Андріївська церква в Києві: бароко на неспокійному схилі

Андріївська церква стоїть там, де Київ обривається до Подолу. Звідси її видно з річки, а сама вона все життя бореться з горою, на якій стоїть.

Коротко

Адреса	м. Київ, Андріївський узвіз, 23
Збудовано	місце освячено 1744 р., основний об’єм завершено 1751 р., храм освячено 1767 р.
Тип	хрестовий у плані п’ятиверхий храм (центральна баня й чотири декоративні вежі) на стилобаті
Матеріал	цегла, кам’яний фундамент, чавунне литво, дерев’яний позолочений іконостас
Статус	пам’ятка архітектури національного значення, у складі НЗ «Софія Київська»
Церква	з 2018 р. — у безоплатному користуванні Вселенського патріархату (закон № 2598-VIII)

Історія

Місце під церкву освятили 9 вересня 1744 року в присутності імператриці Єлизавети. Проєкт створив у Петербурзі придворний архітектор Бартоломео Растреллі (до Києва він не приїздив), а будівництво вів московський архітектор Іван Мічурін. Храм освятив 19 серпня 1767 року, на день пам’яті святого Андрія Стратилата, київський митрополит Арсеній Могилянський.

Місце було складне з самого початку. Складний рельєф, джерела й ґрунтові води пагорба змусили поставити церкву на масивному стилобаті на кам’яних підмурках. Зміцнювати схил довелося й пізніше. Дзвіниці в храмі немає; за поширеним переказом, дзвін міг би розбудити воду під горою, але документально цього не підтверджено.

Храм не раз ремонтували (1771, 1785–1786, 1825–1828, 1949–1954). У 1974–1987 роках його повністю відреставрували за копіями авторських креслень Растреллі, виявленими у віденській «Альбертіні». З 1968 року церква — музей у складі заповідника «Софія Київська». Остання, 11-річна реставрація завершилася 13 грудня 2020 року літургією, а з 15 грудня церква відкрита для відвідувачів; 2022 року реставрація здобула Європейську премію з охорони культурної спадщини.

Хронологія

Цифри в квадратних дужках — номери джерел у списку внизу сторінки. Позначка «за даними …» означає, що факт підтверджено лише одним джерелом. Розділ «Переказують» — перекази й легенди: їх записано в джерелах, але документально не підтверджено.

Місце: легенда і давні церкви

1. Давнина (за літописним переказом)

   За «Повістю минулих літ», апостол Андрій Первозваний піднявся на одну з дніпровських круч, благословив її, поставив хрест і провістив, що тут постане велике місто з багатьма церквами. Це переказ, а не документована подія; пагорб, з яким у XVIII ст. киян пов'язували цю історію, і став місцем нинішньої церкви. За даними ВУЕ. ^[1]

   

2. 1086

   Київський князь Всеволод Ярославич, у хрещенні Андрій, збудував церкву св. Андрія при так званому Янчиному монастирі. До нашого часу вона не збереглася. За даними ВУЕ. ^[1]

   

3. Давніше XVIII ст.

   На місці нинішнього храму, за українською Вікіпедією, стояла Хрестовоздвиженська церква (1215 р.), а пізніше дерев'яна, що згоріла. Подано лише за даними Вікіпедії, без незалежного підтвердження. ^[2]

Будівництво

1. 9 вересня 1744

   Місце під нову церкву освятили в присутності імператриці Єлизавети Петрівни, ініціаторки будівництва. Рік 1744 підтверджують також інші джерела; точний день — за даними ВУЕ. ^{[1, 3, 5]}

   

2. 1744–1748

   Проєкт розробив у Санкт-Петербурзі обер-архітектор Бартоломео Франческо Растреллі; до Києва він не приїздив. Для втілення задуму з Москви відрядили архітектора Івана Мічуріна. Будівництво контролювала петербурзька придворна Канцелярія від будівель. ^{[1, 2, 7]}

3. 1747 або 1749

   Початок активних будівельних робіт: 1749 р. називають Mind.ua й Osvita.ua, 1747 — Главком і Енциклопедія України. Складний рельєф, джерела й ґрунтові води змусили поставити церкву на масивному двоповерховому стилобаті з кам'яними підмурками. ^{[5, 6, 7, 8, 1]}

