Горнє місце у вівтарі: що це і де воно розташоване

У храмі є місце, на яке майже ніхто не дивиться, бо воно за спиною священника. Воно в самій глибині апсиди, під конхою, де зазвичай мозаїка чи розпис, і від входу його не видно: заважають іконостас і престол. Але саме до цієї точки спрямована вся лінія храму від порога. Це горнє місце.

Слово «горнє» означає «високе», «верхнє». Колись воно було цілою спорудою: півколом сходинок із троном єпископа посередині й лавами для священників. У малих храмах його скоротили до підвищення й одного стільця, а подекуди до хреста на стіні. Але місце лишилося на тому самому місці. Нижче розберемо, звідки воно взялося, що від нього лишилося й що вирішувати тому, хто його замовляє.

Коротко

• Горнє місце розташоване у вівтарі за престолом, у центрі апсиди, біля східної стіни. Його традиційно підвищують.
• У давніх храмах там була кафедра єпископа, оточена лавами для кліру. Цю споруду називають синтроном.
• Синтрон описано в джерелах щонайменше з V століття. Збереглися приклади в Константинополі, Торчелло, відомий трон у Равенні.
• Перед горнім місцем у православних парафіях ставлять лампаду, за престолом — семисвічник.
• У малому храмі горнє місце може бути скромним: підвищення, сходинки, місце для хреста чи ікони. Масштаб і форму визначає настоятель.
• Камінь підходить для сходинок і платформи, але проєкт треба узгодити зі священником до замовлення.

Що таке горнє місце і де воно розташоване?

Горнім (високим) називають місце за престолом біля східної стіни вівтаря, зазвичай підвищене. Це центр апсиди: якщо стати обличчям до іконостаса, горнє місце буде за престолом, у глибині вівтаря.

У православній традиції на горньому місці стоїть кафедра єпископа, а з обох боків від неї сидіння для священників. Це місце пояснюють як знак присутності Христа, який головує на богослужінні, навіть коли єпископа немає. В описі парафії Православної Церкви в Америці додано: під час літургії священники, що уособлюють апостолів, сидять по обидва боки від єпископа, а над горнім місцем висить ікона Спасителя. Така кафедра зазвичай є лише в соборах і великих монастирях.

У греко-католицькому описі, поданому на ювілейній доповіді в канадській парафії (2014), це місце — «особливе сидіння в апсиді вівтаря», а його значення пояснено інакше: воно «представляє Бога Отця», і лише єпископ сідає на ньому, священники там не сідають. Дві традиції по-різному пояснюють зміст, але однаково вказують на місце: за престолом, у глибині східної апсиди.

Що таке синтрон і звідки він узявся?

Синтрон (грец. «спільне сидіння») — півкругла споруда із сходинок або лав, що йде по лінії внутрішнього контуру апсиди, а в центрі має кафедру єпископа. Слово зустрічається в джерелах щонайменше з V століття. У православній традиції вважають, що синтрон почали влаштовувати вже у IV столітті.

Ідея проста й наочна. Ранньохристиянські автори порівнювали єпископа, що сидить серед пресвітерів, із Христом серед учнів. За візантійським тлумаченням VIII століття, яке приписують Псевдо-Германові, сходження єпископа на синтрон означає і Христову жертву, і наступну славу.

Тому синтрон не просто сидіння. У нього є висота, є послідовність сходинок, є центральна фігура й ті, хто сидить поряд. Є й практична деталь: споруди робили достатньо високими, щоб під ними й уздовж стіни апсиди лишався прохід.

Не скрізь синтрон мав форму півкола: деякі храми обирали прямі ряди сидінь, обернені один до одного по обидва боки вівтарної частини.

Де можна побачити синтрон: приклади пам’яток

Свята Ірина в Константинополі (Стамбул). Її синтрон належить до добре збережених у Константинополі. Датування в джерелах розходяться: «Енциклопедія ранньохристиянського мистецтва і археології» (Eerdmans) відносить його до VI століття, а православний довідник пов’язує семиступінчастий синтрон із «кіклієм» (склепінчастим проходом під ним) з відновленням храму близько 753 року за Костянтина V. Сім рівнів, а не одне крісло.

Свята Євфимія в Константинополі. Друга пам’ятка VI століття, яку називає «Енциклопедія ранньохристиянського мистецтва і археології» (Eerdmans) серед збережених синтронів. Разом зі Святою Іриною вона належить до найкращих збережених прикладів.

Торчелло, собор Санта-Марія-Ассунта (Венеційська лагуна). Собор засновано 639 року, остаточно перебудовано й освячено 1008 року за єпископа Отто Орсеоло. У 864 році за єпископа Адеодата II було споруджено синтрон, який «заповнює центральну апсиду», а під ним улаштовано крипту.

Равенна. Тут найвідоміша не архітектурна, а меблева пам’ятка: катедра архієпископа Максиміана, виготовлена приблизно 545–553 років, дерев’яна з різьбленими слоновокістяними пластинами з виноградною лозою. Її розміщували в центрі апсиди кафедрального собору, з лавами для помічників-священників по боках; нині вона в Архієпископському музеї Равенни. Неподалік Равенни стоїть базиліка Сант-Аполлінаре-ін-Класе, освячена Максиміаном 9 травня 549 року; в мозаїці її апсиди святий Аполлінарій молиться серед дванадцяти агнців.

