Троїцька надбрамна церква: храм над входом, який не встигли «прикрасити»

Князь, який став чернецем, за переказом, кілька років служив у монастирі воротарем. Храм, що його традиція приписує цьому князеві, теж стоїть на воротах — і вже дев’ять століть вирішує, хто і як заходить до Лаври.

Коротко

Адреса	м. Київ, вул. Лаврська, Києво-Печерська лавра, над Святою брамою
Збудовано	за традицією 1106–1108; барокове оновлення після 1698–1701
Розписи	1730-ті рр.; напис «1734» за іконостасом, за даними хіміко-технологічного аналізу, сучасний розписам
Тип	надбрамний храм; чотиристовпний, тринавний, з апсидами, прихованими в товщі стін
Матеріал	мурування XII ст. з пізнішими шарами; тиньк, олійні розписи
Статус	у складі Національного Києво-Печерського заповідника; ансамбль Лаври внесено до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО 1990 року

Історія

Святослав Давидович, онук чернігівського князя Святослава Ярославича, 1106 року постригся в Печерському монастирі й узяв ім’я Микола. Киянам він відомий як Микола Святоша: за переказом, колишній князь працював на кухні, колов дрова і стояв на воротах. При обителі він заснував шпиталь при Троїцькій церкві. Саму браму з церквою над нею, за традицією, теж звів він — 1106 року. Звідси усталене датування — 1106–1108 роки. Прототипом кам’яних воріт монастиря іноді вважають Золоті ворота з церквою над ними (так, за переказом у літературі, вважав Кальнофойський; у перевірених джерелах цього не підтверджено). На плані Верхньої Лаври 1638 року церква показана з дзвіницею; лаврський монах Атанасій Кальнофойський, за даними Вікторії Зайцевої, датує її побудову 1106 роком.

Мощі Святоші спочивають у Ближніх печерах Лаври, а з його іменем, за поширеною версією, пов’язана назва київського Святошина. Шпиталь при Троїцькій церкві пережив свого засновника на століття: 1631 року Петро Могила заснував при ньому школу, яку згодом об’єднали з Київською братською, а з 1701 року об’єднані школи стали Київською академією. Біля брами стояв черговий воротар: за Радіо Свобода, знатних гостей зустрічав архімандрит із братією, а прочан — воротар, який кропив їх святою водою.

Це датування не таке тверде, як здається з табличок. Історик архітектури Вадим Лук’янченко звертає увагу, що Києво-Печерський патерик Троїцької церкви не згадує. У XIX столітті Микола Закревський навіть припускав, що церкву звели Олельковичі близько 1470 року. Безперечно інше: у 1650-х роках Павло Алеппський описав над брамою високу кам’яну башту з церквою, багатьма вікнами й високим верхом — більш ніж за сорок років до мазепинських робіт.

Ці роботи змінили все. У 1698–1701 роках коштом гетьмана Івана Мазепи Лавру обнесли мурами, і церква стала частиною Печерської фортеці. Вона отримала нові архітектурні форми й бароковий декор, а у XVIII столітті з північного боку — притвор. 1725 року тут з’явилося панікадило на шістнадцять свічок. 1734 року монастирські майстри розписали інтер’єр. На цю дату вказує напис за іконостасом, а хіміко-технологічний аналіз фарб підтвердив, що напис і розписи одночасні.

У XIX столітті розписи кілька разів промивали, покривали олією й поновлювали — написи фіксують роботи 1882, 1885 і 1889 років. За англомовною Вікіпедією, у 1957–1958 роках реставратори відтворили втрачений декор і позолотили баню (у статті Зайцевої згадано лише обстеження живопису 1958 року). 1979 року почалася велика реставрація настінного живопису, яка тривала до 1990 року. Тоді для закріплення тиньку застосовували ПВХ-смолу. Пізніше їй закидали токсичність розчинника, гідрофобність, яка замикала вологу, і потемніння фарбового шару — реставрація теж має свою історію помилок.

