Грецька церква в Кропивницькому: храм, що жодного разу не зачинявся

У місті, яке виросло з фортеці, один із найстаріших храмів збудували не військові, а купці. Грецька церква в Кропивницькому стоїть понад два століття, і, за даними краєзнавців, навіть у радянські роки не зачиняла дверей.

Коротко

Історія

Єлисаветград виріс навколо фортеці Святої Єлизавети, закладеної 1754 року на тодішньому південному кордоні. Більшість храмів міста з’явилася вже в XIX столітті, і з десяти православних церков, що стояли тут на початку XX століття, до наших днів, за даними краєзнавців, дійшли лише чотири. Грецька — серед них.

Дерев’яну церкву 1766 року заснували грецькі купці Єлисаветграда. Спершу її освятили на честь царя Костянтина, згодом — на честь Володимирської ікони Богородиці. Богослужіння правили грецькою. Парафія налічувала близько тисячі вірян, хоча греками, за даними джерел, були лише купці.

У 1805–1812 роках на місці дерев’яної церкви звели муровану. Тоді ж збудували будинок причту, а 1828 року — триярусну дзвіницю з житловими кімнатами, витриману в тому ж класицизмі. Поруч із храмом поховано кількох відомих людей, серед них, за даними обласної бібліотеки, — єдиного сина полководця Михайла Кутузова. Наприкінці XIX століття храм, за даними краєзнавців, суттєво добудували.

Радянська влада храм не закрила, але цінності з нього забрала. 1922 року з нього вилучили церковні цінності. 1 квітня 1930-го з дзвіниці зняли дзвони загальною вагою 4 тонни 610 кілограмів, а на переплавку вивезли ще майже 80 кілограмів хрестів та окладів ікон. Проте богослужіння тривали. 1944 року, після руйнування міського Успенського собору, кафедру перенесли до Грецької церкви, і головний престол перепосвятили Різдву Богородиці. 1985 року виконали новий внутрішній розпис і позолотили іконостас, на межі 1990–2000-х провели реставрацію.

Архітектура

План прямокутний, зі східного боку — півкругла апсида. Будівлю вінчає один купол. Стіни по горизонталі ділить пояс на два яруси, по вертикалі — рустовані пілястри; під карнизом проходить ліпний фриз. Усередині до вівтаря веде колонада з циліндричним склепінням і розпалубками, а частину приміщень перекрито хрестово-ребристими склепіннями.

Нижче — два елементи храму: на фото й у кресленні. Креслення показують форму, а не точні розміри.

Портик з коринфськими колонами

Північний і південний фасади мають чотириколонні портики коринфського ордера з трикутними фронтонами. Західний портик — доричний, нині засклений. Два ордери на одній будівлі — звична граматика класицизму: строгіший дорика біля входу, ошатніший коринф на парадних бічних фасадах.

Купол на високому барабані

Напівсферичний купол стоїть на високому циліндричному барабані. Вікна барабана чергуються з глухими простінками, прикрашеними півколонами. Ритм «світло — стіна — світло» робить барабан легшим, ніж він є насправді. Купол такої форми — головна домінанта класицистичного храму: одна вісь, один центр, жодних суперечок між верхами.

Дзвіниця 1828 року

Триярусна дзвіниця з’явилася через півтора десятиліття після храму, але підпорядкована йому за стилем. За даними бібліотеки, у ній облаштували три житлові кімнати.

Камінь і матеріал

Джерела називають церкву «кам’яною», як тоді казали про будь-яку муровану споруду; конкретний матеріал стін у відкритих описах не уточнено. Стіни тиньковані. Руст на пілястрах — горизонтальні борозни, що імітують кладку з великих тесаних блоків, — давній прийом: так класицизм позичав у каменю його вагу навіть під шаром тиньку.

Класицизм узагалі вимогливий до точності. Коринфська капітель прощає менше, ніж барокова ліпнина: її листя має бути однаковим на всіх колонах, інакше портик розсипається на окремі предмети. Як ця точність досягається в камені, ми розповідаємо на сторінці про колони, пілястри й капітелі. Ще одну грецьку церкву степового півдня, збудовану в ті самі роки, ми розбирали в статті про Миколаївську церкву в Миколаєві.