Василівська церква в Овручі: княжий храм, складений удруге

Храм повертали з руїни, не розбираючи того, що лишилося від князя Рюрика: уцілілий давній мур увійшов у нові стіни там, де стояв.

Коротко

Історія

Наприкінці XII століття великий князь київський Рюрик Ростиславич, у хрещенні Василій, зробив Овруч своєю резиденцією і звів тут муровану палацову церкву на честь свого небесного покровителя. Найчастіше її будівництво відносять до близько 1190 року. Імовірно, роботи очолював княжий зодчий Петро Милоніг, якому приписують і П’ятницьку церкву в Чернігові. За церковною легендою, ще раніше, 997 року, дерев’яний храм на цьому місці поставив князь Володимир.

Далі — довга історія руйнувань. Монголо-татарські напади спустошили Овруч і храм; 1321 року, за Енциклопедією України, церкву зруйнувало військо литовського князя Гедиміна. Посеред руїни потім кілька разів ставили дерев’яні каплиці й церкви, і саме це вберегло мури від остаточного розбору. Склепіння завалилися, за Енциклопедією України, 1842 року (інші джерела називають 1846 і 1848 рр.). Від давнього храму лишилися три апсиди й частина північної стіни з аркою; в апсидах зберігся первісний тиньк із залишками фресок.

1903 року руїнами зацікавилася Імператорська археологічна комісія, влітку 1904 року їх обстежив і обміряв Олексій Щусєв, а 1906 року до Овруча виїхав дослідник Петро Покришкін. У 1907–1911 роках храм відбудували за його проєктом; допомагали В. Максимов і О. Веснін. Надійні частини давніх мурів включили в нові стіни, південний портал відтворили за зразком уцілілого північного. За даними української Вікіпедії, у 1910–1911 роках храм розписав А. П. Блазнов за зразком фресок новгородської Нередиці; у розписах брали участь також К. Петров-Водкін та інші художники. 3 вересня 1911 року храм урочисто відкрили за участі Миколи II, який, за даними української Вікіпедії, подарував позолочене панікадило.

За радянської влади монастир при церкві кілька разів закривали. За описом судового рішення 2025 року, монастир припинив діяльність 1929 року, у 1934–1941 роках у його будівлях містився дитячий будинок, а 24 червня 1959 року монастир закрили (за іншими даними, 1958 року); далі, за Вікіпедією, храм діяв як парафіяльний. У радянський час храм і монастирські споруди взято на облік як пам’ятку (у судових матеріалах названо 1963 рік, за OrthoChristian — 1979); 1990 року в церкві відновили богослужіння, і нині це головний храм Свято-Василівського жіночого монастиря.

Хронологія

Цифри в квадратних дужках — номери джерел у списку внизу сторінки. Позначка «за даними …» означає, що факт підтверджено лише одним джерелом. Розділ «Переказують» — перекази й легенди: їх записано в джерелах, але документально не підтверджено.

Давня Русь

1. 977

   Згідно з Іпатіївським літописом, під Овручем (Вручим) загинув древлянський князь Олег Святославич; за літописом, князь Ярополк наказав насипати над ним велику могилу. ^{[2, 10]}

2. 997 (за переказом)

   Дерев'яну церкву на місці майбутнього храму нібито поставив князь Володимир Великий (у хрещенні Василій). Документального підтвердження немає. Одна туристична сторінка подає «977» — імовірна описка. ^{[3, 7, 9, 10, 11]}

3. Близько 1190

   Київський князь Рюрик Ростиславич, у хрещенні Василій, звів в Овручі мурований храм на честь свого небесного покровителя. Більшість джерел називає 1190 р.; Енциклопедія України каже загалом про кінець XII ст. ^{[1, 4, 7, 9, 10, 11]}

4. Кінець XII ст.

   Автором проєкту імовірно був княжий зодчий Петро Милоніг; це припущення, документів немає. ^{[3, 9, 10]}

5. Кінець XII ст.

