Михайлівський собор Видубицького монастиря: храм на краю урвища

Стіни цього храму пам’ятають князя Всеволода, а його вівтар довго сперечався з Дніпром — і одного разу Дніпро виграв: східна частина собору разом із підпірною стіною пішла в річку.

Коротко

Історія

Видубицький монастир заснував князь Всеволод Ярославич, син Ярослава Мудрого; довго обитель так і звали — Всеволодовою. За переказом, наведеним на Discover.ua, князь заснував її за обітницею після одужання від ран, отриманих на полюванні. Літопис згадує закладення церкви святого Михаїла в монастирі 1070 року.

Саме урочище має давнішу легенду. Коли князь Володимир хрестив Київ і звелів скинути до Дніпра дерев’яних ідолів, Перуна, за переказом, течія винесла на берег нижче міста. За переказом, який першим записав Феодосій Софонович у 1660–1670-х роках, ідол «видибав» (виплив) до берега саме тут Місце, де Перун «видибав», назвали Видибичами, згодом Видубичами. Ще один переказ, який наводить ЕСУ, твердить, що монастир постав на місці давнішої Звіринецької печерної обителі.

Радіо Свобода пише, що мурований храм будували майже двадцять років у два етапи: спершу меншу церкву, коли Всеволод ще був переяславським князем, а після 1077 року, коли він сів на київський стіл, — притвор. Енциклопедія України пише, що храм завершили 1088 року; Радіо Свобода, посилаючись на літопис, датує освячення 1089-м. 1096 року собор спалили половці.

За Радіо Свободою, київські князі молилися в храмі перед походами. Те саме видання, розповідаючи про собор, згадує і княжий шолом давньоруського часу із зображенням архангела Михаїла та молитовним написом до нього — небесного воєводи, якому присвячено собор.

Головним ворогом храму виявилися не люди, а річка. Собор стояв на терасі над давнім руслом Дніпра; вода підмивала берег, і храм опинився на краю урвища. У 1199–1200 роках придворний архітектор князя Рюрика Ростиславича Петро Милонег звів велику підпірну стіну. Літописець присвятив цій події окреме похвальне слово — рідкісна для середньовіччя увага до інженерної споруди.

Стіна простояла понад три століття, а потім обвалилася в Дніпро разом зі східною частиною храму. Енциклопедія України — 1580-ми роками, після повені; ВУЕ — 1593–1610 роками. Найпізніша межа відома з документа: 14 березня 1610 року уніатський архімандрит Антоній Грекович писав, що «церковъ теж выдубицкая упала». У 1632–1647 роках обитель відновлювали за митрополита Петра Могили; за Енциклопедією України, втрачену східну частину тоді добудували як двоповерхову дерев’яну; за ВУЕ, дерев’яний вівтар прибудували раніше, у 1610–1612 роках, ще за уніатів. Радіо Свобода згадує, що на подарованих обителі речах Могила залишав написи з прокляттям тому, хто їх украде.

1760 року храм сильно постраждав від пожежі. За Радіо Свободою, головну допомогу у відновленні дали запорозькі козаки, серед яких ченці збирали пожертви на Січі. У 1766–1769 роках під керівництвом М. Юрасова (за ВУЕ — за пропозиціями П. Неділка; ВУЕ подає 1766–1779 і завершення відбудови до 1781 року) східну частину відбудували в мурі, і храм отримав бароковий вигляд з однією банею. Усередині його поділили на два поверхи з двома приділами — Чуда архістратига Михаїла і Благовіщення. Бібліотека монастиря, за дослідженням у «Трудах КДА», зберігалася на хорах храму.

