П'ятницька церква в Чернігові: храм, що росте вгору

Невеликий храм, який здається вищим, ніж є. П’ятницька церква в Чернігові займає в плані, за даними Вікіпедії, лише близько 16 на 11,5 метра (інші довідники подають інші розміри), але вся її форма спрямована вгору — арка над аркою, аж до бані.

Коротко

Історія

Церкву звели наприкінці XII – на початку XIII століття на місці міського торгу і присвятили святій Параскеві П’ятниці, покровительці торгівлі. Ймовірно, будівництво фінансували купці. Ім’я зодчого невідоме; Петро Барановський висловлював припущення, що ним міг бути Петро Милонег — київський майстер, який, за літописом, 1199–1200 років звів підпірну стіну Видубицького монастиря.

У 1670 і 1690-х роках коштом чернігівського полковника Василя Дуніна-Борковського храм перебудували в стилі українського бароко. Довкола виріс жіночий монастир; він горів 1750 року, а 1786-го його закрили після секуляризації. У 1820-х поруч поставили дзвіницю за проєктом А. Карташевського. Під бароковим «одягом» давню будову довго не впізнавали.

У роки Другої світової війни церкву зруйновано — джерела називають різні дати: Енциклопедія України пише про пошкодження 1941 року, Вікіпедія — про влучання бомби 1943-го. Від храму лишилися руїни, і влада розглядала знесення. У грудні 1943 року пам’ятку обстежив Петро Барановський і довів, що під пізніми нашаруваннями — споруда кінця XII століття. Реставрація тривала близько десяти років і завершилася 1962 року; дзвіницю тоді розібрали. 19 серпня 2023 року церкву пошкодив ракетний удар по центру Чернігова.

Хронологія

Цифри в квадратних дужках — номери джерел у списку внизу сторінки. Позначка «за даними …» означає, що факт підтверджено лише одним джерелом. Розділ «Переказують» — перекази й легенди: їх записано в джерелах, але документально не підтверджено.

Княжа доба: будівництво

1. Кінець XII – початок XIII ст.

   На чернігівському посаді біля торгу зведено чотиристовпний тринавний триапсидний однобанний храм із цегли (плінфи). Точна дата й будівничий невідомі; один довідник подає проміжок «між 1198 і 1199». ^{[1, 2, 4, 5, 7]}

2. Кінець XII – початок XIII ст.

   Храм присвячено св. Параскеві П'ятниці, покровительці торгівлі. Найчастіше замовниками називають купців; припущення про князя Ігоря Святославича джерела подають як гіпотезу. ^{[5, 6]}

3. 1199–1200

   Літопис фіксує: київський зодчий Петро Милонег за князя Рюрика Ростиславича звів підпірну стіну Видубицького Михайлівського собору. Петро Барановський припускав, що Милонег міг бути й автором П'ятницької церкви; це слушна, але недоведена гіпотеза, за даними «Дзеркала тижня». ^[10]

Козацька доба: бароко й монастир

1. 1670

   Перша відома згадка про ремонт: за кошт чернігівського полковника Василя Дуніна-Борковського влаштовано нову покрівлю. ^{[1, 4, 11]}

2. 1676 і 1690-ті

   Церкву повністю перебудовано в стилі українського бароко коштом Дуніна-Борковського; Вікіпедія датує перебудову 1676 і 1690-ми рр., Енциклопедія України — 1670 і 1690-ми. Імовірно, роботами керував архітектор Іван Зарудний. ^{[1, 2, 4]}

3. 1676 і 1690-ті

   Храм набув семи верхів і барокових фронтонів; на східному, за переказом, окреслювався герб гетьмана Івана Мазепи (за даними Вікіпедії). ^[6]

4. XVII ст.

   Церква стала центром П'ятницького жіночого монастиря біля міського торгу; келії були зрубні, від торгу монастир відділяв дерев'яний мур (за даними Вікіпедії). ^{[1, 5]}

5. 1750

   У монастирі сталася пожежа, що пошкодила й церкву. ^{[1, 4]}

6. 1755

   Храм відновлено й розширено: прибудовано барокові приміщення з невеликими грушеподібними банями (за даними Вікіпедії).

