Спасо-Преображенський собор Мгарського монастиря: гетьманське бароко над Сулою
Колишнього патріарха Константинопольського тут поховали сидячи, у повному облаченні, — за грецьким звичаєм, далеко від Греції, над тихою Сулою.
Коротко
| Адреса | с. Мгар, біля м. Лубни, Полтавська область |
| Збудовано | 1682–1694 рр., за іншими даними — з 1692 р. |
| Архітектор | Йоганн Баптист (за англійською Вікіпедією — Йоганн Баптист Зауер), за участі М. Томашевського й А. Пирятинського |
| Фундатори | гетьмани Іван Самойлович та Іван Мазепа |
| Тип | хрестовий тринавовий шестистовпний храм із рисами базиліки; було сім бань, тепер п’ять |
| Стиль | українське бароко |
| Статус | діючий чоловічий монастир; будівлі взято під державну охорону 1963 року (за ЕСУ) |
Історія простими словами
Коротка розповідь на 6 хвилин. Повна хронологія з усіма датами, суперечками і джерелами — нижче, у розділі «Хронологія».
Монастир на Сулі (1619–1663)
Мгарський монастир стоїть на річці Сулі неподалік Лубен. Більшість джерел кажуть, що його заснували 1619 року, а деякі — що 1624-го. Засновником називають Ісаю Копинського. Гроші дала княгиня Раїна Вишневецька, двоюрідна сестра Петра Могили. За переказом, місце для обителі вказали ангели.
Монастир мав охоронні грамоти чи не від усіх гетьманів. Перша церква була дерев’яна, її заклали 1628 року.
1654 року в Мгарі помер колишній Вселенський патріарх Афанасій III Пателларій. Ігумен Петроній із братією поховали його за грецьким звичаєм: сидячи, у повному облаченні. Згодом Афанасія вшанували як святого, і він став покровителем обителі.
1663 року до монастиря прийшов Юрій Хмельницький, син гетьмана Богдана. Тут він прийняв чернецтво з іменем Гедеон.
Собор гетьманів (1682–1700)
Мурований Преображенський собор звели за гетьманів Івана Самойловича та Івана Мазепи. Будівництво почав Самойлович, а завершив 1692 року Мазепа. Джерела по-різному датують роботи: одні називають 1682–1694 роки, інші початок 1680-х, а ще одні — 1692 рік.
Проєкт склав Йоганн Баптист із Вільна. Допомагали йому М. Томашевський та А. Пирятинський. Зразком слугував Троїцько-Іллінський собор у Чернігові. Собор вийшов хрестовим, тринавовим, з сімома банями.
Перший іконостас вирізав майстер Степан Мутяниця. Його закінчили у 1685–1689 роках.
Пожежі й перебудова (1728–1844)
У XVIII столітті собор змінився. 1728 року обвалилася центральна баня, 1729-го її відбудували. 1736 року велика пожежа знищила дерев’яні споруди й пошкодила собор. Згорів і перший іконостас.
1754 року відбудований собор освятили. Тепер бань було п’ять замість семи. Одні джерела пов’язують це з перебудовою, інші — з пожежею. Приблизно в середині століття фасади вкрила ліпнина. Мазепин задум був значно стриманішим.
У 1762–1765 роках з’явився новий іконостас майже 17 метрів заввишки. Його виготовив різьбяр Сисой Шалматов, а ікони писав Іван Косачинський.
Монастир жив неспокійним політичним життям. Ігумен В. Загоровський обстоював об’єднання Лівобережжя й Правобережжя під одним гетьманом. 1733 року його заарештували й вивезли до Московії. За Енциклопедією України, є свідчення, що ченці підтримали виступ Мазепи. У 1737–1748 роках обитель очолював Йоасаф Горленко.
Дзвіницю почали зводити 1785 року, але добудували лише 1844-го.
Революція й закриття (1908–1943)
1908 року в монастирі жив 61 чернець і послушник. 1919 року більшовики вивели з Лубен ігумена Амвросія й ченців і розстріляли їх. Про кількість загиблих джерела розходяться: 16 ченців, 17 або 19.
1922 року з Харкова приїхав комісар з наказом забрати срібну раку з мощами патріарха Афанасія. Навколо собору стояли десятки тисяч людей. Але почалися жнива, люди роз’їхалися. Ченці переклали мощі в дерев’яну раку, а срібну віддали. Мощі перевезли до Благовіщенського собору в Харкові, де вони й досі.