Свята Софія Київська. В огляді архітектури собору, опублікованому в «Анналах УВАН» (1954), згадано мармуровий трон митрополита, прикрашений мозаїкою, в апсиді головного вівтаря, і синтрон головного вівтаря. Там же сказано, що оздоблення цих елементів поєднує візантійське різьблене плетіння з місцевим мотивом інкрустації рівносторонніми трикутниками. Отже, у київському соборі, збудованому в XI столітті, горнє місце є кам’яним і оздобленим.

Лампада, семисвічник і запрестольний хрест

За престолом зазвичай ставлять семисвічник: підсвічник на сім свічок. Іноді там розміщують і великий хрест. Сімка тут не випадкова; в описі, опублікованому сербською парафією, зазначено, що семисвічник розташовують за святим столом, «бо сім — священне число».

Перед іконою Спасителя на горньому місці горить лампада. В описі парафії Православної Церкви в Америці вона називається «високим світлом» (High Light), а сама ікона розташована над кафедрою.

У малому храмі ця схема стискається. Семисвічник, хрест і лампаду розташовують відповідно до простору апсиди: де саме, вирішує настоятель разом із проєктувальником.

Хто сидить на горньому місці?

Загальне правило стосується всього вівтаря: за описом парафії Православної Церкви в Америці, він призначений для тих, хто звершує богослужіння, а особи, не висвячені на служіння Церкві, зазвичай не допускаються.

Щодо самого горнього місця, у православній традиції єпископ підіймається на нього лише під час Божественної літургії, на Трисвяте. У греко-католицькому описі додано, що лише єпископ сидить на горньому місці, а священники ніколи там не сідають; коли переходять з одного боку престолу на інший, схиляються в бік горнього місця.

Отже, це не просто сидіння. Це знак присутності, і поводяться з ним відповідно.

Як влаштувати горнє місце в малому храмі?

Тут немає єдиного обов’язкового зразка. Повноцінна кафедра зазвичай є лише в соборах і великих монастирях. Тому спершу відповідають на кілька запитань про сам храм.

• Яка глибина апсиди? Якщо між престолом і східною стіною мало місця, трон з лавами не поміститься, і тоді обмежуються підвищенням і хрестом.
• Хто користуватиметься? Чи приїжджатиме єпископ, чи служитимуть лише священники.
• Що буде за престолом: ікона, хрест, семисвічник? Усе це має зберегти прохід навколо престолу.

Практичний принцип такий. Горнє місце має читатися як центр, але не заважати служінню. Його підвищують на кілька сходинок: у Святій Ірині їх було сім, а в малому храмі кількість і висоту визначають за проєктом вівтаря й висотою приміщення, а не за зразком.

Матеріали: камінь, підвищення, сходинки

Київський трон митрополита — мармуровий. Сходинки й платформа в апсиді зазнають щоденного навантаження, тому камінь — природний вибір і в малому храмі.

Елемент	Що важливо	Типові варіанти
Підвищення (платформа)	Рівна поверхня, стійка до навантаження, узгоджена з рівнем підлоги вівтаря	Масив каменю, плита на основі
Сходинки	Однакова висота й глибина, нековзка поверхня	Камінь з матовою або термообробленою поверхнею
Підніжжя трона	Стійка основа під кафедру	Камінь, дерево
Облицювання задньої стіни	Світлий фон для хреста й ікони	Камінь, розпис, мозаїка

Камінь краще вибирати в одному тоні з престолом. Тоді вівтар читається як єдина композиція: престол, жертовник і горнє місце не сперечаються за увагу. Про вибір породи для престолу докладніше розповідає стаття про матеріали для престолу. Висоту й ширину сходинок підбирають так, щоб підійматися було зручно в облаченні, а поверхня не ковзала.

Коротко про інші частини вівтаря

Горнє місце не стоїть окремо: воно складає єдину структуру з іншими частинами вівтаря.

• Престол (святий стіл). Посередині вівтаря, на ньому звершується літургія. Він квадратний у плані й накритий двома покривалами до самої землі.
• Жертовник (проскомидійний стіл). У північній частині вівтаря, ліворуч, якщо дивитися з нави: тут готують дари перед літургією. У сербському описі додано, що колись це було окреме приміщення.
• Дияконник. Південна частина вівтаря, де зберігають священні посудини, книги й облачення.

Докладніше про те, як влаштовані престол і жертовник, їхні розміри та символіка, читайте в статті Престол і жертовник.

Що вирішити до замовлення

• Чи потрібна повноцінна кафедра, чи вистачить підвищення з хрестом. Це рішення настоятеля, а в єпархіальних храмах іноді й єпархії.
• Яка глибина апсиди та який вільний прохід лишається за престолом.
• Кількість і висота сходинок. Їх визначають за проєктом вівтаря й уніфікують з іншими рівнями підлоги.
• Матеріал і колір: бажано узгодити з престолом і жертовником.
• Що розмістити на горньому місці: трон, ікону Спасителя, хрест, лампаду, семисвічник.
• Куди підвести електрику або як підвісити лампаду.
• Хто виготовляє й монтує: чи буде все виконано одним підрядником, щоб престол, жертовник і горнє місце лягли в один проєкт.
• Чи потрібні погодження з єпархією.

Горнє місце легко недооцінити: воно мовчить, його не видно з нави. Але воно визначає, чи вівтар стоїть як цілісний простір, чи як набір окремих предметів. IKONASTONE виготовляє престоли, жертовники та інші вівтарні елементи з каменю; перелік виробів є в розділі Престоли. Про загальну будову вівтаря та про його головний предмет читайте також у статті Престол і жертовник, а про кам’яний іконостас, що відокремлює вівтар від нави, — у статті Кам’яний іконостас.