Благовіщенський собор у Харкові: смугаста вертикаль над Лопанню

Червона цегла і білий тиньк чергуються на фасадах смугами, і собор над Лопанню видно здалеку — як вертикаль, накреслену двома кольорами. Архітектор Михайло Ловцов проєктував його для парафії, до якої належав сам.

Коротко

Адреса	вул. Різдвяна, 12, м. Харків
Збудовано	1888–1901 рр.; закладка 2 жовтня 1888 р., освячення 1901 р.
Архітектор	Михайло Ловцов (1850–1907)
Тип	п’ятиглавий храм у візантійському стилі з високою західною дзвіницею
Розміри	хрест головного купола — понад 60 м (за іншими даними, висота храму 59 м); дзвіниця з хрестом — близько 80 м
Матеріал	червона цегла, чергування з білими тинькованими смугами
Статус	кафедральний собор Харківської єпархії з 1946 р. (нині УПЦ МП); пам’ятка архітектури місцевого значення

Історія

На цьому місці, у слободі Залопань, близько 1655 року стояла дерев’яна церква Благовіщення — одна з перших у Харкові. 1738 року її знищила пожежа, і парафіяни швидко відбудували храм. За даними «Забитків», та перша дерев’яна церква була триголовою, з окремою дзвіницею, а її головною святинею була ікона Казанської Божої Матері в позолоченій ризі 1776 року. 1789 року вирішили звести муровану церкву за проєктом П. Ярославського; її освятили через п’ять років. З 1836 року до неї прибудували приділи Іоанна Воїна і великомучениці Варвари — парафія росла разом із містом.

1887 року ухвалили рішення будувати новий собор. Закладку провели 2 жовтня 1888 року. Проєкт виконав Михайло Ловцов, згодом головний архітектор Харкова; за даними довідника «Забитки», кошторис становив 400 000 рублів, а гроші, за даними «Дороговказу», давали переважно купці. Новий храм ставили на північ від старого, і поки тривало будівництво, служби йшли в старій церкві. Після завершення робіт її розібрали. Освятили собор 1901 року — за сайтом собору, 13 жовтня; напередодні храм відвідав святий праведний Іоанн Кронштадтський.

Статус міського собору храм отримав 1913–1914 року (довідники розходяться в даті). 1923 року за рішенням радянської влади розібрали мармуровий іконостас. Спроби закрити собор траплялися й раніше, і, за «Дороговказом», православні організації міста їм опиралися. Узимку 1930 року собор усе ж закрили, у будівлі розмістили стайню і склад нафтопродуктів. Богослужіння відновилися 1943 року, за німецької окупації; англомовна Вікіпедія пише, що тоді храмом користувалася Українська автокефальна православна церква. Тоді ж до собору перенесли мощі святителів Мелетія й Афанасія. З 1946 року це кафедральний собор Харківської єпархії.

1974 року ураган зірвав хрест із дзвіниці. Увечері 2 червня 1997 року, після зварювальних робіт, загорівся верх купола дзвіниці; розглядали дві версії — порушення техніки безпеки або підпал, бо до єпархії надходили погрози. Вітер дув на схід, і верхівка могла обвалитися на основний об’єм храму, але впала на подвір’я, вдарившись об карниз дзвіниці. 1998 року дзвіницю відремонтували, зокрема коштом представників різних конфесій міста. 23 січня 2024 року собор постраждав від російського ракетного удару по Харкову: архітектор Віктор Дворніков з ініціативи «НЕМОlab» розповів Суспільному про пошкоджені вітражі, які мають художню й історичну цінність, і вибите скління в барабанах куполів. Відновлення ускладнює те, що наявні на соборі риштування не дістають до вибитих вікон, тож працювати доведеться просто на куполах.

Архітектура

Собор п’ятиглавий, у візантійському стилі. Сайт собору називає західну дзвіницю готичною за стилем — несподіване поєднання, яке робить силует впізнаваним. Хрест головного купола піднято понад 60 м, а дзвіниця з хрестом сягає близько 80 м; англомовна Вікіпедія називає собор одним із найбільших і найвищих храмів Російської імперії. Довжина, за «Дороговказом», — 71 м, ширина, за «Забитками», — 34 м. Місткість різні джерела оцінюють у 4000–5000 осіб.