Хронологія

Цифри в квадратних дужках — номери джерел у списку внизу сторінки. Позначка «за даними …» означає, що факт підтверджено лише одним джерелом. Розділ «Переказують» — перекази й легенди: їх записано в джерелах, але документально не підтверджено.

Епоха I. Княжа доба

1. 1073–1078

   За літописом, монастир обгородили дерев'яним стовп'ям. За даними В. Лук'янченка. ^[3]

2. 1096

   За літописом, половці (Боняк) вирубали ворота монастиря. Лук'янченко вважає, що через дванадцять років, близько 1108 р., на їхньому місці постала кам'яна проїзна вежа з церквою. За даними Лук'янченка. ^[3]

3. 17 лютого 1106

   Чернігівський князь Святослав Давидович, правнук Ярослава Мудрого, постригся в Печерському монастирі й отримав ім'я Микола; у київській традиції — Святоша. ^{[1, 13]}

4. 1106–1108

   За традицією, власним коштом Святоші над монастирською брамою звели церкву Святої Трійці (при ній, за Радіо Свобода, шпиталь). Це усталене датування; за Лук'янченком (з посиланням на М. Ткаченка), Києво-Печерський патерик Троїцької надбрамної церкви не згадує і зі Святошею її не пов'язує. ^{[1, 3, 9, 10]}

5. Друга половина XII ст.

   За Лук'янченком, дерев'яне стовп'я замінили кам'яним муром; залишки муру знаходили В. Богусевич (1951) і С. Тараненко (2018). За даними Лук'янченка. ^[3]

6. 1143

   Рік смерті Святоші; його мощі спочивають у Ближніх печерах Лаври. ^{[1, 7, 13]}

7. 1240

   Монгольське військо Батия узяло Київ (6 грудня, за spzh.eu). Мури монастиря зруйновано й не відбудовано, а надбрамна церква, за Лук'янченком, постраждала мало; за Вікіпедією й spzh.eu, вона вціліла. Причину в джерелах не пояснено. ^{[3, 9, 10]}

Епоха II. Литовсько-польська та козацька доба

1. Близько 1470

   М. Закревський (XIX ст.) припускав, що церкву звели князі Олельковичі. Це гіпотеза без підтвердження. За даними Лук'янченка. ^[3]

2. 1631

   Петро Могила заснував при шпиталі Троїцької церкви школу; згодом її об'єднали з Київською братською школою. За даними англомовної Вікіпедії. ^[8]

3. 1638

   На плані Верхньої Лаври 1638 р. церква показана з дзвіницею. За Зайцевою, лаврський монах А. Кальнофойський датує її побудову 1106 р. ^{[3, 4]}

4. 1653

   Павло Алеппський описав над брамою «велику й високу кам'яну башту» з церквою; за його словами (у переказі Радіо Свобода), надбрамний годинник опівночі сильним боєм сповіщав про зачинення входу. ^{[1, 3]}

5. 1677

   Гравюра фіксує невелике віконце на першому ярусі південного боку; воно збереглося досі, замуроване ззовні. За даними Лук'янченка. ^[3]

Епоха III. Бароко мазепинської доби

1. Близько 1694

   За М. Закревським, останню перебудову здійснив Мазепа (на підставі панегірика, виданого у Вільні 1695 р.). За даними Лук'янченка. ^[3]

2. 1698–1701

   Коштом гетьмана Івана Мазепи Лавру обнесли фортечними мурами; церква стала частиною Печерської фортеці. Радіо Свобода називає Мазепу фундатором повної реставрації й оздоблення в стилі бароко. ^{[1, 4]}

3. 1701

   Об'єднані школи при шпиталі та братстві стали Київською академією. За даними англомовної Вікіпедії. ^[8]

4. 1725

   У церкві з'явилося панікадило на шістнадцять свічок. ^{[8, 9]}

5. 1730-ті

   Монастирські майстри розписали церкву; Радіо Свобода датує розписи 30-ми роками XVIII ст., Вікіпедія — 1730–1740-ми. Написи «1734» (за іконостасом і подібний на південній арці), за хіміко-технологічним аналізом, сучасні розписам. Імена живописців: А. Галик, І. Максимович, Ф. Павловський, А. Улазовський (так у ЕСУ) та ін. ^{[1, 4, 7, 8, 9]}

