Воскресенська церква в Сумах: перша кам'яниця міста на два храми

Перший кам’яний будинок Сум — не палац і не ратуша, а церква, у якій під одним дахом вмістилися два храми: теплий унизу і холодний нагорі. Полковник, що її заклав, не дожив до освячення, а місто виросло довкола його задуму.

Коротко

Адреса	майдан Незалежності, 19, м. Суми
Збудовано	кінець XVII ст.; освячена 23 жовтня 1702 р.; будівництво тривало ще кілька років
Фундатори	полковники Герасим і Андрій Кондратьєви
Тип	тридільний, триверхий, двоповерховий храм; нижня церква Андрія Первозванного, верхня — Воскресіння Христового
Дзвіниця	1906 р., восьмерик на четверику з арковим проїздом
Реставрація	завершена 1978 р., проєкт архітектора-реставратора М. Говденко
Переказ	про замуровану в мурах сестру (або доньку) полковника Кондратьєва
Статус	пам’ятка архітектури національного значення; кафедральний собор Сумської єпархії ПЦУ

Історія

Засновником Сум вважають Герасима Кондратьєва, першого полковника Сумського слобідського полку. Наріжний камінь мурованої церкви він, за переказом, заклав через тридцять років після заснування міста. Будівництво розтяглося на роки: Герасим помер, імовірно, 1701 року, а справу завершив його син Андрій, який помер 1708-го. 23 жовтня 1702 року храм освятили; цей день у Сумах вважають днем його народження. Освячення не означало кінця робіт — вони тривали ще кілька років.

Церква відразу стала родовою усипальницею Кондратьєвих. Нижній храм присвятили апостолу Андрію Первозванному, а верхній — Воскресінню Христовому.

Подальшу історію джерела розповідають по-різному. Сайт міської громади пише, що 1791 року церква повністю згоріла і була відбудована лише на початку XIX століття; ВУЕ про цю пожежу не згадує. Натомість вона фіксує інші зміни: у середині XIX століття над північним і південним ганками надбудували другі поверхи, а головний вхід перенесли із західного фасаду на північний і прибудували криті сходи до верхньої церкви. Наприкінці XIX століття первісну дзвіницю з шатровим верхом розібрали, 1906 року звели нову, а в 1910-х до її західної грані прибудували корпус із восьмигранною каплицею.

За радянської влади храм використовували як склади Облпостачу й гуртожиток. Після 1945 року місцева влада не раз намагалася церкву знищити; 1966 року навіть ухвалили рішення про знесення, але згодом будівлю передали Сумському художньому музею. 1978 року завершили реставрацію церкви і дзвіниці за проєктом архітектора-реставратора М. Говденко, і тут розмістили експозицію народного декоративно-прикладного мистецтва Сумщини.

Церкву повернули віруючим 1996 року (за ВУЕ — 2000 року), і вона стала кафедральним собором Сумської єпархії; з 2019 року це Свято-Воскресенський кафедральний собор Православної церкви України. У грудні 2002 року місто відзначило трьохсотліття храму. Вранці 11 вересня 2025 року російський дрон влучив у фасад собору на рівні другого поверху; ніхто не постраждав.

Архітектура

Храм тридільний і триверхий, як дерев’яні церкви Слобожанщини, але в камені й на два поверхи. Вівтар і нава квадратні в плані — 5,5 × 5,5 м і 7,7 × 7,7 м, бабинець прямокутний, 5 × 6 м. Кожну частину вінчає баня; центральний верх сягає 35 м до хреста і вдвічі вищий за бічні. Середня баня має два заломи і світловий ліхтар. З трьох боків до храму примикають прямокутні притвори.

Композиція хрещата, пірамідальна, центрична: маси наростають до середнього верху. Церква стала першою мурованою будівлею міста і, за ВУЕ, його провідною архітектурною домінантою: храм стоїть посеред історичного Петрівського майдану (нині майдан Незалежності) і замикає перспективу вулиці Воскресенської. Двоповерховість на фасадах підкреслено широким антаблементом. Нижню церкву перекривають низькі коробові склепіння з розпалубками; перехід до восьмерика виконано через конічні тромпи.