   Храм входив до палацового комплексу князя й стояв перед в'їздом до замку; у стінах зробили вузькі галереї, які пов'язують з обороною. До західного фасаду примикали дві круглі вежі зі сходами. ^{[9, 10]}

6. XIII ст.

   Монголо-татарські напади спустошили Овруч і сильно пошкодили храм; рік у джерелах не названо. ^{[3, 9, 10]}

Литва, Річ Посполита, руїна

1. 1321

   Литовський князь Гедимін під час облоги Овруча зруйнував церкву. ^{[1, 4, 9]}

2. XVI ст.

   За даними української Вікіпедії, серед руїн збудували дерев'яну церкву, яка невдовзі згоріла. ^[9]

3. 1734

   За Енциклопедією України, всередині занедбаних руїн збудовано малу дерев'яну церкву, що врятувала мури від цілковитої загибелі. Українська Вікіпедія подає інакше: дерев'яну церкву, збудовану на цьому місці, 1734 р. розібрали «по старості». ^{[1, 9]}

4. 1842

   Завалилися склепіння; вціліли три апсиди й частина північної стіни. Рік розходиться: 1842 р. (Енциклопедія України), 1846 р. (стаття в Journal of Siberian Federal University), 1848 р. (українська Вікіпедія). ^{[1, 5, 9]}

5. 1876

   За даними української Вікіпедії, біля північної стіни побудували Василівську каплицю; її розібрали на початку 1900-х рр. ^[9]

Відбудова Щусєва

1. 1903

   Імператорська археологічна комісія зацікавилася руїнами; це привело до рішення про відновлення. ^[4]

2. Літо 1904

   Олексій Щусєв провів власне дослідження й обміри руїн. ^[4]

3. Зима 1904–1905

   Щусєв склав перший варіант проєкту відбудови. ^{[4, 10]}

4. 1904

   Житомирське Володимирсько-Василівське братство ухвалило заснувати при храмі жіночу обитель. ^[6]

5. 12 квітня 1905

   Імператорська археологічна комісія розглянула проєкт і загалом схвалила його із зауваженнями; п'ятибанне завершення вважала малоймовірним для XII ст. ^[4]

6. 1906

   Влітку до Овруча виїхав дослідник давньої архітектури Петро Покришкін; того ж року при храмі почала діяти жіноча громада. ^{[4, 6]}

7. 20 травня 1907

   Почалися будівельні роботи, паралельно з обстеженнями Покришкіна. ^[4]

8. Весна–літо 1907

   Археологічні розкопки під керівництвом Покришкіна виявили фундаменти двох західних веж; це спростувало ідею п'ятибанного храму. ^[4]

9. Весна 1908

   Покришкін додатково обстежив фундаменти. ^[4]

10. 5 травня 1908

    Синод затвердив остаточний проєкт Щусєва з однією центральною банею. Будівництво на місці вели архітектори А. Веснін і В. Максимов. ^{[1, 4, 5, 9]}

11. Червень–жовтень 1908

    До кінця червня стіни підняли на 6 м; восени склали тимпани, склепіння й покриття. ^[4]

12. 14 січня 1909

    На засіданні Археологічної комісії Щусєв звітував про виконані роботи; храм ще мав вигляд «чорнового варіанта». ^[4]

13. 1910

    Щусєв отримав звання академіка архітектури; за українською Вікіпедією — за відбудову овруцького храму. Того ж року жіноча громада отримала статус монастиря. ^{[4, 5, 6, 9]}

14. 1910–1911

    За даними української Вікіпедії, храм розписав художник А. П. Блазнов за зразком фресок новгородської Нередиці; у розписі брали участь також К. Петров-Водкін та інші митці. Про імітацію фресок Нередиці пише й Journal of Siberian Federal University. ^{[5, 9]}

15. Травень 1911

    Завершено всі будівельні роботи. ^[4]

16. 3 вересня 1911

    Храм освячено; на відкриття приїздив імператор Микола II. За українською Вікіпедією, він пожертвував 10 000 рублів і позолочене панікадило, яке нібито досі в храмі. ^{[8, 9, 10]}

17. 1912

    Завершено споруди монастиря за проєктом В. Максимова у псковських формах (двоповерховий келійний корпус, трапезна, дзвіниця). ^{[5, 9, 10]}

Радянські роки

1. 1929

   За описом судового рішення, монастир припинив діяльність. Українська Вікіпедія датує закриття 1935 р. ^{[6, 7, 9]}

2. 1934–1941

   У монастирських будівлях працював дитячий будинок до червня 1941 р. ^[6]

3. 1944

   За даними української Вікіпедії, обитель відновила діяльність (у воєнний і перший повоєнний час). ^[9]

4. 24 червня 1959

   Монастир закрито, майно вилучено; приміщення, крім церкви, віддали під дитячу лікарню. OrthoChristian називає 1958 р. Після цього храм, за Вікіпедією, діяв як парафіяльний. ^{[6, 7, 9, 10]}

5. 1959–1971

   У монастирських будівлях працювала дитяча лікарня. ^[6]

