Миколаївська церква в Колодному: дубові зруби, старші за відкриття Америки

Коли Колумб ще тільки вчився читати морські карти, на Закарпатті вже клали дубові колоди завдовжки дванадцять метрів — ті самі, що й досі тримають цю церкву.

Коротко

Адреса	с. Колодне, Тячівський район, Закарпатська область; пагорб у центрі села
Збудовано	традиційне датування — 1470 р.; надбудова XVI ст., перебудова вежі у XVII або в другій половині XVIII ст.
Тип	дерев’яна тридільна церква (вівтар, нава, бабинець) з вежею над бабинцем
Матеріал	дубові колоди на кам’яному фундаменті без розчину, гонт
Розпис	Антоній Валі, XVIII ст.
Статус	пам’ятка архітектури національного значення

Історія

Церкву святого Миколая Чудотворця в Колодному традиційно датують 1470 роком і називають однією з найдавніших дерев’яних церков України. Укрінформ, посилаючись на експерта Федора Шандора, називає її найстарішою в країні. Дату варто читати як усталене датування, а не як запис у будівельній книзі: найдавніші зруби відносять до XV століття, а точного документа про закладення джерела не наводять.

За дослідженням Михайла Сирохмана, спершу церква стояла в урочищі Одарів (у «Карпатському об’єктиві» — Кричів Одарів) і була головним храмом православного монастиря. Монастир, за цією версією, проіснував до 1800 року, коли його закрила австрійська влада. Після цього храм перевезли до Колодного; «Карпатський об’єктив» уточнює — підводами, запряженими волами. Для зрубної церкви це можливо: за «Локальною історією», саме зрубна конструкція дозволяла перенести храм на нове місце.

Церква не застигла у XV столітті. У XVI столітті зруби надбудували, а у XVII або в другій половині XVIII століття перебудували вежу і завершили її двоярусним бароковим верхом. Тоді ж з’явилися галерея над бабинцем і ганок на різьблених стовпчиках. Спершу ж, як пише «Локальна історія», храм був «хатнього типу»: усі зруби накривав один гонтовий дах з одним поздовжнім гребенем («Дзеркало тижня» натомість описує первісну будівлю з високою вежею й наметовим верхом, тож джерела розходяться).

До приходу радянської влади громада була греко-католицькою. У середині XX століття храм занепав: прогнила покрівля, протікав дах, на вежі на місці хреста гніздилися лелеки, а вода змивала настінний розпис. Ремонт провели на межі 1960–1970-х років; дати в джерелах різняться — 1969–1971 або 1969–1976. Саме тоді з храму зникли ікони й престол. Старі дзвони передали новій православній церкві села.

У 2007–2008 роках церкву відремонтували коштом гранту уряду США: його обрали з шести українських проєктів. Замінили дах, закрили сіткою аркаду дзвіниці від птахів, полагодили двері, а щілини в зрубах позабивали дерев’яними кілками. За пожертви громади зміцнили стіни, поставили браму, ковані ґрати на вікна й кам’яні сходи на пагорб. За даними Karpaty.rocks, грант становив 40 тисяч доларів, а за «Закарпаттям online» (2009) — 37 тисяч, витрачених на новий дах; село додало ще 47 тисяч гривень. На повторне відкриття, як пише Karpaty.rocks, приїхав посол США в Україні Вільям Тейлор. Храмове свято тут відзначають 22 травня, на весняного Миколи.

Згодом громада вирішила перетворити церкву на музей. Головною проблемою лишається внутрішня реставрація, передусім збереження розпису на дерев’яних стінах. Поки що в храмі зібрали те, що зазвичай зберігається в сільських коморах: глечики й тарілки, діжки, маслобійки, цеберки, одяг, взуття, рушники і старовинні образи. Стан церкви в середині XX століття добре видно на знімках 1963, 1965, 1970 і 1972 років із фондів Державної наукової архітектурно-будівельної бібліотеки імені В. Г. Заболотного.

Хронологія

Цифри в квадратних дужках — номери джерел у списку внизу сторінки. Позначка «за даними …» означає, що факт підтверджено лише одним джерелом. Розділ «Переказують» — перекази й легенди: їх записано в джерелах, але документально не підтверджено.

