Частини храму: будова церкви від притвору до вівтаря

Храм читається як шлях. Від дверей до вівтаря людина проходить кілька просторів, і кожен має свою назву, своє світло і свою висоту підлоги. Хто бодай раз стояв у сільській дерев’яній церкві, знає це тілом: низький бабинець, потім раптом висока нава, і попереду, на кілька сходинок вище, іконостас.

Назви цих частин звучать по-різному: притвор і бабинець, нава і середина церкви, солея, амвон, крилас. Частина слів прийшла з грецької й латини, частина виросла з місцевої мови. Плутанина природна, особливо коли громада вперше береться будувати чи оновлювати храм і мусить говорити з архітектором однією мовою.

Ця стаття пояснює будову храму так, як її пояснює майстер, що роками працює з солеями, престолами й підлогами. Канони й богослужбовий порядок визначає Церква; ми лише показуємо, що де стоїть і навіщо.

Коротко

• Традиційний православний і греко-католицький храм має три основні частини: притвор (бабинець), наву і вівтар.
• Між навою і вівтарем стоїть іконостас, а перед ним — підвищення, солея, з амвоном посередині й криласами по боках.
• Вівтар розташовують на сході, тому вхід зазвичай із заходу.
• Над храмом підноситься баня (купол), а дзвіницю ставлять або окремо, або над бабинцем.
• Українські дерев’яні церкви найчастіше тризрубні; міські муровані храми часто мають план хреста з банею на барабані.
• У західних храмах замість іконостаса — відкритий пресвітерій, а в плані часто є трансепт.

Із яких частин складається храм?

Коротка відповідь: з притвору, середньої частини (нави) і вівтаря. Так описують будову православного храму і українські, і англомовні довідники, і так само влаштовані більшість греко-католицьких церков. Притвор стоїть при вході, нава — це простір для всіх вірних, вівтар — найсвятіше місце, де звершується богослужіння.

Усе інше — уточнення цієї тричастинної схеми. Солея, амвон і криласи належать до межі між навою і вівтарем. Іконостас цю межу позначає. Баня і дзвіниця відповідають за вертикаль храму, за те, як він виглядає ззовні й чим звучить.

Частина	Де	Навіщо
Притвор, бабинець	При вході, на заході	Перехідний простір, давнє місце оголошених
Нава	Середина храму	Тут стоять вірні під час служби
Солея, амвон	Підвищення перед іконостасом	Читання Євангелія, проповідь, причастя
Крилас (клірос)	З боків солеї	Місце співців і читців
Іконостас	Між навою і вівтарем	Стіна з ікон, межа вівтаря
Вівтар	Схід, на підвищенні	Престол, жертовник, богослужіння
Баня	Над навою	Образ неба, світло згори
Дзвіниця	Окремо або над бабинцем	Дзвони

Що таке притвор і чому його називають бабинцем?

Притвор — це приміщення при вході, відділене від нави стіною з дверима. У давній Церкві тут стояли оголошені, тобто ті, хто тільки готувався до хрещення, а також ті, хто відбував церковне покаяння і ще не міг увійти до нави. Звідси відчуття проміжного простору: ти вже не на вулиці, але ще не всередині.

Притвор і сьогодні має своє богослужбове призначення. Тут можуть звершувати деякі чини: молитви перед хрещенням, заручини перед вінчанням. Тут же купують свічки, і звідси людина, трохи зібравшись, заходить до нави.

«Бабинець» — давня назва тієї ж частини, відома і в польських та чеських церквах. Слово походить від «баба», тобто жінка: традиційно тут стояли жінки, і в багатьох сільських церквах так є досі. В українських дерев’яних церквах бабинець — один із трьох зрубів, найближчий до входу. У великих храмах притвор буває подвійним: зовнішній відкривається назовні, внутрішній — до нави.

Що таке нава і чому вона так називається?

