Церква Архистратига Михаїла в Ужку: бойківська тиша під перевалом

Ужоцький перевал лежить на Головному європейському вододілі: з одного його боку річки біжать до Дунаю, з другого — до Вісли. Під перевалом стоїть невелика темна дерев’яна церква, яку майстри з двох боків Карпат закінчили 11 червня 1745 року — і дату вирізали над дверима, щоб не було суперечок.

Коротко

Історія

Напис над одвірком фіксує завершення робіт у червні 1745 року та імена майстрів: Павла Тоніва з Бітлі — села на галицькому, нині львівському, боці Карпат — та Івана Циганина із сусіднього закарпатського села Тихий. В інших дослідників трапляються інші варіанти написання імен — «Павло з Бутлі», «П. Чернеив», «И. Циганиник». Єпископська візитація 1751 року застала в Ужку «нову церкву» з усіма книгами й двома дзвонами.

Перекази про село звучать як початок балади. Колись тут, кажуть, було сім млинів. Після чуми прийшли нові поселенці — з Гнилої, Яворова й Сянок. А саму церкву спершу нібито поставили високо на схилі й лише згодом перенесли нижче, майже до дороги, бо старшим людям важко було підійматися.

1895 року церкву підважили й замінили нижні вінці зрубів. Про це свідчить напис «1895 Гирич Петро куратор важив». Ще один напис називає куратора Гаврилка Василя, який, судячи з усього, організував ремонт. 1927 року поруч поставили окрему дзвіницю — цю дату наводить і оцінка ICOMOS для ЮНЕСКО. Під час Першої світової австрійська влада реквізувала дзвони. Два нові, важчі, на дзвіницю так і не змогли встановити.

Ужоцька церква понад сто років тримається серед найвідоміших дерев’яних храмів Закарпаття: її фото друкували в книжках і на листівках, а закарпатські художники малювали її, і ці образи прикрашали єпископську каплицю та каплицю учительської семінарії в Ужгороді. За радянських часів храм охороняли як пам’ятку архітектури УРСР (№ 198). 21 червня 2013 року церква увійшла до об’єкта всесвітньої спадщини ЮНЕСКО «Дерев’яні церкви Карпатського регіону в Польщі та Україні». Номінація охоплює ділянку 0,12 гектара з буферною зоною 1,81 гектара; церкву внесено за критеріями (iii) і (iv) — як свідчення традиції та видатний зразок типу споруди. 2018 року її внесли до Державного реєстру як пам’ятку національного значення. Того ж 2013 року обласний бюджет виділив понад 2 мільйони гривень на охорону спадщини, зокрема на ремонти в Ужку та Ясіні.

Хронологія

Цифри в квадратних дужках — номери джерел у списку внизу сторінки. Позначка «за даними …» означає, що факт підтверджено лише одним джерелом. Розділ «Переказують» — перекази й легенди: їх записано в джерелах, але документально не підтверджено.

Епоха I. Село під перевалом

1. XI–X ст. до н. е.

   Біля Ужка знайдено бронзовий меч. Він свідчить, що люди жили тут ще в давнину. ^{[13, 17]}

2. 1582

   Перша писемна згадка про село: Ужок спадково належить родині Другетів. Назву село дістало від річки Уж, яка тут бере початок. ^{[13, 16, 17]}

3. XVII – початок XVIII ст.

   За місцевою традицією, після чуми село спорожніло, і його заново заселили вихідці з галицьких сіл Гнила, Яворів і Сянки. ^{[15, 17, 18]}

Епоха II. Церква майстрів з обох боків Карпат

1. 1745

   11 червня завершено будівництво церкви Святого Архистратига Михаїла. Дату й імена майстрів, Павла Тоніва з Бітлі та Івана Циганина з Тихого, вирізано на одвірку. ^{[8, 11, 12, 14, 15, 18, 29]}

2. 1745

   М. Сирохман наводить напис так: «майстрове Павел Тонеів з Бітлі та Іван Циганинов з Тихого». За його словами, написи з датою та іменами будівничих рідкісні. ^[8]

3. 1751

   Єпископська візитація згадує в Ужку «нову церкву» з усіма книгами та двома дзвонами. На той час парафія належала до греко-католицької Мукачівської єпархії, яку очолював єпископ Михайло Мануїл Ольшавський. ^{[12, 15, 21, 26]}

