Троїцький собор у Густині: п'ять верхів над островом на Удаї

За переказом, Густиня отримала ім’я від густого лісу, що обступав острів на Удаї. Ліс давно порідшав, а п’ять верхів Троїцького собору досі тримають над рівниною той самий вертикальний наголос, заради якого їх ставили.

Коротко

Адреса	с. Густиня, Прилуцький район, Чернігівська область, Густинський Свято-Троїцький монастир
Збудовано	1672–1676; за даними монастиря, закладено 1674, освячено 1675
Ктитор	гетьман Іван Самойлович
Тип	хрещатий дев’ятидільний п’ятиверхий мурований храм
Матеріал	цегла, тиньк
Статус	пам’ятка національного значення; головний храм жіночого монастиря

Історія

Близько 1600 року ієросхимонах Йоасаф з ченцями оселився на острові серед заплав Удаю, на землях князів Вишневецьких. За «Літописом» обителі, 1614 року з допомогою місцевих мирян тут поставили дерев’яну церкву Святої Трійці. Розбудову підтримувала Раїна Могилянка, а Ісая Копинський, тоді настоятель Ближніх печер Києво-Печерської лаври, згодом митрополит, звів тут кілька будівель. 1620 року сюди приїхав Єрусалимський патріарх Феофан у супроводі козаків Петра Сагайдачного. Після перемог Богдана Хмельницького покровителями обителі стали родини козацької старшини. З монастирем пов’язують «Густинський літопис» — один із перших творів, що подають широкий огляд української історії. Уцілілий список 1670 року переписав у Густині ієромонах М. Лосицький. Автором тексту, можливо, був Захарія Копистенський, який працював у Києві в 1620-х. Літопис доведено до 1597 року: він розповідає про стосунки з Литвою, Польщею, Кримом і Туреччиною, про Берестейську унію й появу козацтва. Окремо існує «Літопис Густинського монастиря» за 1600–1641 роки — джерело з історії самої обителі.

Дерев’яна обитель горіла 1625, 1636 і 1671 року. Після пожежі 1636 року митрополит Петро Могила 1639-го благословив будівництво нової дерев’яної Троїцької церкви, яку завершили 1644 року. Павло Алеппський, який приїхав сюди 1654 року з антіохійським патріархом Макарієм, захоплено описав її іконостас.

Пожежа 1671 року переконала будувати з цегли. У 1672–1676 роках коштом гетьмана Івана Самойловича звели мурований п’ятибанний собор. Літопис монастиря подає точніші віхи: закладення 1674 року, освячення 1675-го. Освячував храм чернігівський архієпископ Лазар Баранович, і під час тих урочистостей висвятив на ієромонаха Димитрія Туптала — майбутнього святителя Димитрія Ростовського. Далі обитель розбудовували Мазепа, який 1695 року звів Успенську церкву, і рід прилуцьких полковників Горленків. Наприкінці XVII століття монастир обнесли валом, муром і ровом. Наприкінці XVIII століття він був одним із найбагатших монастирів Лівобережної України.

1793 року, після секуляризації, монастир закрили. Відкрили знову 1844-го. 1845 року в крипті Успенської церкви поховали колишнього генерал-губернатора Малоросії Миколу Рєпніна. Того ж літа, 28 червня 1845 року, Густиню відвідав Тарас Шевченко й виконав кілька акварелей. Вдова Рєпніна Варвара оновила Успенську церкву, і переосвячена як Воскресенська вона стала родовою усипальницею Рєпніних. Згодом у цьому склепі поховали сина мистецтвознавця Миколи Макаренка, який 1927 року досліджував монастирські будівлі.

1924 року радянська влада закрила монастир і влаштувала в ньому дитячу комуну. Згодом будівлі зайняв психоневрологічний диспансер, який діяв тут до 1991 року; психоневрологічний інтернат для жінок, за даними укр. Вікіпедії, закрили лише навесні 1993 року. На частині території в 1943–1959 роках діяла жіноча обитель. На початку 1990-х ансамбль лежав у руїнах. 1993 року монастир відродився, а Троїцький собор реставрували в 1995–1997 роках.

