Спасо-Преображенський собор у Новгороді-Сіверському: класицизм над Десною

Собор на пагорбі над Десною тричі міняв обличчя, але жодного разу — місце. Спершу тут стояв храм княжої доби, потім його перебудували в бароко, а наприкінці XVIII століття — класицизм за кресленнями італійця, який будував для Петербурга.

Коротко

Історія

За переказом, монастир заснував у XI столітті князь Мстислав Тмутороканський; найчастіше називають 1033 рік. Письмово обитель уперше згадано лише 1552 року. Головний храм тут мурували ще наприкінці XII – на початку XIII століття, і, за даними дослідників, це єдина церква Новгород-Сіверського князівства, яка пережила монгольську навалу.

Далі собор жив разом із часом. У XVI столітті його оздобили білокам’яним різьбленням, у XVII-му — перебудували на тринефний багатобанний бароковий храм. Ця форма стала зразком для Троїцького собору в Чернігові та інших багатобанних церков Лівобережжя.

Монастир тим часом ріс. У 1657–1672 роках тут була резиденція архієпископа Лазаря Барановича; 1674 року в монастирі заснували друкарню, яку 1679-го перенесли до Чернігова. 17 грудня 1668 року в Новгороді-Сіверському гетьманом Лівобережної України обрали Дем’яна Многогрішного; у монастирі є пам’ятний знак на його честь.

У 1791 році старий собор розібрали, і до 1796-го на його місці постав новий — за проєктом Джакомо Кваренгі. Будова виявилася примхливою: проєкт не врахував, що місцеві пагорби складені лесом і зсуваються до Десни, тож через осідання підмурків уже за кільканадцять років собор став аварійним. У 1817–1821 роках архітектор Антон Карташевський прибудував до стін пілястри-контрфорси і встановив усередині шістнадцять спарених іонічних колон, які врятували храм.

1923 року радянська влада припинила діяльність монастиря. Тут були табір військовополонених у роки окупації, дитячий будинок (1944–1955) і обласний інтернат для людей похилого віку (1956–1985). З 1990 року комплекс — серце музею-заповідника «Слово о полку Ігоревім». Чернече життя відновилося наприкінці 1990-х, реставрацію ансамблю завершили 2004 року.

Хронологія

Цифри в квадратних дужках — номери джерел у списку внизу сторінки. Позначка «за даними …» означає, що факт підтверджено лише одним джерелом. Розділ «Переказують» — перекази й легенди: їх записано в джерелах, але документально не підтверджено.

Давній монастир і княжий храм

1. XI ст. (1033?)

   За переказом, монастир заснував князь Мстислав Тмутороканський (Мстислав Володимирович); Енциклопедія України пише «вважають, 1033 р.». Точної дати немає. ^{[3, 7, 8, 16]}

2. Кінець XII ст.

   У монастирі споруджено перший мурований храм — собор Преображення Господнього. Давній храм був майже квадратним у плані, мав три апсиди зі сходу, а чотири стовпи всередині ділили простір на три нави (за результатами розкопок). ^{[1, 5, 7, 15, 16]}

3. 1185

   За переказом, з церкви Спаса в монастирі князь Ігор Святославич вирушив у похід на половців (відображений у «Слові о полку Ігоревім»). За даними sobory.ru, фундамент давньої церкви лежить під підлогою нинішнього собору. ^{[5, 7, 8]}

4. Середина XIII ст.

   На території монастиря загинуло поселення; О. Черненко й О. Казаков вважають його заміською резиденцією місцевого князя (це версія, не встановлений факт). Автор археологічної статті зазначає, що монгольський погром міста 1239 р. археологічно не підтверджується; путівники пишуть про руйнування 1239 р. ^{[8, 9]}

5. Після навали

   За О. Черненко, собор кінця XII – початку XIII ст. уцілів у роки після монгольської навали й був єдиним такого роду в Новгород-Сіверському князівстві. ^[1]

6. XVI ст.

   Давній собор прикрасили білокам'яним різьбленням. ^[1]

Монастир у Московській державі та Речі Посполитій

1. 1552

   Грамота Івана Грозного — перша письмова згадка про монастир (ЕУ); за О. Черненко, архімандрит Вассіан одержав її на підтвердження прав обителі. ^{[1, 3]}

2. Друга пол. XVI ст.

