церкву Благовіщення; за даними Про Руськавець, 15 грудня 2013 р. митрополит Іоасаф освятив нову трапезну, а в червні 2014 р. збудовано дерев'яну каплицю для літніх богослужінь. ^{[14, 18]}

12. Грудень 2020

    Національний музей у Львові спільно з ГО «My Future Heritage» зробив 3D-модель Богородчанського іконостаса (близько 40 000 фотографій, ≈2 місяці сканування). ^{[24, 26]}

13. 12 травня 2026

    За повідомленням Укрінформу, гірський потік підмиває ґрунт під стінами скиту; з обласного бюджету скеровано майже 12 млн грн на берегозакріплення, тривають проєктні роботи. ^[28]

Втрачене й відтворене

Архітектура

Хрестовоздвиженська церква належала до гуцульського типу: хрещата в плані, одноверха, оточена по периметру опасанням. «Дерев’яні храми України» описують її з трьома гранчастими раменами і традиційними для Гуцульщини пропорціями та зазначають, що церква 1619 року стала зразком для гуцульських хрещатих храмів. Відтворений собор повторює цей тип.

Довкола нього — кам’яна оборонна частина XVII століття. Ансамбль оточує мур із вежами: триярусна в’їзна вежа-дзвіниця на північному заході, двоярусна вежа з наметовим завершенням посередині північно-східного муру, чотириярусна вежа Висока, або Скарбниця, посередині південно-східного. Забитки називають висоту Скарбниці — 22,7 метра. У південно-східній частині — двоярусна трапезна. Датування в’їзної вежі-дзвіниці розходиться: Забитки відносять її до першої половини XVII століття і пишуть, що її профінансував корсунський полковник Станіслав-Нестор Морозенко (помер 1649), а «Дерев’яні храми України» датують вежу 1681–1684 роками. Біля південної стіни північного двору стоїть кам’яна церква святих Бориса і Гліба, яку Забитки датують 1620 роком.

Нижче — два елементи храму: на фото й у кресленні. Креслення показують форму, а не точні розміри.

Верх собору

Одноверха гуцульська церква збирає всю вертикаль в одному центральному верху над середохрестям. Барочна маківка — те, що, за «Дерев’яними храмами України», ріднило манявський храм із межигірським.

Гранчасті рамена

Рамена хреста не прямокутні, а гранчасті. Саме ця деталь і робить план гуцульським, а не просто хрещатим.

Нюанси, які легко пропустити

Мандри іконостаса. Після продажу 1785 року іконостас стояв у Богородчанах. Під час Першої світової війни його, за ВУЕ, евакуювали через Краків і Відень, 1920 року він опинився у Варшаві, а 1924 року його передали до Національного музею у Львові; «Дерев’яні храми України» називають 1923 рік. Там він і досі — найвідоміша робота Йова Кондзелевича.

Храм, якого немає, але який став зразком. Церква 1619 року не збереглася, проте, за «Дерев’яними храмами України», саме вона дала зразок для гуцульських хрещатих храмів. Відтворення 2002 року в певному сенсі повернуло зразок туди, звідки він пішов.

Вежа-скарбниця. Найвища споруда скиту — не храм, а чотириярусна вежа з бійницями. У краю, куди доходили татарські набіги, мур був не символом відокремлення від світу, а притулком: за Забитками, за ним рятувалися й місцеві жителі.

Втрачена могила гетьмана. За ЕСУ, гетьман Іван Виговський належав до тих, хто просив поховати себе в скиті; за Радіо Свобода, він похований в усипальниці під собором, але могилу не знайдено. Переказ додає, що поруч лежить і його дружина; Забитки називають її Оленою Стеткевич, Karpaty.rocks — Ольгою.