Хронологія

Цифри в квадратних дужках — номери джерел у списку внизу сторінки. Позначка «за даними …» означає, що факт підтверджено лише одним джерелом. Розділ «Переказують» — перекази й легенди: їх записано в джерелах, але документально не підтверджено.

Острів на Удаї: дерев'яні Троїцькі церкви

1. Близько 1600

   Чернець Йоасаф з учнями оселився на острові серед заплав Удаю, на землях князів Вишневецьких. За монастирем і укр. Вікіпедією, він прийшов з Афону й спершу жив у Києво-Печерській лаврі; ЕСУ називає його ієромонахом із Лаври, а англ. Вікіпедія з посиланням на літопис пише про ченців Межигірського монастиря. ^{[1, 3, 5, 9, 12]}

2. 1612

   Князь Михайло Вишневецький дозволив будувати монастир у своїх маєтностях; 1615 р., за даними укр. Вікіпедії, видав грамоту на острів Густинь із лісами, луками й орними землями. ^{[2, 3]}

3. 1614

   Збудовано малу дерев'яну церкву Пресвятої Живоначальної Трійці; ігуменом обрали Йоасафа. ^{[1, 3, 5, 9, 12]}

4. Близько 1615 – 1630-ті

   За даними укр. Вікіпедії, Ісая Копинський, тоді ігумен Ближніх печер Києво-Печерської лаври, близько двох десятиліть фактично керував обителлю. ^[3]

5. 1620

   Монастир відвідав Єрусалимський патріарх Феофан у супроводі козаків гетьмана Петра Сагайдачного. ^{[3, 5]}

6. 1625, 1636

   Пожежі знищили майже всю обитель; після другої ченці перенесли монастир на нове місце біля гаті через Удай. ^{[1, 3, 5]}

7. 1638

   Частина братії з ігуменом Василієм утекла до Путивля, у Московську державу. ^{[3, 5]}

8. 1639

   Митрополит Петро Могила призначив нового ігумена (за укр. Вікіпедією — Іллю Торського) і поставив хрест на місці майбутньої великої церкви. ^{[1, 3, 5]}

9. 1641–1644

   1641 р. закладено нову Троїцьку церкву (допомогу дав, зокрема, молдавський господар Василь Лупу), 1644 р. її освятили. ^{[1, 3, 5, 12]}

10. 1648

    Повстанці зруйнували монастир; Богдан Хмельницький узяв обитель під свою протекцію й підтвердив її землі універсалами. ^{[2, 3, 5]}

11. 1654

    Антіохійський патріарх Макарій з архідияконом Павлом Алеппським гостював у Густині; Павла особливо вразив іконостас Троїцької церкви. ^{[3, 5]}

12. 1670

    Ієромонах Михайло Лосицький переписав у Густині список літопису, відомий як «Густинський літопис». ^{[16, 17]}

13. 1671

    Пожежа знищила Троїцьку церкву, дзвіницю й келії; за даними укр. Вікіпедії, уціліли Успенська трапезна церква й церква Петра і Павла. ^{[3, 12]}

Мурований собор і гетьманська доба

1. 1672–1676

   Коштом гетьмана Івана Самойловича зведено мурований п'ятиверхий Троїцький собор. Роки подають по-різному: 1672–1676 (ЕСУ, Телеграф), 1674–1676 (укр. і англ. Вікіпедія); за даними монастиря, будівництво почали 1674 р. ^{[1, 3, 4, 5, 10, 12, 21]}

2. 1675

   23 травня, на свято Зіслання Святого Духа, собор освятив архієпископ Чернігівський Лазар Баранович і тоді ж висвятив на ієромонаха Димитрія (Туптала), майбутнього митрополита Ростовського. ^{[3, 12, 18, 19, 23]}