Нава — це середня, найбільша частина храму, де під час служби стоять вірні. Слово походить від латинського navis, «корабель». Корабель — давній християнський образ Церкви, що несе людей крізь бурхливе море, і назва цей образ зберегла.

У православних храмах нава традиційно вільна від лавок: люди стоять, лише вздовж стін можуть бути лави для старших і втомлених. У частині греко-католицьких і діаспорних храмів лавки ставлять, як у західних церквах. Це питання практики конкретної громади, а не архітектури як такої.

Для майстра нава — насамперед підлога і пропорція. Тут найбільше людей, найбільше руху, найбільше навантаження на камінь. Підлогу в наві варто проєктувати разом із солеєю і сходами до неї, а не окремо; про це докладніше в розділі сходи й підлога.

Що таке солея, амвон і крилас?

Солея — це підвищення перед іконостасом, яке виступає з вівтаря в наву і тягнеться вздовж іконостаса. Можна уявити її як поріг вівтаря, винесений до людей. Слово латинського походження, але що саме воно означало спершу — «підошву» чи «престол», — пояснюють по-різному.

Амвон — середина солеї, навпроти Царських врат. З амвона диякон виголошує єктенії, читають Євангеліє, священник говорить проповідь, звідси причащають вірних. Колись амвон був окремим підвищенням посеред нави; згодом його місце перейшло на солею перед Царськими вратами. У живій мові амвоном інколи називають і всю солею.

З боків солеї, ближче до стін, влаштовують криласи — місця для співців і читців. Крилас і клірос — те саме слово, у народній і книжній формі. Назва грецька і пов’язана з жеребом: колись читців і співців обирали жеребкуванням. У великих храмах криласів два, правий і лівий, у менших часто лише один.

Солея й амвон — місце, де камінь працює найбільше. По них ходять щодня, на них падає світло від іконостаса, вони мають бути рівними, безпечними й тихими під ногою. Висоту сходинок, край і поверхню тут варто вирішувати ще на кресленні.

Що таке вівтар і чому він на сході?

Вівтар — найсвятіша частина храму, де звершується богослужіння. Він розташований на сході і здебільшого піднятий над навою на кілька сходинок. Схід у християнській традиції — сторона світла, де сходить сонце, і цей образ пов’язують із Христом.

Серце вівтаря — престол, на якому звершують Євхаристію. Ліворуч від нього, у північній частині, стоїть жертовник, де готують Дари, а в глибині, біля східної стіни, — горнє місце. Про престол і жертовник докладніше — в окремій статті престол і жертовник.

Вівтар зазвичай завершується апсидою — півкруглою виступною частиною на сході. У великих храмах буває кілька престолів, тобто кілька вівтарів. Біля вівтаря часто облаштовують ризницю — приміщення, де зберігають облачення.

Навіщо іконостас?

Іконостас — стіна, вкрита іконами, що відділяє наву від вівтаря. Зазвичай він має троє дверей: посередині Царські врата, якими проходить духовенство, по боках — дияконські. Докладніше про це — у статті що таке іконостас.

Парадокс іконостаса в тому, що він водночас закриває і відкриває. Він ховає вівтар від прямого погляду, але показує людині, що за ним: Христа, Богородицю, святих, свята. Для архітектури це найвідповідальніша стіна храму, бо вона стоїть на солеї, сходиться з підлогою і тримає на собі головну вісь будівлі. Саме тому іконостаси з каменю проєктують разом із солеєю; про це — у розділі іконостаси.

Що таке баня і дзвіниця?

Баня — це купол храму. Замість пласкої стелі вона створює образ неба; у центрі куполу традиційно пишуть Христа Вседержителя, а під ним часто висить велике кругле паникадило.

Бань може бути одна, три, п’ять і більше. У багатьох тризрубних дерев’яних церквах кожен зруб має свій верх, тож храм виходить трибанним. Форма верхів залежить від регіональної школи і часу будівництва: в одних краях це ярусні шатра, в інших — восьмигранні бані.

