Успенський собор у Володимирі: храм, складений з тонкої цегли

Є храми, які пам’ятають більше, ніж встигли розповісти літописи. Успенський собор у Володимирі — один із них: єдиний храм домонгольської доби на Волині, що зберігся (хоч і сильно перебудований).

Коротко

Адреса	м. Володимир, вул. Соборна, 25, Волинська область
Збудовано	1156–1160 рр., замовник — князь Мстислав Ізяславич
Тип	шестистовпний хрестово-купольний храм, одноверхий
Матеріал	плінфа на вапняному розчині, бутово-цегляні фундаменти
Статус	пам’ятка архітектури національного значення
Церква	з 14 січня 2026 р. — громада Православної Церкви України

Історія

Собор звів князь Мстислав Ізяславич; завершено храм 1160 року. Іпатіївський літопис повідомляє, що 1170 року князя поховали в храмі, який він сам спорудив. На фасаді є пам’ятні дошки князям, але поховання в соборі літописи й енциклопедії підтверджують лише для Мстислава.

Далі — довга низка випробувань: розгром під час монгольської навали 1240–1241 років (собор не зруйнували, але розорили), татарський напад і пожежа 1491-го, пожежа 1683-го, барокова перебудова XVIII століття, використання під склад із 1772 року. У 1829–1830-х роках обвалилися склепіння й баня (дати в джерелах різняться), і храм стояв у руїні.

Відбудова почалася 1896 року за проєктом архітектора Григорія Котова; собор освятили 1900 року. Реставрацію того часу дослідники оцінюють неоднозначно: майстри прибрали пізні нашарування й відтворили храм «у давньому дусі», як його тоді розуміли.

Хронологія

Цифри в квадратних дужках — номери джерел у списку внизу сторінки. Позначка «за даними …» означає, що факт підтверджено лише одним джерелом. Розділ «Переказують» — перекази й легенди: їх записано в джерелах, але документально не підтверджено.

Княжа доба

1. 992 (традиційна дата)

   За церковною традицією, тоді заснували Волинську єпархію, першу кафедру якої пов'язують з Володимиром. Розташування тодішнього храму невідоме. За даними укр. Вікіпедії. ^[2]

2. 1156

   Князь Мстислав Ізяславич, правнук Володимира Мономаха, почав будівництво кам'яного храму Успіння Богородиці у Володимирі. ^{[1, 2, 3, 6, 7, 10]}

3. 1160

   Храм розписано й освячено; він став кафедрою Волинської єпархії. ^{[1, 2, 3, 4]}

4. 19 серпня 1170

   Помер Мстислав Ізяславич; літопис повідомляє, що його поховали в церкві, яку він збудував. ^{[3, 6, 8, 12]}

5. 1240–1241

   Монгольська навала дійшла до Володимира. Собор не зруйнували, але розорили й покинули. Дата в джерелах різниться: 1240 або 1241. ^{[2, 4, 5, 8]}

6. 1271

   Помер князь Василько Романович; за даними ^[3], його поховано в соборі. ^{[3, 5]}

7. 1289

   Поховано князя Володимира Васильковича. ^{[3, 5]}

8. XIV ст.

   Любарт Гедимінович додав до маєтків єпископії село Сушичі. За даними статті «Церковного мистецтва». ^[3]

Литовсько-польська доба й Берестейська унія

1. 1444

   Свидригайло Ольгердович підтвердив право собору на села; польські королі Казимир IV і Сигізмунд I підтверджували й розширювали надання. За даними ^[3]. ^[3]

2. 1491

   Після татарського нападу храм пошкодила пожежа. За даними istvolyn.info. ^[8]

3. Кінець XV ст.