3. 1687–1697

   Прилуцький полковник Лазар Горленко загинув 1687 р. в Кримському поході; за даними Суспільного, через десять років син Дмитро перевіз його прах додому. ^[8]

4. 1693–1708

   Коштом полковника Дмитра Горленка зведено муровані надбрамні церкви — Миколаївську й Петропавлівську — і мури з брамами й баштами. ^{[3, 5, 21]}

5. 1695

   Гетьман Іван Мазепа звів муровану Успенську церкву. ^{[1, 3]}

6. 1734, 1754–1756

   Мури перебудовано; їхня довжина сягнула 558 м, за даними укр. Вікіпедії. ^[3]

7. Середина XVIII ст.

   Монастир мав понад 3 тис. десятин і понад 3 тис. душ селян; багатством поступався лише Києво-Печерській лаврі. ^{[2, 3, 11]}

8. 1786–1793

   Російський уряд секуляризував землі монастиря (1786), а 1793 р. обитель закрили. ^{[1, 2, 3, 5]}

Відновлення в XIX ст.

1. 1844

   15 травня, на свято Трійці, монастир урочисто відкрито (англ. Вікіпедія — 1843 р.). ^{[1, 2, 3, 5]}

2. Після 1844

   За архімандрита Варсонофія, за О. Кониським (переказано в укр. Вікіпедії), у Троїцькій церкві знищили портрети князя Вишневецького й гетьмана Мазепи, засипали склеп Горленків, переплавили шати ікон із гербами Горленків і Самойловичів, а старі іконостаси замінили петербурзькими. ^[3]

3. 1845

   У Густині поховано князя Миколу Рєпніна, колишнього генерал-губернатора Малоросії (помер 18 січня в Яготині). Його вдова оновила церкву над прахом; Успенська трапезна церква, переосвячена як Воскресенська, стала усипальницею Рєпніних; за даними t-shevchenko.name, відновлену церкву освятили 12 листопада. ^{[1, 3, 5, 13, 15, 22]}

4. 1845

   28 червня Густиню відвідав Тарас Шевченко і виконав три малюнки: брама з Миколаївською церквою, Трапезна церква, Петропавлівська церква. ^{[1, 3, 4, 7]}

5. 1846

   Шевченко замалював олівцем монастирський потир із гравійованою датою 1669 (Національний музей Т. Шевченка, інв. г-420). ^[14]

6. Кінець XIX ст.

   За даними укр. Вікіпедії, архімандрит Нектарій відновив греблю з п'ятьма містками й заклав парк довкола мурів; Густинську ікону виносили з Троїцького собору на ярмарок. ^{[3, 10, 12]}

7. 1900

   За архімандрита Тихона в Петропавлівській церкві влаштовано приділ Димитрія Ростовського, за даними монастиря. ^[12]

Радянська доба

1. 1920

   Прилуцький відділ наросвіти влаштував у монастирі дитячу колонію, за даними укр. Вікіпедії. ^[3]

2. 1924

   У березні монастир закрито, тут розмістили дитячу комуну; за укр. Вікіпедією, різьблений іконостас XVII ст. і старі ікони порубали на дрова. ^{[1, 3, 5, 12]}

3. 1926

   Мистецтвознавець Стефан Таранушенко фотографував ансамбль; серед знімків, за даними Wikimedia Commons, — портрет гетьмана Самойловича в соборі. ^{[24, 25]}

4. 1927 – 1930-ті

   Микола Макаренко досліджував будівлі монастиря; коли ухвалили рішення про руйнування Густині, він і однодумці відстояли ансамбль. ^{[3, 5, 6]}

5. 1943

   За німецької окупації черниці закритого Ладанського Покровського монастиря відновили обитель як жіночу; її очолила ігуменя Євстолія. ^{[3, 5, 9]}

6. 1959

   12 липня, на свято Петра і Павла, черниць вигнали; ікони частково вивезли до Прилук, частину — до церкви в с. Ряшки, яка згодом згоріла разом з ними. ^{[3, 9, 10]}