Монастир закрили: за одними джерелами, 1923 року, за іншими — 1926-го. Дзвони переплавили. У будівлях розміщували то заклад для «дітей ворогів народу», то дисциплінарний батальйон, то військову частину, то піонерський табір. Іконостас Шалматова втратили, уціліла лише одна ікона. Під час німецької окупації в соборі правили службу, а архів монастиря в ті роки зник.
Відродження (1963 — сьогодні)
24 серпня 1963 року будівлі монастиря взяли під охорону держави. Справжнє відродження почалося 1993 року, коли обитель повернули Церкві. Очолив її намісник Филип (Осадченко), нині митрополит Полтавський і Миргородський. Перша громада налічувала близько 20 осіб.
У 1995–2005 роках розробили проєкт відтворення іконостаса. З 2005 року частини нового іконостаса виготовляють і ставлять у соборі. 2008 року до місцевошанованих святих долучили 17 ченців, розстріляних 1919 року. Нині це діючий чоловічий монастир.
Словничок
| Слово | Що означає |
|---|---|
| Гетьман | Керівник козацької держави |
| Ігумен | Настоятель монастиря |
| Намісник | Керівник монастиря, призначений єпископом |
| Мощі | Останки святої людини, яким вклоняються віруючі |
| Рака | Скриня, у якій зберігаються мощі |
| Вселенський патріарх | Перший за честю з православних патріархів, із Константинополя |
| Іконостас | Стіна з іконами між вівтарем і рештою храму |
| Ліпнина | Прикраси з гіпсу чи розчину, які лепили на стіні |
| Баня | Купол храму |
| Трапезна | Приміщення в монастирі, де ченці їдять |
Хронологія
Цифри в квадратних дужках — номери джерел у списку внизу сторінки. Позначка «за даними …» означає, що факт підтверджено лише одним джерелом. Розділ «Переказують» — перекази й легенди: їх записано в джерелах, але документально не підтверджено.
Заснування обителі та гетьманське будівництво
- 13 або 18 січня 1619
Княгиня Раїна Вишневецька (з роду Могил), двоюрідна сестра Петра Могили, видала фундушевий запис на Мгарський монастир: за [9] — 13 січня, ігумену Ісайї Копинському; за [6] — 18 січня, на виконання волі покійного чоловіка Михайла Вишневецького. [5, 6, 9]
- 1619
Заснування Мгарського Спасо-Преображенського монастиря: ігумен Ісайя Копинський, кошти Раїни Вишневецької. За ВУЕ, за іншими даними — 1624 р. [1, 2, 3, 5]
- 1622
Ісайя Копинський організував при монастирі братство. За даними ЕСУ. [3]
- 1628
Закладено першу дерев'яну Преображенську церкву; 1629 р. завершено трапезну з Благовіщенською церквою (за даними ЕСУ). [2, 3]

1628 рік: перша дерев'яна Преображенська церква. Ілюстрація IKONASTONE - 17 лютого 1646
Князь Єремія Вишневецький підтвердив права монастиря на село Мгар і звільнив його від поборів. [6, 9]
- Лютий–5 квітня 1654
Колишній Константинопольський патріарх Афанасій III Пателларій, повертаючись із Москви, прибув до Мгара наприкінці лютого й помер там 5 квітня за ст. ст. Його поховали сидячи, у повному архієрейському облаченні, за грецьким звичаєм, під амвоном перед царськими вратами; за [16] — під орудою ігумена Петронія. [3, 5, 10, 16]

1654 рік: останні дні патріарха Афанасія в Мгарі. Ілюстрація IKONASTONE - 1 лютого 1662
Через вісім років після смерті, за церковним переданням, мощі Афанасія знайшли нетлінними; того ж року його вшановано як святого, він став покровителем обителі. [3, 5, 10, 16]
- 1663
У монастирі прийняв чернецтво Юрій Хмельницький, син гетьмана Богдана, з іменем Гедеон. [3, 5, 12]
- 26 липня 1675
У Чигирині помер митрополит Київський Йосиф Нелюбович-Тукальський; його мощі пізніше перенесли до Мгарського монастиря (ЕСУ подає рік смерті як 1676). [3, 19, 20]
- 1683–1684