Давній храм

1. 1450 (за іншими даними — 1447)

   Засновано село Колодне. Джерела розходяться: 1450 ^{[8, 9]} або 1447 ^[5]. Письмової згадки в доступних джерелах не наведено. ^{[5, 8, 9]}

2. 1470

   Традиційна дата церкви св. Миколая Чудотворця. За місцевим переказом і Михайлом Сирохманом, її збудовано в урочищі Одарів (у Сирохмана — Кричівське урочище Одарів) як головний храм православного монастиря. Це усталене датування, а не запис у будівельній книзі. ^{[4, 5, 6, 7, 9, 11, 12, 13]}

   

3. XV ст.

   До цього часу відносять основні зруби: дубові колоди завдовжки близько 12 м на кам'яному фундаменті, укладеному насухо, і архаїчні вікна: віконце-хрест на східній стіні, кругле на північній, малі квадратні на нав. ^{[1, 6, 7, 9, 12, 13]}

4. XVI ст.

   Зруби надбудовано, над навою з'явився другий ярус. До надбудови храм, за «Локальною історією», був «хатнього типу»: один гонтовий дах з поздовжнім гребенем накривав усі зруби. «Дзеркало тижня» натомість описує первісну будівлю з високою вежею й наметовим верхом; джерела розходяться. ^{[1, 6, 7, 11, 13, 14]}

5. Середина XVII ст.

   За Григорієм Логвином, час створення іконостаса. ^{[1, 9]}

6. Друга половина XVII ст.

   Найдавніший живопис вівтаря. ^{[1, 9]}

7. XVII або друга половина XVIII ст.

   Перебудовано вежу; над бабинцем з'явилися галерея й ганок на різьблених стовпчиках, вежа здобула двоярусний бароковий верх. Джерела відносять це до XVII ст. ^{[7, 14]}, до XVII–XVIII ст. ^[12] або до 1770-х років ^{[6, 8]}.

8. 1737

   Іконостас поновлено; напис на звороті царських врат: «Поновленіє сих двер року божія 1737, місяця ноєврія Ілія маляр Хуски». ^{[1, 4, 5, 12]}

   

9. XVIII ст.

   Бароковий розпис виконав Антоній Валі; його ім'я, з титулом «почесний громадянин», названо в латинському написі на плафоні. ^{[1, 6, 7, 8]}

   

10. 1789

    За даними реформатського храму у Вишковому (розписаного тим самим майстром), Валі завершив тамтешній плафон у серпні 1789 р. у віці 47 років. За даними «Локальної історії». ^[1]

11. 1800

    За переказом, австрійська влада закрила православний монастир в Одарові, а церкву, що «простояла там 330 років», перевезли підводами, запряженими волами, до Колодного. ^{[4, 7, 12, 13]}

    

Греко-католицька парафія

1. До 1920 р.

   Село входило до Мараморського комітату Угорського королівства (угорська назва Дарва). Про долю церкви цього часу доступні джерела не повідомляють. За даними JewishGen. ^[16]

2. 1920–1938

   Колодне у складі Чехословаччини (чеська назва Kolodné, Підкарпатська Русь). Джерел про храм у цей період не знайдено. За даними JewishGen. ^[16]

3. Березень 1939

   Угорська окупація Закарпаття. Подія стосується села, а не церкви. За даними JewishGen. ^[16]

4. До приходу радянської влади

   Громада була греко-католицькою. ^{[3, 11]}

5. Середина XX ст.

   Храм занепав: прогнила покрівля, протікав дах, вода змивала настінний розпис, а на вежі на місці хреста гніздилися лелеки. ^{[1, 3, 5]}

   

Радянський час

1. 1963–1972

   Знімки стану храму зберігає Державна наукова архітектурно-будівельна бібліотека імені В. Г. Заболотного (1963, 1965, 1972); фото 1970 р. з лелечим гніздом на вежі зробив Давід Гоберман. За даними «Локальної історії». ^[1]

2. 1969–1971 (за іншими даними — до 1976)

   Ремонтно-реставраційні роботи. Реставраторами названо О. Ф. Єрка, Р. М. Юсіна і Н. І. Сліпченко (за даними castles.com.ua). Під час робіт з храму вивезли іконостас, ікони й престол. ^{[1, 3, 4, 7, 8, 13]}