4. 1750

   На будівельний майданчик доставили 2 000 000 цеглин; за архівними звітами, цегла коштувала близько 1200 крб. ^{[3, 5]}

   

5. 1751–1753

   Споруду в основному завершили 1751 р.; 1752–1753 рр. тривали роботи з внутрішнього оздоблення й розпису. Візит імператриці, до якого планували завершити храм, скасували після викриття замаху на неї, і опорядження загальмувалося. За даними ВУЕ. ^[1]

6. 1751–1752

   Петербурзька «живописна команда» Канцелярії від будівель під керівництвом Івана Вишнякова написала 39 образів лицьової сторони іконостаса. Серед виконавців — Олексій Антропов; зворотний бік іконостаса розписали Іван Роменський та Іван Чайковський. ^{[1, 2]}

7. Грудень 1752

   Канцелярія оголосила торги на різьблення в інтер'єрі; відібрали п'ятьох майстрів, що виконали роботи орієнтовно на 1120 крб. За даними Mind.ua. ^[5]

8. 1754

   Антропов написав запрестольний образ «Таємна вечеря». ^{[1, 2]}

9. 19 серпня 1767

   Храм освятили на день пам'яті святого воїна-мученика Андрія Стратилата. Освятив його київський митрополит Арсеній Могилянський: його ім'я стоїть у написі 1767 р. на основі престолу. Освячення відбулося через 23 роки після закладання, а будівництво тривало майже чверть століття. ^{[1, 3, 5, 6, 18]}

   

Під опікою міста: XVIII–XIX століття

1. 1768

   Храм передали Київському магістрату, пізніше — Київській міській думі. За даними української Вікіпедії. ^[2]

2. 1771, 1785–1786, 1825–1828

   Поточні й капітальні ремонти будівлі. Під час ремонту 1785–1786 рр. покрівлю основного об'єму змінили з темно-зеленої полив'яної дахівки на бляху (за даними Вікіпедії). ^{[1, 2]}

3. 1852

   Англійський фотограф Роджер Фентон зробив знімок Андріївської церкви з Подолу, один із ранніх київських краєвидів. За підписом до зображення у ВУЕ. ^[1]

   

4. 22 або 24 квітня 1892

   Блискавка пробила дах, обпалила позолоту бань, а псаломник у храмі ледь не загинув від електричного розряду. Джерела розходяться в числі: 22 квітня — Телеграф, 24 квітня — «Місто: історія, культура, суспільство». Загалом блискавка вражала церкву тричі. ^{[3, 4]}

   

5. 1867

   До столітнього ювілею освячення церкві подарували дві картини: «Проповідь апостола Андрія» Патона Бориспольця (1847) і копію «Вибору віри князем Володимиром» Йоганна Еґґінка. Подаровано 19 серпня. За даними ВУЕ. ^[1]

   

6. 1896–1918

   Настоятелем був протоієрей Федір Тітов (1864–1935), історик, професор Київської духовної академії; 1918 р. емігрував. За даними ВУЕ. ^[1]

Радянський час: закриття й музей

1. 1918–1925

   Церкву передали парафії Української автокефальної православної церкви; тут українською правили Василь Липківський (згодом митрополит УАПЦ), Н. Шараївський, П. Тарнавський, диякон О. Дурдуківський. Восени 1925 р. радянська влада передала її Обновленській церкві. За даними ВУЕ. ^[1]

2. 1932–1936

   За даними української Вікіпедії, 1932 р. рішенням радянського уряду в церкві припинили богослужіння, а 1935 р. вона увійшла до Всеукраїнського музейного городка. ВУЕ датує початок музейного статусу 1936 р. ^{[1, 2]}

3. 7 березня 1939

   Постановою Раднаркому церкву включили на правах філіалу до складу Софійського державного архітектурно-історичного музею-заповідника. ^{[1, 2]}

4. 1941–1943

   За німецької окупації в церкві знову відбувалися відправи УАПЦ. ^{[1, 2]}

5. 14 травня 1942

   У нижній церкві (стилобаті) хіротонізували на єпископа Переяславського майбутнього патріарха Мстислава (Степана Скрипника). ^{[1, 2, 16, 17]}

