Успенський собор Києво-Печерської лаври: тричі збудований храм

Цей собор будували тричі: ченці XI століття, бароко XVIII-го і реставратори кінця ХХ-го. Між другим і третім разом була руїна, яка простояла майже шістдесят років.

Коротко

Історія

Собор заклали 1073 року з ініціативи преподобного Феодосія Печерського, коштом князя Святослава Ярославича; 1077-го (за іншими даними — 1078-го) основне мурування завершили. Києво-Печерський патерик розповідає, що будівничі прийшли з Константинополя. За патериком і дослідниками, собор став взірцем для інших княжих храмів.

Далі — землетрус 1230 року, погром 1240-го, напад 1482-го. Ще з XVII століття собор набував барокових рис: додавалися бані й декор. Після великої пожежі 1718 року його відновили в бароковій формі — за даними джерел, до 1729-го (за іншими даними — до 1731-го). Таким його й запам’ятали.

3 листопада 1941 року, під час німецької окупації, собор підірвали; обставини ЕСУ називає нез’ясованими. Історики мають кілька версій: радянські диверсанти, окупаційна влада, або мінування радянськими підрозділами й підрив німцями. Докладно — у хронології нижче. Від храму лишилися руїни: уціліли фрагменти східної стіни, частина хрестильні, вівтар Іоанна Богослова й два стовпи XI століття. 9 грудня 1995 року Президент підписав указ «Про заходи щодо відтворення видатних пам’яток історії та культури», до переліку яких увійшов і собор. Роботи тривали у 1998–2000 роках, а 24 серпня 2000 року собор освятили.

У ніч на 15 червня 2026 року, під час масованої атаки, російський ударний дрон влучив у вівтарну частину собору — Стефанівський приділ, і на покрівлі спалахнула пожежа. Площу пожежі в повідомленнях називають від 700 до 800 м². Святині, давні ікони й раку святого Стефана встигли евакуювати; оцінки пошкоджень інтер’єру в перших повідомленнях різняться. Рятувальники виконали аварійні роботи на даху; повне відновлення, за оцінкою дирекції заповідника, може тривати близько двох років.

Хронологія

Цифри в квадратних дужках — номери джерел у списку внизу сторінки. Позначка «за даними …» означає, що факт підтверджено лише одним джерелом. Розділ «Переказують» — перекази й легенди: їх записано в джерелах, але документально не підтверджено.

Княжа доба

1. 1051

   Преподобний Антоній оселився в печері на пагорбі над Дніпром; так виникла чернеча громада, з якої постала Києво-Печерська лавра. ^{[4, 19]}

2. 1073

   15 серпня, у свято Успіння, з ініціативи ігумена Феодосія закладено муровану Велику церкву. Кошти дав князь Святослав Ярославич; за переказом патерика, він сам почав копати рів під фундамент. Розмір пожертви в джерелах різниться: 100 гривень золота (за патериком, у викладі Є. Кабанця) або 1000 гривень (сайт заповідника). Після смерті Феодосія (1074) будівництво тривало за ігумена Стефана. ^{[1, 2, 4, 6]}

3. 1077

   Основне мурування завершено. Є. Кабанець за літописами вважає найточнішою дату 11 липня 1077 р.; сайт заповідника подає липень 1077 р., ВУЕ — 1075–1078 рр. ^{[1, 4, 6]}

   

4. 1089

   Після понад десяти років без освячення собор оздоблено й освячено. Освячував митрополит Іоанн разом з єпископами, у присутності князя Всеволода Ярославича. Затримку Є. Кабанець пояснює політичною боротьбою довкола монастиря, а не браком коштів. Точний день — 14 серпня — за даними М. Жарких. ^{[1, 4, 5, 6]}

   

5. 1091

   Мощі преподобного Феодосія перенесено з печери до собору. ^{[1, 5]}

6. 1109

   У прибудованій до собору каплиці поховано княгиню Євпраксію Всеволодівну. ^{[5, 9]}

7. 1230

   3 травня землетрус спричинив великі тріщини в стінах собору. Чи їх усунули до 1240 р., невідомо. ^{[1, 5]}

8. 1240

   Під час монгольської навали собор пошкоджено. Мощі Феодосія, за патериком, сховали «під спудом»; місце їх досі не встановлено (за даними «Антиквара»). ^{[1, 5, 9]}

9. Кінець XIV ст.