Гетьман Іван Самойлович, за проханням ігумена Макарія, почав будувати мурований Преображенський собор; архітектор Іоанн Баптист із Вільна (за ВУЕ — Йоганн-Баптист Зауер), йому допомагали М. Томашевський і А. Пирятинський. Зразком слугував Троїцько-Іллінський собор у Чернігові. Мощі на час робіт перенесли до малої церкви св. Георгія (за РІСУ). [1, 2, 3, 5, 12]

1684–1692: зведення мурованого собору. Ілюстрація IKONASTONE - 1685–1689
Різьбяр Степан Мутяниця виготовив перший іконостас (ВУЕ датує його 1689 р.); розписав і позолотив його лубенський мешканець Йосип Іванович (за даними pslava.info). [2, 7]

1685–1689: перший іконостас (умовна реконструкція). Ілюстрація IKONASTONE - 1687
Після падіння Самойловича будівництво собору опікував гетьман Іван Мазепа (за ВУЕ); того ж року він надав обителі села Лука, Хитці, Мгар і Піски (за Ю. Мициком). [2, 17]
- 1688
За даними ЕСУ, збудовано кам'яну браму з дерев'яною церквою Архістратига Михаїла на кошти полковників Л. Свічки, М. Бурохович і Д. Апостола; ВУЕ датує цю церкву 1690 р. [2, 3]
- 1692
Собор завершено за гетьмана Івана Мазепи; за РІСУ, митрополит Київський Варлаам Ясинський освятив храм і переніс мощі Афанасія «під аркою з правого боку». [3, 5, 23]
- 1695
Пожежа знищила трапезну з Благовіщенською церквою й келії. За даними ЕСУ. [3]
- 1700
За ВУЕ, помер архітектор Зауер; оздоблювальні роботи завершив майстер Афанасій Пирятинський. [2]
Бароко, пожежі й перебудова
- 1728–1729
За ВУЕ, обвалилася центральна баня собору, наступного року її відбудували. [2]

1728–1729: обвал центральної бані (умовна реконструкція). Ілюстрація IKONASTONE - 1733
За Encyclopedia of Ukraine, арештовано ігумена В. Загоровського, який обстоював об'єднання Лівобережжя й Правобережжя під одним гетьманом; його вивезли до Московії. [1]
- 1736
Велика пожежа знищила дерев'яні споруди й пошкодила собор; згорів перший іконостас Мутяниці. [2, 3, 7]
- 1737–1744
Ігуменом став Йоасаф Горленко (1737–1748), від 1744 р. — перший архімандрит монастиря; за ЕСУ, 1737 р. на кошти принца Людвіга Гессенського збудовано північний корпус келій. [1, 3]
- 1742
За даними ЕСУ, імператриця Єлизавета Петрівна виділила кошти на відновлення монастиря. [3]
- 1754
Київський митрополит Тимофій Щербацький освятив відбудований собор; під час перебудови бань стало п'ять замість семи. [1, 2, 3]
- 1762–1765
Різьбяр Сисой Шалматов (родом з Осташкова, за pslava.info) виготовив новий іконостас висотою майже 17 м; ікони писав Іван Косачинський. [2, 3, 7, 23]

1762–1765: Сисой Шалматов різьбить новий іконостас. Ілюстрація IKONASTONE - 1785–1844
Будівництво триярусної дзвіниці почали 1785 р., але не завершили; збудовано її 1839–1844 рр. (ЕСУ — 1837–1844) у класицистичному стилі; за ВУЕ, проєкт Антона Карташевського, зразком слугувала дзвіниця Хрестовоздвиженського монастиря в Полтаві. [1, 2, 3, 14]

1844 рік: ансамбль із завершеною дзвіницею. Ілюстрація IKONASTONE - 1804
За Encyclopedia of Ukraine та pslava.info, збудовано теплу Благовіщенську церкву (ВУЕ відносить її до кінця XIX ст.). [1, 2, 9]

Мгарський монастир, кольорова літографія кінця XIX ст. Wikimedia Commons, суспільне надбання
Кінець імперії та закриття
- 5–6 серпня 1919
У ніч проти 6 серпня (ст. ст.) більшовики вивели з Лубен ігумена Амвросія та ченців і розстріляли їх на Пирятинській дорозі за сім верст від міста: 17 осіб (ЕСУ — «16 із 24 ченців», pslava.info — 19 ченців). [2, 3, 5, 8, 11]
- 1922
У Лубнах почали вилучати церковні цінності; нарком Середа з Харкова вимагав срібну раку Афанасія. Десятки тисяч людей оточили собор, але почалися жнива, люди роз'їхалися, ченці перенесли мощі в дерев'яну раку, а срібну віддали. [2, 5, 10, 16]
