Церква Святої Трійці в Жовкві: іконостас жовківської школи

Іконостас цієї церкви складали з частин різного часу: реставратори знайшли під ликами двох ікон живопис другої половини XVII століття — старший за саму будівлю 1720 року. Чиї руки його писали, досі з’ясовують.

Коротко

Адреса	м. Жовква, колишнє Львівське передмістя, Львівський район, Львівська область
Збудовано	1720 р.
Тип	тридільний тризрубний дерев’яний храм із трьома восьмигранними верхами
Іконостас	бароковий, жовківська школа, близько 50 ікон
Конфесія	УГКЦ
Статус	об’єкт Світової спадщини ЮНЕСКО з 2013 р. (номер 1424-016)

Історія

Жовква — місто замку: Жовківський замок був резиденцією короля Яна III Собеського, і саме його вежі ще знадобляться в цій історії. На Львівському передмісті, за маршрутом «Дерев’яні храми Карпат», дерев’яна церква стояла вже 1601 року. 17 червня 1717 року вона згоріла разом із усім передмістям.

Нову церкву Святої Трійці поставили на тій самій ділянці 1720 року. Кошти зібрали парафіяни, свою пожертву, за маршрутом «Дерев’яні храми Карпат» і ZAXID.NET (2019), дав королевич Костянтин Владислав Собеський, син короля Яна III (ZAXID.NET 2023 р. називає Якуба Собеського). Таблиці на стінах і сьогодні позначають будівлю як пам’ятку архітектури 1720 року.

Іконостас для храму має власну, довшу історію. У Жовкві кінця XVII — початку XVIII століття працювала школа іконопису й різьби на чолі з Іваном Рутковичем, на той час провідна в Галичині. Найвідоміший іконостас Рутковича (1697–1699) — з церкви Різдва Христового в Жовкві, а не з Трійці (Енциклопедія України, ZAXID.NET); маршрут «Дерев’яні храми Карпат» пов’язує його з попередньою Троїцькою церквою, але інші джерела цього не підтверджують. Дата смерті Рутковича невідома. Дослідження під час останньої реставрації показали: ікони Богородиці з Дитям і Христа-Учителя спершу написали приблизно в другій половині XVII століття, можливо, сам Руткович, а в першій половині XVIII їх перемалював Василь Петранович (за ZAXID.NET).

За радянської влади в церкві діяв музей — за ZAXID.NET, музей атеїзму й краєзнавчий; завдяки цьому будівлю доглядали. Після 1991 року її спершу передали православним, а 1993-го повернули греко-католикам (за маршрутом «Дерев’яні храми Карпат»). Сьогодні в ній молиться громада УГКЦ. Іконостас, за англомовною Вікіпедією, реставрували ще в 1978–1979 роках.

Самі ікони — робота кількох рук. «Сакральне мистецтво Львівщини» приписує ікони Христа і Богородиці 1720-х років жовківському майстрові Василеві Петрановичу, ZAXID.NET згадує його поруч із Рутковичем серед майстрів жовківської школи. Тож іконостас, який бачимо, — не твір одного автора, а спільна праця майстерні, що жила в Жовкві кілька десятиліть. 21 червня 2013 року церкву внесли до списку Світової спадщини ЮНЕСКО у складі об’єкта «Дерев’яні церкви Карпатського регіону в Польщі та Україні».

Найдовша реставрація почалася 2019 року. Тоді за роботи взявся Державний історико-архітектурний заповідник у Жовкві; 2020 року церкву передали на баланс Львівської національної галереї мистецтв, а роботи, за Суспільним, на два роки зупинилися через брак коштів. Наприкінці 2022 року Міністерство культури виділило 10,5 мільйона гривень (у повідомленні Мінкульту 2026 року — понад 9,2 млн грн за 2022–2023 роки). Іконостас розібрали й передали до західної філії Національного науково-дослідного реставраційного центру; у січні 2022 року відреставрований іконостас показали у львівському Музеї Пінзеля. 16 червня 2023 року іконостас повернули на місце, а вся реставрація, за ZAXID.NET, коштувала близько 12 мільйонів гривень (за Мінкультом — близько 14 млн). Перекрили ґонт, підсилили конструкції, замінили аварійні бруси, відновили стінопис. Участь у роботах узяв і польський інститут «Polonika». Поки тривала реставрація, парафія молилася в тимчасовій споруді з фанери поруч. Для вірян храм знову відкрили 6 серпня 2026 року.

Хронологія

Цифри в квадратних дужках — номери джерел у списку внизу сторінки. Позначка «за даними …» означає, що факт підтверджено лише одним джерелом. Розділ «Переказують» — перекази й легенди: їх записано в джерелах, але документально не підтверджено.