Блаженний камінь. Приблизно за кілометр від скиту (Karpaty.rocks називає відстань від 820 метрів до 1,2 кілометра) лежить велика брила близько 10 на 3 метри з природною нішею завширшки близько 4 метрів, заввишки 1,5 і завглибшки 2 метри. За Wikipedia, тут ще в XIII столітті оселилися перші ченці-самітники; саме з цієї ніші, за переказом, починається Манява.

Джерело, що замовкало. Wikipedia переказує віру, що джерело під Блаженним каменем перестало текти, коли скит закрили, і відновилося, коли ченці повернулися. Це переказ, але саме його найчастіше розповідають прочани.

Ниточка до Унева. Йов Княгиницький, засновник скиту, за даними «України Інкогніти», навчався в Унівському монастирі. Дві великі галицькі обителі пов’язані не лише географією.

Фотогалерея

Камінь і матеріал

Собор — дерев’яний, як і всі його попередники. Церкву 1681 року поставили на кам’яному підмурку, і «Пам’ятки архітектури» називають її деревом тис і кедр. Камінь у Маняві — це мури, вежі й трапезна: оборонний периметр XVII століття, який пережив і закриття скиту, і розбирання храму. Дерево перевозили, продавали, палили; камінь лишився на місці й дочекався.

Відтворювати храм за зразком — праця, у якій найважче не вигадати зайвого. Те саме знає кожен майстер, що відновлює втрачену деталь: копія чесна тоді, коли повторює логіку, а не лише контур. Особливо коли йдеться про іконостас, де кожен ряд має своє місце й своє значення.

Як влаштований іконостас і що в кожному його ряду — у статті «Скільки рядів в іконостасі» та «Український іконостас». Ще один іконостас XVII століття, що прожив складне життя, зберігає церква Святого Духа в Рогатині.

Чи знали ви

Переказують

Постаті

• Йов Княгиницький (Манявський) (бл. 1550–1621) — засновник скиту, афонський чернець; розписав першу церкву. ^{[4, 10]}
• Феодосій (пом. 1629) — небіж і помічник Йова, ігумен скиту. ^{[4, 27]}
• Іван Вишенський — письменник-полеміст, названий серед засновників у ВУЕ. ^{[1, 3]}
• Захарія Копистенський — церковний діяч, названий серед засновників у ВУЕ. ^{[1, 3]}
• Марія Могилянка (1591–1638) — донька молдавського господаря Єремії Могили, фундаторка церкви 1619 р. ^{[14, 18]}
• Тимофій II — Константинопольський патріарх, надав ставропігію. ^{[2, 18]}
• Філарет — ієромонах, свідок видіння 1652 р. ^[3]
• Іван Виговський (1608–1664) — гетьман; за заповітом просив поховати його в скиті. ^{[12, 14]}
• Станіслав-Нестор Морозенко (пом. 1649) — корсунський полковник; за Забитками, коштом його збудовано надбрамну вежу. ^[14]
• Петро Ляхович — урядник місцевих соляних промислів, меценат скиту (за ZN.UA). ^[13]
• Сильвестр — ченець, що 1681 р. збудував третю церкву. ^[7]
• Федір Олексійович — московський цар, надіслав кошти й книги 1680 р. ^[7]
• Йов Кондзелевич (1667–бл. 1740) — іконописець, автор іконостаса 1698–1705. ^{[5, 6]}
• Іван Вагилевич — автор історичної розвідки 1848 р. ^[2]
• Ярослав Пастернак — археолог, розкопки 1935–1936. ^{[7, 8]}
• Іван Могитич — архітектор-реставратор, автор проєкту реставрації 1970–80-х і відтворення 2002 р. ^{[1, 8]}
• Андрей Шептицький — митрополит, за клопотанням якого іконостас передали до Львова. ^{[6, 25]}
• Іоанн (Василь Гринюк) — перший ігумен відновленого монастиря, пом. 2003. ^[3]
• Михайло Кугутяк — керівник Карпатської археологічної експедиції 2010–2014. ^[8]

Як цитувати