Михайлівський Золотоверхий собор: храм, відбудований з фундаментів

Михайлівський собор, який ми бачимо сьогодні, молодший за більшість його відвідувачів. Але стоїть він на фундаментах, закладених 1108 року, — і саме ці камені пам’ятають, яким він був.

Коротко

Історія

Князь Святополк Ізяславич, у хрещенні Михаїл, заклав собор 11 липня 1108 року поруч зі старішим Дмитрівським монастирем. Будували його за зразком Успенського собору Печерського монастиря: шість стовпів, три нави, три апсиди. 1113 року князя поховали в храмі, який він спорудив. Баню вкрили позолотою — звідси «Золотоверхий».

Собор пережив погром 1240 року. 1620-го монастир став резиденцією відновленої православної митрополії. У XVIII столітті храм розширили приділами й перебудували в бароковому стилі; у 1746–1754 роках він став семиверхим. Тоді ж поруч з’явилися трапезна з церквою Іоанна Богослова (1713–1715) і дзвіниця (1716–1719; за іншими даними — до 1720).

1934 року почали знімати мозаїки й фрески, навесні 1935-го — позолоту з бань. Знищення йшло етапами: 1934–1936 розібрали дзвіницю та інші будівлі, навесні 1935-го зняли бані й знищили іконостас, а 14 серпня 1937 року підірвали стіни собору. Тому в різних джерелах трапляються різні роки. Указом від 9 грудня 1995 року відбудову оголосили державним пріоритетом. Собор відкрили 30 травня 1999 року, внутрішні роботи завершили 2000-го; 28 травня 2000 року його освятили.

Хронологія

Цифри в квадратних дужках — номери джерел у списку внизу сторінки. Позначка «за даними …» означає, що факт підтверджено лише одним джерелом. Розділ «Переказують» — перекази й легенди: їх записано в джерелах, але документально не підтверджено.

Княжа доба

1. 1050-ті

   Князь Ізяслав Ярославич заснував у верхньому Києві монастир св. Димитрія Солунського. Пізніше на його території постав Михайлівський собор. ^{[1, 2, 4]}

2. 1108

   11 липня князь Святополк Ізяславич (у хрещенні Михаїл) заклав кам'яний собор Архістратига Михаїла. ^{[3, 12, 14, 17]}

   

3. 1108

   За традицією, дружина Святополка, візантійська царівна Варвара, привезла до Києва мощі великомучениці Варвари. Вони стали головною святинею монастиря. ^{[1, 4, 12, 16, 30]}

   

4. 1113

   Святополка поховано в збудованому ним соборі. О. Шапіро, з огляду на літописне літочислення, подає квітень 1114 р. ^{[1, 5]}

5. Близько 1128

   Монастир, імовірно, перейшов під управління Києво-Печерського монастиря. ^{[1, 2]}

6. 1240

   Під час монгольської навали монастир пограбовано й зруйновано; кам'яний собор вистояв. ^{[1, 2, 12, 17]}

Золотоверхий: від відродження до бароко

1. До 1496

   Монастир відновився; невдовзі за ним закріпилася назва «Золотоверхий». ^{[1, 2]}

2. 1594

   Посол Еріх Лясота описав у щоденнику собор і мощі св. Варвари. Це найдавніший відомий опис оздоблення храму. ^{[1, 5]}

3. 1620

   Ігумена Іова Борецького висвячено на митрополита Київського; монастир став резиденцією відновленої православної митрополії. ^{[1, 2, 4, 17, 27]}

   

4. 1631

   Помер митрополит Іов Борецький; його, як і пізніше митрополита Ісаю Копинського (†1640), поховано в монастирі. За даними Енциклопедії України. ^{[2, 27, 28]}

5. Кінець XVII – початок XVIII ст.

   Гетьман Іван Мазепа подарував срібну раку для мощей св. Варвари (за ^[1] — 1701 р.). ^{[1, 3, 5, 16]}

   

6. 1716–1720

   Зведено муровану триярусну дзвіницю (у різних джерелах — 1716–1719 або 1719). ^{[1, 3, 5, 12, 14]}

7. 1746–1754

   Собор перебудовано в стилі бароко; він став семиверхим. ^{[1, 2, 5]}

8. 1851

   Швед Карл Петер Мазер зробив малюнки інтер'єру; через півтора століття за ними відтворювали Варваринський приділ. ^{[1, 5]}

9. 1880-ті

   Археолог Андріан Прахов розкрив під пізнішим олійним малярством мозаїки й фрески XII ст. ^{[1, 17]}

   

   

Знищення

1. 1919–1922

   Радянська влада конфіскувала цінності й зайняла монастирські приміщення (1919), а 1922 р. ліквідувала монастир. ^{[1, 12]}

   

   