7. 1940-ві – 1991

   У будівлях діяв психоневрологічний диспансер. За укр. Вікіпедією, тут були також будинок-інтернат для старих та інвалідів (до 1978 р.) і психоневрологічний інтернат для жінок (1978 – весна 1993). ^{[1, 3, 9, 12]}

Четверте відродження

1. 1993

   Монастир відновлено як жіночий; 17 грудня у Воскресенській церкві відслужено першу Літургію. Настоятелькою стала ігуменя Віра (Таран). ^{[1, 2, 3, 12]}

2. 1995–1997

   Відремонтовано бані й стіни собору; за даними монастиря, 16 червня 1997 р. собор освятив митрополит Чернігівський і Ніжинський Антоній. ^{[3, 12]}

3. 2000

   До 400-ліття обителі написано нову Густинську ікону Богоматері. ^{[3, 12]}

4. 2010, 2012–2013

   Завершено внутрішній розпис собору (2010), відновлено бані (2012–2013), за даними монастиря. ^[12]

5. 2021

   У березні краєзнавці закинули монастирю, що пінопластова обшивка стін спотворила собор, за даними укр. Вікіпедії. ^[3]

Втрачене й відтворене

Архітектура

Велика українська енциклопедія описує собор як хрещатий дев’ятидільний храм. У центрі — квадрат під головним верхом, від нього розходяться чотири рамена, а кути між раменами заповнюють двоповерхові приміщення, прямокутні в плані внизу й п’ятигранні вгорі. Над центром і чотирма гранчастими бічними вежами стоять двоярусні грушоподібні бані на гранчастих світлових підбанниках.

Фасади членовані ярусами. Вікна й ніші в лиштвах ідуть рядами, яруси підкреслені профільованими гуртами, а ті спираються на колонки з бутоноподібними капітелями. Найпишніше оздоблено західний фасад із порталом. Інтер’єр центричний: високий простір розкривається під п’ятьма верхами, а в бабинці стоять двоярусні хори, відкриті до храму великими арками з балюстрадами.

Собор — центральна споруда й домінанта квадратного в плані ансамблю, оточеного валом, муром і ровом. Довкола нього стоять дві надбрамні церкви, корпус настоятеля з Варваринською церквою, трапезна з Воскресенською церквою. Частину храмів ансамблю звели вже після собору: Успенську церкву 1695 року коштом Мазепи, Миколаївську й Петропавлівську в 1693–1708 роках коштом Дмитра Горленка.

Нижче — два елементи храму: на фото й у кресленні. Креслення показують форму, а не точні розміри.

П’ять бань

Центральна баня і чотири бічні мають двоярусну грушоподібну форму й стоять на гранчастих підбанниках зі світловими вікнами. Бічні верхи ставлять не над раменами, а на вежах у кутах, тож силует виходить щільним, зібраним до центру.

Західний фасад із порталом

Західний фасад — парадний. Тут найбагатше лиштво, ярусні ніші й портал. Колонки з бутоноподібними капітелями несуть гурти, і фасад читається як багатоповерхова етажерка, де кожна полиця має свій ритм.

Нюанси, які легко пропустити

Собор на мощах трьох мучеників — переказ. Монастирський переказ, який наводять краєзнавці, розповідає про трьох дітей, убитих поблизу обителі: їхні тіла знайшли в снігу нетлінними й поховали при монастирі. Згодом ігуменові уві сні з’явилося немовля, могили відкрили, а останки перепоховали. За цим переказом, вівтар Троїцького храму стоїть над їхніми могилами.

Портрет гетьмана при вході. За даними монастиря, при вході до собору одне навпроти одного зображено князя Вишневецького й гетьмана Самойловича як благодійників обителі. Телеграф підписує фото цього портрета як «віднайдений серед розписів»; 1926 року його сфотографував мистецтвознавець Стефан Таранушенко. Чи це давній розпис, чи відтворення, джерела не уточнюють.