- 1923 або 1926
Монастир закрито (ЕСУ — 1923, Encyclopedia of Ukraine — 1926). [1, 3]
- 1930-ті — 1986
Іконостас Шалматова втрачено; уціліла лише ікона «Різдво Богородиці» (1765), нині в Національному художньому музеї. У будівлях облаштували заклад для «дітей ворогів народу» (за pslava.info); від 1937 р. — дисциплінарний батальйон, від 1945 р. — військова частина, від 1986 р. — піонерський табір (за ЕСУ). [2, 3, 7, 8]
- 12 вересня 1941 – 19 вересня 1943
Німецька окупація Мгара; за ЕСУ, під час війни в соборі відбувалися богослужіння. Архів монастиря зник у воєнні роки (за pslava.info). [3, 4, 8]
- 24 серпня 1963
Постановою Ради міністрів УРСР будівлі монастиря взято під охорону. За даними ЕСУ. [3]
Відродження й новітня історія
- 12 серпня 1990
Неподалік монастиря, на околиці Лубен, насипали «Курган скорботи» — пам'ятник жертвам Голодомору 1932–1933 рр. [22]
- 8–15 травня 1993
Монастир повернули Церкві: 8 травня намісником призначили ігумена Филипа (Осадченка), 15 травня, у день пам'яті Афанасія, відслужили першу літургію. За ЕСУ, перша громада налічувала близько 20 осіб. [3, 5]

1993 рік: повернення ченців до обителі. Ілюстрація IKONASTONE - Лютий 1994
За РІСУ, відбувся перший за десятиліття чернечий постриг. [5]
- 1995–2005
1995 р. інститут «Укрпроектреставрація» (ГАП Н. Косенко) розробив ескізний проєкт відтворення іконостаса за іконографічними та історичними матеріалами; 1999 р. уряд затвердив програму відтворення пам'яток, а 2005 р. почали виготовляти й поступово встановлювати частини іконостаса. [2, 7]

1995–2005: відтворення іконостаса (умовна реконструкція). Ілюстрація IKONASTONE - 8 травня 2008
Синод УПЦ благословив місцеве прославлення 17 мучеників, розстріляних 1919 р., як Мгарських преподобномучеників; пам'ять — 24 липня (6 серпня). [2, 11]
- 2012
Намісник Филип (Осадченко), нині митрополит Полтавський і Миргородський, став настоятелем. За даними ЕСУ. [3]
- 5 грудня 2022
Служба безпеки України провела контррозвідувальні заходи в монастирі; насельник заявив, що не бачив жодних вилучень. За даними Суспільного. [13]
- 6 серпня 2026
На престольне свято, в день пам'яті Мгарських преподобномучеників, літургію очолив митрополит Філіп (Осадченко); після неї відбувся хресний хід до Благовіщенського скиту, місця поховання мучеників. За даними СПЖ. [15]
Втрачене й відтворене
| Що | Було | Сталося | Де зараз |
|---|---|---|---|
| Перша дерев’яна Преображенська церква | 1628 р. | Розібрана за Самойловича, замінена мурованим собором 1684–1692 рр. | Не збереглася [2, 3] |
| Перший іконостас Степана Мутяниці | 1685–1689 рр. | Згорів у пожежі 1736 р. | Втрачено [2, 7] |
| Іконостас Сисоя Шалматова | 1762–1765 рр.; чотириярусний, майже 17 м, царські врата з позолоченої міді | Не зберігся; уціліла ікона «Різдво Богородиці» (1765) | Ікона — у Національному художньому музеї; решта втрачена [2, 7] |
| Сучасний іконостас | Проєкт «Укрпроектреставрації», 1995 р. | Виготовлення й установлення частинами з 2005 р. | У Преображенському соборі [2, 7] |
| Дві з семи бань | Семибанний собор 1692 р. | Під час перебудови 1754 р. бань стало п’ять | Нині п’ятибанний собор [1, 2] |
| Центральна баня | Первісна | Обвалилася 1728 р. (за ВУЕ), відбудована 1729 р. | Відбудована [2] |
| Живопис Івана Максимовича | Керував іконописними майстернями Мгара (1679–1745) | Його розписи в монастирях, зокрема мгарських, не збереглися | Втрачено [18] |
| Срібна рака й мощі св. Афанасія | Під амвоном (1654), з 1692 р. — під аркою собору | 1922 р. срібну раку віддали, мощі перенесено до Харкова | Мощі — Благовіщенський собор, Харків (південний приділ) [3, 10, 16, 21] |