4. XVIII–XIX ст.

   В Ужку діяв бальнеологічний курорт на мінеральних джерелах. Джерела мали людські імена: «Ласло», «Бела», «Марча». ^{[13, 16, 17]}

5. 1842

   Біля одного з джерел поставили чавунну статую Геракла, який душить змія. ^{[17, 24]}

6. 1895

   Церкву підважили й замінили нижні вінці зрубів, про що свідчить напис «1895 Гирич Петро куратор важив». Ще один напис називає куратора Гаврилка Василя. За даними Karpaty.rocks, ремонт виконав Циганин із Тихого, можливо, нащадок одного з будівничих. ^{[12, 15]}

Епоха III. Війни на перевалі

1. 1914

   У вересні в районі Ужоцького перевалу Українські січові стрільці вперше вступили в бій з козачими частинами російської армії. В Енциклопедії сучасної України ці бої датовано вереснем 1915 р. ^{[13, 27, 28]}

2. 1914–1915

   Від вересня 1914 р. до травня 1915 р. за перевал точилися бої між російською та австро-угорською арміями. За даними TravelUA, фронт двічі проходив через саме село. ^{[17, 23]}

3. 1914–1918

   Австрійська влада реквізувала дзвони церкви для військових потреб. ^{[15, 17, 19]}

4. 1915

   Курорт знищено артилерійським вогнем: два санаторні будинки з 30 купальнями, військовий шпиталь і п'ять вілл. Чия це була артилерія, невідомо. Статую Геракла згодом перенесли до Ужгородського замку. ^{[13, 16, 17]}

5. Близько 1920

   Невідомий фотограф зняв церкву для альбому світлин Підкарпатської Русі; знімок зберігся через World Digital Library. ^[30]

6. 1920-ті

   Художник Адальберт Ерделі написав картину «Проща в Ужку». Закарпатські митці не раз малювали храм, а його образ прикрасив каплиці єпископської резиденції та учительської семінарії в Ужгороді. ^{[12, 15, 30]}

7. 1927

   Біля церкви, у північно-західному куті подвір'я, звели нову двоярусну дзвіницю верховинського типу. Нові дзвони були важчими за реквізовані, і вішати їх на вежу над бабинцем не наважилися. ^{[2, 14, 15, 18, 20]}

8. 1929

   Чеський дослідник Богуміл Ваврушек опублікував два знімки ужоцької церкви в книжці «Kostel na dědině a v městečku». ^[30]

9. 1934

   Чехословацька влада впорядкувала військове кладовище на перевалі й поставила пам'ятник. Тут поховано 363 вояків, ідентифіковано лише 43. ^{[22, 23]}

10. 1944

    16 жовтня до Ужка вступила Червона армія. За даними TravelUA, у селі загинули двоє червоноармійців і дев'ять вояків Чехословацького армійського корпусу. ^{[13, 17]}

Епоха IV. Пам'ятка за радянської доби

1. 1947–1961

   Вікна церкви збільшено. За даними оцінки ICOMOS. ^[2]

2. 1949

   У серпні формально ліквідовано греко-католицьку Мукачівську єпархію; офіційно діяла лише православна єпархія Російської православної церкви. Парафія Ужка стала православною; окремого документа про перехід саме цієї парафії в джерелах не наведено. ^{[21, 25]}

3. 1945–1985

   За даними М. Сирохмана, на Закарпатті знищено 26 дерев'яних і 32 муровані церкви. Ужоцька вціліла й діяла далі. ^[10]

4. Радянський період

   Церкву взято під охорону як пам'ятку архітектури УРСР (№ 198). ^{[12, 15]}

Епоха V. Під охороною ЮНЕСКО

1. 1991

   За даними Укрінформу, право власності на храм оформлено за релігійною громадою, а не за сільрадою. ICOMOS також зазначає, що власник — церква, а не держава. ^{[2, 7]}

2. 2009

   Церкви в Ужку та Ясінях відібрали як дві закарпатські кандидатки до спільної польсько-української номінації в ЮНЕСКО. ^{[1, 6]}

3. 2013

   21 червня на 37-й сесії Комітету всесвітньої спадщини (Камбоджа) церкву внесено до списку ЮНЕСКО у складі об'єкта «Дерев'яні церкви Карпатського регіону в Польщі та Україні»: 8 храмів з України й 8 з Польщі. ^{[1, 4]}

