Софійський собор у Києві: граніт, кварцит і плінфа XI століття

Софійський собор стоїть у Києві майже тисячу років, і більшу частину цього часу його бачили не таким, яким його задумали. Під барокою білизною стін — давня кладка з каменю й тонкої цегли, яку колись ніхто не тинькував.

Коротко

Історія

Дата народження собору досі під питанням. Літопис пов’язує його з Ярославом Мудрим і 1037 роком — після перемоги над печенігами під стінами Києва. Дослідження графіті на стінах дало підстави частині науковців говорити про 1011 рік і князя Володимира; тисячоліття собору за цим датуванням ЮНЕСКО внесло до календаря пам’ятних дат. Хай там як, собор став головним храмом столиці Русі й усипальницею князів: тут поховано Ярослава Мудрого.

Друге життя Софія отримала в XVII–XVIII століттях. Відновлення почалося за митрополита Петра Могили, а в 1690–1707 роках, за підтримки гетьмана Івана Мазепи, храм надбудували: галереї підняли на другий поверх, з’явилися нові бані грушоподібної форми. Саме тоді собор набув рис українського бароко, з якими ми його знаємо.

1934 року собор став музеєм. 1990-го його разом із Києво-Печерською лаврою внесли до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, а 2023-го — до Списку спадщини під загрозою. 10 червня 2025 року вибухова хвиля від російської атаки пошкодила карниз центральної апсиди на східному фасаді.

Хронологія

Цифри в квадратних дужках — номери джерел у списку внизу сторінки. Позначка «за даними …» означає, що факт підтверджено лише одним джерелом. Розділ «Переказують» — перекази й легенди: їх записано в джерелах, але документально не підтверджено.

Княжа доба

1. 1011–1018

   За датуванням Надії Нікітенко, собор заклали за князя Володимира Великого в неділю 4 листопада 1011 р. й освятили за Ярослава в неділю 11 травня 1018 р. Вона спирається на датовані графіті 1018–1022 рр., свідчення Тітмара Мерзебурзького та «Слово про закон і благодать» Іларіона; цю дату підтримує й В. Корнієнко. ^{[8, 11, 13]}

   

2. 1017

   Новгородський перший літопис пов'язує з цим роком початок будівництва Софії Ярославом; цю дату обстоює історик Олексій Толочко. 2010 р. Г. Івакін, О. Толочко, Т. Бобровський та інші науковці публічно заперечили датування 1011 р. ^{[12, 14]}

3. 1036–1037

   За «Повістю временних літ», 1036 р. Ярослав розбив печенігів на місці, «де нині стоїть Свята Софія», а 1037 р. заклав «город великий», церкву св. Софії та Золоті ворота. Енциклопедія України датує будівництво 1037–1044 рр.; Н. Нікітенко вважає літописний запис підсумком будівничих справ Ярослава. ^{[2, 10, 13, 20]}

4. 1054

   20 лютого у Вишгороді помер Ярослав Мудрий; його поховали в мармуровому саркофазі в соборі. Запис про смерть князя зберігся серед графіті на стінах храму. ^{[1, 9, 22]}

   

5. 1093

   Графіті згадує саркофаг Всеволода Ярославича, похованого в соборі. За даними англомовної Вікіпедії, тут поховано також Володимира Мономаха (†1125) і В'ячеслава Володимировича (†1154); їхні гробниці не збереглися. ^{[1, 9]}

6. Кінець XI ст.

   До первісного храму добудовано зовнішню галерею-обхід і притвор із двома сходовими вежами. За даними Енциклопедії України. ^[2]

7. 1169

   Війська, послані князем Андрієм Боголюбським, пограбували Київ і собор. ^{[1, 2]}

8. 1240

   Після взяття Києва монголами собор пограбовано, але не зруйновано. ^{[1, 10]}

   

9. 1280-ті

   У соборі поховано митрополита Кирила II; це найдавніше відоме поховання митрополита в храмі. За даними англомовної Вікіпедії. ^[1]

Занепад і повернення

1. 1497–1577

   Собор стояв занедбаним; 1577 р. Богуш Гулькевич-Глібовицький відремонтував його власним коштом. ^{[1, 10]}

2. 1596 / 1610–1633

   Після Берестейської унії собор перейшов до уніатської церкви. Англомовна Вікіпедія пов'язує перехід із 1596 р., Енциклопедія України датує унійний період 1610–1633 рр. ^{[1, 2]}

3. 1633

   Митрополит Петро Могила повернув собор православній Київській митрополії, заснував при ньому монастир і розпочав відбудову за участі італійського архітектора Октавіана Манчіні. ^{[1, 2, 10]}

4. 1651

   Голландський художник Абрагам ван Вестерфельд замалював собор із напівзруйнованою західною частиною та дерев'яною дзвіницею. Це найдавніші докладні зображення храму. ^{[1, 48]}