| Мощі митрополита Йосифа Нелюбовича-Тукальського | Перенесені з Чигирина | Точне місце не встановлено; припускають нішу в стіні Преображенського собору | Десь у монастирі, пошуки тривають [20] |
| Дзвони | У дзвіниці | Переплавлені за радянської влади (за «Телеграфом») | Втрачено [12] |
| Хрест і купол дзвіниці | Дзвіниця 1839–1844 рр. | У 1970-х бурею зірвало хрест, згодом пожежа знищила купол (за pslava.info) | Дзвіниця стоїть; стан верху в джерелах не уточнено [8] |
| Келійні корпуси | XVII–XVIII ст. | Не збереглися | Втрачено [9] |
| Архів монастиря | XVII–XVIII ст. | Зник у воєнні роки | Втрачено [8] |
| Місце поховання 17 мучеників 1919 р. | Біля скитської церкви | З 2008 р. вшановуються як святі | Благовіщенський скит [5, 15] |
Архітектура
Енциклопедія України бачить у соборі поєднання традиційного українського хрестового тринавового храму із західноєвропейською базилікою. Храм має шість стовпів і первісно мав сім бань — як Троїцький собор у Чернігові, який «Телеграф» називає його зразком. Нині бань п’ять, і вони грушоподібні.
Обличчя собору визначає декор. Англійська Вікіпедія перелічує мозаїку і ліпні рослинні орнаменти на фасадах, круглі вікна у формі квітки, вигнуті верхні частини фасадів, гранчасті стіни і переважно білий колір. Ліпнину додали в другій третині XVIII століття; первісний мазепинський задум був значно строгішим. Енциклопедія України вважає собор одним із найкращих зразків українського бароко.
Собор стоїть у центрі ансамблю, який складався понад два століття. Енциклопедія України перелічує будинок архімандрита (1786), дзвіницю, завершену 1844 року, гостинний будинок другої половини XIX століття і Благовіщенську церкву в псевдовізантійському стилі; «Телеграф» згадує також класицистичні келійні корпуси й однобанну Афанасіївську церкву. У монастирі поховано константинопольського патріарха Серафима II (†1799) та архієпископів Амвросія (†1826) і Мефодія (†1845); мощі митрополита Йосифа Нелюбовича-Тукальського, який помер 1675 року в Чигирині, пізніше перенесли до Мгара, а точне місце їх спочинку досі шукають.
Іконостас Сисоя Шалматова (1762–1765) не зберігся: уціліла лише ікона «Різдво Богородиці». Інститут «Укрпроектреставрація» розробив 1995 року проєкт відтворення за іконографічними й історичними матеріалами, а з 2005 року частини нового іконостаса виготовляють і встановлюють.
Нижче — два елементи храму: на фото й у кресленні. Креслення показують форму, а не точні розміри.
Грушоподібні бані


Із семи бань первісного задуму лишилося п’ять. Їхня грушоподібна форма — одна з ознак українського бароко, про які пише англійська Вікіпедія.
Дзвіниця


Окремо поставлену триярусну дзвіницю почали зводити 1785 року, але не завершили; збудували її 1839–1844 років за проєктом Антона Карташевського (за ВУЕ) на зразок дзвіниці Хрестовоздвиженського монастиря в Полтаві. Яруси мають доричні, іонічні й коринфські колони, завершує її півсферична баня. За «Телеграфом», дзвіниця слугувала головними воротами монастиря.
Нюанси, які легко пропустити
Патріарх, що сидить. Афанасія III Пателларія поховали за грецьким звичаєм сидячи, у повному облаченні. Його шанують як Лубенського чудотворця. 1922 року, коли комісар вимагав срібну раку, ченці встигли перекласти мощі в дерев’яну — так святиня вціліла, хоча й опинилася в Харкові.
Син гетьмана в чернечій рясі. 1663 року в Мгарі прийняв постриг Юрій Хмельницький, син Богдана, з іменем Гедеон. Через монастир, якому протегував батько, пройшла й непроста доля сина.