До нинішнього храму

1. 1601

   За даними маршруту «Дерев'яні храми Карпат», на Львівському передмісті Жовкви вже стояла дерев'яна церква. ^[9]

2. 1697–1699

   Іван Руткович, який працював у Жовкві від 1680-х до близько 1708 р., створив великий іконостас для жовківської церкви Різдва Христового (відомий також як іконостас із Нової Скваряви; нині в Національному музеї у Львові). Маршрут «Дерев'яні храми Карпат» пов'язує цей іконостас із попередньою Троїцькою церквою, але інші джерела цього не підтверджують. ^{[3, 8, 9, 25]}

3. 1717

   Попередня дерев'яна церква згоріла разом із передмістям. За даними маршруту «Дерев'яні храми Карпат», це сталося 17 червня; LVIV.MEDIA подає рік як «1717/1719». ^{[7, 9, 21]}

   

Храм 1720 року й іконостас

1. 1720

   На тому самому місці збудовано нову тризрубну церкву з трьома восьмигранними верхами; архітектор невідомий. Кошти зібрали парафіяни. За маршрутом «Дерев'яні храми Карпат» і ZAXID.NET (2019), пожертву дав королевич Костянтин Владислав Собеський; ZAXID.NET (2023) називає Якуба Собеського. ^{[7, 9, 10, 12, 14, 21]}

   

2. 1720-ті

   Жовківський іконописець Василь Петранович пише ікони Христа й Богородиці для іконостаса. ^{[4, 6, 10, 14]}

   

3. Перша половина XVIII ст.

   Петранович перемальовує ікони Богородиці з Дитям і Христа-Учителя. Нижній шар, за висновком реставраторів, — друга половина XVII ст., можливо, робота Рутковича. ^{[14, 15]}

4. 1726

   28 лютого в Жовкві помер королевич Костянтин Владислав Собеський, який після 1709 р. часто тут перебував. ^{[28, 29]}

5. 1727–1752

   Петранович чотири рази обіймав уряд війта Жовкви (1727, 1731, 1736, 1739) і тричі — бурмістра (1741, 1746, 1752), за даними Енциклопедії України. ^[4]

6. До 1742

   Різьбяр Гнат (Ігнатій) Стобенський разом із Ю. Шимановичем, С. Путятицьким і В. Соковичем різьбить іконостас Троїцької церкви; Стобенського як автора різьби називають й інші джерела. ^{[5, 7, 9, 10]}

7. Невідомий час

   Іконостас підняли на 80 см від первинного рівня, за даними ZAXID.NET (2019). ^[11]

8. XIX ст.

   До церкви прибудовано муровану захристію. У ній вмуровано фрагмент вікна з розібраної вежі Жовківського замку; за маршрутом «Дерев'яні храми Карпат», звідти ж походять білокам'яний портал і обрамлення. ^{[9, 13, 14]}

9. Радянський період

   У церкві діяв музей; за ZAXID.NET, музей атеїзму й краєзнавчий, тож будівлю доглядали. Точних років у джерелах немає. ^{[9, 13]}

XIX–XX століття

1. 1978–1979

   Реставрація іконостаса. ^{[7, 9]}

   

2. Близько 1989

   Востаннє до 2019 р. перекрито ґонтом («30 років тому» за ZAXID.NET 2019 р.). ^[12]

3. 1991–1993

   За даними маршруту «Дерев'яні храми Карпат», після проголошення незалежності церкву спершу передали православним, а 1993 р. повернули греко-католикам. Нині храм належить УГКЦ. ^{[7, 9]}

Реставрація

1. Близько 2003

   Зняли верхи; дах перекрили за сприяння обласної й районної рад, за даними ZAXID.NET (2013). ^[13]

XIX–XX століття

1. 2000-ні

   Іконостас реставрують львівські фахівці: маршрут «Дерев'яні храми Карпат» називає 2008–2009 рр., ZAXID.NET (2013) — «близько 8 років тому», з витратами громади до 20 тис. доларів. ^{[9, 13]}

Реставрація

1. 21 червня 2013

   На 37-й сесії Комітету всесвітньої спадщини (Камбоджа) церкву внесено до Списку ЮНЕСКО у складі об'єкта «Дерев'яні церкви Карпатського регіону в Польщі та Україні» (16 церков, обраних із 44); номер компонента 1424-016, критерії (iii) і (iv). ^{[1, 7, 24]}

2. 13 березня 2019

   Державний історико-архітектурний заповідник у Жовкві почав реставрацію: заміна нижніх брусів, вирівнювання похиленої на південь будівлі, нова підлога, повне перекриття ґонтом. За даними ZAXID.NET, підрядник — «Центр Комплекс», очікувана сума на рік — 4,5–5 млн грн. ^{[11, 20, 22]}

   

