З чого роблять престол: камінь, дерево чи метал

Столи бувають різні. За одним їдять, за другим пишуть, за третім сперечаються. Престол належить до іншого роду: його обходять, ним не користуються, і все ж він мусить бути справжнім предметом, зробленим із реального матеріалу, який має вагу, температуру й запах.

Питання «з чого його робити» здається технічним. Насправді воно торкається й богослов’я, й інженерії. Камінь нагадує про гроби мучеників, на яких колись служили. Дерево нагадує про звичайний стіл, за яким збиралася перша громада. Кожен матеріал приносить у вівтар власну пам’ять, а ще власну поведінку: як він реагує на вологу, на свічковий нагар, на перепад температур і на підлогу, що має його витримати.

Нижче тема розкладена без категоричності. Де є норма, вказано, чия вона. Де є практика, так і сказано.

Коротко

• Найраніші престоли були дерев’яними столами, схожими на звичайні домашні. Кам’яні з’явилися пізніше, частково з гробниць мучеників.
• У латинській традиції Кодекс канонів вимагає, щоб стіл нерухомого вівтаря був із натурального каменю; виняток може дозволити конференція єпископів.
• У східній традиції престіл може бути кам’яним або дерев’яним. Обидва матеріали в ужитку.
• Граніт, мармур, пісковик і вапняк мають різну пористість, твердість і чутливість до догляду. Це визначає, де яку породу доречно ставити.
• Вагу кам’яного престолу не можна оцінити «на око». Потрібен ескіз, обрана порода й перевірка перекриття інженером.
• Престіл у православній практиці вкривають облаченням, тож його форма, пропорції й матеріал мають працювати разом із тканиною, а не замість неї.

Як виглядали перші престоли?

Перші християни збиралися в домах, і стіл для Євхаристії був домашнім столом. Католицька енциклопедія прямо зазначає, що найраніші вівтарі були дерев’яними й «за формою тотожними звичайним домашнім столам». Те саме показують і фрески: у Capella Greca катакомб Прискілли зображено сімох людей, які сидять на півколовому ложі перед столом такої самої форми.

Камінь у цій історії з’являється там, де християни збираються біля могил. У римських катакомбах поминання мучеників відбувалися біля їхніх поховань, і, за Католицькою енциклопедією, найраніші кам’яні вівтарі були саме гробницями мучеників. Історики сперечаються, наскільки поширеним було таке використання саркофагів, але перенесення богослужіння на могилу видно в архітектурі: базиліки зводили й над похованнями, а вівтар ставили над гробницею. З цією традицією пов’язують confessio, напівкругле заглиблення перед вівтарем, відоме, зокрема, в Латеранській базиліці.

Далі логіка діяла вже сама. Якщо мучеників поховано під вівтарем, то мощі можна покласти в нього й тоді, коли гробниці поряд немає. Карфагенський собор початку V століття наказував місцевим єпископам, де це можливо, повалювати вівтарі при дорогах і в полях, споруджені як пам’ятки мучеників там, де не показано ні тіла, ні мощей. А Другий Нікейський собор 787 року вимагав, щоб у кожному престолі були мощі. Отже, камінь прийшов у вівтар значною мірою з пам’яті про поховання.

Що кажуть про матеріал Захід і Схід?

Тут легко спростити, тож розглянемо окремо.

Латинська традиція. Перше відоме законодавство проти дерев’яних вівтарів датується 517 роком: собор в Епоні заборонив освячувати будь-які вівтарі, крім кам’яних. Але це був місцевий собор, і дерев’яні вівтарі ще кілька століть лишалися в ужитку; Католицька енциклопедія зазначає, що з IX століття слідів дерев’яних вівтарів у латинському християнстві майже не знаходимо. Вона ж згадує імператорський указ, що забороняв править Месу інакше як на кам’яних столах.