Ордер, що росте догори. Дзвіниця — наочний підручник класичної архітектури: внизу доричні колони, вище — іонічні, нагорі — коринфські. Від найсуворішого ордера до найбагатшого, з кожним ярусом. Її почали зводити 1785 року, але завершили лише в 1839–1844 роках, і ордерна послідовність збережена від першого до останнього ярусу.
Сліди куль. За «Телеграфом», на стінах давніх храмів досі видно сліди куль — пам’ять про часи переслідувань. Серпневої ночі 1919 року, за РІСУ, більшовики розстріляли настоятеля й 16 ченців.
Шевченко і «Близнюки». За «Телеграфом», Тарас Шевченко описав Мгарський монастир у повісті «Близнюки», написаній на засланні, разом із переказом про ангелів. Тож обитель над Сулою потрапила в літературу з дуже далекої відстані.
Курган скорботи. 12 серпня 1990 року неподалік монастиря, на околиці Лубен, насипали «Курган скорботи» — пам’ятник жертвам Голодомору 1932–1933 років (за Енциклопедією сучасної України).
Фотогалерея



Камінь і матеріал
Мгарський собор — історія про те, як оздоба переписує архітектуру. Задум доби Мазепи був стриманим, а в другій третині XVIII століття фасади вкрили ліпні рослинні орнаменти; разом із мозаїкою і круглими вікнами у формі квітки вони й визначають сьогоднішнє обличчя собору. Білий колір стін тут не тло, а матеріал композиції: на ньому читається кожен завиток. Ліпнина на фасаді живе важче, ніж в інтер’єрі, — під дощем, морозом і сонцем, тому кожне її відновлення починається з обмірів і зразків того, що вціліло.
Відтворення іконостаса — окремий урок. Збереглася лише одна ікона, тож композицію доводиться відновлювати з іконографічних та історичних матеріалів, а товщину різьблення, глибину тіні й матеріал — підбирати майстрам. Те саме стосується й колон дзвіниці: ордер не терпить приблизності, і різниця між іонічною та коринфською капітеллю видна навіть із землі. Подібні рішення — де брати зразок і як читати старе фото — варто закладати ще на етапі проєктування іконостаса.
Мощі патріарха Афанасія нині спочивають у Благовіщенському соборі в Харкові. А чим особливий іконостас українських храмів — у статті «Український іконостас».
Чи знали ви
За ВУЕ, гетьман Самойлович застерігав, що зразок — Троїцько-Іллінський собор у Чернігові — це надто велика споруда «для місця Мгарського». [2]
Мгарського патріарха називають Афанасієм Сидячим: його поховали сидячи, а нині мощі у Харкові теж стоять на троні в південному приділі Благовіщенського собору. [5, 16, 21]
Монастир переважно населяли запорозькі козаки, які наприкінці життя шукали тут спокою; охоронні грамоти він мав чи не від усіх гетьманів. [5, 8]
Шалматовський іконостас сягав майже 17 м і завершувався скульптурною групою на тему створення світу; царські врата були з червоної міді, позолочені, із срібними накладками. [2, 7]
За pslava.info, ікони намісного ряду замінили в 1830-х; за ВУЕ, історик Микола Костомаров захоплювався цим іконостасом, зазначивши, що його оновлювали за архімандрита Мелетія (1826–1838). [2, 7]
«Різдво Богородиці» (1765) створена за ескізами Шалматова, реставрована 1970 р.; це єдиний відомий фрагмент іконостаса. [2, 7]
1756 р. монастир просив прислати маляра київської кафедральної малярні Григорія Семяровича (так прізвище записане в pslava.info). [9]
Крім Афанасія, у Мгарі поховані патріарх Константинопольський Серафим II (Анін, †1799), архієпископ Тобольський Амвросій (Келембет, †1826) і архієпископ Полтавський Мефодій (Піснячевський, †1845). За даними ЕСУ. [3]
Мощі митрополита Йосифа Нелюбовича-Тукальського «десь у Мгарському монастирі»: експедиція припускає, що їх замуровано в ніші лівої стіни Преображенського собору, навпроти місця спочинку патріарха Афанасія. [20]
Деякі ченці 1919 р. вижили, вдаючи мертвих чи будучи пораненими; серед них Іларіон, Ісаакій, Феофіл. Єпископ 23 жовтня 1919 р. не дозволив ексгумувати поховання мучеників. За Азбукою віри. [11]