6. 1949–1954

   Ремонт покрівлі, кладки й паперті; поруч із південною стіною стилобата звели одноповерхову прибудову. ^{[1, 2]}

7. 1961

   Церкву знову закрили для богослужінь. За даними української Вікіпедії. ^[2]

8. 10 липня 1962

   Храм передали на баланс Держбуду УРСР; 10 січня 1968 р. — Державному архітектурно-історичному заповіднику «Софійський музей». ^{[1, 2]}

9. 10 вересня 1968

   Андріївська церква відкрилася для масового відвідування як музей-філія заповідника. ^{[1, 2]}

10. 1974–1987

    Повна реставрація на підставі виявлених у графічному зібранні віденського музею «Альбертіна» копій авторських креслень Растреллі. Авторська група — архітектор Валентина Корнєєва, мистецтвознавець М. Дегтярьов, інженери Б. Левандовська й А. Рожков. ^{[1, 2]}

Незалежність: служби й нова реставрація

1. 1990–1992

   Патріарх Мстислав правив у церкві під час перебування в Україні. За даними української Вікіпедії. ^[2]

2. 1998

   На фасаді стилобата встановили меморіальну дошку патріарху Мстиславу з барельєфним портретом, скульптор Василь Щур. ^{[1, 2]}

3. 9 серпня 2001

   Кабінет Міністрів дозволив УАПЦ проводити богослужіння в церкві в дні дванадесятих свят, особливого поминання померлих, ювілейних і пам'ятних дат та визначних державних і церковних подій. ^[1]

4. 2002

   Церкву включили до каталогу «1000 чудес світу. Шедеври людства п'яти континентів» (Німеччина). ^[1]

5. 2009–2020

   Реставрація тривала 11 років. Перед Євро-2012 зміцнювали схил, на якому стоїть церква. ^{[1, 2]}

6. 30 серпня 2017

   Постановою Кабінету Міністрів церкву внесли до переліку пам'яток культурної спадщини національного значення м. Києва. ^[1]

7. 18 жовтня 2018

   Верховна Рада ухвалила закон про передачу Андріївської церкви у безоплатне постійне користування Вселенському патріархату для богослужінь, обрядів і процесій. Церква лишилася в державній власності, музеєм у складі заповідника «Софія Київська». Закон набув чинності до 10 листопада 2018 р. (№ 2598-VIII, за даними Укрінформу). ^{[1, 2, 9, 14]}

8. 28 листопада і 13 грудня 2018

   Кабінет Міністрів передав церкву Представництву двору Вселенського патріархату, а на свято апостола Андрія відбулася перша архієрейська літургія ставропігії. За даними української Вікіпедії. ^[2]

9. 13 грудня 2020

   Урочиста літургія з нагоди завершення 11-річної реставрації; її очолив представник Вселенського патріарха митрополит Галльський Еммануїл. З 15 грудня церква відкрита для всіх охочих. ^{[1, 2, 15, 22]}

   

Сьогодні

1. 2022

   Реставрація церкви стала лауреатом Європейської премії з охорони культурної спадщини (European Heritage Awards / Europa Nostra Awards). Нагороду вручали в Празі: за повідомленням Кабміну про табличку — 25 вересня 2022 р. ^[10], тоді як анонс EU Neighbours East називав церемонію 26 вересня ^[13]; переможців оголосили 30 червня ^{[11, 12]}. Пам'ятну табличку на церкві встановили 12 грудня 2022 р. ^[10]

2. Сьогодні

   Настоятелем (з 2 лютого 2019 р., за даними Вікіпедії) є титулярний єпископ Команський Михаїл (Аніщенко), екзарх Вселенського патріарха в Києві. Церква лишається музеєм у складі заповідника «Софія Київська»; літургії очолюють представники Вселенського патріархату. ^{[1, 2]}

Втрачене й відтворене

Архітектура

Храм хрестовий у плані, п’ятиверхий: центральна баня на барабані й чотири декоративні вежі на опорних пілонах-контрфорсах. Фасади тримає ритм колон і пілястр коринфського та іонічного ордерів, вікна й двері обрамлено ліпленням. За ВУЕ, церква має 31,7 м завдовжки, 20,4 м завширшки й 60 м заввишки від тераси разом із хрестом; українська Вікіпедія подає 44 м без хреста, Osvita.ua — 47 м. Висоти розходяться, імовірно, через різну точку відліку (оцінка).