   Єпископ Васіан відбудував храм. Єпископська резиденція («замочок») склалася з мурами; будинок із дзвіницею датують 1494 р. ^{[2, 10, 18]}

4. 1565–1588

   Холмський єпископ Феодосій Лазовський захопив кафедру, собор занепав; 1588 р. під тиском Василя-Костянтина Острозького пообіцяв кошти на ремонт. За даними ^[3]. ^[3]

5. 1593–1613

   За єпископа Іпатія Потія Франциск Влох перебудував собор у стилі ренесансу, але роботи не завершив. За даними ^[3]. ^[3]

6. 1596

   Володимирська єпархія прийняла Берестейську унію, собор став унійним. ^{[2, 4, 5]}

7. 1683

   Пожежа спустошила місто й сильно пошкодила собор. ^{[2, 3, 4, 5, 8]}

8. 1711–1728

   Єпископ (згодом митрополит) Лев Кишка відновлював храм після пожеж. За даними ^[3]. ^[3]

9. 1753

   Єпископ Феофіл Годебський докорінно перебудував собор у дусі пізнього бароко, що наблизило його до костьолу. ^{[2, 3, 4, 5]}

10. 1772

    Храм перестали використовувати за призначенням: його віддали під склад і він занепадав. ^{[2, 5]}

11. 1782

    Під час спроби пробити прохід у північно-західному стовпі обвалилися стовп і частина склепіння. За даними ^[3]. ^[3]

Руїна й відродження в Російській імперії

1. 1795–1796

   Після поділу Речі Посполитої Західна Волинь відійшла до Російської імперії; унійну єпархію скасували, собор повернули православним. Рік передачі за Wondermondo — 1796. ^{[3, 4]}

2. 1829–1830-ті

   Обвалилися склепіння й куполи, собор став руїною. Дати в джерелах різняться: 1829 ^{[2, 4]} і перша половина 1830-х ^[3]. ^{[2, 3, 4]}

3. 1839

   Архітектор Вейцлер склав проєкт відновлення (близько 58 тис. руб.) зі збереженням нашарувань; Синод запропонував розібрати собор. Дослідники XXI ст. вважають проєкт Вейцлера найкоректнішим. ^{[3, 7]}

4. 1886

   Влітку почалося обстеження руїн; комісію очолив Г. Боровиков, до її складу входив Андріан Прахов. За даними ^[3]. ^[3]

5. Грудень 1887

   У Володимирі відкрито Свято-Володимирське братство, яке опікувалося відбудовою. За даними укр. Вікіпедії. ^[2]

6. 1890

   Прахов подав проєкт відновлення в «грецько-руських» формах XII ст.; наприкінці року Імператорська археологічна комісія його відхилила. ^{[2, 3, 7]}

   

7. 1895

   За розпорядженням Миколи II виділено перші 30 тис. руб.; того ж року Григорій Котов подав проєкт. За даними ^[3]. ^[3]

8. 1896

   Імператорська археологічна комісія затвердила проєкт Котова, і влітку почалися роботи. Усі нашарування XVI–XVII ст. прибрали. ^{[3, 6, 7, 8]}

9. 17 вересня 1900

   Освячення відбудованого собору. Реконструкція в «псевдовізантійському» дусі оцінюється неоднозначно. ^{[2, 3, 8]}

   

XX століття

1. 1927

   У соборі відмовилися поховати українського політика Василя Комаревича, що спричинило публічний скандал. За даними укр. Вікіпедії. ^[2]

2. 1944–2025

   Собор перебував у користуванні Російської православної церкви. За даними укр. Вікіпедії. ^[2]

3. 1992

   Біля собору встановлено хрест на честь 1000-ліття Волинської єпархії. За даними укр. Вікіпедії. ^[2]

4. 1996

   Собор став кафедральним для Володимир-Волинської єпархії УПЦ (МП). ^{[2, 5]}

Новітня доба

1. 11 травня 2010

   Відзначено 850-ліття собору. За даними укр. Вікіпедії. ^[2]

2. Квітень 2023

   Волинська обласна та Володимирська міська ради ухвалили заборону діяльності УПЦ (МП) і рекомендували розірвати договори оренди. За повідомленням Суспільного. ^[9]

3. 1 липня 2024

   Закінчився термін безоплатного користування комплексом; громада не передала його добровільно. ^{[10, 11]}

4. 12 листопада 2024

   Господарський суд у Луцьку зобов'язав громаду УПЦ (МП) повернути собор державі. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без розгляду. ^{[9, 10]}

5. 10 жовтня 2025

   Поліція заблокувала вхід, державні виконавці провели опис майна. До державної власності перейшли собор (1156), будинок із дзвіницею (1494) та мури з брамами (XVII ст.). ^{[2, 9, 10, 18]}