6. XVIII ст.

   З північного боку з'явився притвор; бічні проходи Святої брами замурували. ^{[1, 3]}

Епоха IV. Імперська доба

1. 1882, 1885, 1889

   Написи фіксують промивання (1882), відновлення на склепінні купола (1885) та чищення, олійне покриття й «реставрацію» (1889). За даними Зайцевої. ^[4]

2. 1896

   За Радіо Свобода, лаврське духівництво визнало живопис «нєблаголєпним» і наказало зішкребти розписи; Троїцька церква цього уникла, бо служба тут відбувалася раз на рік, на Трійцю, лише для старих ченців. За даними Радіо Свобода. ^[1]

3. 1901–1902

   Іван Їжакевич написав на уступах мурів ліворуч і праворуч від Святих врат композиції «Собор преподобних Ближніх печер» і «Собор преподобних Дальніх печер» (дати — за українською Вікіпедією; ЕСУ подає лише «початок XX ст.»). ^{[7, 9]}

4. Початок XX ст.

   Південну частину першого поверху поділили цегляними перегородками на три житлові кімнати; піч розібрали після 1995 р. За даними Лук'янченка. ^[3]

Епоха V. Радянська доба та незалежна Україна

1. 1926

   29 вересня українська влада визнала колишню Лавру історико-культурним заповідником і «музейним містечком». Рядок стосується заповідника загалом. ^[7]

2. 1939

   Центральному антирелігійному музею УРСР закріплено десять корпусів, Успенський собор і Свято-Троїцьку надбрамну церкву. ^[7]

3. 3 листопада 1941

   «За незʼясованих обставин» підірвано Успенський собор. Українська Вікіпедія називає Троїцьку церкву єдиною наземною спорудою Лаври, що збереглася неушкодженою з часів Київської Русі. ^{[7, 9]}

4. 1957–1958

   За англомовною Вікіпедією, реставратори відтворили втрачений декор, позолотили баню й підновили зовнішній олійний живопис. За даними ^[8]. ^[8]

5. 1979–1990

   Велика реставрація настінного живопису; керував А. Марампольський, наукова керівниця ділянки — І. Дорофієнко; звіт датовано 1991 р. Для закріплення тиньку застосовували ПВХ-смолу; пізніше відзначено її слабку паропроникність і потемніння. ^{[4, 6]}

6. 1981–1985

   1981 р. церква дала осідання: тріщини, відрив вхідних сходів; ґрунтові води піднялися на 1,88 м з 1959 до 1983 р.; як шкідливі чинники названо також вібрацію й вихлопи важкого транспорту. За даними Зайцевої. ^[4]

7. 1988

   Частину території заповідника повернули Церкві. ^[7]

8. 1990

   7–12 грудня 14-а сесія Комітету всесвітньої спадщини ЮНЕСКО (Бенф, Канада) внесла архітектурний ансамбль Лаври до Списку; на сторінці об'єкта Троїцька надбрамна церква названа серед головних пам'яток ансамблю. ^{[7, 15]}

9. 1995

   Під час досліджень встановлено, що проїзд брами спершу мав золотаво-охристий колір, далі шари фарби змінювалися. За даними Лук'янченка. ^[3]

10. 2017

    Знайдено різьблене навершя з мотивом виноградної лози (сліди червоної й зеленої фарби та позолоти); вимірювання показали, що воно належало рамі з шістьма «Таїнствами» на звороті двостороннього іконостаса. Навершя планують реставрувати й, можливо, експонувати. ^[5]

11. 2018

    Біля північного фасаду відкрито підмурки дзвіниці з дикого каменю, близько 2×2 м. За даними Лук'янченка. ^[3]

12. 27 грудня 2023

    У репозитарії НАКККіМ розміщено дисертацію В. Зайцевої; реферат називає розписи Троїцької церкви єдиним повністю збереженим зразком живописного оздоблення XVIII ст. київської школи. ^[6]

