Собор Святих Петра і Павла в Луцьку: єзуїтський храм біля замкової брами

Перший камінь цього храму закладено в його ж фундамент. 1610 року єпископ Павло Волуцький освятив наріжний камінь — і його вмурували в основу нового костелу, який почали зводити лише через шість років.

Коротко

Історія

Єзуїтів запросив до Луцька 1604 року єпископ Мартин Шишковський. У 1608 році місійну школу реорганізовано в колегіум, а 1609-го король Сигізмунд III дав привілей на купівлю ділянки під костел і новий колегіум. Будували на межі Окольного замку, біля його в’їзної брами: південно-західна стіна стала на місці колишніх дерев’яних укріплень і дивилася «в поле». Бійниці на фасадах і в підвалах нагадують, що храм мав і оборонне призначення.

Проєкт створив італієць Джакомо Бріано, який у 1616–1620 роках (за різними даними — 1616–1619 чи 1617–1621) наглядав за роботами. Після нього будівництво вів Мацей Маїк. Склепіння заклали 1630 року, а 1637-го завершили купол; дві вежі й галереї з’явилися під час відбудови 1724–1730 років. Храм освятив єпископ Андрій Гембіцький у 1639 році (за іншими даними — 1640-го). Поруч постав колегіум, де, за даними Вікіпедії, вчилися від 150 до понад 300 студентів.

Пожежа 14 червня 1724 року сильно пошкодила костел, і до 1730 року його перебудував єзуїт-архітектор Павло Гіжицький: храм обабіч оббудували галереями, постали дві вежі, і він набув класицистичного вигляду. Кафедральний собор Святої Трійці після пожежі 1781 року не відбудовували, і 1787 року кафедру перенесли до колишнього єзуїтського костелу; за «Монітором Волинським», його освятив як кафедральний єпископ Ян Кашковський. Пожежа 1818 року змусила замінити гонтовий дах металевим, пожежа 1924-го знищила головний вівтар, у травні 1944-го храм постраждав від бомбардування.

Після війни кафедру ліквідували, а храм закрили (1946 р., за іншими даними — 1947 чи 1948). У підземеллях тримали овочі, 1980 року відкрили музей атеїзму (за іншими даними — у 1970-х), згодом інтер’єр переробили під експозицію «Космос». Перше богослужіння після перерви відбулося 27 вересня 1990 року; кафедральним собор знову став 1996 року, з відновленням Луцької дієцезії.

Хронологія

Цифри в квадратних дужках — номери джерел у списку внизу сторінки. Позначка «за даними …» означає, що факт підтверджено лише одним джерелом. Розділ «Переказують» — перекази й легенди: їх записано в джерелах, але документально не підтверджено.

Епоха I. Попередня катедра й заснування єзуїтської обителі

1. 1427–1428

   Великий князь Вітовт звів у Луцьку першу дерев'яну кафедральну церкву Святої Трійці (за Суспільним — 1427 р.); латинські дошки в соборі згадують перенесення кафедри з Володимира до Луцька 1428 р. ^{[1, 13, 15]}

2. 1538–1544

   Єпископ Єжи Фальчевський замінив дерев'яну Троїцьку церкву мурованою (за Суспільним — «імовірно, 1545 р.»). ^{[5, 13]}

3. 1604

   Луцький єпископ Мартин Шишковський виступив ініціатором і фундатором єзуїтського колегіуму. Того ж року відкрито місійний дім із безкоштовними публічними школами. ^{[1, 20]}

4. 1609

   Король Сигізмунд III дав привілей на купівлю ділянки під костел і новий великий колегіум. ^[1]

5. 1610

   За даними Фундації «Dziedzictwo Kulturowe», єпископ Павло Волуцький освятив наріжний камінь, який вмурували у фундамент майбутнього костелу. Волуцький керував Луцькою дієцезією від 1607 до 1616 р. Українська Вікіпедія пише, що він освятив фундаменти вже після закладення 1616 р. ^{[1, 3, 19]}

6. 16 липня 1616

   Закладено наріжний камінь підмурків костелу за участі єзуїта Джакомо Бріано. Нагляд Бріано припадає на 1616–1620 рр. (за Dziedzictwo — 1616–1619). ^{[1, 3, 24]}

7. 1616–1639

   Будівництво тривало 23 роки. Храм зводили на місці в'їзної вежі Окольного замку, щоб він замінив ділянку замкового муру, а головний фасад дивився на в'їзну браму. План — хрестово-купольний, на основі вписаного в квадрат грецького хреста. ^{[1, 23]}

8. 1627

   Нагляд за будівництвом перейшов до архітектора Мацея Маїка (Мая). За даними Вікіпедії, склепіння заклали 1630 р., а купол завершили 1637 р. ^[1]

9. 6 жовтня 1639

   Єпископ Андрій Гембіцький освятив храм; католики щороку відзначають цю дату як урочистість. У частині джерел освячення датовано 1640 р. ^{[2, 3, 4, 9, 21]}