6. 14 січня 2026

   Собор передали у користування громаді Володимир-Волинської єпархії ПЦУ на 5 років. ^{[2, 9]}

7. 31 січня 2026

   Митрополит Епіфаній очолив першу службу ПЦУ в соборі; за повідомленням Суспільного, вперше в його стінах українською. ^[9]

Втрачене й відтворене

Архітектура

Шестистовпний хрестово-купольний храм з трьома навами, трьома апсидами й однією банею — близько 35 метрів завдовжки й понад 20 завширшки (дані дослідників різняться). Рідкісний приклад домонгольської архітектури, який дійшов до нас у відбудованому вигляді.

Нижче — три елементи собору: на фото й у кресленні. Креслення показують форму, а не точні розміри.

Барабан і баня: світло згори

Над центром храму здіймається барабан із вузькими арочними вікнами, на ньому — баня з хрестом. Через ці вікна світло падає просто в підкупольний простір, і всередині собору це найсвітліше місце.

Під карнизом бані біжить зубчастий пояс — ряд дрібних виступів, які на сонці дають ритм світла й тіні. Декор, який ми бачимо сьогодні, здебільшого відтворений під час відбудови 1896–1900 років.

Закомари: фасад, що повторює склепіння

Півкруглі завершення стін — закомари — не просто прикраса: у давньоруських хрестово-купольних храмах вони зазвичай відповідають склепінням усередині. Тому фасад можна певною мірою читати як розріз: кожне прясло завершується своєю закомарою.

Прясла розділяють пілястри-лопатки, горизонтально фасад перетинають зубчасті пояси, а знизу всю будівлю обходить гранітний цоколь.

Портал і гранітні сходи: камінь там, де ходять

Західний вхід — арка з орнаментальною облямівкою й мозаїкою Успіння в тимпані. Під нею півкруглі гранітні ступені: кожен наступний менший за попередній, тож до дверей підходиш з будь-якого боку.

Граніт тут на своєму місці: він витримує тисячі кроків, мороз і вологу. Гранітний цоколь продовжує ту саму думку — береже стіну там, де вона стикається з землею й водою. Такі сходи до храму з граніту ми проєктуємо під конкретну будівлю.

Камінь і цегла

Головний матеріал собору — плінфа: тонка й широка давньоруська цегла. Її клали рівними рядами на вапняний розчин із рожевим відтінком, і товсті шви тут працюють нарівні з цеглою. Стіна з такої кладки — як листковий пиріг: міцність дає не окрема цеглина, а ритм шарів.

Камінь у соборі прихований, але саме на ньому все тримається: фундаменти складено з бутового каменю разом із цеглою.

Камінь біля собору

На фасаді — гранітні пам’ятні дошки про князів Мстислава і Романа. На подвір’ї — гранітний хрест 1992 року; про те, як розрізняють хрести за формою, — у статті «Форми хреста».

Усередині собору — розписаний підкупольний простір та іконостас; як він влаштований, ми пояснюємо в статті «Що таке іконостас».

Чи знали ви

Переказують

Постаті

• Мстислав Ізяславич (†1170) — князь Володимирський, замовник собору, похований у ньому.
• Василько Романович — князь волинський, похований у соборі (†1271).
• Володимир Василькович — волинський князь, похований у соборі (†1289).
• Свидригайло Ольгердович — підтвердив права собору на села (1444).
• Любарт Гедимінович — додав до маєтків єпископії село Сушичі.
• Василь-Костянтин Острозький — тиснув на єпископа Лазовського, щоб той відремонтував храм.
• Іпатій Потій — єпископ (1593–1613), учасник Берестейської унії.
• Лев Кишка — єпископ і митрополит, відновлював собор у 1711–1728.
• Феофіл Годебський — єпископ, перебудував собор 1753.
• Вейцлер — архітектор, автор проєкту 1839 р.
• Андріан Прахов — член комісії 1886 р., автор відхиленого проєкту 1890 р.
• Григорій Котов — автор відбудови 1896–1900.
• Епіфаній — митрополит ПЦУ, очолив першу службу 31.01.2026.

Як цитувати