Кам'яний іконостас: коли він доречний і з чого його роблять

Іконостас звикли уявляти золотим і різьбленим, з липи чи дуба, з позолотою, що ловить свічки. Дерево справді стало основним матеріалом східнохристиянського храму. Але історія вівтарної перегородки почалася не з дерева. Вона почалася з мармурових плит і колонок, і в цьому забутому початку є відповідь на питання, чи доречний камінь у сучасному храмі.

Камінь не прощає недбалості: його не підстругаєш на місці, не підгониш зашпаклівкою, не переробиш за тиждень. Тому кам’яний іконостас починається не в майстерні, а на папері — з обмірів, розрахунку основи й розмови зі священником. Про те, що це за конструкція, з чого її складають і де вона має стояти, ця стаття.

Коротко

• Найраніша вівтарна перегородка християнських храмів, візантійський темплон, здебільшого була мармуровою.
• Мармурові й кам’яні перегородки є і в сучасних храмах — наприклад, в Одесі та Белграді.
• Головні переваги каменю: довговічність, невразливість до вогню, стійкість до вологи й холоду, яка важлива в неопалюваних приміщеннях.
• Головні обмеження: вага, вимоги до перекриття й основи, складніший монтаж.
• Камінь рідко буває єдиним матеріалом: різьблені врата й навершя часто виконують з дерева, деталі — з металу.
• Ікони в кам’яному іконостасі бувають трьох видів: на дошці в кам’яній рамі, на камені, мозаїчні.

Звідки взялася вівтарна перегородка з каменю?

Давній предок іконостаса — темплон. Він з’явився в християнських храмах приблизно в V столітті, спершу як низька огорожа навколо престолу, схожа на західні вівтарні решітки. Найраніше археологічне свідчення походить із базиліки Студіон у Константинополі, збудованої близько 463 року: перегородка там обгинала вівтар літерою «П».

Темплони здебільшого різьбили з однотонного мармуру, іноді використовували різнобарвний. Колонки підтримували архітрав — поперечну балку, а на ній з часом з’явилися зображення.

Найвідоміший опис належить поетові Павлові Силенціарію: за ним, у Святій Софії в Константинополі (освячення після відбудови — 563 рік) дванадцять мармурових колон, обкладених сріблом, стояли з трьох боків від вівтаря, а на архітраві були медальйони з Христом, ангелами, пророками, апостолами й Богородицею. У музеї Візантійського і християнського мистецтва в Афінах зберігається фрагмент мармурового архітрава з Солуня: три постаті — апостоли Яків, Пилип і євангелист Лука — вирізані в мармурі в другій половині X століття. Колись їх доповнювали воскові фарби; вони не збереглися, тому мармур тепер виглядає однотонним.

Згодом між колонками з’явилися ікони: з XI по XIV століття їх ставили в просвіти між колонами, а в Греції та на Балканах збереглися храми з такими перегородками. Мармур не зник і в пізніші часи: в афінському кафедральному соборі Благовіщення (роки будівництва — 1842–1862) вбудований іконостас облицьований мармуром, а колонки навколо царських врат виконано із зеленого тиноського мармуру. У ширшому балканському контексті відомий монастир Дечани (збудований у 1327–1331 роках): центральний іконостас там має тип темплона — кам’яні колони й кам’яна перемичка; цей темплон зберігся цілим, навіть з оригінальними іконами XIV століття (царські врата й розп’яття належать до пізнішого часу). Іконостаси бічних каплиць Дечан, завершені 1818 року, вже дерев’яні.

З часом розвинулася висока форма іконостаса, у якій основним матеріалом став переважно дерево. Камінь не зник, але перестав бути основним.

Чи є кам’яні іконостаси в українських храмах?

Є, хоча їх небагато порівняно з дерев’яними. Українська традиція — це передусім дерев’яні різьблені стіни. Проте камінь у вівтарній перегородці трапляється.

Верхній храм Спасо-Преображенського кафедрального собору в Одесі освячено в липні 2010 року. Його нинішній іконостас — мармуровий; його виготовлено під керівництвом заслуженого будівельника України О. А. Безверхнього, а проєкт спирався на фотографії 1903 року й на конструкцію первісного іконостаса 1887–1889 років. Ажурні царські врата та різьблені навершя там виконано з липи. Автори дослідження зауважують, що матеріал і одноярусна структура центрального іконостаса нагадують візантійські темплони — низькі парапети з різьблених плит або портики з колонками. Тобто мармур поєднано з деревом, а образ — із далеким прототипом.

Науковиця Іванна М’якота, аналізуючи царські врата Волині кінця XIX — першої третини XX століття, згадує Успенський собор у Володимирі: там виготовлено вівтарну перегородку з каменю, а її царські врата поєднують камінь і дерево з олійним та фресковим розписом, у єдиному візантійському стилі.

У Белграді церква св. Марка має мармуровий іконостас за проєктом архітектора Зорана Петровича (1991/1992 роки), а ікони, за словами офіційного сайту храму, виконані в мозаїчній техніці. Автором образів названо Джуро Радловича, роботи тривали 1996–1998 років. Це приклад того, як камінь і мозаїка працюють разом.

Камінь не чужий українському храму й має як давнє візантійське коріння, так і сучасні реалізації.

Чим камінь кращий за дерево?

Довговічність. Дерево потребує догляду: його можуть пошкоджувати комахи, вологість, тріщини. Камінь від цього захищений.