XX століття почалося з вибухів. 6 червня 1918 року на сусідніх Звіринецьких порохових складах здетонували боєприпаси; ударна хвиля пошкодила всі будівлі монастиря. Дати закриття джерела подають по-різному: Радіо Свобода називає 1921 рік, сайт монастиря — 1924-й, ЕСУ — кінець 1920-х, ВУЕ — 1929-й; дослідження в «Трудах КДА» показує, що 1928 року в обителі жила 31 людина, а храми діяли до 1936-го. Згодом тут розмістили Інститут археології. За даними РІСУ, саме це допомогло ансамблю пережити гоніння. У 1960–1980-х роках (ЕСУ — 1962–1982, ВУЕ — 1969–1982) споруди реставрували під керівництвом архітекторки Р. Бикової. Монастирське життя відновилося 1992 року, а 1996-го (за ВУЕ — 1997-го) Кабінет Міністрів передав обитель УПЦ Київського патріархату. Ієромонах Михаїл розповідав Радіо Свобода, що на першій службі образ Бога Отця у вівтарі «оновився», а потім, за щоденної молитви, розписи поступово світлішали; це переказ громади, і саме так його варто сприймати.

На монастирському цвинтарі поховані меценати Богдан і Варвара Ханенки, педагог Костянтин Ушинський, генерал Яків Гандзюк. Тож до храму XI століття приходять і ті, хто шукає могили людей XIX–XX століть.

Хронологія

Цифри в квадратних дужках — номери джерел у списку внизу сторінки. Позначка «за даними …» означає, що факт підтверджено лише одним джерелом. Розділ «Переказують» — перекази й легенди: їх записано в джерелах, але документально не підтверджено.

Княжий монастир

1. 1070

   Літопис під цим роком згадує закладення церкви св. Михаїла в монастирі князя Всеволода Ярославича, сина Ярослава Мудрого. Тому обитель довго називали Всеволодовою. ^{[1, 4, 5, 11]}

2. 1070–1073

   За ВУЕ, звели перший мурований храм: тринавний, однобанний, у техніці opus mixtum (ряди плінфи чергуються з каменем). Радіо Свобода також пише про два етапи будівництва, що тривало майже двадцять років. ^{[3, 4]}

   

3. 1077–1088

   Після того як Всеволод 1077 р. сів на київський стіл, храм розширили: за ВУЕ, у 1080–1088 рр. із заходу прибудували нартекс зі сходовою вежею. ^{[3, 4]}

4. 1088

   Храм освячено; за Ульяновським, освячував митрополит Іоанн II. Радіо Свобода з посиланням на літопис називає 1089 р. ^{[2, 3, 4, 5]}

5. 1094

   За даними сайту монастиря, біля Михайлівської церкви помирилися князі Святополк, Володимир Мономах і Ростислав перед походом на половців. ^[12]

6. 1096

   Половці напали на Київ: за ЕСУ, вони спалили собор, за Енциклопедією України — пошкодили монастир. ^{[1, 2]}

7. 1116

   Ігумен Видубицького монастиря Сильвестр завершив одну з редакцій «Повісті минулих літ». ^{[1, 19]}

8. 1169

   За даними сайту монастиря, під час походу військ Андрія Боголюбського на Київ близько тридцяти ченців, що сховалися в печерах, були засипані там живцем. ^[12]

9. 1199

   10 липня за наказом князя Рюрика Ростиславича придворний зодчий Петро Милонег почав зводити кам'яну підпірну стіну зі сходу від собору, щоб Дніпро не підмивав схил. ^{[1, 3, 9]}

   

10. 1200

    24 вересня стіну завершили. Літописець присвятив події похвальне слово й назвав майстра «художником». ^{[1, 9]}

11. 1240

    Монгольська навала спустошила монастир. Анонімний літописець Видубицького монастиря початку XVIII ст. подає 1234 р. і пише, що церква стояла пусткою до 1470 р. ^{[1, 2, 8]}

12. 1250

    Монастир відвідав князь Данило Галицький разом із братом Васильком. ^{[5, 11]}

13. 1470

    За даними анонімного літописця, князь Семен Олелькович відновив церкву; його поховано в ній. ^[8]

Обвал і повернення

1. 1580-ті – 1610

   Підпірна стіна Милонега, що простояла понад три століття, обвалилася в Дніпро разом зі східною частиною собору. ЕСУ пише «XVI ст.», Енциклопедія України — 1580-ті рр., після повені, ВУЕ — 1593–1610 рр. 14 березня 1610 р. архімандрит Антоній Грекович уже повідомляв, що «церковъ ... упала». ^{[1, 2, 3, 4, 7, 11]}

   