6. Радянський час

   Храм і монастирські споруди взято на облік як пам'ятку: у судових матеріалах названо 1963 р., а OrthoChristian подає 1979 р. ^{[6, 7]}

Відновлення й новітня історія

1. 1990

   У церкві св. Василія відновлено богослужіння, згодом відновлено й монастир. ^{[6, 7, 9]}

2. 23 березня 2006

   Виконком Овруцької міської ради ухвалив рішення № 82 про оформлення права власності на монастирські споруди. ^{[6, 7]}

3. 10 лютого 2025

   Господарський суд Житомирської області визнав рішення № 82 протиправним і скасував свідоцтво про право власності. ^{[6, 7]}

4. 15 травня 2025

   Північно-західний апеляційний господарський суд (Рівне) залишив рішення без змін; комплекс має повернутися у державну власність. Митрополит Овруцький Віссаріон назвав це «рейдерським захопленням». За даними OrthoChristian. ^[7]

Втрачене й відтворене

Архітектура

Храм хрестовокупольний, тринавовий, триапсидний, на чотирьох стовпах, з широкою середньою і вузькими бічними навами. За обмірами Щусєва 1904 року, у плані він мав 24 аршини завдовжки і 14 завширшки, а стіни — півтора аршина завтовшки. У північній і південній стінах проходять вузькі внутрішні галереї, які дослідники вважають оборонними.

Сучасне завершення гіпотетичне: верх зведено наново, і документального підтвердження давньої форми немає. Щусєв спершу пропонував п’ятибанний варіант, але затвердили однобанний. Пізніші дослідники припускають, що первісний храм міг бути вищим і стрункішим.

Нижче — два елементи храму: на фото й у кресленні. Креслення показують форму, а не точні розміри.

Західні вежі

Із заходу до храму примикають дві циліндричні вежі зі сходами на хори. Українська Вікіпедія пов’язує їх зі спорудами Ярославових часів, зокрема Київською Софією. Під час відбудови сходи у вежах виклали наново.

Апсиди

Апсиди — найдавніша частина храму, яка пережила обвал 1842 року. Тут найкраще видно, як княжий мур увійшов у стіну початку XX століття.

Камінь і матеріал

Стіни мурували рівношаровою кладкою: кожен ряд цегли виходить на лице стіни, і ряди з товстими швами розчину утворюють на фасадах горизонтальні смуги. Поверхню стін оживляють вставки великих червоних каменів неправильної форми зі шліфованою поверхнею. Фасади не тинькували — ритм дає сама кладка. Для відбудови місцевий завод виготовляв цеглу за старими зразками. За даними «Локальної історії», у товщу стін клали глиняні горщики-голосники для кращої акустики.

Овруч стоїть поруч із Овруцьким кряжем — за даними ZAXID.NET, єдиним місцем, де трапляється пірофіліт (овруцький шифер). З нього в Русі різьбили саркофаги для князів і церковних достойників. Камінь, який лежить під ногами, часто й визначає обличчя місцевої архітектури.

Зберегти давній мур на його місці — праця, яку легко недооцінити. Так само в каменярстві: деталь, знята для ремонту, має повернутися на своє місце, а не на схоже. Подібні рішення варто закладати ще на етапі колон і капітелей. Храм, який приписують тому ж зодчому, — П’ятницька церква в Чернігові.

Чи знали ви

Переказують

Постаті

• Володимир Великий (Василій) — за переказом, поставив дерев’яну церкву 997 р.
• Рюрик Ростиславич (Василій) — київський князь, замовник храму близько 1190 р.
• Петро Милоніг — княжий зодчий; автор проєкту за припущенням.
• Гедимін — литовський князь, що 1321 р. зруйнував храм.
• Олексій Щусєв — автор проєкту відбудови; академік архітектури з 1910 р.
• Петро Покришкін — дослідник давньої архітектури, провів розкопки й обстеження 1906–1908 рр.
• В. Максимов — архітектор, помічник Щусєва; автор монастирських споруд у псковських формах.
• Олександр Веснін — архітектор, помічник Щусєва на будівництві.
• Микола II — приїздив на освячення 1911 р.; за Вікіпедією, жертводавець.
• А. П. Блазнов — художник; за Вікіпедією, розписав храм 1910–1911 рр.
• К. Петров-Водкін — художник; за Вікіпедією, брав участь у розписах.
• Віссаріон — митрополит Овруцький УПЦ, що заперечив рішення суду 2025 р.

Як цитувати