   У соборі ховають литовських князів, зокрема Володимира Ольгердовича; поховання тут тривали до XVIII ст. ^{[5, 9]}

   

Литовська й польська доба

1. 1416, 1482

   Собор постраждав під час набігів: 1416 р. — хана Едигея, 1482 р. — кримського хана Менглі-Гірея. ^{[10, 11]}

2. 1470

   Київський князь Семен Олелькович фінансував капітальний ремонт собору. ^{[1, 5]}

3. 1530

   У соборі поховано великого гетьмана литовського, князя Костянтина Острозького (у частині джерел — 1533 р.). 1579 р. його син Василь-Костянтин поставив над могилою мармуровий ренесансний надгробок. ^{[5, 9]}

Українське бароко

1. 1630–1640-ві

   За митрополита Петра Могили собор відновлюють; він стає багатоверхим. Могилу (†1647) поховано в соборі. ^{[5, 11, 22]}

2. 1654

   Павло Алеппський, що супроводжував антіохійського патріарха, записав, що собор мав дев'ять бань. ^{[5, 11]}

   

   

3. Кінець 1690-х

   Ремонт і оздоблення коштом гетьмана Івана Мазепи; собор набуває барокових рис. ^{[10, 30]}

   

4. 1718

   У ніч з 21 на 22 квітня велика пожежа у Верхній лаврі знищила оздобу собору, бібліотеку й архів; уціліли стіни. Причини пожежі в документах не встановлено. ^{[1, 5, 10]}

5. 1722–1729

   Відбудова в бароковій формі за проєктом архітектора Ф. Васильєва під керівництвом майстра І. Каландіна; собор отримав сім грушоподібних бань. За М. Жарких, роботи тривали до 1731 р. ^{[1, 5]}

   

6. 1729

   Інтер'єр розписали майстри лаврської іконописної майстерні під керівництвом Стефана Лубенського. ^{[1, 10]}

7. 1767–1769

   Фасади увінчано фронтонами з ліпленням по свіжому тиньку; працювали Степан Ковнір і Йосип Білинський. ^{[1, 10]}

8. 1796

   У соборі поховано фельдмаршала Петра Рум'янцева-Задунайського. ^{[4, 5]}

9. 1893–1896

   Розписи XVIII ст. збито й замінено академічним живописом за програмою, затвердженою імператором Олександром III 14 травня 1894 р. Тоді ж, у циклі ремонтів 1880–1901 рр., розібрано верхні яруси барокового іконостаса. ^{[1, 5, 24]}

   

   

Закриття і руїна

1. 1922

   Під час кампанії вилучення церковних цінностей конфісковано велику кількість виробів із дорогоцінних металів, зокрема срібну шату з ікони Успіння. ^{[5, 23]}

2. 1926

   Постановою ВУЦВК і РНК УСРР від 29 вересня Лавру перетворено на заповідник — Всеукраїнське музейне містечко; собор увійшов до його складу. За даними ЕСУ. ^[3]

3. 1929

   Монастир остаточно закрито; собор почали використовувати як музей. 1939 р., за ЕСУ, його закріплено за Центральним антирелігійним музеєм УРСР. ^{[1, 3, 5]}

4. 1941

   Під собором заклали вибухівку. За Encyclopedia of Ukraine — під час відступу Червоної армії 16–17 вересня, за ВУЕ — радянські спецслужби в серпні. Є. Кабанець версію про радянське мінування не приймає. ^{[1, 2, 7]}

5. 1941

   3 листопада, під час німецької окупації, вибух зруйнував собор. Уціліли фрагменти східної стіни, частина хрестильні, вівтар Іоанна Богослова та два стовпи XI ст. ЕСУ пише, що собор підірвано «за нез'ясованих обставин». ^{[3, 4, 8]}

6. 1941 (версії)

   Відповідальність за вибух історики оцінюють по-різному. Радянська історіографія звинувачувала німецьких окупантів; частина публікацій — радянських диверсантів. Є. Кабанець (2011) вважає причетність нацистської влади доведеною. С. Кот (2011) пише про відповідальність обох режимів: міни заклали радянські спецпідрозділи, а привели в дію німці. Дискусія триває. ^{[5, 7, 8, 13, 28, 29]}

7. 1941–1943

   Окупанти вивезли з собору срібні Царські врата, близько 120 срібних риз, три срібні гробниці й коштовні оправи книг. ^{[3, 4]}

8. 1945–1971

   Руїни розчищено (1945–1947), досліджено й законсервовано (1962–1963 і пізніше). Дослідження вів архітектор Микола Холостенко. ^{[1, 5, 26, 27]}

   

Відбудова

1. 1981, 1986

   1981 р. ухвалено рішення про відбудову; 1986 р. затверджено проєкт відтворення собору в стані другої половини XVIII ст. ^{[1, 5]}

2. 1995

   9 грудня Президент Леонід Кучма підписав указ «Про заходи щодо відтворення видатних пам'яток історії та культури», на підставі якого відбудовували Успенський і Михайлівський Золотоверхий собори. Сайт заповідника подає дату 9 листопада. ^{[10, 31]}

3. 1998

   Розпочато мурування стін; 21 листопада покладено першу цеглу (за ВУЕ — Президентом Л. Кучмою). ^{[1, 2, 5]}

   

4. 2000

   24 серпня, у День Незалежності, відбудований собор освятив митрополит Київський Володимир. ВУЕ подає дату 28 серпня — свято Успіння. Того ж року почали оздоблювати інтер'єр, насамперед відтворювати іконостас. ^{[1, 2, 4, 5, 10]}