Імперська доба: парафія й торгові лавки

1. 1786

   Указом Катерини II під час секуляризації монастир ліквідовано, дерев'яні споруди розібрано. До 1786 р. церква була головною спорудою монастиря. ^{[5, 6]}

2. 1818–1820

   Збудовано двоповерхову дзвіницю-ротонду архітектора А. Карташевського; інші джерела датують її загалом 1820-ми рр. ^{[1, 4]}

3. Кінець XIX – початок XX ст.

   Дослідники (Ф. Горностаєв, П. Лашкарьов та інші) припускали, що під бароковим оздобленням криється давньоруська споруда, але вважали її перебудованою; повну давню будову ніхто не передбачав (за даними Вікіпедії).

4. 1916

   Парафія налічувала 91 двір і 963 душі; при церкві діяли бібліотека на 200 томів і два навчальні заклади (за даними Вікіпедії).

Руїна і відбудова

1. 1941 або 1943

   Джерела розходяться щодо часу руйнування. Енциклопедія України, Osvita.ua й tonkosti.ru називають 1941 р. (бомба); Вікіпедія, chernihiv.travel і structurae — 1943 р. Вікіпедія зазначає, що фотодокументи свідчать: за окупації храм був неушкоджений. ^{[1, 3, 4, 5, 18]}

2. 25 вересня 1943

   За даними української Вікіпедії, бомба впала на руїни будинку навпроти, ударна хвиля пошкодила більшість прибудов храму.

3. Осінь 1943

   Влада, посилаючись на «незначну історичну цінність» будівлі, розглядала знесення руїн заради майбутньої площі Перемоги. ^[5]

4. Грудень 1943

   До Чернігова прибув Петро Барановський у складі комісії з визначення шкоди від злочинів окупантів. За даними Вікіпедії, лишилися вівтарна частина, два східні стовпи, частина північної стіни й східні закомари з основою барабана; дзвіниця-ротонда була майже ціла. ^[3]

5. 1943–1955

   Барановський з архітекторами Ю. Асєєвим, І. Ігнаткіним і М. Холостенком обмірював і досліджував пам'ятку; було оголошено конкурс на проєкт відтворення (за даними Вікіпедії). ^[8]

6. 1948

   Вийшла монографія Барановського «Собор Пятницкого монастыря в Чернигове» (Москва). ^[8]

7. 1955–1962

   Основні реставраційні роботи під авторським керівництвом Барановського за участі М. Холостенка. Втрачені частини відновлювали з уламків стін, збирали давню плінфу, а на Чернігівському цегельному заводі виготовили нову за зразками (за даними Вікіпедії). Енциклопедія сучасної України датує відбудову Барановського 1944–1962 рр. ^[8]

8. 1959

   Проєкт упорядкування театрального скверу передбачав знесення дзвіниці-ротонди; Держбуд УРСР і Науково-методична рада з охорони пам'яток АН УРСР відхилили проєкт. ^[9]

9. 30 серпня – 4 вересня 1962

   Дзвіницю розібрано. ^{[4, 9]}

10. 1962

    Реставрацію церкви завершено. ^{[4, 5, 6]}

Музей, храм і війна

1. 1972

   Після завершення робіт у підлозі за проєктом М. Холостенка храм відкрито як музей (за даними Вікіпедії).