Креслення показують форму, а не точні розміри.

Стилобат: дім під храмом

Церква не стоїть на землі — вона стоїть на будинку. Двоповерховий стилобат має по вісім кімнат на кожному поверсі, і його стіни є фундаментом храму. Це рішення робить церкву вищою над Подолом і водночас переносить її вагу на масивну кам’яно-цегляну основу.

Баня й вежі: силует для річки

Центральна баня на високому барабані з вікнами дає світло в середину храму. Чотири декоративні вежі увінчують опорні пілони-контрфорси на діагональних осях і разом із центральною банею дають п’ятиверхий силует; дзвіниці в церкві немає.

Чавунні сходи: шлях від вулиці

До храму з вулиці ведуть круті чавунні сходи. Чавунні сходи з трьома майданчиками ведуть до п’ятикутної тераси, на якій стоїть храм; капітелі колон і пілястр також вилито з чавуну й позолочено (ВУЕ).

Камінь і матеріал

Церква й стилобат збудовані з цегли на кам’яних підмурках (ВУЕ); 1750 року на майданчик доставили 2 мільйони цеглин (Mind.ua). Камінь прихований нижче: на підмурках тримається вся маса стилобата й храму.

Іконостас створено за ескізами й лекалами Растреллі на початку 1750-х: каркас виготовили в Києві, різьблення — у Петербурзі. 39 образів лицьової сторони 1751–1752 років писала петербурзька команда під керівництвом Івана Вишнякова, серед виконавців — Олексій Антропов; зворотний бік розписали Іван Роменський та Іван Чайковський. За ВУЕ, це один із двох збережених у світі іконостасів Растреллі. Про те, як іконостас поділено на ряди, — у статті «Ряди іконостаса».

Сходи до храму на схилі — окреме інженерне завдання: вони несуть людей і воду, мороз і час. Такі сходи до храму ми проєктуємо під конкретну будівлю.

Чи знали ви

Переказують

Постаті

• Андрій Первозваний — апостол, за літописним переказом поставив хрест на пагорбі.
• Всеволод Ярославич (Андрій) — київський князь, 1086 р. заснував церкву св. Андрія при Янчиному монастирі.
• Єлизавета Петрівна — імператриця, ініціаторка будівництва; 1744 р. була на освяченні місця.
• Бартоломео Франческо Растреллі — автор проєкту й ескізів іконостаса; до Києва не приїздив.
• Іван Мічурін — московський архітектор, керував будівництвом у Києві.
• Іван Вишняков — художник, керівник петербурзької команди, що писала ікони лицьової сторони іконостаса.
• Олексій Антропов — художник; «Таємна вечеря» (1754), «Успіння Богородиці», «Благовіщення», образ Андрія на склепінні.
• Іван Роменський, Іван Чайковський — українські живописці, розписали зворотний бік іконостаса.
• Йосип Домаш, Андрій Карловський — різьбярі іконостаса.
• Арсеній Могилянський — київський митрополит, освятив храм 19 серпня 1767 р.
• Патон Бориспольський — художник, автор картини «Проповідь апостола Андрія» (1847), подарованої церкві 1867 р.
• Федір Тітов — протоієрей, настоятель 1896–1918 рр.
• Василь Липківський — протоієрей, потім митрополит УАПЦ, правив у церкві після 1918 р.
• Мстислав (Степан Скрипник) — прийняв хіротонію 14 травня 1942 р.; патріарх УАПЦ.
• Валентина Корнєєва — архітекторка-реставраторка, авторка проєкту реставрації 1974–1987 рр.
• Іван Расторгуєв («Босий») — подвижник, що жив у стилобаті в 1840-х.
• Михаїл (Аніщенко) — єпископ Команський, настоятель з 2019 р.

Як цитувати