Вологість і неопалювані храми. Дерево реагує на коливання вологості та температури: воно набрякає й зсихається. У київському Художньому музеї температура опустилася до 10 градусів, а вологість — до 30–40 відсотків, і 13 ікон XIV–XVII століть потріскалися; завідувачка відділу давнього мистецтва пов’язала це із зсиханням дерева. Вона ж назвала прийнятні умови: 18–20 градусів і вологість не вище 65 відсотків. Храм зазвичай далекий від музейного клімату, особливо неопалюваний. Кам’яна перегородка від таких коливань не деформується, тоді як дошка ікони залишається чутливою; про це далі.

Вогнестійкість. Камінь не горить. Для храму зі свічками й лампадами це суттєво: пожежа є одним із найбільших ризиків для дерев’яного оздоблення. Водночас вогнестійкість каменю не рятує дерев’яні ікони, які в ньому стоять, тому цей аргумент не абсолютний.

Простота догляду. Дерев’яну поверхню час від часу доводиться оновлювати; кам’яну зазвичай достатньо дбайливо очищати. Конкретний режим догляду залежить від породи й обробки, його варто уточнити в майстра.

Які обмеження має кам’яний іконостас?

Обмеження	У чому суть	Що з цим робити
Вага	Камінь значно важчий за дерево.	Оцінка несучої здатності підлоги чи плити, а не «на око».
Перекриття й фундамент	Навантаження передається на основу під перегородкою.	Проєкт і розрахунок інженера-конструктора, обстеження основи.
Монтаж	Елементи великі, їх треба піднімати, вирівнювати й закріплювати.	План доставки й підйому, ширина проходів, техніка.
Правки на місці	Камінь важко «дорізати» вже в храмі.	Точні обміри й попереднє узгодження креслень.
Акустика	Тверді гладкі поверхні відбивають звук.	Окремо обговорити з проєктувальником храму; загального правила немає.

Акустику кам’яної перегородки оцінюють для конкретного храму. У великому храмі з довгою реверберацією це питання варто винести на розмову до того, як зробити перегородку з каменю, а не після.

Як камінь поєднують з деревом і металом?

Камінь у чистому вигляді рідко задовольняє всі потреби. Різьблені царські врата, як в Одесі, зручніше виконати з липи: дерево піддається тонкому різьбленню й легше за камінь. Перемички, деякі прикраси, кріплення, світильники та хрести виконують з металу. Тому сучасний кам’яний іконостас найчастіше є складеним: основа й колони з каменю, поверхні для ікон — дерево чи камінь, деталі — метал.

Складений підхід має свою логіку. Камінь бере на себе довговічність і форму, дерево — тонку різьбу й тепло, метал — точні вузли й акценти. Головне — продумати стики: різні матеріали по-різному реагують на температуру, тож їх з’єднання варто проєктувати заздалегідь.

Які ікони ставлять у кам’яний іконостас?

Ікони, написані на дошці, у кам’яній рамі. Найтрадиційніший шлях: ікону пишуть на дерев’яній основі, як і століття тому, а кам’яна конструкція слугує рамою й несучим каркасом. Такий образ можна зняти й відреставрувати, не чіпаючи перегородки. Але він зберігає чутливість до вологи й температури, тому умови в храмі треба оцінити заздалегідь.

Ікони на камені. Образ виконують безпосередньо на каменеві — розписом, різьбленням, гравіюванням чи іншою технікою. Така ікона працює разом із перегородкою, а не вставлена в неї. Це окрема спеціальність і окремий напрям у нашому каталозі.

Мозаїка. Образ складають зі смальти чи каменю. Белградський приклад показує, що мозаїка може охопити весь іконостас. Мозаїка добре гармонує з кам’яною основою, але потребує високої майстерності й часу; умови храму для неї так само слід обговорити з виконавцем.

Вибір між цими варіантами — не лише технічне питання. Це питання про те, який образ громада хоче бачити через десятиліття і хто його зможе доглядати. Стиль письма й іконографічну програму узгоджують зі священником.

Що вирішити до замовлення?

• Креслення. Загальна висота, ширина, кількість ярусів, розташування царських врат і бічних дверей; місце ікон за ярусами.
• Обміри. Точні розміри вівтарної арки та стін, стан підлоги, вертикальність стін, відмітки рівнів. Помилку в обмірах у камені виправити значно важче, ніж у дереві.
• Узгодження зі священником. Висота й конструкція перегородки, програма ікон, місце для особливо шанованих образів. Практика різниться між традиціями та парафіями, тож остаточне слово за настоятелем.
• Основа й перекриття. Чи витримає підлога навантаження; чи потрібна плита або посилення; висновок інженера-конструктора.
• Матеріали. Порода каменю, поєднання з деревом і металом, тип поверхні (полірована, матова), стійкість до умов храму.
• Ікони. Дошка, камінь чи мозаїка; хто пише; терміни; умови зберігання під час виготовлення.
• Логістика монтажу. Маршрут доставки, ширина дверей, підйомна техніка, послідовність зборки, термін, коли храм недоступний для богослужінь.
• Статус храму. Якщо храм є пам’яткою, можуть знадобитися дозволи на втручання в інтер’єр.

Замість висновку

Кам’яний іконостас не краще і не гірше дерев’яного: він інший. Він доречний там, де потрібна довговічність, де храм холодний і вологий, де громада розраховує на століття, а не на десятиліття. І де є готовність до ретельної підготовки.

IKONASTONE проєктує й виготовляє кам’яні іконостаси, ікони на камені та супутні елементи; з каталогом можна ознайомитися в розділі Іконостаси. Про сам пристрій перегородки читайте у статті Що таке іконостас, а про центральні двері — у матеріалі Царські врата.