Новий час

1. 2023

   5 січня Міністерство культури заявило про завершення передачі Успенського собору й Трапезної церкви від УПЦ (МП) у користування держави. ^{[13, 14]}

2. 2023

   7 січня в соборі відбулася перша Різдвяна літургія Православної Церкви України; слово після неї виголосив митрополит Епіфаній. ^{[14, 15]}

3. 2023

   28 серпня в Лаврі відкрилася виставка до 950-річчя закладення собору «І постала Церква Велика на пагорбах Печерських». ^[17]

4. 2023

   15 вересня Комітет всесвітньої спадщини ЮНЕСКО на сесії в Ер-Ріяді вніс об'єкт «Київ: Софійський собор та пов'язані монастирські споруди, Києво-Печерська лавра» до Списку всесвітньої спадщини під загрозою. ^[16]

5. 2026

   У ніч на 15 червня, під час масованої атаки на Київ, російський ударний дрон влучив у вівтарну частину Стефанівського приділу; на даху спалахнула пожежа. Ченці, музейники й поліцейські евакуювали ікони, раку святого Стефана, срібло й гравюри XVI–XVIII ст. СБУ ідентифікувала дрон як «Герань-2». ^{[1, 18, 19]}

6. 2026

   24 червня ДСНС повідомила про завершення аварійних робіт з консервації пошкодженого даху. ^[20]

7. 2026

   14 липня міністерка культури Тетяна Бережна назвала потребу на консервацію — 26 млн грн — і поставила мету завершити її до зими. Генеральний директор заповідника Максим Остапенко оцінює збитки понад 500 млн грн, а відновлення — приблизно у два роки. ^{[18, 21]}

Втрачене й відтворене

Архітектура

Давній собор, за більшістю реконструкцій, мав одну баню на шести хрестоподібних стовпах і три нави. Барокова перебудова додала бані, фронтони й ліплення, і саме цю форму XVIII століття відтворили наприкінці ХХ-го. Висота відбудованого собору з хрестом — 51,7 м.

Креслення показують форму, а не точні розміри.

Бані

Грушоподібні позолочені бані — головна прикмета українського бароко. На позолоту бань, хрестів і рипід під час відбудови пішло понад 8,5 кг золота.

Фасад: ліплення і розпис

На фасадах — 186 розписних композицій і 362 ліплені розетки з головками ангелів на барабанах і карнизах. Пластика стіни тут працює як орнамент: тінь від карниза важить не менше за колір.

Іконостас

Іконостас відтворено п’ятиярусним, з липи, з позолотою. Він має 21 м заввишки й 25 м завширшки. Про те, як влаштовані ряди такої стіни ікон, — у статті «Ряди іконостаса», а про особливості українського типу — у статті «Український іконостас».

Камінь і матеріал

Давні стіни, за описами дослідників, складали з тонкої візантійської цегли — плінфи — і грубо обробленого каменю. Відтворюючи собор, реставратори не стали брати сучасну цеглу: плінфу виготовили за старовинною технологією, у Києві та Івано-Франківську. Стіни вийшли завтовшки від 120 до 170 сантиметрів.

Вцілілі після вибуху фрагменти давніх стін не розібрали, а включили в нову кладку. Тож собор, відтворений наприкінці ХХ століття, буквально стоїть на камені й цеглі XI-го.

Камінь у такому храмі найчастіше там, де його не помічають: під ногами, у сходах і цоколі, які першими приймають вологу й навантаження. Про таку роботу — у розділі сходи й підлога з каменю.

Чи знали ви

Переказують

Постаті

• Антоній Печерський — засновник печерної чернечої громади (1051).
• Феодосій Печерський — ігумен, ініціатор будівництва собору; мощі перенесено до собору 1091 р.
• Святослав Ярославич — великий князь київський, фундатор собору.
• Стефан — ігумен, за якого тривало будівництво.
• Шимон (Симон) — варязький вельможа; за патериком, дав пояс-мірило собору.
• Іоанн — митрополит Київський, освятив собор 1089 р.
• Семен Олелькович — київський князь, відновник собору 1470 р.
• Костянтин і Василь-Костянтин Острозькі — батько похований у соборі; син поставив йому надгробок 1579 р.
• Петро Могила — митрополит, відновник собору, похований у ньому.
• Іван Мазепа — гетьман, фундатор ремонту кінця 1690-х рр.
• Федір Васильєв, Іван Каландін — автор проєкту і майстер барокової відбудови після 1718 р.
• Стефан Лубенський — керівник розпису 1729 р.
• Степан Ковнір, Йосип Білинський — будівничий і скульптор фронтонів 1767–1769 рр.
• Микола Холостенко — архітектор-дослідник руїн.
• Євген Кабанець, Сергій Кот — історики, автори досліджень про обставини підриву 1941 р.
• Митрополит Володимир (Сабодан) — освятив відбудований собор 2000 р.
• Максим Остапенко — генеральний директор заповідника в 2023–2026 рр.

Як цитувати