Дзвіниця тримає дзвони. В українській традиції її часто ставили окремо, на невеликій відстані від храму, а інколи вбудовували над бабинцем, подібно до вежі. Обидва варіанти мають давню історію, і вибір залежить від ділянки, бюджету й того, як храм читатиметься з дороги.

Чим відрізняється будова дерев’яної і мурованої церкви?

Дерев’яні храми України будували зрубами — окремими «кімнатами» з колод, поставленими в ряд чи хрестом. Найпоширеніший тип у західноукраїнських дерев’яних церквах — тризрубний: бабинець, нава, вівтар, і середній зруб найбільший. Траплялися й п’ятизрубні хрестові храми, зокрема в гуцульській школі, і рідкісні дев’ятизрубні, як Троїцький собор у Самарі (колишньому Новомосковську).

Довкола дерев’яної церкви часто йшло опасання — широке піддашшя на випущених кінцях колод, що оперізує стіни й береже їх від дощу і снігу. Бойківські, лемківські, гуцульські храми відрізняються силуетом, кількістю ярусів і формою верхів, але логіка «вхід — люди — вівтар» у них та сама.

Муровані міські храми часто будували за планом грецького хреста — з чотирма рівними раменами і банею на барабані посередині. Камінь дав змогу перекрити більший простір і підняти світло вище. Проте поділ на притвор, наву і вівтар зберігся і тут.

Як влаштований західний (католицький) храм?

У західній традиції ті самі основні ідеї розкладаються інакше. Вхід веде в наву, обабіч якої можуть іти нижчі бічні нави, відділені аркадою. Великі храми мають трансепт — поперечну частину, що перетинає наву і надає плану форми латинського хреста. Місце перетину називають середохрестям, над ним часто стоїть вежа або купол.

Східна частина західного храму — пресвітерій, або хор, де стоїть вівтар і місця для духовенства. Суцільного іконостаса тут немає. У середньовіччі наву і хор часто розділяла перегородка, але згодом більшість таких перегородок прибрали; сьогодні між навою і вівтарем буває хіба що низька балюстрада.

Для громади, яка будує чи відновлює храм, ця різниця не академічна. Від неї залежить, де пройде межа підвищення, як буде освітлено вівтар і що стоятиме на цій межі: іконостас, балюстрада чи нічого. Тож ще до креслень варто з’ясувати, в якій традиції служитиме громада і що радить єпархія.

Що вирішити, перш ніж говорити з архітектором

• Традиція і обряд. Православна, греко-католицька чи римо-католицька громада: від цього залежить, чи буде іконостас, яка солея, де криласи.
• Кількість вірних. Скільки людей стоятиме в наві у звичайну неділю і на великі свята. Це визначає площу нави, а не навпаки.
• Притвор. Чи потрібне окреме приміщення при вході для свічок, для чинів перед хрещенням, для зимового тамбура.
• Вісь схід — захід. Чи дозволяє ділянка поставити вівтар на схід і зручно підійти до входу з заходу.
• Висоти. Скільки сходинок до солеї і до вівтаря, яка їх висота, чи потрібен пандус.
• Іконостас і солея разом. Ці два елементи проєктують одночасно, бо вони спираються один на одного.
• Баня і світло. Чи буде світловий барабан, звідки прийде денне світло у вівтар і наву.
• Дзвіниця. Окремо чи над бабинцем; як це вплине на конструкцію і на вигляд храму з дороги.
• Матеріали підлоги. Де камінь, де дерево, як вони стикуються біля солеї і в притворі.

Остання думка

Будова храму здається складною лише доти, доки не пройдеш її ногами. Двері, поріг, простір для людей, підвищення, стіна з ікон, світло зі сходу — у цій послідовності нічого випадкового.

Саме тому такі питання варто вирішити ще до того, як камінь потрапить на верстат: тоді солея, підлога й престол стануть частинами одного шляху, а не окремими речами.