Покровський собор в Охтирці: храм на місці знайденої ікони

За переказом, усе почалося з сінокосу: 1739 року священник Данило Полянський косив траву й побачив серед неї ікону, що світилася. На тому місці через чотирнадцять років заклали собор, який і досі визначає силует міста.

Коротко

Адреса	Соборна площа, 1, м. Охтирка, Сумська область (у Державному реєстрі — вул. Пушкіна, 1)
Збудовано	1753–1768 (закладено 25 квітня 1753 р.); головний престол освячено 1773 р.
Тип	бароковий тридільний храм з дев’ятидільним центральним об’ємом
Висота	близько 46 м до хреста; внутрішній простір — 39 м (за ВУЕ)
Матеріал	мурований, стіни тиньковані
Статус	пам’ятка архітектури національного значення (охоронний № 180041)
Ансамбль	Введенська церква-дзвіниця (1784), церква Різдва Христового (1825; у реєстрі — Здвиженська)

Історія

Охтирська ікона Богородиці стала відомою далеко за межами Слобожанщини. Отця Данила, за переказом, звинуватили в розтраті пожертв: він витрачав їх на ремонт своєї дерев’яної церкви, а не надсилав до консисторії. Виправдали його лише 1750 року. 22 червня 1751 року Синод визнав ікону чудотворною, і справа будівництва дійшла до імператриці Єлизавети. За даними джерел, вона пожертвувала на храм дві тисячі рублів сріблом.

Собор заклали 25 квітня 1753 року. Первісні плани й фасади, за дослідженням Л. і О. Соколюків, походять з петербурзької майстерні Растреллі, хоча підпис автора встановити не вдалося; Велика українська енциклопедія називає автором московського архітектора Д. Ухтомського. Будівництво йшло важко. Підрядник Г. Зайцев допускав відступи від проєкту, склепіння тріснули, і 1757 року за указом Сенату на будову прислали Степана Дудинського, учня Ухтомського. У квітні 1758-го він склав рапорт, а 1759 року невдалі стовпи розібрали.

Будівництво завершили 1768 року, головний престол освятили 1773-го. 1769 року контракт на ікони уклали з Іваном Саблуковим, але через хворобу він не встиг виконати роботу вчасно; пізніше ікони писали й інші майстри. Іконостас, за одними даними, виконав С. Шалматов; за іншими — 1782 року для цього запросили різьбяра Василя Петровського.

Сама ікона до наших днів не дійшла. Її викрадали 1905 року (за іншими даними — 1903-го), а в роки революції вона зникла остаточно. У соборі шанують список.

У радянські роки храм закрили й перетворили на склад. Первісний іконостас вивезли з собору 1930 року. 1962 року місцеве керівництво клопотало про знесення собору заради універмагу, але група містян звернулася до Хрущова, і будівлю залишили. Реставрації тривали в 1970–1972, 1988 і 1991–2001 роках. 1991 року собор повернули релігійній громаді. За даними дослідників (2023), під час повномасштабного вторгнення собор опинився в зоні тривалих обстрілів.

Архітектура

Собор — тридільний і триверхий за українською традицією, але з дев’ятидільним центральним об’ємом. Його довжина близько 45 метрів. За описом дослідників, три верхи стоять на поздовжній осі, а по кутах центрального квадрата розташовано ще чотири менші. Центральний об’єм ділять на дев’ять частин чотири масивні пілони; підпружні арки посилено залізними затяжками, а у вітрилах зображено євангелістів.

Нижче — два елементи храму: на фото й у кресленні. Креслення показують форму, а не точні розміри.

Верхи собору

Дудинський на своєму плані позначив, що барабан центральної бані має бути восьмигранним, але його збудували квадратним. Ця деталь багато пояснює в історії собору: між кресленням і будівельним майданчиком тут завжди була відстань. Зовні собор сьогодні пофарбовано в біло-блакитні кольори.

Введенська церква-дзвіниця

Дзвіницю звів архітектор Петро Ярославський, уродженець Охтирки; освятили її 1784 року (у дослідженні Соколюків — 1782 рік). Вона кругла в плані, має три яруси, і їхні діаметри співвідносяться як 8 : 5 : 3. Таку пропорцію видно здалеку навіть без креслення: кожен ярус легшає, і башта ніби тоншає догори. Дослідники бачать у ній перехід від бароко до класицизму.

Портик і інтер’єр

Пізніше, вже після 1762 року, до головного входу додали портик на парних доричних колонах; на західній стіні — горельєф архистратига Михаїла. Інтер’єр тинькований і побілений, стіни членують іонічні пілястри, на склепіннях — барокова ліпнина з рослинним і рокайльним орнаментом. Сучасний іконостас — гіпсовий.

Камінь і матеріал

Собор мурований і тинькований. Найповчальніший епізод його будівництва стосується не фасаду, а нутра опор. Перевіряючи роботи, Дудинський виявив, що стовпи складені зі щебеню на вапні замість цегли. Склепіння, які на них спиралися, тріснули, і стовпи довелося розбирати.

Ремесло давно знає цю істину: опора працює не обличчям, а серцевиною. Колона може бути бездоганною зовні, але тримає вона тим, що в неї всередині, і як колони й пілястри поводяться під навантаженням, вирішується ще до першого шару тиньку.

Інший слобожанський Покровський собор, старший більш ніж на пів століття, — у Харкові.