3. Після ремонту

   Старі дзвони передано новій православній церкві села. ^{[3, 4]}

Новітня історія

1. Початок 1990-х

   Стан храму знято на фото, опубліковані в книзі Михайла Сирохмана «Церкви України: Закарпаття». За даними мандрівної публікації. ^[5]

2. Травень 2005

   На стелі й стінах ще видно залишки фресок, але вони вже руйнуються. За даними мандрівної публікації. ^[8]

3. 2007–2008

   Реставрація коштом гранту уряду США (за деякими джерелами — 2006 чи 2007): замінено дах, аркаду дзвіниці закрито сіткою від птахів, полагоджено двері, щілини в зрубах позабивано дерев'яними кілками. Грант обрано з шести українських проєктів (за «Локальною історією»). Сума: 40 тис. дол. ^[4] або 37 тис. дол., витрачених на дах ^[3]. ^{[1, 3, 4, 5, 9, 13]}

4. 2007–2008

   За пожертви громади (47 тис. грн) зміцнили стіни, поставили браму, ковані ґрати на вікна й кам'яні сходи на пагорб. На повторному відкритті, за Karpaty.rocks, був посол США Вільям Тейлор. ^{[3, 4]}

5. 9 липня 2009

   Сільський голова Іван Кричфалуший повідомив про рішення відкрити в церкві музей; потрібен був близько 1 млн грн, відкриття планували на 2010 р. У храмі вже зібрано побутові речі й образи. Чи відбулося відкриття, джерела не повідомляють. ^[3]

6. 2013

   ЮНЕСКО внесло до Списку всесвітньої спадщини вісім українських дерев'яних церков; Колодного серед них немає. ^{[17, 19]}

7. Червень 2018

   Під час буревію на церкву впала гілка старого дуба; храм не постраждав. За даними «Карпатського об'єктива». ^[13]

8. 22 лютого 2021

   Голова Углянської громади Іван Немеш повідомив про позачергову сесію щодо створення музею в церкві; перший етап — відновлення перекриття, орієнтовно 2,5 млн грн. Художній музей імені Бокшая готовий передати іконостас після реставрації храму. За даними Mukachevo.net, церква більшість часу зачинена через аварійний стан. ^[2]

9. 28 лютого 2026

   Львівська компанія Skeiron у межах проєкту «Охоронці лісу» (НГО «Вирій») оцифровує 15 дерев'яних церков Закарпаття, серед яких найдавнішою названо колодненську: лазерне сканування, аерофотозйомка, фотограмметрія. За даними ZAXID.NET. ^[15]

Втрачене й відтворене

Архітектура

Церква тридільна: вівтарний зруб на сході, найбільший зруб нави посередині й бабинець на заході. Зруби накриває гонтова покрівля. Над бабинцем стоїть вежа-дзвіниця з відкритою аркадою, а над нею — двоярусний бароковий верх. Силует, як зазначає Укрінформ, має риси оборонних споруд, а вежа — найбільш «рухома» частина храму, яку перебудовували пізніше за зруби.

Мистецтвознавець Григорій Логвин у книзі «По Україні» назвав цю церкву найбільш довершеною з мистецького й архітектурно-конструктивного погляду і вважав її взірцем для храмів без верхів з однією баштою над бабинцем. Так невеликий сільський храм став точкою відліку для цілого типу закарпатських церков.

Інтер’єр стриманий. Найдавніший живопис у вівтарі датують другою половиною XVII століття. Іконостас, за Логвином, побудований на зіставленні гарячих червоних, ніжних синіх і вохристих кольорів. На підставі напису 1737 року про відновлення іконостаса Логвин, якого цитує «Локальна історія», припускав, що сам іконостас виготовили приблизно в середині XVII століття.

Нижче — два елементи храму: на фото й у кресленні. Креслення показують форму, а не точні розміри.

Вежа над бабинцем

Вежа стоїть не над навою, а над західною частиною храму — над бабинцем. Аркаду для дзвонів після ремонту 2007–2008 років затягнули сіткою: птахам тут колись жилося аж надто вільно.

Гонтовий дах і зруби

Дахи вкриті гонтом. Під ними — дубові колоди, які пережили і перенесення, і десятиліття занепаду під дірявою покрівлею.