2. 1934

   Після рішення перенести столицю УСРР з Харкова до Києва (січень) місце монастиря обрали під урядовий центр і оголосили конкурс проєктів. ^{[1, 11, 17]}

3. 1934

   Постановою Політбюро ЦК КП(б)У від 11 квітня 1934 р. доручено зняти мозаїки; до комісії увійшли В. Балицький, М. Попов, В. Затонський. Деякі публікації датують рішення про знесення лютим 1934 р.; первинний документ про знесення в джерелах не наведено. ^{[3, 6, 10, 17]}

4. 1934

   Експертиза за участі Ф. Мовчанівського та В. Гончарова визнала собор пам'яткою переважно XVII–XVIII ст., «без історичної цінності». Мистецтвознавців Ф. Ернста, М. Макаренка і С. Таранушенка заарештували. ^{[1, 3]}

5. 1934

   З 26 червня бригада професора Володимира Фролова з Ленінградської академії мистецтв знімала мозаїки й частину фресок. ^{[1, 3, 6]}

   

6. 1934–1936

   Розібрано дзвіницю, інші будівлі монастиря та Василівську (Трисвятительську) церкву XII ст. ^{[3, 10, 12]}

7. 1935

   Навесні з бань знято позолочену мідь, знищено бароковий іконостас. ^{[1, 3]}

8. 1937

   14 серпня стіни собору підірвано. ^{[1, 4, 10, 11, 17]}

9. 1938

   Мозаїку «Дмитрій Солунський», фрески й шиферну плиту відправили до Москви на виставку до 750-ліття «Слова о полку Ігоревім»; назад їх не повернули. ^{[6, 8, 11, 17]}

10. 1943–1947

    Окупанти вивезли з Києва фрески й мозаїку з собору. 1947 р. до Києва повернули лише частину; решту передали музеям РРФСР. ^{[6, 8, 14]}

Відтворення

1. 1970-ті

   Від плану звести на місці собору музей Леніна відмовилися після звернень науковців і митців; трапезну реставрували 1976–1981 рр. ^{[1, 17]}

2. 1992–1995

   Розкопки Інституту археології НАН України (В. Харламов, Г. Івакін) виявили понад 300 поховань. ^{[1, 7]}

3. 1995

   9 грудня указом Президента відбудову монастиря визнано загальнодержавним пріоритетом. ^{[3, 4, 12]}

4. 1997

   24 травня освячено місце й закладено капсулу; почалося відтворення собору. ^{[1, 2, 7]}

   

5. 1998

   30 травня вперше задзвонили дзвони відтвореної дзвіниці. ^{[1, 20, 21]}

6. 1999

   30 травня відтворений собор відкрито. Того ж року в дзвіниці освячено церкву Трьох святителів. ^{[1, 2, 7]}

7. 2000

   28 травня, на День Києва, собор освячено. Окремі джерела відносять освячення до 1999 р. ^{[1, 7, 22]}

8. 2001, 2004

   Ермітаж передав Україні 4, а згодом ще 7 фрагментів фресок XII ст. — разом 11. ^{[8, 10, 13, 14]}

Новий час

1. 2013

   У ніч на 30 листопада, після розгону студентів на Майдані, монастир прихистив протестувальників. ^{[4, 10]}

2. 2013

   У ніч на 11 грудня, під час спроби зачистки Майдану, дзвони монастиря кілька годин били на сполох; дзвонив Іван Сидор. ^{[4, 11, 25]}

   

3. 2014

   У січні–лютому в монастирі лікували поранених. 26 січня в соборі відбулася панахида за Михайлом Жизневським. ^{[1, 4, 26]}

4. 2015

   На мурі монастиря почали створювати Стіну пам'яті загиблих за Україну. ^[19]

5. 2018

   15 грудня монастир став осідком Православної Церкви України. ^[1]

6. 2022

   З травня на Михайлівській площі Національний військово-історичний музей експонує знищену російську техніку. ^[18]

7. 2025

   Традицію звонарства монастиря внесено до Національного переліку нематеріальної культурної спадщини. ^{[1, 20, 21]}

Втрачене й відтворене

Архітектура

Відтворено не первісний храм XII століття, а його бароковий образ XVIII-го — з блакитними стінами, білим декором і сімома позолоченими банями. Новий собор поставлено на місці давнього, і частина старої кладки увійшла до його крипти.

Креслення показують форму, а не точні розміри.

Бані

Сім бань — наслідок перебудови: за даними дослідників, центральний верх розділили на кілька, і храм набув характерного для українського бароко силуету.

Мозаїки: розділена спадщина

Давні мозаїки XII століття пережили собор, але розійшлися по різних містах. «Євхаристію» перенесли на хори Софійського собору в Києві. «Дмитрія Солунського» 1938 року вивезли до Москви «на тимчасове зберігання»; станом на 2015 рік він залишався в Третьяковській галереї. Частину фресок вивезли нацисти; з них Україна повернула лише одинадцять, решта — в Росії. Докладно — у таблиці «Втрачене й відтворене».