3. Червень 2019

   Під підлогою вівтаря знайшли порожню крипту з цегляним склепінням (є цегла XVIII ст.), обвуглену деревину попередньої церкви, жорно з монетами й металевими гаками, а під храмом — людські останки, за даними ZAXID.NET. ^[12]

4. 2019–2020

   Іконостас демонтовано; його реставрує Львівська філія Національного науково-дослідного реставраційного центру України. ^{[11, 15, 22]}

5. 2020

   Заповідник у Жовкві ліквідовано; церква перейшла на баланс Львівської національної галереї мистецтв імені Б. Возницького (музей-заповідник «Жовківський замок»). Через брак коштів роботи зупинилися на два роки. ^{[16, 19, 20, 22]}

6. 23 січня 2022

   Відреставрований іконостас показують у львівському Музеї Пінзеля; над ним три роки працювали 15 реставраторів. ^{[15, 30]}

7. Липень 2022

   Після початку повномасштабної війни роботи зупинилися; Всесвітній фонд пам'яток (WMF) профінансував тимчасову гідроізоляційну мембрану над розкритими верхами, за даними Culture in Crisis. ^[17]

8. Кінець 2022

   Міністерство культури виділило на завершення робіт 10,5 млн грн; у повідомленні Мінкульту 2026 р. — понад 9,2 млн грн за 2022–2023 рр. ^{[14, 16, 20, 22, 23]}

9. 27 лютого 2023

   Завершено зовнішні роботи: повністю замінено покрівлю з ґонту, частково — балки й дошки, за даними Суспільного. ^[16]

10. 16 червня 2023

    Іконостас змонтовано в церкві. ^{[14, 19, 20]}

11. 2023–2024

    Суперечка міської ради й галереї щодо землі довкола храму; парафія п'ять років молиться в тимчасовій фанерній споруді на подвір'ї, за даними ZAXID.NET. ^[19]

12. 2024

    Почалися консервація й реставрація настінних розписів вівтаря («Жертва Авраама», «Молитва Мойсея на горі Синай»); договір вартістю 661 тис. грн оприлюднено в Prozorro 2 серпня. ^{[18, 22]}

Відкриття

1. 18 травня 2026

   Голова Комітету всесвітньої спадщини схвалив Міжнародну допомогу ЮНЕСКО — 16 869 доларів США на реставрацію розписів. У базі ЮНЕСКО проєкт позначено як «реалізований за інші кошти». ^[2]

2. 6 серпня 2026

   Після реставрації храм знову відкрито для вірян; повідомив голова Львівської ОВА Максим Козицький. Вартість реставрації — близько 12 млн грн (ZAXID.NET, LVIV.MEDIA) або близько 14 млн грн (Мінкульт, Pragmatika); частину робіт профінансував польський інститут «Полоніка». ^{[20, 21, 22, 23]}

3. 7 серпня 2026

   Молебень з нагоди завершення реставрації за участі першого заступника міністра культури Івана Вербицького, єпископа Сокальсько-Жовківського Петра Лози й міського голови Олега Вольського, за даними Мінкульту. ^[22]

Втрачене й відтворене

Архітектура

Церква тридільна і тризрубна: бабинець, нава й вівтар стоять на одній осі із заходу на схід, і кожен зруб увінчує восьмигранний верх. Над навою — найвищий. «Сакральне мистецтво Львівщини» відзначає витончені пропорції і широку зовнішню галерею, а маршрут «Дерев’яні храми Карпат» — широкі піддашшя довкола храму й ліхтарі з кованими хрестами на верхах. Перше джерело називає церкву одним із найкращих зразків дерев’яної сакральної архітектури Львівщини, друге — одним із найкращих зразків волинського стилю.

Мурованою зроблено лише захристію. Саме в ній — найнесподіваніший для дерев’яного храму фрагмент: кам’яний портал і обрамлення вікон.

Нижче — два елементи храму: на фото й у кресленні. Креслення показують форму, а не точні розміри.

Три верхи

Три восьмигранні верхи стоять над трьома зрубами. Середній, над навою, панує над бічними — і з будь-якого боку церква читається як ступінчаста гора з вершиною посередині.

Піддашшя-галерея

Широке піддашшя оперізує храм і відводить воду від зрубів. Горизонтальна смуга внизу врівноважує вертикаль трьох верхів.

Нюанси, які легко пропустити

Камінь із королівського замку. За маршрутом «Дерев’яні храми Карпат», білокам’яні обрамлення і портал мурованої захристії старші за саму церкву: їх привезли з центру Жовкви, де вони прикрашали вежу Жовківського замку. Дерев’яний храм міщанського передмістя отримав у спадок шматок резиденції гетьмана й короля.

Жорно посеред храму. Під час розкопок 2019 року посеред церкви натрапили на жорно; поруч лежали монети й металеві гаки. Його призначення невідоме. Таке саме жорно, за словами Володимира Герича, знайшли в церкві в Потеличі.