4. 2013

   Оцінка ICOMOS: ділянка 0,12 га, буферна зона 1,81 га; стан збереження добрий, але пластикова обшивка інтер'єру може шкодити дереву, а металеве покриття дзвіниці слід згодом замінити гонтом. ^[2]

5. 2013

   У липні сільський голова Михайло Лешко розповів Радіо Свобода, що мешканці бояться перетворення церкви на музей; посадовці запевнили, що храм лишиться діючим. Обласний бюджет виділив понад 2 млн грн на пам'ятки, зокрема в Ужку та Ясінях. ^[5]

6. Близько 2017

   Подвір'я церкви вимостили кольоровою тротуарною плиткою. Автор Укрінформу й дослідник М. Сирохман вважають це порушенням вимог охоронної зони. ^{[7, 9]}

7. 2018

   Церкву внесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток як пам'ятку національного значення (№ 070022), за даними англомовної Вікіпедії. ^[12]

8. 2018

   У листопаді туроператор Ігор Губіліт надіслав запити до ОДА, сільради, єпархії й Мінкультури щодо доступу туристів до храму. ^[7]

9. 2019

   30 березня екскурсію гіда Любомира Воробія на подвір'ї храму зупинили представники громади; відтоді він показував церкву з дороги. ^[7]

10. 2019

    У липні комісія ОДА приїхала до храму, але ключів не отримала. Мукачівська єпархія УПЦ (МП) у листі від 23.07.2019 наголосила, що храм діючий, відвідини мають узгоджуватися з розкладом богослужінь, а ремонти громада проводить власним коштом; ОДА нагадала, що без охоронного договору державні кошти на ремонт неможливі. ^[7]

11. До 2019

    Громада встановила нові двері, які частково закрили напис 1745 р. з іменами майстрів. ^{[8, 14]}

12. 2021

    Михайло Сирохман зазначив, що після внесення до списку ЮНЕСКО в Ужку відбулися «зміни на гірше». На 2019–2021 рр. громада належала до УПЦ (МП). ^{[3, 7, 9]}

Втрачене й відтворене

Архітектура

Церква складається з трьох зрубів: бабинця, центрального квадратного й найширшого зрубу нави та вівтаря. До вівтаря прибудовано муровану ризницю. Над навою здіймається шатровий верх із трьома заломами, над вівтарем — менший верх із двома заломами. Над бабинцем стоїть невелика каркасна вежа-дзвіничка: вона вища за вівтарний верх, але нижча за центральний. Широкі площини дахів і піддашшя об’єднують три зруби в одну масу.

Церква стоїть на пагорбі, у межах Ужанського національного природного парку, що входить до Східнокарпатського біосферного резервату. Для мандрівника, який спускається з перевалу, це перша архітектурна пам’ятка Закарпаття.

Цим ужоцька церква й відрізняється від класичної бойківської, де три верхи вибудовані симетрично з домінантою в центрі. Тут західний верх уже почав ставати вежею, але ще не переріс центрального шатра. Дослідники бачать у цьому ознаку закарпатського підстилю бойківської школи. ЮНЕСКО відносить Ужок до бойківського типу разом із церквами в польському Смільнику й українському Матківі: це храми з обох боків польсько-української межі поблизу Словаччини. Усередині чітко окреслено прохід від бабинця до нави.

Нижче — два елементи храму: на фото й у кресленні. Креслення показують форму, а не точні розміри.

Центральний верх із заломами

Шатро над навою має три невисокі заломи — уступи, де нахил покрівлі змінюється. Над вівтарем такий самий верх, лише нижчий і з двома заломами. Усе вкрито гонтом.

Дзвіниця

Окрема дзвіниця двоярусна, квадратна в плані, з чотирисхилим шатром. Її звели в 1920-х, через десятиліття після того, як австрійська влада забрала старі дзвони. 2013 року, за даними Радіо Свобода, дзвіниця потребувала ремонту й була обшита металом для збереження; громада планувала повернути дерев’яне покриття.

Нюанси, які легко пропустити

Церква, яку «важили». Напис 1895 року — «куратор важив» — означає не зважування, а підважування: церкву підняли, щоб замінити зотлілі нижні колоди зрубів. Це звична для дерев’яних храмів операція, але рідко її автор лишає підпис на стіні.