   Мартін Груневег описав у монастирі «чудову церкву» (за О. Черненко). ^[1]

3. 1635

   За ЕУ, за польської влади монастир передали єзуїтам. ^[3]

4. 1648

   Після початку козацько-польської війни монастир повернувся до православ'я. ^[3]

Козацька доба

1. 1657–1672

   Резиденція Лазаря Барановича, архієпископа Чернігівського; за ЕУ, він споруджував нові будівлі й примножив маєтності обителі. ^[3]

2. 1657–1667

   За даними travelsinua, збудовано бурсу. ^[7]

3. 1668, 17 грудня

   На козацькій раді в Новгороді-Сіверському Дем'яна Многогрішного обрано гетьманом Лівобережної України (ЕУ подає повноправне обрання 13 березня 1669 р.). Що рада була саме на території монастиря, джерела не підтверджують; у монастирі нині є пам'ятний знак гетьманові. ^{[10, 11, 12]}

4. 1670

   За даними uk-Вікіпедії, архідиякона Михайла Лежайського призначено настоятелем (з 2 лютого 1670 р., в сані архімандрита); за його настоятельства збудовано мурований корпус настоятеля, келії, стіни й дзвіницю. Помер 1699 р. ^[16]

5. 1674–1679

   За ЕУ, у монастирі працювала Новгород-Сіверська друкарня, заснована коштом Лазаря Барановича; 1679 р. її перенесли до Чернігова. ^[6]

6. 1678

   Виданий у монастирі «Анфологіон» містить гравюру, на якій собор має сім верхів, фронтони з баньками та черепичне покриття (за uk-Вікіпедією). ^[15]

7. XVII ст.

   Собор кілька разів перебудовано в тринавний багатобанний барочний храм; за О. Черненко, він став зразком для Троїцького собору в Чернігові та інших храмів Лівобережжя. ^[1]

8. 1699–1701

   Настоятелем був Димитрій Туптало (св. Димитрій Ростовський): призначений 17 вересня 1699 р., 23 березня 1701 р. призначений митрополитом Сибірським. У монастирі він завершив третю частину «Четьїх-Мінеїв». За даними uk-Вікіпедії. ^[16]

9. 1709

   За С. Павленком (Радіо Свобода), Іван Мазепа дав 15 000 золотих на церкву Покрови в Діхтярівці, що належала Новгород-Сіверському Спасо-Преображенському монастирю. ^[13]

10. 1785

    У монастирі облаштовано духовну семінарію з однією з найбільших монастирських бібліотек; перший ректор — Варлаам Шишацький. ^{[2, 3]}

Класицистичний собор

1. 1787, 22 січня

   За sobory.ru, імператриця Катерина II відвідала монастир і наказала розібрати старий собор; на новий виділили близько 75 тис. руб. ^[5]

2. 1791

   Давній собор розібрано, щоб на його місці за кошт Катерини II звести класицистичний. ^{[1, 15]}

3. 1791–1796

   За проєктом Джакомо Кваренгі зведено новий собор (так — у ЕУ й О. Черненко). Інші джерела подають 1791–1806, а роботами керував І. Яснигін. ^{[1, 3, 5, 15]}

4. 1797–1799

   Новгород-Сіверську єпархію скасовано 1 січня 1797 р.; Іларіон Кондратковський залишився в монастирі й керував ним до смерті 12 січня 1799 р. Похований на території монастиря. За даними uk-Вікіпедії. ^[16]

5. 1806

   За sobory.ru, собор освячено; Олександр I пожертвував 20 тис. руб. на оздоблення. ^[5]

6. 1817–1821

   Через осідання підмурків собор розтріскався; за керівництвом архітектора Антона Карташевського до стін прибудували пілястри-контрфорси, а всередині встановили шістнадцять спарених іонічних колон. ^{[5, 15]}

XIX століття – радянська доба

1. 1830–1832

   Шатрові дахи веж розібрано, замінено шлемоподібними куполами; верх мурів із бійницями й дерев'яною галереєю розібрано, замість нього зведено декоративний аттик. Рів перед головними воротами засипано 1850 р. За даними uk-Вікіпедії. ^[16]

2. 1838

   За sobory.ru, графа Олексія Розумовського (1748–1822) перепоховано біля входу до собору; uk-Вікіпедія вказує склеп у північній наві. ^{[5, 15]}

3. 1853

   Додано два бічні престоли (Димитрія Ростовського й Успіння) та третій ярус іконостаса, який малював Лев Богаєвський. Ремонти — 1858, 1910, 1968, 1983. ^{[5, 15]}

4. 1890, 27 травня

   В обителі відкрито Православне братство імені святителя Димитрія Ростовського; братчики відкрили школу для дітей із бідних родин. ^[2]

5. 1923

   1922 р. монастирське життя ще тривало; 1923 р. радянська влада припинила діяльність обителі. ^[2]

6. 1929, 19 квітня

   Постановою РНК УСРР колишній монастир оголошено державним історико-культурним заповідником всеукраїнського значення. ^[14]

7. 1941, 26 серпня – 1943

   Окупація міста; на території обителі влаштували табір військовополонених. ^{[2, 5]}

8. 1943

   Під час наступу радянських військ споруди монастиря тяжко зруйновано, майже всі підпалено; особливо постраждали покої настоятеля та Іллінська церква. ^[2]

9. 1944–1985

   Дитячий будинок (1944–1955), потім обласний інтернат для людей похилого віку (1956–1985). Реставрація 1950–1990 рр. не була доведена до кінця. ^[2]

