Церква святого Юра в Дрогобичі: храм, який привезли волами

Дрогобич жив із солі. І, за переказом, саме сіллю місто заплатило за свою найстаршу церкву: громада виміняла дерев’яний храм у селі Надіїв, розібрала його і волами перевезла через гори.

Коротко

Історія

На цьому місці вже стояла церква святого Юра. Вона постраждала в лихоліття середини XVII століття: за дендрохронологічною статтею — від пожежі 1657 року, а Л. Милєєва вважає, що документи говорять про «руїну», а не про повне знищення. Нову громада вирішила не будувати, а купити: у селі Надіїв поблизу Долини стояв храм, зведений, як вважають, на зламі XV і XVI століть. Його розібрали й поставили в Дрогобичі на місці попередньої церкви.

Наскільки повно храм переїхав, дослідники сперечаються. За однією версією, перевезли всю церкву. За іншою, з Надієва походить лише близько третини будівлі — бабинець і Введенська каплиця, а решту доробили на місці. За даними Вікіпедії, остаточного вигляду церкві надав дрогобицький будівничий Григорій Тесля.

Далі храм наповнювався зсередини. Іконостас виконано в 1657–1667 роках (за ЛОДА — 1658–1667); дата 1659 стоїть на іконі «Акафіст Богоматері». На балці центрального зрубу збереглася дата 1678 — її пов’язують з розписами. Написи фіксують розписи й ремонти: 1691 (хори), 1711, 1714 (каплиця), 1718 роки. Поруч у 1670-х постала дзвіниця; джерела називають 1670 або 1678 рік.

У 2013 році церкву внесли до Списку світової спадщини ЮНЕСКО разом із ще сімома українськими і вісьмома польськими дерев’яними храмами. У грудні 2023 року, за даними української Вікіпедії, її внесли й до Міжнародного переліку культурних цінностей під посиленим тимчасовим захистом. Іконостас чотири роки реставрували фахівці Національного науково-дослідного реставраційного центру; 16 жовтня 2024 року його показали в Києво-Печерській лаврі, перш ніж повернути до Дрогобича.

Хронологія

Цифри в квадратних дужках — номери джерел у списку внизу сторінки. Позначка «за даними …» означає, що факт підтверджено лише одним джерелом. Розділ «Переказують» — перекази й легенди: їх записано в джерелах, але документально не підтверджено.

Давні згадки й середньовічна парафія

1. XIV ст. (?)

   Л. Милєєва за непрямими свідченнями (грамота 1340 р., ікона св. Юрія зі Станили) припускає, що церква існувала вже в XIV ст.; це висновок дослідниці, а не прямий документ. За даними ^[2].

2. До 1407

   Автори дендрохронологічної статті вважають, що найраніша писемна згадка про церкву й парафію датується часом до 1407 р. Милєєва згадує привілеї 1308 і 1579 рр. з посиланням на короля Владислава Ягайла. ^{[2, 3]}

3. 1465

   Згадано дяка Міня з Дрогобича; автори припускають, що він належав до церкви св. Юра. За даними ^[3].

4. 1497–1508

   Сенько (Семен) Терлецький згадується в документах 1497 і 1508 рр.; 1508 р. підтверджено його права парафіяльного священника, зокрема на церковне бенефіціє. ^{[2, 3]}

5. 1499

   Пожежа знищила церкви св. Юра, св. Параскеви П'ятниці та Воздвиження Чесного Хреста. За даними ^[2].

6. 1510

   Записано три міські церкви з парафіями. За даними ^[3].

7. 1555

   Сигізмунд Август підтверджує привілей Сигізмунда I. За даними ^[3].

8. 1590-ті — 1598

   Дендрохронологія: ялицеві бруси основної частини зрубу зрубано в 1590-х рр.; наймолодше збережене кільце — 1598 р. Автори роблять висновок, що первісна споруда «найімовірніше зведена одразу після 1598 р.». Це суперечить традиційній даті «кінець XV – початок XVI ст.». За даними ^[3].

9. 1619

   Павло Терлецький передає майно церкви братству. За даними ^[2].

Братська відбудова й розквіт

1. 1648

   Під час козацької війни місто зазнало руйнувань. Милєєва зазначає, що документи говорять про «руїну», а не про повне знищення церкви; дата «1651» на південних дверях іконостаса суперечить повному знищенню. За даними ^[2].

2. 1651

   Дата на південних дверях іконостаса. За даними ^[2].

3. 1657

   Дендрохронологічна стаття датує пожежу, що знищила церкву, 1657 р.; Милєєва оцінює масштаб руйнувань інакше. ^{[2, 3]}

4. 15 квітня 1657

   Перший запис збереженої брацької протокольної книги: обрано двох братчиків для збору коштів на відновлення. Братство купило церкву в с. Надіїв за Долиною (нині Івано-Франківська обл.). У путівниках фігурує 1656 р. ^{[2, 3, 15, 20]}

5. 1657–1667

   Бойківська теслярська артіль, що працювала в Ісаї, Турʼї та Топільниці, перебудувала храм, використавши надіївський матеріал. Милєєва вважає це капітальною перебудовою, а не простим перенесенням. За даними ^[2]. Згідно з Вікіпедією та Карпати.Рокс, з Надієва походить лише близько третини будівлі (бабинець і Введенська каплиця). ^{[1, 16]}

6. 1657–1667

   Стефан Медицький виконує іконостас; ЛОДА датує його 1658–1667 рр. ^{[2, 7]}

7. 1659

   Дата на іконі «Акафіст Богоматері» з пределли іконостаса. За даними ^[2].