1922 р. люди кілька діб стояли навколо собору, а коли почалися жнива, поступово роз'їхалися; це дало ченцям змогу перекласти мощі в дерев'яну раку. [2, 5]
Монастир закрили або 1923 р. (ЕСУ), або 1926 р. (Encyclopedia of Ukraine); у довідниках трапляються обидві. [1, 3]
Поруч із монастирем з 1969 р. діє ботанічна пам'ятка природи «Мгарська Дача» (182 га); письменник Олесь Донченко написав тут повість «Лісничиха». За ЕСУ. [4]
Переказують
Місце вказали ангели
За переказом, княгині Раїні ангели вказали місце майбутнього монастиря. Цю історію Тарас Шевченко переказав у повісті «Близнюки». Записано в РІСУ і «Телеграфі». [5, 12]
«Тут завершу дні»
За переказом, захворілий патріарх Афанасій сказав ігумену Петронію, що хоче закінчити життя в Мгарі. Записано в СПЖ. [16]
Явлення і нетлінні мощі
За церковним переданням, через вісім років після смерті митрополит Газький Паїсій (Лігарид) розповів ігумену Вікторові про явлення Афанасія; труну відкрили, і тіло виявилося нетлінним, хоч одяг і домовина зотліли. Записано в РІСУ та житії УПЦ Канади. [5, 10, 16]
Мощі мають повернутися
За легендою, мощі Афанасія рано чи пізно мають повернутися до Мгара; грецькі дипломати нібито допомогли їх зберегти. Записано в РІСУ. [5]
Козацька старість
За переказом, запорізькі козаки наприкінці життя йшли до Мгара по спокій. Записано в РІСУ та pslava.info. [5, 8]
Відновлена ікона
За свідченням житія УПЦ Канади, ікона св. Афанасія була «чудесно відновлена» і 2010 р. її привезли до Полтави. Подано як церковне свідчення, незалежно не перевірено. [10]
Постаті
- Раїна Вишневецька (з роду Могил) — княгиня, фундаторка монастиря 1619 р.; двоюрідна сестра Петра Могили.
- Ісайя Копинський — перший ігумен, згодом митрополит Київський.
- Афанасій III Пателларій — патріарх Константинопольський, помер у Мгарі 1654 р.; шанований як Лубенський чудотворець.
- Юрій Хмельницький (чернець Гедеон) — син гетьмана Богдана; прийняв постриг 1663 р.
- Іван Самойлович — гетьман, ініціатор будівництва собору (1683–1684).
- Іван Мазепа — гетьман, що завершив будівництво собору (1692).
- Іоанн (Йоганн) Баптист, за ВУЕ — Зауер — архітектор собору з Вільна.
- Михайло Томашевський, Афанасій Пирятинський — майстри, що допомагали будівництву й завершили оздоблення.
- Варлаам Ясинський — митрополит Київський, освятив собор 1692 р. (за РІСУ).
- Іван Максимович — монах-ікононисець, керував іконописними майстернями Мгара (1679–1745).
- Степан Мутяниця — різьбяр першого іконостаса (1685–1689).
- Сисой Шалматов — різьбяр іконостаса 1762–1765 рр. (родом з Осташкова, майстерня в Курську).
- Іван Косачинський — ікононисець іконостаса Шалматова.
- Йоасаф Горленко — ігумен з 1737 р., перший архімандрит (1744).
- Тимофій Щербацький — митрополит Київський, освятив відбудований собор 1754 р.
- Антон Карташевський — автор проєкту дзвіниці (за ВУЕ).
- Йосип Нелюбович-Тукальський — митрополит Київський, †1675; мощі в Мгарі.
- Амвросій, ігумен, і 16 ченців — розстріляні 1919 р.; прославлені 2008 р.
- Филип (Осадченко) — намісник від 1993 р., настоятель від 2012 р., митрополит Полтавський і Миргородський.
Як цитувати
IKONASTONE. Спасо-Преображенський собор Мгарського монастиря // Довідник храмів України. URL: https://ikonastone.com/dovidnyk/spaso-preobrazhenskyi-sobor-mharskyi-monastyr/ (дата звернення: ДД.ММ.РРРР).
Що можна зробити з каменю для цього храму
Меморіальні дошкиПро гетьманів Самойловича й Мазепу як фундаторів собору могла б розповідати табличка з вапняку з QR на сторінку Довідника.
ПрестолиДля шестистовпного собору українського бароко пасував би квадратний у плані мармуровий престол із різьбленими профілями.
ХрестиНа погодженій ділянці подвір'я чоловічого монастиря доречний поклінний хрест із граніту, окремий від мурованого собору.