13. 2025–2026

    У березні 2025 р. на куполі Всіхсвятської церкви над Економічною брамою впав хрест; спільна місія ЮНЕСКО й ІКОМОС обстежувала Верхню й Нижню Лавру від Троїцької надбрамної церкви до Ближніх і Дальніх печер. Уночі проти 24 січня 2026 р. російська атака пошкодила вхід до Дальніх печер і фасад Аннозачатіївської церкви; про Троїцьку церкву в цих джерелах не йдеться. ^{[11, 12]}

Втрачене й відтворене

Архітектура

Церква стоїть на другому ярусі, над проїздом Святої брами, затиснута між мурами Лаври. Вхід до церкви — сходами; 1981 року вхідний сход відірвався від стіни. Чотири стовпи ділять інтер’єр на три нави, кожна закінчується апсидою. Зовні апсид не видно: стіни пласкі, і заокруглення вівтаря існує лише всередині, у товщі муру. Вікна вузькі. На південному фасаді проглядає давньоруська кладка.

Сама брама, за даними Радіо Свобода, має близько 12 метрів завдовжки і 4 метри заввишки. Спершу вона мала три проходи: середній для знатних гостей і бічні для простих людей та винесення померлих. У XVIII столітті бічні проходи замурували.

Лук’янченко пропонує сміливу реконструкцію первісного вигляду. Він вважає, що спочатку це була триповерхова оборонна башта з проїздом унизу, бойовим ярусом посередині й невеликою однонавовою церквою з однією апсидою нагорі. Поки це гіпотеза, і автор сам пропонує перевірити її георадаром, шукаючи в стінах гнізда від первісних балок.

Нижче — два елементи храму: на фото й у кресленні. Креслення показують форму, а не точні розміри.

Баня

Барокова баня — шар доби Мазепи і пізніших оновлень. Під час реставрації 1957–1958 років її позолотили. Павло Алеппський у XVII столітті вже бачив над брамою високий верх, а Кальнофойський 1638 року — барабан із куполом, але точної форми джерела не передають.

Свята брама і фасад над нею

Нижній ярус — проїзд, верхній — храм. Фасади вкриті бароковим живописом, а обабіч брами на мурах — розписи початку XX століття. Крізь Святу браму не проїжджали верхи — навіть князі й митрополити, за Радіо Свобода; їздити верхи було заборонено, тут ішли пішки.

Нюанси, які легко пропустити

Храм, який врятувала рідкісна служба. Наприкінці XIX століття, зокрема 1896 року, розписи XVIII століття в лаврських храмах збивали чи переписували. Троїцька церква, за даними Радіо Свобода, уникла цього, бо служили тут лише раз на рік, на Трійцю, для літніх ченців, і монастирське начальство сюди майже не заходило. Дослідниця Вікторія Зайцева називає її інтер’єр єдиним повністю збереженим ансамблем живопису XVIII століття київської школи.

Козацька старшина на Вселенському соборі. Найбільша композиція — «Перший Вселенський собор» на західній стіні. Автор Радіо Свобода впізнає серед праведників гетьмана Івана Скоропадського, Павла Полуботка, Семена Савича та Якова Лизогуба. Він же звертає увагу на праведниць у барвистих трояндових вінках: за Павлом Алеппським, такі вінки любили носити в Києві дочки бідних батьків.

Розпис під розписом. Під час реставрації лише на склепіннях під олійними шарами виявили близько 100 м² давнішого клейового розпису, який дослідниця пов’язує з XVII століттям. Тобто живописна історія церкви довша, ніж дата 1734 на стіні.

Іконостас з двома обличчями. Іконостас двосторонній: зворот, звернений до вівтаря, теж оздоблювали, і на ньому були шість полотен із «Таїнствами». 2017 року в церкві знайшли ажурне різьблене навершя з мотивом виноградної лози, червоне й зелене, зі слідами позолоти. Його місце встановили, прикладаючи до рами «Таїнств».