8. 1670

   Братство ставить нову дзвіницю замість знищеної вогнем. Інші джерела називають 1678 р. ^{[1, 2, 14, 15, 16, 20]}

9. 1675

   Дата на різьбленому написі на стіні — свідчення, що церква вже існувала. За даними ^[3].

10. 1678

    Напис на сволоці нави фіксує завершення робіт; близько цього часу розписано восьмерик. За даними ^[2].

11. 1679–1680

    Помер священник Василь Терлецький. За Милєєвою, 1678 р. він заповів церкву братству, помер 1679 р.; дендрохронологічна стаття подає його заповіт у грудні 1680 р. Розбіжність не узгоджено. ^{[2, 3]}

12. 1682

    Єпископ Йосиф Винницький видає грамоту, що обмежила права братчиків. За даними ^[2].

13. 1691

    Розпис хорів виконано коштом брата Григорія Проскурки (напис на хорах). За даними ^[2].

Ремонти й наукове відкриття

1. 1711–1718

   Написи фіксують розписи й роботи: 1711 р. (за священника Стефана Кобриня), 1714 р. (Костянтин Лучак, «Введення Марії в храм»), 1718 р. (корогва «Меч духовний» коштом Кобриня). За даними ^[2].

2. 1819–1825

   Дендрохронологія: дерево для верхів зрубано в 1819–1822 рр.; ремонт верхів вели в 1823–1825 рр. Напис 1825 р. називає майстрів Іоанна Ілечка і Стефана Луньова та превізорів Івана Лободича й Егнатія Лупака. ^{[2, 3]}

3. 1883

   Войцех Дзєдушицький високо оцінив церкву: краса, за його словами, «не тільки в загальному задумі, а й у теслярській роботі кожної деталі». За даними ^[2].

4. 23 березня 1934

   Церкву внесено до реєстру історичних пам'яток (польська доба). Центральне бюро інвентаризації пам'яток мистецтва склало картку з фотографіями й обмірами. За даними ^[18].

5. 1938

   Ілларіон Свєнціцький публікує в «Літописі Бойківщини» статтю про тематичний устрій стінопису. За даними ^[2].

6. 6 липня 1941

   На площі перед церквою зібралося кілька тисяч дрогобичан; оголошено Акт відновлення Української держави (30 червня 1941 р.), присутні присягнули на вірність Україні. За даними ^[1].

Радянський час і ХХ століття

1. 1974–1975

   Остання консервація XX ст. За даними ^[15].

2. Кінець 1980-х

   Церква входила до комплексу краєзнавчого музею «Дрогобиччина» разом із церквою Воздвиження Чесного Хреста. За даними ^[17].

Незалежність, ЮНЕСКО, відновлення

1. 21 червня 2013

   На 37-й сесії Комітету всесвітньої спадщини ЮНЕСКО в Пномпені церкву внесено до Списку у складі 16 дерев'яних церков Карпатського регіону Польщі й України (8 + 8), за критеріями (iii) і (iv). ^{[1, 4, 5, 6, 21]}

2. 2 вересня 2013

   Посол США мав вручити грант Посольського фонду на реставрацію розписів; будівля й стінопис були в аварійному стані. Проєкт Інституту міста Дрогобича й музею «Дрогобиччина» виграв конкурс (46 переможців зі 149 проєктів). За даними ^[11].

3. 2015

   Починаються реставраційні роботи за обласні кошти: хрести на банях, протипожежна обробка, блискавкозахист і проводка, упорядкування території, розписи, фундамент і стіни дзвіниці. За даними ^[10].

4. 2018

   У липні за результатами тендеру реставрацію стінописів і іконопису церкви доручено львівському ТзОВ «Львів-Реставрація» (5,9 млн грн). За даними ^[12].

5. 2019

   Департамент архітектури Львівської ОДА отримав міжнародну відзнаку «Кришталева цегла» за реставрацію церкви. За даними ^[8].

6. 2020

   Починається реставрація п'ятиярусного іконостаса силами Національного науково-дослідного реставраційного центру України; у 2022 р. швейцарська фундація ALIPH допомогла закупити матеріали. ^{[7, 8]}

7. 2022

   Після початку повномасштабної війни роботи призупинено через брак коштів. За даними ^[10].

8. Травень 2023

   Роботи відновлено: обласний бюджет виділив 3 млн грн; підмурування, підлога й сходи другого поверху, реставрація брусів, заміна гонту на середньому куполі. ^{[9, 10]}

9. Грудень 2023

   Церкву включено до Міжнародного переліку культурних цінностей під посиленим тимчасовим захистом. За даними ^[1].