Іконостас

1718 року гетьман Іван Скоропадський подарував собору п’ятиярусний дерев’яний позолочений іконостас. Його знищили разом із храмом. Про те, як складаються ряди такого іконостаса, — у статті «Ряди іконостаса».

Камінь і матеріал

Давній собор зведено в техніці мішаного мурування: камінь і плінфа на вапняно-цем’янковому розчині. Від цієї кладки найбільше вціліло там, куди не дісталися вибухівка й кайло, — у землі. Фундаменти собору й дзвіниці, частина муру, давні сходи пережили знесення; їх можна побачити й сьогодні, вони стали частиною крипти відтвореного храму.

Новий собор складено з цегли, а фундаменти під навантаження сучасної будівлі зробили бетонними. Так у одній споруді сходяться два часи: внизу — камінь XII століття, над ним — стіни кінця ХХ-го.

Камінь тут говорить і про сьогодення. На зовнішньому мурі монастиря, що виходить на Михайлівську площу, — Стіна пам’яті загиблих за Україну. Про те, як ми працюємо з такими знаками, — у розділі меморіальні дошки.

Чи знали ви

Переказують

Переказ

Золотий верх

За переказом, баня Михайлівського собору була першою позолоченою на Русі, а в Києві — єдиною; звідси назва «Золотоверхий». Записано в англомовній Вікіпедії (як імовірне) і в Gazeta.ua. ^{[1, 12]}

Переказ

Царівна Варвара

За переказом, мощі великомучениці Варвари привезла з Константинополя візантійська царівна Варвара, коли виходила заміж за князя Святополка. Записано в Радіо Свобода («за православною легендою») та інших виданнях. ^{[16, 30]}

Переказ

Мощі під сходами

За переказом, записаним свт. Димитрієм (Туптало), 1240 р. мощі св. Варвари сховали від Батиєвих воїнів під сходами кам'яного стовпа, а згодом знову виставили в храмі. Переказано за О. Шапіро. ^[5]

Переказ

Сімнадцять чудес

За переказом, ігумен Феодосій Софонович записав сімнадцять чудес біля мощей св. Варвари. Переказано за О. Шапіро. ^[5]

Переказ

Криниця

За переказом, воду з криниці св. Варвари на території монастиря прочани вважали цілющою. Переказано за О. Шапіро. ^[5]

Переказ

Світлий птах

За переказом Ніконівського літопису, 1109 р. над церквою шість днів сидів світлий птах; свідки вважали його ангелом, що згодом явився Святополкові перед перемогою над половцями на Сальниці. Переказано за О. Шапіро. ^[5]

Переказ

Моровиця

За переказом, генерал-губернатор Д. Голіцин, урятований під час моровиці 1710–1711 рр., перебудував Варваринський приділ і поставив над ракою різьблений балдахін. Переказано за О. Шапіро. ^[5]

Переказ

Набат 2013 року

За переказом, у грудні 2013 р. дзвони Михайлівського били на сполох уперше від Батиєвої навали 1240 р. Так пишуть Укрінформ і Еспресо; документально це не перевірено. ^{[4, 10]}

Постаті

• Ізяслав Ярославич — засновник монастиря св. Димитрія (1050-ті).
• Святополк Ізяславич (Михаїл) — фундатор собору 1108 р., похований у ньому.
• Варвара — дружина Святополка, донька візантійського імператора Олексія I Комніна; за традицією, привезла мощі св. Варвари.
• Іов Борецький — ігумен, з 1620 р. митрополит Київський.
• Іван Мазепа, Іван Скоропадський — гетьмани-жертводавці (рака св. Варвари, іконостас).
• Карл Петер Мазер — шведський художник, автор малюнків інтер’єру XIX ст.
• Андріан Прахов — дослідник, що розкрив мозаїки й фрески XII ст.
• Володимир Фролов — керівник бригади, що 1934 р. знімала мозаїки.
• Микола Макаренко — мистецтвознавець, що відмовився підписати акт про знесення.
• Іполит Моргилевський — автор обмірів собору 1930-х.
• Юрій Лосицький — головний архітектор відтворення.
• Віктор Харламов, Гліб Івакін — керівники розкопок 1992–1995 рр.
• Олесь Гончар — ініціатор громадського фонду відбудови.
• Патріарх Філарет — освятив відтворений собор.
• Іван Сидор — дзвонив на сполох у ніч на 11 грудня 2013 р.
• Михайло Жизневський — учасник Революції гідності, панахида за ним відбулася в соборі 26.01.2014.

Як цитувати