Епоха II. Єзуїтський колегіум і перебудова

1. 14 червня 1724

   Пожежа сильно пошкодила костел і колегіум. До 1730 р. тривала відбудова за участю єзуїта-архітектора Павла Гіжицького: храм обабіч оббудували галереями, постали дві вежі, і він набув класицистичного вигляду. ^{[1, 2]}

Епоха III. Кафедра під чужими імперіями

1. 1773

   Папа Климент XIV скасував орден єзуїтів; комплекс передали Народній комісії освіти. ^{[1, 2]}

2. 1781

   Згорів катедральний собор Святої Трійці, який не відбудовували. ^{[1, 5]}

3. 1787

   Кафедру перенесено до колишнього єзуїтського костелу, що отримав ранг кафедрального. За даними «Монітора Волинського», освятив його єпископ Ян Кашковський. ^{[1, 4, 5]}

4. 1795–1798

   Після поділів Польщі Волинь опинилась у складі Російської імперії; 1798 р. об'єднано Луцьку й Житомирську дієцезії, єпископом став Каспер Цецішовський. ^{[1, 2, 15]}

5. 1818

   Пожежа; гонтовий дах замінили металевим. Круглу дошку про ці роботи вмуровано в стіну пресбітерію (за «Монітором Волинським»). ^[5]

6. 1831

   Помер єпископ Каспер Цецішовський; його поховано в підземній церкві, епітафію вміщено на стовпі верхнього храму (за «Монітором Волинським»). ^[5]

7. XIX ст.

   У середині століття російська влада закривала католицькі монастирі й костели на Волині; в Луцьку лишився діючим тільки кафедральний. Сюди переносили цінні речі закритих храмів, зокрема коронований образ Луцької Богоматері з домініканського костелу (за даними Вікіпедії). ^[1]

Епоха IV. Міжвоєння, війна й радянське закриття

1. 1924

   Пожежа знищила Великий вівтар разом із образом Святої Трійці пензля Кунітцера; за Вікіпедією, згоріла й коронована ікона Луцької Богоматері. Наступного року збудовано новий вівтар. ^{[1, 22]}

2. 14 грудня 1925

   Луцьку дієцезію відновлено, єпископом став Адольф Петро Шельонжек (керував до 1950 р.). ^{[15, 18]}

3. 17 вересня 1939

   До Луцька увійшла Червона армія; єпископ Шельонжек призначив Владислава Буковінського парохом катедри. ^{[7, 16]}

4. 1940

   Катедру оголошено пам'яткою архітектури державного значення (за «Монітором Волинським»). ^[5]

5. Ніч на 4 січня 1945

   Заарештовано єпископа Шельонжека й отця Буковінського. Єпископа звільнено 15 травня 1946 р. і 17 травня вивезено до Польщі; помер 9 лютого 1950 р. ^{[16, 17, 18]}

6. 1946 (за іншими даними 1947 або 1948)

   Радянська влада закрила катедру. Будівлю використовували як склад і майстерні; в підземеллях зберігали овочі (за іншими даними — склад вугілля). ^{[1, 3, 4, 5, 11, 22]}

7. Грудень 1980

   У колишньому костелі відкрито Обласний музей атеїзму (за іншими даними — 1981 або 1970-ті). 1982 р. розібрано Великий вівтар, а на його місці з'явилася експозиція «Космос» (за даними Вікіпедії). Музей діяв до 1992 р. ^{[1, 3, 5, 11, 22]}

Епоха V. Повернення й відродження

1. 27 вересня 1990

   Відбулася перша після перерви римо-католицька служба (за даними Вікіпедії). ^[1]

2. 25 червня 1991

   Рішення № 140 виконкому Волинської обласної ради про передачу храму римо-католицькій громаді (gcatholic подає 26 червня). Богослужіння спочатку відбувалися в бічній каплиці, а в головній залі ще діяв музей. ^{[4, 5, 6, 23]}

3. 18 травня 1996

   Відновлено Луцьку дієцезію, храм знову став катедрою. ^{[4, 15]}

4. 16 травня 1998

   Єпископа Маркіяна Трофим'яка введено в катедру. ^{[1, 15]}

5. 1999

   Із Німеччини привезено й встановлено орган 1953 р. роботи майстрів з Оснабрюка. ^{[1, 2]}

6. 1 жовтня 2004

   Утворено Дієцезіальний музей у Луцьку на базі творів, збережених на емпорах катедри; куратором став кан. Авґустин Меднис (за даними Polonika). ^[11]

7. 2014–2018

   Експертиза (2014) виявила замокання підвалів через відсутність водовідведення з даху; 2017 р. прокладено зливову каналізацію, 2018 р. відновлено підлогу каплиці (за даними Dziedzictwo). ^[3]

8. 2016

   25 червня парафія відзначила 25-річчя повернення храму, а 9 жовтня — 400-ліття закладення; на святкуванні служив нунцій Клаудіо Ґуджеротті (за іншими даними «Монітора», 25-річчя святкували 29 червня). ^{[6, 7]}