Центральний портал обрамлює масивна арка на чотирьох колонах. Розписи інтер’єру, за «Дороговказом», виконали Андрій Данилевський, Михайло Михайлов та І. Святенко; сюжети запозичили з Володимирського собору в Києві й частково з храму Христа Спасителя в Москві.

У нижньому, підземному рівні собору розташовані додаткові приділи: 1915 року освятили придел преподобного Антонія Римлянина (1951 року його перейменували на честь первомученика Стефана), а 1978 року — приділи Озерянської ікони Божої Матері і святителя Мелетія Харківського.

Нижче — два елементи храму: на фото й у кресленні. Креслення показують форму, а не точні розміри.

Дзвіниця

Дзвіниця заввишки близько 80 м стоїть із заходу. Її верх 1997 року згорів і 1998 року був відновлений.

Центральна глава

Головна баня здіймається над середохрестям на віконному барабані. Саме скління барабанів куполів постраждало під час удару 23 січня 2024 року.

Нюанси, які легко пропустити

Патріарх, похований сидячи. Святителя Афанасія III Пателарія, патріарха Константинопольського, поховали в Лубнах у сидячому положенні, у повному облаченні. 1922 року ченці переклали мощі в дерев’яну раку, а срібну віддали владі. Згодом мощі перенесли до харківського собору, де вони спочивають і досі.

Іконостас із каменю, якого немає. Первісний іконостас був мармуровим; англомовна Вікіпедія пише про каррарський мармур, «Дороговказ» — про білий мармур роботи московського майстра Василя Орлова. 1923 року його розібрали. Те, що бачимо сьогодні, — повоєнний іконостас, оброблений під штучний мармур.

Візантія і готика на одній осі. П’ятиглавий храм у візантійському дусі і дзвіниця, яку сайт собору називає готичною, — поєднання, яке на кресленні виглядає сміливим, а в міському силуеті сприймається цілісно завдяки спільній смугастій кладці.

Вогонь, що впав не туди. Під час пожежі 1997 року вітер ніс полум’я на схід, до основного об’єму. Верхівка купола дзвіниці впала на подвір’я, не пошкодивши основного об’єму. Відновлення наступного року фінансували, серед інших, представники різних конфесій Харкова.

Стайня і нафтосховище. У 1930-х у соборі тримали коней і зберігали нафтопродукти. За найпростішими будівельними мірками — найгірше сусідство для розписів і тиньку.

Архітектор-парафіянин. Михайло Ловцов проєктував храм не для абстрактного замовника, а для власної парафії: офіційний сайт собору прямо називає його парафіянином Благовіщенської церкви. Згодом він став головним архітектором Харкова, тож собор можна вважати і його професійною візитівкою, і особистою справою.

Святині нижнього храму. Під собором — окремий світ приділів. Тут шанують Озерянську ікону Божої Матері, а 17 вересня 2011 року в приделі святителя Мелетія поховали митрополита Никодима (Руснака).

Собор у мініатюрі. 2009 року на площі Архітекторів установили тритонну мініатюрну копію собору з білого мармуру й бронзи — до 355-річчя міста і 210-річчя Харківської єпархії.

Фотогалерея

Камінь і матеріал

Фасади собору складені з червоної цегли, яка чергується з білими тинькованими смугами. Цей прийом дає ефект, яким Харків упізнає свій собор: горизонтальний ритм, що стримує величезну висоту і водночас підкреслює її.

Доля мармурового іконостаса — історія про те, що камінь довговічніший за рішення людей. Розібраний 1923 року, він поступився місцем повоєнній імітації. А в 2009 році Харків замовив собі мармуровий собор у мініатюрі. Коли камінь працює в храмі, важливо, щоб його можна було не лише встановити, а й зберегти; це питання краще ставити ще на етапі проєктування іконостаса.

Інший старий храм міста — Покровський собор у Харкові. Про кам’яні вівтарні перегородки читайте в статтях кам’яний іконостас і царські врата.