Іконостас, яким захоплювався гість із Сирії. Павло Алеппський 1654 року захоплено описав іконостас Троїцької церкви. Той іконостас, імовірно, загинув разом із дерев’яною церквою під час пожежі 1671 року. За краєзнавчими даними, давній іконостас монастиря порубали на дрова в 1920-х, коли тут була дитяча колонія, але з публікації не ясно, чи йдеться саме про собор.

Крипта під підлогою. Прилуцький полковник Лазар Горленко загинув 1687 року в Кримському поході; за даними Суспільного, через десять років син Дмитро перевіз його прах додому. Самого Дмитра Горленка 1731 року поховали в родинному склепі Густинського монастиря. Краєзнавці пишуть про родовий склеп Горленків і Марковичів під собором.

Шевченко малював руїну. 28 червня 1845 року Шевченко приїхав до Густині, коли монастир щойно відновили після пів століття запустіння. За Суспільним, у малюнках він зафіксував занепад обителі після закриття.

Порятунок через науку. За даними Суспільного, пам’ятку від знищення значною мірою врятував археолог і мистецтвознавець Микола Макаренко, який 1927 року досліджував монастирські будівлі.

Фотогалерея

Камінь і матеріал

Собор мурований із цегли й потинькований. Цегла в Густині — не стилістичний вибір, а висновок із досвіду: дерев’яні церкви тут згорали тричі за пів століття, і тільки після пожежі 1671 року обитель перейшла на мур. Пластику фасадів дають не дорогі матеріали, а профілі: гурти, лиштви, колонки з капітелями, виведені в цеглі й тиньку.

Колонки з бутоноподібними капітелями — тут не опора, а ритм. Вони стоять поверх стіни й тримають лише горизонталь гурту, але без них фасад розсипався б на окремі вікна. Подібні рішення — коли деталь працює як розмітка простору — варто закладати ще на етапі колон і капітелей.

Як змінювалися вівтарні перегородки від доби, коли Павло Алеппський захоплювався густинським іконостасом, — у статті український іконостас. Сусіди по добі й регіону — собор Різдва Богородиці в Козельці і Спасо-Преображенський собор у Новгороді-Сіверському.

Чи знали ви

Переказують

Постаті

• Йоасаф — засновник і перший ігумен (близько 1600, ігумен з 1614 р.).
• Ісая Копинський — фактичний керівник обителі в 1615–1630-х, згодом митрополит Київський.
• Михайло Вишневецький — власник землі, що дозволив заснувати монастир.
• Петро Могила — митрополит, що 1639 р. ініціював відбудову.
• Павло Алеппський — сирійський архідиякон, автор опису Густині 1654 р.
• Михайло Лосицький — ієромонах, переписувач «Густинського літопису» (1670).
• Іван Самойлович — гетьман, ктитор мурованого Троїцького собору.
• Лазар Баранович — архієпископ Чернігівський, освятив собор 23.05.1675.
• Димитрій (Туптало) — висвячений на ієромонаха 1675 р.; згодом митрополит Ростовський.
• Лазар і Дмитро Горленки — прилуцькі полковники; Дмитро — будівничий мурів і надбрамних церков, похований 1731 р. у родинному склепі монастиря.
• Іван Мазепа — гетьман, фундатор Успенської церкви (1695).
• Архімандрит Варсонофій — настоятель після 1844 р.; відбудовував храми, але, за О. Кониським, знищив старі портрети й шати.
• Микола Рєпнін — генерал-губернатор Малоросії, похований у Густині 1845 р.; його вдова оновила церкву-усипальницю.
• Тарас Шевченко — автор трьох малюнків Густині (1845) і рисунка потиру (1846).
• Стефан Таранушенко — мистецтвознавець, що 1926 р. фотографував ансамбль.
• Микола Макаренко — мистецтвознавець, дослідник ансамблю (1927), що відстояв його від знищення.
• Ігуменя Віра (Таран) — настоятелька з 1993 р., керувала відбудовою собору.

Як цитувати