Спасо-Преображенська церква у Великих Сорочинцях: гетьманська усипальниця з дев'ятьма верхами

У намісному ряду сорочинського іконостаса свята Уляна і пророк Даниїл мають обличчя замовників: гетьмана Данила Апостола та його дружини Уляни. Фундатор дивиться на свій храм з іконостаса, а спочиває під ним — у крипті.

Коротко

Адреса	вул. Легейди, 1, с. Великі Сорочинці, Миргородський район, Полтавська область
Збудовано	1718–1725 рр.; освячена 1732 р.
Фундатор	миргородський полковник, згодом гетьман Данило Апостол
Тип	хрещатий дев’ятидільний храм; первісно дев’ятибанний, після 1811 р. п’ятибанний; бароко з рисами перехідного етапу від українського Відродження
Матеріал	цегла звичайна і профільна; стіни потиньковані й побілені
Статус	пам’ятка архітектури національного значення; храм-усипальниця роду Апостолів

Історія

Церква стоїть у центрі села, на високому правому березі Псла, і досі є його головною вертикаллю. 1718 року її почав зводити миргородський полковник Данило Апостол, який задумував храм як родинну усипальницю. За даними ВУЕ, споруду в цілому вивершили 1725 року, а освятили 1732 року — уже за гетьманства Апостола і за його участі.

Через два роки, 1734-го, гетьмана поховали в крипті під храмом. Поруч лягли його син Павло, миргородський полковник (помер 1736), і дружина Уляна з роду Іскрицьких (померла 1742). Туристичні довідники згадують серед похованих і доньок гетьмана.

На початку 1730-х, приблизно у 1730–1732 роках, полтавська майстерня іконописця Василя Реклінського виготовила для храму семиярусний іконостас. За даними мистецтвознавчого нарису на ebk.net.ua, іконостаси робили в Полтаві, а збирали на місці вже без участі майстра; та сама майстерня 1734 року працювала для Миколаївського собору в Ніжині. Фактично це три іконостаси, кожен із власними царськими вратами. Ширину ВУЕ подає як 23 м, інші джерела — 22 або 20 м. Первісно в ньому було 125 ікон, до нашого часу, за довідником «100 великих чудес України», збереглися 114.

3 квітня 1809 року в цій церкві охрестили Миколу Гоголя, який народився у Великих Сорочинцях.

1811 року храм пережив пожежу. Після неї бані над об’ємами між раменами вже не відновили, і дев’ятибанна церква стала п’ятибанною. 1867 року поруч поставили дерев’яну дзвіницю. Наприкінці XIX століття, крім головного престолу Преображення Господнього, тут діяли два бічні — Пресвятої Трійці і Покрови Богородиці; кожному відповідав свій іконостас.

1937 року церкву закрили, дзвіницю знищили. 1941 року німецька окупаційна влада дозволила відновити богослужіння, 1960 року радянська влада знову їх заборонила. Під час війни храм зазнав руйнувань і втратив завершення бань. Реставрація тривала довгі 1964–1988 роки, іконостас наукові реставратори відновлювали в 1980–1990-х. 1992 року храм повернули православній громаді, а 1996 року поруч з’явилася нова дзвіниця на металевих конструкціях.

Архітектура

ВУЕ називає сорочинську церкву єдиним відомим історикам архітектури мурованим храмом в Україні з хрещатою дев’ятибанною композицією. План хрещатий, дев’ятидільний: рамена хреста — гранчасті, а між ними вставлено квадратні двоповерхові об’єми. Первісно кожна з дев’яти частин мала свій верх.

Центр храму — дванадцятигранний підбанник, що несе склепіння заввишки 26 м; над ним ярусна барокова баня з ліхтарем. Перехід від четверика до дванадцятигранника виконано через пандативи і двоярусні тромпи. Рамена перекриті зрізаними восьмигранними склепіннями зі світловими восьмериками. Підпружні арки в інтер’єрі стягнуто залізними затяжками.

Фасади фриз ділить на два яруси, ребра граней підкреслюють пілястри. Три портали мають трилопатеві арки; найпишніший — західний. Вікна вінчають кілеподібні сандрики — деталь, яка, за припущенням дослідників, вказує на участь майстра з Московського царства. Дахи й бані покрито покрівельною сталлю по дерев’яних кроквах.

Нижче — два елементи храму: на фото й у кресленні. Креслення показують форму, а не точні розміри.