9. 24 липня 2017

   Храм і підземелля оглянула польська делегація на чолі з віцеміністром культури Ярославом Селліном. ^[8]

10. 2020

    5 березня в підземеллі відкрито оновлені експозиції; 13 липня повідомлено про перший віртуальний тур луцькими підземеллями в Google Maps. ^{[12, 14]}

11. 2021

    Лазерне сканування катедри (близько 700 сканів) для польського проєкту охорони спадщини. ^[10]

12. 8 вересня – 6 жовтня 2024

    Копію Коденської ікони Божої Матері освячено 8 вересня; у день річниці освячення храму, 6 жовтня, її урочисто внесено до катедри. ^[9]

Втрачене й відтворене

Архітектура

Фасад має три вертикальні осі: центральна нава з великим куполом і дві бічні вежі. За даними польської фундації «Dziedzictwo Kulturowe», широкий двовежовий фасад проєктував Бенедетто Моллі. Висота від підлоги до хреста над центральним куполом — 42,05 м (за українською Вікіпедією; англомовна Вікіпедія подає близько 42 м, «Монітор Волинський» — 41 м).

Нижче — два елементи храму: на фото й у кресленні. Креслення показують форму, а не точні розміри.

Головний фасад зі скульптурами

У декорі фасаду поєднано ренесанс, бароко й класицизм. Його прикрашають п’ять скульптур: три в нижньому ярусі й дві у верхньому. Над головним входом, на балконі, — Матір Божа, обабіч входів — скульптури апостолів Петра і Павла, виконані різними авторами. Одна вежа восьмикутна, друга чотирикутна, з аркою й годинником. Частина бійниць на фасадах і в підвалах тепер опинилася нижче рівня землі.

Купол

Купол завершили 1637 року (за іншими даними — 1638-го); за «Хроніками Любарта», діаметр його основи — 13,37 м. У яблуко купола, за тим самим джерелом, вклали документ про завершення будови.

Камінь і матеріал

Матеріал стін джерела, які ми переглянули, не деталізують. Зате відомо, що у фундаменті лежить наріжний камінь 1610 року, а підвали заглиблені приблизно на 6 метрів. У підземеллі збереглися кам’яний портал, поховання й латинські написи. Після пожежі 1724 року стіни, за даними «Хронік Любарта», укріпили «додатковими секторами», а після 1818-го гонт на даху поступився металу.

Головну загрозу для храму тепер становить не вогонь, а вода. Експертиза 2014 року показала, що підвали мокнуть через відсутність водовідведення з даху; 2017 року проклали зливову каналізацію й ущільнили стики стін із ґрунтом. Найпростіша деталь — ринва — іноді важить для каменю більше, ніж будь-яка реставрація.

Фасадні постаті апостолів — привід подумати про скульптуру в храмовій архітектурі. Ще один храм, де купол вирішує композицію, — Андріївська церква в Києві.

Чи знали ви

Переказують

Постаті

• Мартин Шишковський — луцький єпископ (1604–1607), ініціатор і фундатор єзуїтського колегіуму (1604). ^{[1, 20]}
• Павло Волуцький — луцький єпископ (1607–1616), за Dziedzictwo, освятив наріжний камінь 1610 р.; його герб-барельєф у катедрі, а труну перенесено до підземної церкви. ^{[1, 3, 5, 19]}
• Сигізмунд III Ваза — король, надав привілей на купівлю ділянки 1609 р. ^[1]
• Джакомо Бріано — єзуїт-архітектор, автор проєкту костелу (нагляд від 1616 р.). ^{[1, 3, 24]}
• Мацей Маїк (Май) — архітектор, що вів роботи з 1627 р. ^[1]
• Бенедетто Моллі — автор проєкту колегіуму (1646). ^{[1, 3]}
• Андрій Гембіцький — луцький єпископ від 1638 р., освятив храм 1639 р. ^{[9, 21]}
• Павло Гіжицький — єзуїт-архітектор, відбудова після пожежі 1724 р. ^{[1, 2]}
• Балтазар Тишка — канонік, засновник братства милосердя при костелі (1640). ^[1]
• Єжи Фальчевський — єпископ, що 1538–1544 рр. збудував мурований собор Святої Трійці; його поховання перенесено до підземелля. ^{[5, 13]}
• Каспер Цецішовський — єпископ Луцько-Житомирський від 1798 р., помер 1831 р., похований у підземній церкві. ^{[1, 5]}
• Адольф Петро Шельонжек — єпископ Луцький (1925–1950); арештований 1945 р., звільнений 1946 р. ^{[17, 18]}
• Владислав Буковінський — парох катедри (1939–1945), блаженний (беатифікація 11 вересня 2016 р.). ^{[7, 16]}
• Авґустин Меднис — каноник (1932–2007), куратор Дієцезіального музею. ^[11]
• Маркіян Трофим’як — ординарій відновленої дієцезії від 1998 р. ^{[1, 15]}
• Віталій Скомаровський — єпископ-ординарій Луцької дієцезії з 2014 р. ^{[1, 8]}

Як цитувати