Нюанси, які легко пропустити

Віконце-хрест. На східній стіні вівтаря прорізано віконце у формі рівнораменного хреста з закругленими кінцями. Михайло Сирохман у книзі «Церкви України: Закарпаття» відносить його до архаїчних рис храму разом із круглим віконцем на північній стіні й маленькими квадратними вікнами нави.

Портал зі «шнурком». За Михайлом Сирохманом (у переказі «Локальної історії»), вхідний портал прикрашають різьблені «шнуркові» мотиви, а двері мають металеве окуття, нині рідкісне.

Підпис художника на стелі. Бароковий розпис виконав Антоній Валі, і латинський напис на плафоні прямо про це повідомляє, називаючи його почесним громадянином. За даними реформатської церкви у Вишковому, яку теж розписував Валі, він був дворянином із Вальду в комітаті Нітра (нині Словаччина), а плафон тамтешньої церкви завершив у серпні 1789 року, у 47 років.

Іконостас, що знайшовся. На звороті царських врат є напис про відновлення іконостаса 1737 року «Ілією малярем Хуським». Іконостас вивезли під час радянського ремонту; «Карпатський об’єктив» пише, що його відвезли на реставрацію до Львова. Десятиліттями його вважали втраченим, але, за «Локальною історією», нині він зберігається в Закарпатському обласному художньому музеї імені Йосипа Бокшая, і музей готовий повернути його після реставрації храму.

Кам’яний престол. За даними «Закарпаття online» (2009), під час ремонту престол та ікони вивезли до Ленінграда (Укрінформ переказує чутки про Санкт-Петербург), а тріснутий кам’яний престол лишався на подвір’ї, бо через велику вагу його ніхто не забрав. «Карпатський об’єктив» пише про кам’яний престол усередині храму. Як ці свідчення співвідносяться, з джерел не зрозуміло.

Сусідство з дубами. Церква стоїть під віковими дубами. У червні 2018 року під час буревію на неї впала гілка; храм не постраждав, але це добре нагадує, що дерев’яна пам’ятка живе в одному ритмі з деревами навколо.

Фотогалерея

Камінь і матеріал

Основні зруби складено з масивних дубових колод завдовжки 12 метрів. Вони лежать на фундаменті з каменю, покладеного насухо, без розчину. Дахи й вежу вкриває гонт. Камінь тут не видно, але без нього не було б і п’ятисот років: сухий кам’яний цоколь відводить вологу від нижнього вінця, а саме нижній вінець першим гниє в будь-якому зрубі.

Майстри, що перевозили церкву з Одарова, розв’язували ту саму задачу, що й сучасний каменяр під час монтажу: кожна деталь мусить повернутися на своє місце, а не на схоже. Маркування, порядок, допуск. Дерево й камінь тут думають однаково. Так само важко переносити і престол: що важча річ, то точніше треба знати, куди вона стане.

Про те, як влаштовано старий іконостас, — у статті «Український іконостас: чим він особливий». Ще один дерев’яний храм із долею, не меншою за цю, — церква Святого Духа в Рогатині, а карпатську тишу іншої школи зберігає церква Архистратига Михаїла в Ужку.

Чи знали ви

Переказують

Постаті

• Антоній Валі — майстер-дворянин, автор барокового розпису XVIII ст.; ім’я названо в латинському написі на плафоні.
• Ілля, маляр із Хуста — поновив іконостас 1737 р.; підписано на звороті царських врат.
• Михайло Сирохман — дослідник дерев’яної архітектури Закарпаття; запропонував версію про Одарів, автор книги «Церкви України: Закарпаття».
• Григорій Логвин — мистецтвознавець; у книзі «По Україні» (1968) назвав храм взірцем для церков з єдиною вежею над бабинцем.
• Давід Гоберман — дослідник і фотограф; автор книги «Пам’ятники дерев’яної архітектури Закарпаття» і знімка 1970 р.
• О. Ф. Єрко, Р. М. Юсін, Н. І. Сліпченко — реставратори, названі за роботами 1970–1971 рр.
• Вільям Тейлор — посол США в Україні, був на відкритті після ремонту 2007–2008 рр.
• Іван Кричфалуший — сільський голова Колодного в 2009 р., ініціатор першого рішення про музей.
• Іван Немеш — голова Углянської громади, 2021 р.

Як цитувати