Сучасна норма записана в Кодексі канонів (кан. 1236): «згідно з традиційною практикою Церкви стіл нерухомого вівтаря має бути з каменю, а саме з одного натурального каменю», хоча «інший гідний і міцний матеріал» може бути використаний за рішенням конференції єпископів. Основа, тобто опори, може бути з будь-якого матеріалу, а рухомий вівтар можна виготовити з будь-якого міцного матеріалу, придатного для богослужіння. Звідси латинський термін altare fixum, нерухомий вівтар, і кам’яна менза, стільниця.

Східна традиція. Тут вимоги до матеріалу ширші. Католицька енциклопедія зазначає, що Грецька Церква допускає дерево, камінь або метал. Православні довідники (зокрема Православна церква в Америці) описують престіл як стіл «з різьбленого дерева або каменю» простих, пропорційних розмірів, нерідко близький до куба й завжди вільностоячий, щоб його можна було обійти. З IV століття камінь у вівтарях дедалі більше витісняв дерево, проте за свідченням видання Orthodox Arts Journal, дерево лишалося прийнятним і на Сході, і на Заході. Там же наведено слова Івана Золотоустого, що камінь, а не дерево, найдоречніший матеріал для вівтарів, але це думка, а не канон.

Існує ще одна особливість Сходу, яку варто пам’ятати: антимінс, шовкове або лляне полотно із зображенням Христа в гробі, із вшитою часткою мощей і підписом єпископа. У Візантії єпископи спершу освячували лише дошки або полотна й розсилали їх новим храмам; Orthodox Arts Journal цитує візантійський лист, у якому освячений престіл має вигляд «дерев’яної дошки або полотна». Без антимінса Євхаристію не звершують, тож на Сході служба залежить від нього не менше, ніж від матеріалу столу.

Українські реалії. Дослідження дерев’яного обладнання західноукраїнських церков описує головний престіл як чотирикутний стіл або складнішу конструкцію з ківорієм над ним, іноді із закритими боками, розширеними вгорі, а подекуди з кутовими виступами, схожими на ризаліти. Форма престолу тут така ж різна, як і матеріал.

Які камені дають престолу різний характер?

Порода не є лише кольором. Вона має власну пористість, твердість, реакцію на кислоти. Нижче наведено загальні властивості, а не рекомендації; для конкретного проєкту потрібне випробування обраної плити.

Матеріал	Що відомо	Що це означає в храмі
Граніт	Щільна, тверда, масивна порода; середня густина 2,65–2,75 г/см³, міцність на стиск зазвичай понад 200 МПа; низька первинна проникність, стійка до кислот	Витримує свічки, вологе прибирання, багато років використання; твердий, тож різьблення вимагає більше зусиль
Мармур	Вапняк у перекристалізованому вигляді; піддається полірованню, добре різьбиться, але подряпується й плямується кольоровими рідинами, реагує на кислоти (оцет, деякі засоби)	Дає світло й виразний рисунок, потребує дбайливого прибирання без кислотних засобів
Вапняк	Здебільшого з карбонату кальцію; порівняно м’який (твердість за Моосом 2–4), пористість різна, від 0,1% у щільних порід; частково розчиняється в кислотах	Легший у роботі й теплий на вигляд, але вимагає ретельного добору породи й захисту
Пісковик	Легко обробляється; стійкість залежить від цементу й типу зерен: кварцові породи тримаються добре, а втрата цементу робить камінь крихким	Пластичний для різьблення, працює в «теплому» інтер’єрі; потрібна конкретна порода з відомою історією використання
Дерево	Легше за камінь, тепле на дотик, потребує захисту від вологи, комах і перепадів температури; з роками «працює»	Близьке до ранніх столів, зручне для розбірних і невеликих престолів; вимагає сухого мікроклімату

Є ще одна, нетехнічна властивість каменю: прохолода. Вона відчувається рукою, особливо взимку, коли храм не опалюється. Для когось це частина молитовної тиші, для когось незручність, і на такі речі варто заздалегідь дивитися очима тих, хто там служить щодня.

І остання річ про вологу. У старому храмі зі стінами, що «дихають», пористий камінь поводитиметься інакше, ніж у новому з опаленням. Мармур і вапняк за кислотного прибирання покажуть сліди, а щільний граніт простіший у догляді. Пісковик цінують за м’якість лінії, але його вибір завжди прив’язаний до конкретного родовища.