Крипта під вівтарем. Під підлогою вівтаря знайшли вхід до крипти з цегляним склепінням, частково з цегли XVIII століття. Крипта була порожня. Тоді ж археологи вперше знайшли обвуглену деревину попередньої церкви, що згоріла 1717 року, а під храмом — людські поховання. Пожежа, з якої почалася історія нинішньої церкви, лишила слід буквально в неї під ногами. Вентиляційне вікно крипти реставратори планували відтворити.

Церкву планували піднімати домкратами. Нижні бруси були пошкоджені, тож будівлю, за ZAXID.NET 2019 року, планували підняти домкратами, щоб замінити нижній брус. Попередній ґонт, за тим самим джерелом, міняли тридцятьма роками раніше. Дерев’яний храм живе циклами ремонтів, і кожен із них — маленька операція на відкритому серці.

Іконописець за ворітьми. Іван Руткович, за даними маршруту «Дерев’яні храми Карпат», жив із дружиною Євою в будинку одразу за брамою церкви. За маршрутом «Дерев’яні храми Карпат», він працював і на реставраціях у Жовківському замку, де бачив королівську колекцію європейського живопису; автори маршруту пояснюють цим поєднання в його іконах західної живописної манери з візантійським каноном.

П’ять ярусів чи шість. Джерела розходяться навіть у тому, скільки ярусів має іконостас: маршрут «Дерев’яні храми Карпат» і ZAXID.NET пишуть про п’ять, «Сакральне мистецтво Львівщини» — про шість. Коли церкву зачинено, іконостас, за маршрутом «Дерев’яні храми Карпат», можна розглянути крізь скло в дверях і порахувати самому.

Фотогалерея

Камінь і матеріал

Церква складена з дерев’яних зрубів і вкрита ґонтом; мурована лише захристія. Іконостас різьблено з липи — ажурна різьба з мотивами аканту, ікони в позолочених рамах. Різьбу «Сакральне мистецтво Львівщини» обережно приписує жовківському майстрові Гнатові (Ігнатію) Стобенському. Липа для такої роботи — звичний вибір різьбярів: м’яка, однорідна, без різких річних кілець, вона тримає дрібний ажур і не сперечається з різцем. У камені ту саму роль виконує дрібнозернистий матеріал: що складніший орнамент, то спокійнішим має бути зерно.

Найцікавіший камінь тут — чужий. Білокам’яний портал і обрамлення, перенесені із замкової вежі, прожили вже друге життя в новому контексті. Камінь добре витримує такі переїзди: різьблений блок можна зняти, перевезти й поставити знову, якщо його шви і кріплення продумали з повагою до наступного майстра. Тож розбірність деталі — теж частина її довговічності.

Як улаштовано вівтарну перегородку, у статтях «Український іконостас» і «Царські врата», а також у розділі іконостаси. Ще одна дерев’яна церква Львівщини з того самого списку ЮНЕСКО — церква святого Юра в Дрогобичі.

Чи знали ви

Переказують

Постаті

• Ян III Собеський — король, власник Жовкви; в його замку, за маршрутом «Дерев’яні храми Карпат», працював Руткович.
• Костянтин Владислав Собеський (1680–1726) — королевич, за ^{[9, 12]} жертводавець церкви 1720 р.; помер у Жовкві.
• Якуб Собеський — королевич, якого жертводавцем називає ZAXID.NET (2023).
• Іван Руткович (бл. 1650-ті – після 1708) — іконописець, провідна постать жовківської школи; з його школою пов’язують іконостас.
• Василь Петранович (бл. 1680 – 1759) — іконописець, автор ікон Христа й Богородиці (1720-ті), війт і бурмістр Жовкви.
• Гнат (Ігнатій) Стобенський (†1742) — різьбяр, автор різьби іконостаса.
• Юрій Шиманович, Степан Путятицький, В. Сокович — різьбярі, які працювали над іконостасом разом зі Стобенським.
• Іван Стобенський (†після 1775) — син Гната, різьбяр; з 1746 р. у Києві.
• о. Василь Батюк — настоятель храму щонайменше з середини 2000-х до 2024 р.
• Володимир Герич — науковий співробітник заповідника в Жовкві, учасник реставрації 2019 р.
• Тарас Откович — керівник Львівської філії Національного науково-дослідного реставраційного центру, що реставрувала іконостас.
• Мирослава Білецька-Зварич — реставраторка, дослідниця нижніх шарів ікони Богородиці.
• Тарас Возняк — генеральний директор Львівської національної галереї мистецтв, балансоутримувача церкви.
• Олег Вольський — міський голова Жовкви.
• Петро Лоза — єпископ Сокальсько-Жовківський УГКЦ.
• Максим Козицький — голова Львівської ОВА, оголосив про відкриття храму 6 серпня 2026 р.

Як цитувати