   

   

Українське бароко

1. 1690–1707

   Коштом гетьмана Івана Мазепи, за митрополита Варлаама Ясинського, галереї надбудовано другим поверхом, бані дістали грушоподібні барокові завершення, центральну позолочено. Храм набув нинішнього вигляду; кількість нових бань джерела подають по-різному (чотири або шість). ^{[1, 2]}

2. 1699–1706

   Коштом Мазепи збудовано муровану триярусну дзвіницю. 1705 р. київський майстер Афанасій Петрович відлив для неї дзвін, відомий як «Мазепа». ^{[3, 6, 10, 29]}

3. 1722–1767

   Навколо собору постали муровані монастирські будівлі: трапезна («Тепла Софія», 1722–1730), будинок митрополита (1722–1748), бурса (1763–1767). ^{[1, 3]}

4. 1744–1748

   Після пошкоджень дзвіниці архітектор Йоганн Готфрід Шедель перебудував її верхні яруси; 1746–1748 рр. він же звів браму митрополита Рафаїла Заборовського. ^{[1, 3, 6]}

   

5. 1747–1754

   За митрополита Рафаїла Заборовського встановлено різьблений позолочений триярусний іконостас; з нього зберігся лише нижній ярус. ^{[1, 2]}

Від реставрацій до заповідника

1. 1843–1853

   Під час реставрації під керівництвом Федора Солнцева розкрито фрески XI ст., але їх поновили олійними фарбами. ^{[1, 16]}

   

   

2. 1851–1852

   Дзвіницю надбудовано четвертим ярусом за проєктом єпархіального архітектора Павла Спарро. Енциклопедія України в статті про собор відносить четвертий ярус до перебудови 1744–1752 рр. ^{[2, 3, 6, 10]}

3. 1884

   Михайло Врубель олійними фарбами відтворив утрачені постаті трьох із чотирьох архангелів у головній бані; первісною мозаїкою лишився один. За даними англомовної Вікіпедії, роботи з дослідження мозаїк тоді почав Адріан Прахов. ^{[1, 17, 18]}

4. 1919

   22 січня на Софійській площі біля собору урочисто проголошено Акт Злуки УНР і ЗУНР. ^[46]

   

   

5. 1921

   У жовтні Всеукраїнський православний церковний собор у Софійському соборі висвятив Василя Липківського на митрополита Київського і всієї України; собор став кафедрою УАПЦ. ^{[1, 45]}

6. 1930

   Після вимушеного саморозпуску УАПЦ дзвіницю закрили для богослужінь. З двадцяти дзвонів зняли дев'ятнадцять; лишився тільки «Мазепа». ^{[6, 7, 29]}

7. 1934

   Після перенесення столиці до Києва історичний центр опинився в зоні проєкту урядового центру. Того ж року влада створила заповідник «Софійський музей»; богослужіння припинено, частину цінностей вилучено. Відвідувачів почали приймати навесні 1935 р. ^{[1, 2, 3, 7, 21]}

8. 1936–1937

   Археолог Теодосій Мовчанівський досліджував крипту з похованнями митрополитів. 1937 р. він розкрив гробницю Рафаїла Заборовського й, за даними Мінкульту, повернув мощі до крипти та замурував її; «Телеграф» датує відкриття крипти 1936 р. Мовчанівського розстріляли 1938 р. ^{[21, 27, 28]}

9. 1939

   Останки з саркофага Ярослава — чоловічий і жіночий скелети — передали на дослідження до Ленінграда; за актами, 1940 р. їх повернули до заповідника. Попереднє розкриття саркофага джерела датують по-різному: 1932 або 1936 р. ^{[22, 23]}

10. 1941

    У вересні, під час відступу Червоної армії, собор замінували; вибуху не сталося. За даними англомовної Вікіпедії з посиланням на директора заповідника О. Повстенка, підрив відвернули німецькі сапери. ^{[1, 10]}

Незалежність і війна

1. 1987, 1994

   1987 р. заповідник отримав Європейську золоту медаль за збереження історичних пам'яток від Гамбурзького фонду, 1994 р. — статус національного. ^{[3, 7]}

2. 1990

   Собор із прилеглими монастирськими спорудами разом із Києво-Печерською лаврою внесено до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. ^{[1, 4, 10]}

3. 1995

   18 липня влада не дозволила поховати патріарха УПЦ КП Володимира (Романюка) на території Софії; спецпідрозділ міліції розігнав жалобну процесію. Патріарха поховали біля входу на територію заповідника. ^{[32, 33]}

4. 1997–2003

   Тривала реставрація дзвіниці; 27 червня 2003 р. її вперше за кілька десятиліть відкрили для відвідувачів. Того ж року Комітет всесвітньої спадщини висловив занепокоєння станом собору через будівництво поблизу. ^{[5, 6]}