2. 1596

   Після Берестейської унії монастир перейшов до уніатів. ^{[3, 7, 12]}

3. 1610–1612

   До уцілілої західної частини прибудували дерев'яний вівтар, щоб відновити богослужіння. Енциклопедія України натомість пов'язує дерев'яну двоповерхову добудову з митрополитом Петром Могилою. ^{[2, 3, 7]}

4. 1618

   23–24 лютого козаки схопили архімандрита Антонія Грековича й утопили в ополонці на Дніпрі. ^{[7, 8]}

5. 1635

   Уніати остаточно залишили монастир; він повернувся до православних. Частина джерел подає 1637 р. — рік, коли почалися відновлювальні роботи за Петра Могили. ^{[7, 8, 11, 12, 14]}

Козацька доба й бароко

1. 1637–1647

   Митрополит Петро Могила відновлював обитель і почав відбудову київських святинь саме з Михайлівської церкви. 1637 і 1642 р. він дарував храмові богослужбові речі, а за заповітом залишив 500 золотих на його утримання. ^{[1, 4, 7]}

   

2. 1696–1701

   Коштом стародубського полковника Михайла Миклашевського поруч звели п'ятибанний Георгіївський собор і трапезну зі Спаською церквою. ^{[1, 11, 14]}

3. 1727–1733

   Коштом гетьмана Данила Апостола споруджено дзвіницю з церквою пророка Данила. Четвертий ярус додали пізніше (дати в джерелах різняться: 1812 або 1827–1831). ^{[11, 14]}

4. 1745

   24 вересня митрополит Рафаїл Заборовський видав проїжджий лист трьом ченцям, щоб вони збирали на Гетьманщині й на Запорозькій Січі пожертви на церкву св. Михаїла. ^{[4, 17]}

5. 1760

   28 березня пожежа знищила дерев'яну вівтарну прибудову й пошкодила собор. Найбільше коштів на відновлення дали запорозькі козаки. ^{[3, 4, 11]}

6. 1766–1769

   Під керівництвом М. Юрасова мурованою відбудували східну частину; храм отримав барокові форми й одну баню. ВУЕ подає 1766–1779 рр., згадує пропозиції П. Неділка й пише, що відбудову завершили до 1781 р. ^{[1, 2, 3, 13]}

   

Закриття і реставрація

1. 1918

   6 червня на Звіринці вибухнули порохові склади; ушкоджено всі будівлі монастиря, від ран помер монах Патрицій. Михайлівська церква постраждала порівняно мало, а з південної стіни обсипався тиньк, відкривши давнє зображення ангела. ^{[4, 6]}

2. 1919

   Монастир перейменували на «трудову комуну». 19 липня братія створила Свято-Георгіївську громаду, щоб зберегти храми. ^{[4, 6]}

3. 1922

   Під час вилучення церковних цінностей із Георгіївського собору зникла срібна позолочена рака з частками мощей. Документа про вилучення В. Дідора не знайшов. ^[6]

4. 1928

   За Дідорою, станом на 7 липня в обителі жила 31 людина: 8 ченців віком 35–50 років і 23 — старші за 50. ^[6]

5. 1929

   Монастир закрито (за ВУЕ; Дідора — не раніше 1929 р.). Інші джерела називають 1921 р. або 1924 р., ЕСУ — кінець 1920-х. Храми передали громаді УАПЦ; богослужіння в них тривали до 1936 р. ^{[1, 3, 4, 6, 11, 12]}

6. 1936

   Храми закрито. За ЕСУ й сайтом монастиря, барокові іконостаси Михайлівської та Георгіївської церков спалили на подвір'ї. Акт від 28 травня 1936 р. натомість фіксує передачу майна Михайлівської і Благовіщенської церков дарницькій громаді, зокрема одноярусного іконостаса 5,31 × 3,10 м. ^{[1, 6, 12]}

7. 1968

   26 листопада пожежа в Георгіївській церкві знищила книжкові фонди; Енциклопедія України пише про чотири пожежі 1968–1969 рр. ^{[2, 3]}