ВУЕ відносить храм до найвизначніших творів слобожанської архітектурної школи XVII–XVIII століть і бачить у ньому поєднання українських традицій з елементами московської архітектури кінця XVII століття. Дзвіниця 1906 року має необарокові форми з окремими неовізантійськими елементами.

Нижче — два елементи храму: на фото й у кресленні. Креслення показують форму, а не точні розміри.

Центральний верх

Середня баня з двома заломами і світловим ліхтарем піднімається до 35 м і вдвічі перевищує бічні. Саме вона робить силует храму пірамідальним.

Дзвіниця

Квадратна в плані дзвіниця типу «восьмерик на четверику» має на першому ярусі арковий проїзд. Її загальна висота дорівнює висоті центрального верху церкви.

Нюанси, які легко пропустити

Два храми, дві температури. Нижня церква була теплою, верхня — холодною. Так у давніх храмах розв’язували питання сезонних богослужінь: низький нижній храм під коробовими склепіннями легше зберігав тепло, а високий верхній під банею служив переважно влітку. Побутова задача стала архітектурою.

Вікна-амбразури. Сайт міської громади звертає увагу на надзвичайно товсті стіни й глибоко врізані в них вікна, схожі на амбразури: храм-кам’яниця на прикордонні міг правити й за укриття. Tamtour також пише про оборонні функції, характерні для кам’яниць до кінця XVIII століття.

Легенда про замуровану сестру. Найвідоміший сумський переказ розповідає, що сестра полковника Марія (за іншою версією — донька) очолила розбійну ватагу, і після її затримання родина вирішила замурувати її в мурах церкви. Туристичні сайти додають історії про ходи до Псла й рештки жіночого тіла, знайдені в підземеллях, але наукового підтвердження цьому немає. Служителі храму легенду заперечують.

Храм, який хотіли знести. Рішення 1966 року про знесення найстарішої будівлі міста скасували не одразу: будівлю врятувала передача художньому музею. Реставрація 1978 року повернула храму сучасний вигляд, але, як зазначає «Українська правда», автентичного вигляду собор не зберіг.

Дата, яку відзначають як день народження. 23 жовтня 1702 року на освяченні, за переказом, зібралися майже всі мешканці міста. Того року Суми мали власний мурований храм раніше, ніж будь-яку іншу кам’яну будівлю.

Дзвіниця на рівних із храмом. Нова дзвіниця 1906 року не намагається перевищити церкву: її загальна висота, за ВУЕ, дорівнює висоті центрального верху. Два вертикальні акценти стоять поруч на рівних, і жоден не забирає в іншого головну роль. Арковий проїзд у її першому ярусі працює як брама до церковного подвір’я.

Каплиця, приставлена до дзвіниці. У 1910-х до західної грані дзвіниці прибудували корпус із восьмигранною каплицею. Шатрова дзвіниця, з якої все починалося, до нашого часу не дожила: її розібрали ще наприкінці XIX століття, і сьогоднішня дзвіниця — уже інша споруда, інша епоха й інша мова форм.

Слід 2025 року. Дрон влучив у фасад на рівні другого поверху. Пошкодження фасаду — найновіший шар в історії будівлі, яка, за даними міської громади, пережила пожежу, а також склад і загрозу знесення.

Фотогалерея

Камінь і матеріал

Церква і дзвіниця муровані; товсті стіни, на які звертає увагу сайт міської громади, несуть два поверхи і три верхи. Пластику фасадів визначають не дрібні прикраси, а великі членування: широкий антаблемент між поверхами, ритм вікон, наростання мас до середньої бані. В інтер’єрі нижньої церкви форма йде від конструкції — коробові склепіння з розпалубками, конічні тромпи під восьмериком.

Двоповерховий храм ставить перед будівничими питання, яке й сьогодні вирішують на кресленні раніше за все інше: як пройти з поверху на поверх так, щоб сходи не з’їли простір і не зламали вісь. Історія сумського храму, де над ганками згодом надбудовували другі поверхи, показує, що ці питання виникають знову і знову. Тому сходи й підлогу в храмі варто проєктувати разом з архітектурою, а не після неї.

Ще один слобожанський храм у камені — Покровський собор в Охтирці. Про формування вівтарного простору читайте в статтях гірне місце та престол і жертовник.