10. 16 жовтня 2024

    Відреставрований іконостас показано в Києво-Печерській лаврі на виставці «Нам поможе Святий Юрій, ще й Пречиста Мати волю здобувати!»; після приблизно півроку там його мали повернути до Дрогобича. Реставрація тривала чотири роки. ^[7]

11. 23 квітня 2025

    За заголовком ЛОДА, відновлений храм і іконостас освятили; за даними TravelsInUA, чин очолив Верховний архиєпископ Святослав Шевчук у день св. Юрія. ^{[7, 13]}

12. Листопад 2025

    Відкрито тактильну міні-копію церкви для відвідувачів із порушеннями зору. За даними ^[19] (слабке джерело).

Втрачене й відтворене

Архітектура

Церква складається з трьох зрубів. Центральний — квадратний, у ньому нава. Зі сходу й заходу до нього примикають гранчасті зруби вівтаря і бабинця. Над кожним зрубом — верх із бароковою банею, усе вкрите гонтом. Над бабинцем — хори, а також Введенська каплиця з окремим входом із двору. Дерев’яні деталі, за даними джерел, з’єднували дерев’яними кілками, без цвяхів.

Нижче — два елементи храму: на фото й у кресленні. Креслення показують форму, а не точні розміри.

Три верхи з бароковими банями

Середній верх найвищий, бічні нижчі — так силует сходить до землі, як гірський хребет. Гонт на бані середнього верху міняли під час ремонту 2023 року автентичними методами.

Дзвіниця

Дзвіниця стоїть на північний захід від церкви. Вона квадратна в плані, чотириярусна, з бароковою банею нагорі. Її вважають однією з найкращих пам’яток місцевої архітектури XVII століття.

Розписи й іконостас

Інтер’єр майже суцільно вкритий живописом. Розписи джерела пов’язують зі Стефаном Медицьким, який працював із синами на природних пігментах. У наві — архангели, сцени з Апокаліпсиса і Старого Завіту; на південній стіні — святі, Акафіст Богородиці, Страшний суд. Біля хорів є сцена, де диявол жене до пащі Левіафана закоханих і п’яницю: середньовічна проповідь, написана фарбою. Іконостас п’ятиярусний; про те, як складаються його ряди, — у статті «Ряди іконостаса».

Камінь і матеріал

Зруб — переважно з брусів ялиці білої (за дендрохронологією, зрубаної в 1590-х), покрівля — гонт. Дерево береже саме себе — і люди, які його доглядають. У 2011 році, коли новий гонт над іконостасом просочували протипожежним розчином, працівниця музею розповідала, що в грозу молиться, аби не влучила блискавка: сухий старий храм спалахнув би, «як сірник».

У цьому тиха перевага каменю: він не горить і не гниє там, де будівля торкається землі. Тому навіть біля дерев’яних церков цоколі, ґанки й сходи з каменю — не прикраса, а продовження життя храму. Іконостас, який тут писали природними пігментами, сьогодні вміє бути й кам’яним — про це в розділі іконостаси. Інший карпатський дерев’яний храм зі списку ЮНЕСКО — церква Святого Духа в Рогатині.

Чи знали ви

Переказують

Постаті

• Сенько (Семен) Терлецький — священник; у 1497 і 1508 рр. згадується в документах, 1508 р. підтверджено його права.
• Павло Терлецький — 1619 р. передав майно церкви братству.
• Василь Терлецький — священник; заповів церкву братству (1678 р. за Милєєвою, грудень 1680 р. за дендрохронологічною статтею).
• Стефан Медицький (Стефан Малярь, Попович) — маляр; виконав іконостас (1657–1667); за Милєєвою, імовірно, розписав і наву ще до 1648 р.
• Григорій Тесля — дрогобицький будівничий; за даними Вікіпедії, надав церкві остаточної форми.
• Бойківські теслі з Ісаї, Турʼї, Топільниці — артіль, що перебудувала храм 1657–1667 рр. (за Милєєвою).
• Йосиф Винницький — єпископ; 1682 р. обмежив права братчиків.
• Григорій Проскурка — брат, коштом якого 1691 р. розписано хори.
• Стефан Кобринь — священник; за нього 1711 р. розписувалася церква, 1718 р. коштом створено корогву.
• Костянтин Лучак — замовник розпису каплиці «Введення Марії в храм» (напис 1714 р.).
• Іоанн Ілечко і Стефан Луньов — майстри ремонту 1825 р.; превізори — Іван Лободич та Егнатій Лупак.
• Войцех Дзєдушицький — польський дослідник; 1883 р. високо оцінив церкву.
• Ілларіон Свєнціцький — автор статті про устрій стінопису (1938).
• Лада Милєєва — авторка дослідження «Церква св. Юра в Дрогобичі» (2010).
• Святослав Шевчук — глава УГКЦ; за даними TravelsInUA, очолив освячення 2025 р.

Як цитувати