Підлога з легендою — переказ. Екскурсоводи розповідають, що храмову підлогу «задля спасіння душі» пожертвував заводчик Демидов; автор Радіо Свобода нагадує, що повну реставрацію й оздоблення в стилі бароко профінансував Мазепа. Документального підтвердження цієї історії в джерелах ми не знайшли. Радіо Свобода згадує, що підлогу Демидова, яка з XVIII століття лежала в одному з храмів Нижньої Лаври, згодом прибрали й замінили турецькою плиткою, бо старовинні чавунні плити потребували систематичного протирання олією. Що шукати очима — розписи на стінах і склепіннях та двосторонній іконостас.

Земля під брамою рухається. 1981 року церква дала осідання: пішли тріщини, відірвався вхідний сход. За даними реставраторів, рівень ґрунтових вод з 1959 до 1983 року піднявся на 1,88 метра, а живопис потерпає ще й від вібрації важкого транспорту.

Фотогалерея

Камінь і матеріал

Під бароковим тиньком лежить мурування XII століття, яке найкраще проглядає на південному фасаді. Стіни несуть усю історію будівлі: замуровані бічні проходи брами, сліди перекриттів, віконні прорізи, що колись освітлювали апсиду ззовні, а тепер опинилися всередині. Лук’янченко вважає, що східна ніша-апсида колись була повноцінною апсидою.

Розписи виконано по тиньку, у змішаній техніці: давніший шар — клейовий, пізніший — олійний. Підлога — окрема тема: розповіді про чавунні плити в джерелах стосуються «демидівської» підлоги в храмі Нижньої Лаври, а не підтвердженого покриття Троїцької церкви.

Найцікавіше тут — не матеріал, а терпіння до нього. Церкву триста років не перебудовували вщент, лише оновлювали, і тому вона зберегла те, що зазвичай втрачається першим. У каменярстві діє те саме правило: поверхню, яку можна відреставрувати, не варто поспішати замінювати. Про двосторонні вівтарні перегородки — у статті що таке іконостас, про литу й кам’яну підлогу храму — у розділі сходи й підлога. Поруч у Лаврі — Успенський собор, а за мурами — церква Спаса на Берестові.

Чи знали ви

Переказують

Постаті

• Святослав Давидович (Микола Святоша) — чернігівський (за ЕСУ — також луцький) князь, з 1106 р. печерський чернець, за традицією засновник церкви; мощі в Ближніх печерах.
• Боняк — половецький хан, що 1096 р. вирубав ворота монастиря (за ^[3]).
• Феодосій Печерський — ігумен, згаданий у літописній сцені з воротарем.
• Павло Алеппський — мандрівник, автор опису брами з церквою (1653).
• Атанасій Кальнофойський — лаврський монах, за Зайцевою датує побудову церкви 1106 р.
• Петро Могила — за англомовною Вікіпедією, 1631 р. заснував школу при шпиталі.
• Іван Мазепа — гетьман, коштом якого 1698–1701 обнесено Лавру мурами.
• Микола Закревський — історик XIX ст., що припускав побудову Олельковичами близько 1470 р. і перебудову Мазепою близько 1694 р.
• А. Галик, І. Максимович, Ф. Павловський, А. Улазовський — живописці XVIII ст. (за ЕСУ й англомовною Вікіпедією).
• Іван Скоропадський, Павло Полуботок, Семен Савич, Яків Лизогуб — козацька старшина, яку Радіо Свобода впізнає серед зображених на «Першому Вселенському соборі».
• Іван Їжакевич — художник, на початку XX ст. написав композиції на уступах мурів біля Святих врат.
• Федір Ернст — мистецтвознавець, чию характеристику розписів («соковитий колір, продумана плакатність») наводить Радіо Свобода.
• Олексій Марампольський, Ірина Дорофієнко — керівники реставрації 1979–1990 рр.
• Вікторія Зайцева — дослідниця реставрації розписів (стаття 2020, дисертація 2023).
• Вадим Лук’янченко — історик архітектури, автор реконструкції первісного вигляду.
• Ярослав Литвиненко — співробітник заповідника, автор публікації про знахідку навершя.

Як цитувати