Каплиці й капличкиДля діючого чоловічого монастиря могла б підійти капличка з піщанику на окремо погодженому місці без зміни історичного собору.
Не знаєте, як називається виріб? Пройдіть храмом від вівтаря до подвір'я →
Хочете подарувати щось храму? Що подарувати храму →
Хочете вшанувати рідних чи воїна-парафіянина? Пам'ять при храмі →
Часті питання
Коли збудовано Спасо-Преображенський собор у Мгарі?
Енциклопедія України датує будівництво 1682–1694 роками, англійська Вікіпедія — 1680-ми; за іншими даними, мурований храм почали зводити 1692 року. У XVIII столітті собор перебудували.
Хто архітектор собору?
Енциклопедія України називає автором проєкту Йоганна Баптиста; англійська Вікіпедія — Йоганна Баптиста Зауера з Вільна. Йому допомагали М. Томашевський і А. Пирятинський (за Енциклопедією України). Кошти дали гетьмани Іван Самойлович та Іван Мазепа.
Чому в соборі п'ять бань, а не сім?
Первісно храм мав сім бань. За Великою українською енциклопедією, 1728 року обвалилася центральна баня (відбудована 1729-го), а під час перебудови 1754 року бань стало п'ять; Енциклопедія України теж пов'язує це з перебудовою середини XVIII століття, а «Телеграф» — з пожежею XVIII століття.
Хто похований у Мгарському монастирі?
Тут помер і був похований колишній Вселенський патріарх Афанасій III Пателларій (1654); 1922 року його мощі перевезли до Благовіщенського собору в Харкові. У монастирі поховано також константинопольського патріарха Серафима II та двох архієпископів, а мощі митрополита Йосифа Нелюбовича-Тукальського перенесено сюди з Чигирина.
Чи діє монастир зараз?
Так. Радянська влада закрила обитель (1923 року за ЕСУ, 1926-го за Encyclopedia of Ukraine); Церкві монастир повернули 1993 року.
Джерела 23
- Encyclopedia of Ukraine (CIUS). Mhar Transfiguration Monastery
- Велика українська енциклопедія. Мгарський Спасо-Преображенський монастир
- Енциклопедія Сучасної України. Мгарський Спасо-Преображенський чоловічий монастир УПЦ МП
- Енциклопедія Сучасної України. Мгар Полтавської області
- РІСУ. Історія Мгарської обителі
- РІСУ. Ярема Вишневецький — ворог православ'я чи православний меценат
- Полтавіка (pslava.info). Іконостас Спасо-Преображенського собору (Н. Косенко та ін., 1996)
- Полтавіка (pslava.info). Л. Логвиненко. Дзвони над Сулою (2010)
- Полтавіка (pslava.info). Мгарський монастир
- UOCC. St. Athanasius, Patriarch of Constantinople, Wonderworker of Lubny
- Азбука віри. Мгарські преподобномученики
- Телеграф. Про цей монастир Шевченко писав у засланні (16.10.2025)
- Суспільне Полтава. У Мгарському монастирі УПЦ СБУ провело безпекові заходи (05.12.2022)
- Суспільне Полтава. Які пам'ятки українського бароко збереглися на Полтавщині
- Союз православних журналістів. Три архієреї очолили літургію в престольне свято Мгарського монастиря (06.08.2026)
- Союз православних журналістів. St. Athanasius the Seated — a Greek on the throne of Mhar Hill
- Ю. Мицик. П'ять невідомих документів гетьмана Івана Скоропадського // Київські історичні студії
- Encyclopedia of Ukraine. Maksymovych, Ivan
- Encyclopedia of Ukraine. Tukalsky-Neliubovych, Yosyf
- Тексти. Останній митрополит Йосип Тукальський загинув 1675 року
- РІСУ. Благовіщенський собор у Харкові
- Енциклопедія Сучасної України. Курган скорботи
- Sobory.ru. Мгарь. Собор Спаса Преображения

- Місто
- с. Мгар, біля м. Лубни, Полтавська обл.
- Збудовано
- 1682–1694, за іншими даними — з 1692 р.; перебудова в XVIII ст.
- Тип
- хрестовий тринавовий шестистовпний храм із рисами базиліки; первісно семибанний, тепер п'ятибанний
- Матеріал
- мурований, тинькований; ліпний декор і мозаїка на фасадах
- Рівень дослідження
- 29%