Центральна баня з ліхтарем

Ярусна барокова баня з ліхтарем стоїть на дванадцятигранному підбаннику. Під нею — склепіння заввишки 26 м.

Західний портал

Усі три портали храму мають трилопатеві арки, але західний оздоблений найпишніше. Збірник «Памятники градостроительства и архитектуры УССР», за переказом castles.com.ua, порівнює портали з тріумфальними арками.

Нюанси, які легко пропустити

Портрети в намісному ряду. Найвищою майстерністю ВУЕ відзначає ікони намісного ряду, і серед них — образи святої Уляни та пророка Даниїла з портретною схожістю із замовниками. Гетьманську пару варто шукати очима саме там.

Дев’ять бань, від яких лишилося п’ять. Пожежа 1811 року змінила силует назавжди: чотири бані над кутовими об’ємами так і не повернули. Сьогоднішній п’ятибанний храм — лише відлуння задуму Апостола.

Іконостас, що вцілів. У радіодискусії 2003 року мистецтвознавиця Людмила Міляєва назвала його єдиним повним іконостасом на Полтавщині, що вцілів. Подібні, за її словами, загинули — зокрема у Видубицькому монастирі, замовлення якого пов’язують із дружиною Апостола. Ще 1918 року художник Опанас Сластіон попереджав, що іконостас в аварійному стані.

Суперечка про Богородицю «з губками сердечком». Мистецтвознавець Дмитро Горбачов вважав, що частина ікон могла з’явитися не в 1730-х, а в 1740-х роках, і бачив у них вплив рококо; він посилався на Степана Таранушенка, який помічав відлуння Буше. Міляєва з деякими його атрибуціями не погоджувалася. Суперечка не закрита.

Реставрація, що задушила ікони. Після повернення ікон з Києва, де їх реставрували близько двадцяти років, учасники тієї ж дискусії 2003 року скаржилися: храм під час реставрації «замурували», позбавивши природної вентиляції, і фарба почала облущуватися. Дерев’яним іконам повітря потрібне не менше, ніж світло.

Пророк у тюрбані. Даниїла в намісному ряду написано у східному тюрбані й світлому жупані з вишитими квітами, зі сувоєм і каменем у руках; Іуліанія — у золотистому гаптованому роброні, зеленій спідниці й червоному плащі. Втім, не всі дослідники вірять у портретність: на початку 1730-х гетьманське подружжя було вже немолодим, а відомі портрети Апостола на юного пророка не схожі.

Соняшники в різьбі. Позолочене різьблення іконостаса поєднує західноєвропейський акант і виноградні грона з українськими маками, волошками й соняшниками. Над усім — дерев’яні скульптури довкола двоголового орла.

Розмова в деісусі. На правому іконостасі деісус незвичний: Христос повернувся до Богородиці, і вони ніби розмовляють. Перед Другою світовою війною іконостас відправили на реставрацію до Києво-Печерської лаври — це, за довідником, його й урятувало.

Підземні ходи — переказ. Місцевий священик, за свідченням мандрівного сайту castles.com.ua, розповідав, що храм був фортецею з підземними ходами до Псла. Сама авторка називає це звичними легендами про підземелля; підтверджень цієї версії немає.

Залізо в арках. Підпружні арки стягнуто залізними затяжками — інженерне рішення, яке легко сприйняти за пізню латку, хоча ВУЕ згадує його серед конструктивних матеріалів храму.

Фотогалерея

Камінь і матеріал

Храм мурували з цегли двох видів: звичайної і профільної стандартизованої, з якої виводили карнизи й обрамлення. Стіни всередині й зовні потинькували та побілили. Декор — розетки, крини, трилистники, бусинки, іоніки — різьбили по вогкому тиньку: майстер мав працювати швидко, поки шар не схопився, і кожен рух різця лишався назавжди.

Це та сама логіка, яку знає кожен каменяр: у матеріалу є момент, коли він ще піддається, і момент, коли вже ні. Тиньк дає на це певний час, а з каменем інакше: зняте різцем уже не повернеш. Тому рішення про профіль і рельєф ухвалюють до першого удару, а не під час. Так само проєктують і колони, пілястри й капітелі.

Ще один барочний храм Полтавщини — Хрестовоздвиженський собор у Полтаві. Як влаштований багатоярусний вівтарний бар’єр, пояснюємо в статтях ряди іконостаса та український іконостас.