8. 1960–1980-ті

   Споруди ансамблю реставрували під керівництвом архітекторки Р. Бикової (ЕСУ — 1962–1982, Енциклопедія України — 1967–1982, ВУЕ — 1969–1982). ^{[1, 2, 3]}

9. 1974–1981

   Під час реставрації в соборі виявили фресковий живопис XI ст. та розписи XVIII–XIX ст. ^{[3, 10]}

   

10. 1975–1997

    Будівлі монастиря займав Інститут археології АН УРСР. За РІСУ, це допомогло ансамблю пережити антирелігійні кампанії. ^{[1, 3, 11, 13]}

Відроджений монастир

1. 1990

   М. Стріхар виявив під фундаментами церкви печеру XI ст.; за ВУЕ, печерний комплекс лежить на глибині 4,5 м. ^{[3, 5]}

2. 1992

   Відновлено монастирське життя; перша служба відбулася в Михайлівському храмі. ^{[1, 4, 13]}

3. 1996

   Кабінет Міністрів передав монастир УПЦ Київського патріархату (за ВУЕ — 1997 р.). ^{[1, 3, 13]}

4. 1998

   Над входом в арковій ніші створено мозаїчну ікону «Чудо святого Михаїла» (Р. Криченко, Б. Лобановський). ^{[1, 3]}

5. 2022

   19 вересня, у день спомину Чуда архістратига Михаїла в Хонех, літургію в монастирі очолив митрополит Київський Епіфаній. ^[15]

6. 2025

   8 лютого, за даними КМДА, на цокольному поверсі Михайлівської церкви сталося задимлення; вогонь ліквідували, постраждалих не було. ^[18]

Втрачене й відтворене

Архітектура

Нинішній храм — дві епохи, складені в одну будівлю. Західна частина зберегла давньоруські мури XI століття; східна — барокова, мурована в 1766–1769 роках на місці тієї, що пішла в Дніпро. Завершує храм одна баня. Про первісне завершення джерела говорять неоднозначно, тому реконструкцію давнього верху ми свідомо не наводимо.

Собор — найдавніша, але не єдина споруда ансамблю. Поруч стоять п’ятибанний Георгіївський собор 1696–1701 років, збудований коштом стародубського полковника М. Миклашевського, трапезна з церквою Спаса того ж часу і дзвіниця 1727–1733 років, яку замовив гетьман Данило Апостол; четвертий ярус до неї надбудував у 1829–1833 роках архітектор А. Меленський. На тлі барокових верхів скромний Михайлівський храм легко прийняти за другорядний, хоча він старший за сусідів на шість століть.

Над входом в арковій ніші 1998 року створили мозаїчну ікону «Чудо святого Михаїла»; автори — Р. Криченко і Б. Лобановський. Усередині, за даними Discover.ua, збереглися фрагменти фрескового розпису, мозаїки та графіті XI століття.

Нижче — два елементи храму: на фото й у кресленні. Креслення показують форму, а не точні розміри.

Баня

Єдина баня з’явилася під час відбудови 1766–1769 років і стоїть над бароковою частиною храму. Вона — найпомітніший знак XVIII століття на давньоруському тілі будівлі.

Вхід із мозаїкою

Аркова ніша над входом із мозаїкою «Чудо святого Михаїла» 1998 року — найновіший шар храму. За нею — найдавніші мури.

Нюанси, які легко пропустити

Гніздо ластівки в мурі. За Радіо Свободою, між основною стіною храму і пізніше добудованою збереглося гніздо ластівки. За тим самим джерелом, будівельники обійшли гніздо кладкою через повір’я.

Підлога-«килим». Археологи знайшли фрагменти давньої підлоги з темно-рожевих шиферних плит зі смальтовими вставками. Історик Василь Ульяновський, якого цитує Радіо Свобода, описав її як різнобарвний килим.

Ангел під тиньком. Після вибуху 1918 року тиньк обсипався, і під ним проступило обличчя ангела з давнього розпису. Мистецтвознавець Федір Ернст, описуючи пошкодження, зазначав, що найдавніша церква монастиря постраждала порівняно легко. Вибух, що пошкодив увесь монастир, відкрив те, що століттями було сховане.