Іконостас, який датують по-різному. Різьблений позолочений іконостас більшість джерел відносить до XVIII століття. Карпатський туристичний маршрут Wooden Route датує різьблення XVII століттям. Сільський голова 2013 року казав Радіо Свободі про давні ікони й стародруки XVII століття та вівтар XVIII століття.

Дзвін, старший за церкву. За словами того ж сільського голови, дзвін, що досі кличе на службу, приблизно на сто років старший за саму церкву. Документального підтвердження цієї дати в джерелах ми не знайшли.

Пластик проти дерева. Експерти ЮНЕСКО критикували інтер’єр: стіни зсередини обшили пластиком, який не дає дереву дихати. Парафіяни зробили це заради тепла. Ще раніше стіни обшили картоном і папером, ікони перемалювали, а в інтер’єрі з’явилися штучні квіти. Що шукати очима на місці — гру світла: бабинець темний, а нава освітлена через верхні вікна, і простір заввишки трохи більше 10 метрів здається вищим.

Геракл біля джерела. Найдивніший переказ Ужка пов’язаний не з церквою, а з мінеральним джерелом поблизу: за даними туристичного путівника, від нього колись перенесли чавунну статую Геракла (1842) до Ужгородського замку. Церква тим часом лишилася на місці — якщо не рахувати того першого, легендарного спуску з гори.

Гонт, який доглядають. Дах укритий гонтом, і, за словами сільського голови, його кожні два роки обробляють захисним складом. Це той випадок, коли пам’ятка живе не завдяки великій реставрації, а завдяки регулярній дрібній роботі.

Фотогалерея

Камінь і матеріал

Церкву складено з ялинового брусу. Кути зрубів з’єднано простим замком із двостороннім вирізом, дахи й верхи вкрито гонтом. Як і всі карпатські церкви зі списку ЮНЕСКО, вона стоїть на дерев’яних підвалинах над кам’яним фундаментом. Мурована ризниця — єдина частина, де камінь і цегла виходять на поверхню. Гонт тут — не декор, а робоча шкіра будівлі: він приймає на себе дощ і сніг, і його доводиться регулярно доглядати.

Заміна нижніх вінців 1895 року показує, як дерев’яний храм старіє: знизу, від землі й вологи. Тому найважливіше рішення для такої споруди — не різьба і не позолота, а висота й сухість основи. У каменярстві так само: цоколь і фундамент ніхто не фотографує, але саме від них залежить, чи доживе споруда до наступного напису «куратор важив».

Про те, як влаштовано вхід до вівтаря, — у статті царські врата, про невеликі сакральні об’єми — у розділі каплиці. Інша пам’ятка Закарпаття — Горянська ротонда в Ужгороді, а ще одна карпатська церква зі списку ЮНЕСКО — церква Святого Духа в Рогатині.

Чи знали ви

Переказують

Постаті

• Павло Тонів — майстер із Бітлі (нині Львівщина), один із двох будівничих 1745 р.
• Іван Циганин — майстер із Тихого, другий будівничий.
• Петро Гирич — куратор, залишив напис 1895 р. про підважування церкви.
• Василь Гаврилко — куратор, згаданий в іншому написі доби ремонту.
• Другети — родина, якій 1582 р. спадково належав Ужок.
• Михайло Мануїл Ольшавський — греко-католицький єпископ Мукачівський (1743–1767), за якого відбулася візитація 1751 р.
• Адальберт Ерделі — закарпатський художник, автор картини «Проща в Ужку» (1920-ті).
• Богуміл Ваврушек — чеський дослідник, що 1929 р. опублікував знімки церкви.
• Михайло Сирохман — мистецтвознавець, дослідник закарпатських дерев’яних церков і їхніх будівничих.
• Михайло Лешко — сільський голова Ужка (2013–2019).
• Томаш Сопко — головний спеціаліст управління культури Закарпатської ОДА (2013), звернув увагу на пластикову обшивку.
• Ілдико Молнар — начальниця управління охорони культурної спадщини Закарпатської ОДА (2019).
• Олександр Монич — речник Мукачівської єпархії УПЦ (МП) (2019).
• Ігор Губіліт, Любомир Воробій — туроператор і гід, що 2018–2019 рр. публічно порушили питання доступу до пам’ятки.

Як цитувати