2. 1991

   Церква стала діючим храмом громади Київського патріархату. Нині — храм ПЦУ в Чернігівській єпархії. ^{[2, 5, 6, 17, 19]}

3. Початок 2000-х

   Під радянською штукатуркою знайдено цегляний хрест кінця XII – початку XIII ст.; його розчищено. ^[18]

4. 19 серпня 2023

   Ракетний удар по центру Чернігова зруйнував обласний театр; серед постраждалих були й ті, хто повертався зі святкової служби. Мінкультури повідомило про пошкодження П'ятницької церкви. ^{[12, 13, 14]}

5. 19 серпня 2023

   За даними Travels in UA, ударна хвиля вибила вікна церкви, всередину влетіли уламки; пошкоджено ікони, зокрема образ святої покровительки храму. Храм діючий. ^[6]

6. Жовтень 2023

   Комісія Мінкультури задокументувала пошкодження П'ятницької церкви серед об'єктів заповідника «Чернігів стародавній». ^[15]

7. 30 жовтня 2023

   У Чернігові почала роботу місія ЮНЕСКО з оцінки збитків; серед обстежуваних об'єктів — П'ятницька церква. ^{[16, 17]}

Втрачене й відтворене

Архітектура

Чотири восьмигранні стовпи всередині несуть склепіння й високий барабан з банею. Зовні це читається як вежа: стіни не закінчуються одним рядом закомар, а переходять у кілька ярусів арок, кожен вужчий і вищий за попередній.

Креслення показують форму, а не точні розміри.

Ступінчасті арки

Над основним об’ємом — три ряди арок, що ступенями підводять погляд до барабана. Саме вони дають храму вертикальний ритм. Усередині це відчувається як простір, що розкривається вгору: дослідники пишуть про «велику просторість» інтер’єру невеликого храму.

Пілястри й меандр

Фасади членують профільовані пілястри й декоративні ніші. Є й фриз-меандр — візерунок, який, за спостереженням дослідників, перегукується з архітектурою XI століття. На апсидах — сітчастий орнамент.

Баня

Одна баня на високому барабані — смислова вісь усієї будови.

Камінь і матеріал

П’ятницьку церкву збудовано з цегли. Відбудовуючи її, збирали давню плінфу з завалів, а бракуючу виготовили на Чернігівському цегельному заводі за давніми зразками. Відтворені форми спираються на те, що лишилося від давніх стін, і на дослідження самого Барановського.

Найцікавіше під ногами. Підлога — різнобарвна, з жовтих, зелених і темно-вишневих полив’яних плиток. Полива — склоподібне покриття. Підлогу з таких плиток відновлено за проєктом Михайла Холостенка перед відкриттям музею 1972 року.

Сьогодні ту саму задачу — підлогу, що витримує століття ходіння, — ми розв’язуємо каменем: підлоги й сходи для храмів. Про інший храм княжої доби, збудований з плінфи, — у статті «Успенський собор у Володимирі».

Чи знали ви

Переказують

Постаті

• Ігор Святославич — князь новгород-сіверський; за припущенням, міг бути замовником (гіпотеза).
• Петро Милонег — київський зодчий кінця XII ст.; Барановський припускав його авторство (гіпотеза).
• Рюрик Ростиславич — київський князь, замовник Милонега у Видубичах 1199–1200 рр.
• Василь Дунін-Борковський — чернігівський полковник; 1670 р. профінансував покрівлю, згодом перебудову в бароко.
• Іван Зарудний — архітектор; імовірно керував перебудовою.
• Іван Мазепа — гетьман; за переказом, його герб був на східному фронтоні.
• Катерина II — імператриця; указом 1786 р. закрито П’ятницький монастир.
• А. Карташевський — архітектор дзвіниці 1818–1820 рр.
• Ф. Горностаєв, П. Лашкарьов — дослідники, які припускали давню основу храму.
• Петро Барановський — реставратор, керівник відбудови 1943/44–1962 рр.; автор монографії 1948 р.
• Михайло Холостенко — архітектор, співавтор реставрації, автор проєкту підлоги.
• Ю. Асєєв, І. Ігнаткін — архітектори, які разом із Барановським обмірювали пам’ятку.
• П. Самойлова, М. Лапа, П. Кукса — майстри реставраційних робіт.

Як цитувати