10. 1981–1983

    Дослідження А. Карнабіди й В. Коваленка виявили в соборі підмурки й підлогу з полив'яних плиток храму XII ст.; для відвідувачів зроблено розкоп з оглядовим містком (раніше, 1954–1956 рр., розкопував М. Холостенко). ^[15]

11. 1983

    Розроблено проєкт реставрації собору під музей «Слово о полку Ігоревім» (архітекторка Є. Лопушинська). ^[5]

Новітня історія

1. 1990, 27 серпня

   За рішенням Чернігівського облвиконкому почав працювати музей-заповідник «Слово о полку Ігоревім». ^{[14, 17]}

2. 1997–2004

   Реставрація ансамблю; музей розмістився в покоях настоятеля. ^[14]

3. 1999, 27 липня

   Монастир зареєстровано як обитель УПЦ; богослужіння відновлено. ^{[2, 14]}

Втрачене й відтворене

Архітектура

Собор квадратний у плані, з чотирма стовпами всередині, і завершується п’ятьма банями. Його класицизм стриманий: гладкі стіни, чітка геометрія, ордер як головна прикраса.

Нижче — два елементи храму: на фото й у кресленні. Креслення показують форму, а не точні розміри.

Портик тосканського ордера

Три фасади — усі, крім східного, вівтарного, — мають портики тосканського ордера. Чотири колони кожного поставлені в антах, тобто між виступами стін. Тосканський ордер — найпростіший із класичних: гладкий стовбур, скромна капітель, жодної зайвої лінії.

П’ять бань

П’ятибанне завершення лишає собору впізнаваний церковний силует, навіть коли все інше в ньому говорить мовою античного храму.

Інтер’єр

Чотири пілони з арками ділять простір на дев’ять комірок. Центр окреслюють спарені колони іонічного ордера, а склепіння купола розписане під кесони — живопис, що вдає кам’яну конструкцію.

Ансамбль навколо

Собор стоїть у кільці мурів і веж XVII–XVIII століть. Поруч — надбрамна вежа-дзвіниця (Енциклопедія сучасної України відносить її до XVI століття, Енциклопедія України описує барокову браму кінця XVII століття), палатний корпус із трапезною і Петропавлівською церквою, бурса (за даними travelsinua, 1657–1667 рр.), покої настоятеля з Іллінською церквою. На зламі XVII і XVIII століть настоятелем обителі був Димитрій Ростовський.

Камінь і матеріал

Собор мурований, а вся його виразність — у роботі ордера: тосканські колони зовні, іонічні всередині. Від давнього храму дослідники вивчають цеглу різних епох, серед неї — плінфу й особливу цеглу, відому як «пальчатка». Будівельний матеріал тут — теж архів.

Історія з аварійним станом за кільканадцять років після зведення — урок, який повторюється в кожній епосі: гарний проєкт не прощає помилок у виконанні, і колона несе рівно стільки, скільки дозволяє її основа. Про колони, пілястри й капітелі в камені — наш розділ колони, пілястри, капітелі. Інший Спасо-Преображенський собор на Чернігівщині, з XI століття, — у Чернігові.

Чи знали ви

Переказують

Постаті

• Мстислав Тмутороканський — за переказом, засновник монастиря.
• Ігор Святославич — князь, за переказом, виступив у похід 1185 р. з монастиря.
• Мартін Груневег — описав «чудову церкву» монастиря (за О. Черненко).
• Іван Грозний — грамота 1552 р.; Вассіан — архімандрит, який одержав її (за О. Черненко).
• Лазар Баранович — архієпископ Чернігівський, резиденція 1657–1672, засновник друкарні.
• Михайло Лежайський — настоятель з 1670 р., за uk-Вікіпедією будівничий мурованих споруд; †1699.
• Дем’ян Многогрішний — гетьман, обраний 17 грудня 1668 р. в Новгороді-Сіверському; у монастирі пам’ятний знак.
• Димитрій Туптало (Ростовський) — настоятель 1699–1701; його ім’я носить братство 1890 р. і бічний престол.
• Іван Мазепа — дав 15 000 золотих на церкву Покрови в Діхтярівці, що належала монастирю.
• Іларіон Кондратковський — єпископ Новгород-Сіверський, засновник семінарії 1785 р., †1799, похований у монастирі.
• Варлаам Шишацький — перший ректор семінарії, архієпископ, похований у монастирі (ЕУ).
• Катерина II — 1787 р. наказала звести новий собор.
• Джакомо Кваренгі — автор проєкту собору.
• Іван Яснигін — керував будівництвом (за uk-Вікіпедією та sobory.ru).
• Антон Карташевський — архітектор, укріплення 1817–1821.
• Олексій Розумовський (1748–1822) — граф, перепохований 1838 р.
• Григорій Корнеєв, Лев Богаєвський — автори іконостаса й його третього ярусу.
• Є. Лопушинська — архітекторка проєкту 1983 р.

Як цитувати