Скільки це важить і що з перекриттям?

Кам’яний престол важкий, і це не вада, а властивість. Але скільки саме, залежить від чотирьох речей: розмірів, породи, товщини стільниці й того, чи корпус суцільний, чи порожнистий із облицювання. Різниця між ними може бути значною. Тому будь-яка цифра «з голови» буде вигаданою.

Практичне правило таке: вага рахується після того, як є ескіз і обрана порода. Потім її порівнюють із несучою здатністю підлоги або перекриття в тому місці, де стоятиме престіл. У старих храмах під вівтарем може бути склепіння, підвал або порожнина; в нових залізобетонна плита, яка розрахована на певне навантаження. Перевірка належить інженеру-конструктору, а не майстрові й не замовнику. Окремо варто врахувати шлях, яким плиту внесуть: двері, сходи, прохід до вівтаря.

Що лежить поверх каменю?

Престіл у храмі рідко видно голим. У православній практиці його вкривають облаченнями: Liturgical Arts Journal описує два покриття: нижнє з білого полотна й верхнє з багатої парчі. Антимінс, як уже сказано, лежить поверх. У західній традиції чинна Загальна інструкція до Римського Місаля вимагає принаймні одного білого покривала на вівтарі під час Меси, тоді як до 1969 року були потрібні три.

Для вибору матеріалу з цього випливає проста річ. Верхня тканина приховує стільницю, але не низ і не боки. Форма, пропорції, різьблення, профіль, спосіб, у який престіл «стоїть» на підлозі, залишаються відкритими. Камінь працює як архітектура, а не як покриття. Окремо треба подумати про підгонку: якщо облачення шиють за мірою, розмір стільниці визначається ще на етапі креслення.

Чи можна поєднувати матеріали?

Історія знає різні комбінації. Видання Orthodox Arts Journal згадує, що в римській базиліці Сан-Джованні-ді-Латерано дерев’яний вівтар (за переказом, IV століття) охоплений кам’яним головним вівтарем, а подібне є й у Санта-Пуденціані. Ранні кам’яні мензи могли стояти на одній, чотирьох чи п’яти колонах, а в афонському прикладі використана колона з язичницького храму. Кодекс канонів прямо відрізняє стіл від основи: основа може бути з будь-якого матеріалу.

Тобто «кам’яна основа й дерев’яна стільниця» або навпаки не є вигадкою. Але чи прийнятне таке поєднання для вашого храму, залежить не від конструкції, а від рішення церковної влади відповідної традиції. Загального правила про змішані конструкції немає. Тому питання краще поставити до ескізу, а не після нього.

Що вирішити до замовлення

• Традиція й благословення. Хто остаточно вирішує питання матеріалу: настоятель, єпархіальний архієрей, проєктна комісія. Отримайте відповідь письмово.
• Матеріал стільниці й основи. Одна порода чи різні; чи цілісна плита, чи складена; чи допускається дерево.
• Мощі. Місце для мощей у стільниці або під нею; хто їх надасть і в який момент освячення їх закладають.
• Розміри й форма. Висота й ширина відповідно до служіння; чи вільностоячий; чи є ківорій над престолом і як він кріпиться.
• Підлога й перекриття. Висновок інженера-конструктора про навантаження в точці установки; шлях вносу плит.
• Облачення. Розмір і кількість комплектів; хто шиє; чи потрібні прорізи або вирізи для опор.
• Догляд. Чим прибиратимуть, чи горять свічки поруч, який мікроклімат у храмі зимою й влітку.
• Стиль храму. Як престіл співвідноситься з іконостасом, підлогою, світлом і розписом.

Замість висновку

Це не той вибір, де є «найкращий» матеріал. Є матеріал, який відповідає традиції храму, його клімату, підлозі й людям, що там служать. Саме такі питання варто вирішувати ще до того, як камінь потрапить на верстат. IKONASTONE проєктує й виготовляє престоли з каменю під конкретний храмовий простір. Про суміжні речі читайте в довіднику: престол і жертовник та кам’яний іконостас.