Іконостас із двома кінцями історії. ЕСУ пише, що 1936 року барокові іконостаси Михайлівського і Георгіївського соборів порубали й спалили. Автор дослідження в «Трудах КДА» сумнівається в цій версії, яку він пов’язує з працею Т. Кілессо: він наводить акт 28 травня 1936 року, опублікований В. Ульяновським, про передачу майна Михайлівської і Благовіщенської церков дарницькій громаді, зокрема одноярусного дерев’яного іконостаса розміром 5,31 × 3,10 м. Котра доля правдива — питання відкрите.

Тут писали літопис. 1116 року ігумен Видубицького монастиря Сильвестр створив одну з редакцій «Повісті минулих літ». Тексти, які ми читаємо як джерело про Київ, частково народилися поруч із цими мурами.

Храм досі на краю. Собор стоїть просто над схилом. 2010 року, коли поруч поспіхом добудовували естакаду до мосту, депутат Київради Олександр Бригинець, за Gazeta.ua, заявляв про загрозу зсуву й осипання близько 24 квадратних метрів розписів XI століття. Дніпро далеко, але схил нікуди не подівся.

Фотогалерея

Камінь і матеріал

Давня частина собору — київське мурування XI століття; східна — барокові мури XVIII століття, поставлені на місці обвалу. Межу між ними видно як зміну архітектурної мови: від стриманих княжих площин до пластики бароко. Окремий матеріальний шар — підлога з плит зі смальтовими вставками, від якої лишилися фрагменти, і мозаїка 1998 року над входом.

Але головна будівельна історія Видубичів — не про стіни храму, а про стіну під ним. Підпірну стіну Милонега літописець вважав гідною похвального слова. Це правильна інтуїція: основа, якої ніхто не бачить, часто складніша за фасад, який бачать усі. Так само з кам’яною підлогою чи сходами — їхня якість вирішується в шарах під плитою, задовго до полірування. Про це — у розділі сходи й підлога.

Деякі дослідники припускають, що Петро Милонег працював і в Овручі, на будівництві Василівської церкви. Інший київський храм на честь архістратига — Михайлівський Золотоверхий собор.

Чи знали ви

Переказують

Постаті

• Всеволод Ярославич — князь, син Ярослава Мудрого; фундатор монастиря й храму (1070). ^{[1, 5]}
• Іоанн II — митрополит Київський, за Ульяновським — освятив храм. ^[5]
• Сильвестр — ігумен, автор редакції «Повісті минулих літ» 1116 р. ^{[1, 19]}
• Рюрик Ростиславич — князь, замовник підпірної стіни 1199–1200 рр. ^{[1, 9]}
• Петро Милонег — придворний зодчий Рюрика, будівничий стіни. ^{[1, 9]}
• Данило Галицький — відвідав монастир 1250 р. ^{[5, 11]}
• Семен Олелькович — за даними анонімного літописця, відновив церкву 1470 р. і похований у ній. ^[8]
• Іпатій Потій, Йосиф Рутський — уніатські митрополити, що володіли монастирем. ^[7]
• Антоній Грекович — уніатський архімандрит, відновив богослужіння в зруйнованому храмі; утоплений 1618 р. ^{[7, 8]}
• Петро Могила — митрополит, відновлював храм після повернення православним. ^{[1, 4, 7]}
• Михайло Миклашевський — стародубський полковник, фундатор Георгіївського собору. ^{[11, 14]}
• Данило Апостол — гетьман, фундатор дзвіниці. ^{[11, 14]}
• М. Юрасов, П. Неділко — будівничі барокової відбудови 1766–1769 рр. ^{[1, 3]}
• Федір Ернст — мистецтвознавець, описав наслідки вибуху 1918 р. ^[4]
• Раїса Бикова — архітекторка реставрації ансамблю 1960–1980-х рр. ^{[1, 3]}
• Василь Ульяновський — історик, дослідник присвяти храму й публікатор акта 1936 р. ^{[5, 6]}
• Яків Гандзюк, Богдан і Варвара Ханенки, Костянтин Ушинський, Володимир Бец, Микола Лелявський — поховані на території монастиря. ^{[1, 14, 16]}

Як цитувати