5. 2009–2011

   Генеральна конференція ЮНЕСКО на 35-й сесії (жовтень 2009 р.) внесла 1000-ліття собору до календаря пам'ятних дат на 2011 р.; указ Президента України від 11 червня 2010 р. передбачив його відзначення. ^{[8, 14, 15]}

6. 2009

   У вересні саркофаг Ярослава розкрили знову: у ньому виявився лише жіночий скелет. Останки князя досі не знайдено. ^{[22, 23, 24, 25]}

7. 2018

   15 грудня в соборі відбувся Об'єднавчий собор, що обрав митрополита Епіфанія предстоятелем Православної церкви України; 3 лютого 2019 р. тут же його інтронізовано. ^{[34, 35, 36]}

8. 2022

   Наприкінці травня Мінкульт повідомив, що в крипті собору знайдено мощі митрополита Рафаїла Заборовського, які вважалися знищеними за радянської доби. ^{[27, 28]}

9. 2023

   15 вересня Комітет всесвітньої спадщини на розширеній 45-й сесії в Ер-Ріяді вніс об'єкт «Київ: Собор Святої Софії та прилеглі монастирські споруди, Києво-Печерська лавра» до Списку всесвітньої спадщини під загрозою. ^{[4, 37]}

10. 2023–2024

    20 грудня 2023 р. на бані почали повертати відреставровані хрести; центральний хрест повернули 12 липня 2024 р. Реставрацію хрестів оплатили благодійники. ^{[38, 39, 40]}

11. 2025

    10 червня вибухова хвиля від російського удару по Києву пошкодила тинькований карниз центральної апсиди на східному фасаді собору. ^{[41, 42, 51]}

    

12. 2026

    17–20 лютого моніторингова місія ЮНЕСКО обстежила Софійський собор і Лавру; стан собору має оцінити ICOMOS. За даними «Главкому». ^{[43, 44]}

Втрачене й відтворене

Архітектура

Первісний храм мав п’ять нав і тринадцять бань — одна центральна й дванадцять менших довкола. Об’єм наростав від країв до середини, як піраміда: відкриті галереї, за ними — нижчі бані, і над усім — центральна. Після барокової перебудови силует змінився, але давня структура всередині збереглася.

Центральна баня: Пантократор і світло

У зеніті центральної бані — мозаїчний Христос Пантократор. Світло з вікон барабана падає просто на центр храму, і золоте тло мозаїк відбиває його вниз.

Апсида і Оранта

У головній апсиді — Богородиця Оранта, понад п’ять метрів заввишки. Її називають «Непорушною стіною». Загалом у соборі збереглося близько 260 м² мозаїк і близько 3000 м² фресок XI століття — один із найбільших ансамблів того часу, що дійшли до нас.

Дзвіниця

Окремо від собору стоїть дзвіниця заввишки 76 метрів. Її звели після пожежі 1697 року (завершили 1706-го), а пізніше надбудовували: у XIX столітті вона отримала ще один ярус і грушоподібну баню. Над низьким давнім собором це найвища вертикаль ансамблю.

Камінь і матеріал

Собор складено в техніці, яку дослідники називають мішаною кладкою. Ряди граніту й рожевого кварциту чергуються з рядами плінфи, а все тримає рожевий вапняний розчин — у давньоруському будівництві його зазвичай готували з домішкою товченої цегли, цем’янки. Фасади первісно не тинькували: стіна сама була декором, смугастою, теплою на сонці.

Там, де візантійські зразки мали мармур, київські будівничі брали місцевий матеріал. Замість мармурових колон — хрестоподібні цегляні стовпи. Замість мармурових плит — овруцький пірофілітовий шифер і керамічні плитки.

Справжній мармур у соборі є, і стоїть він у північній галереї: це саркофаг Ярослава Мудрого. Мармурова скриня, в якій поховано князя, нагадує, що камінь у храмі — не тільки опора, а й пам’ять.

Мозаїка — теж камінь, тільки подрібнений до кубиків смальти. Про те, як ми переносимо образ на камінь сьогодні, — у розділі ікони на камені. А про інший давньоруський храм, складений з плінфи, — у статті «Успенський собор у Володимирі».

Чи знали ви

Переказують

Постаті

• Володимир Великий — за версією Н. Нікітенко, засновник собору (1011).
• Ярослав Мудрий — князь, з ім’ям якого літопис пов’язує будівництво; похований у соборі (1054).
• Всеволод Ярославич — син Ярослава, похований у соборі (1093).
• Петро Могила — митрополит, 1633 р. повернув собор православним і заснував монастир.
• Октавіан Манчіні — італійський архітектор Могилянської відбудови.
• Іван Мазепа — гетьман, фундатор барокової перебудови й дзвіниці.
• Рафаїл Заборовський — митрополит, замовник іконостаса й брами; його мощі знайдено 2022 р.
• Йоганн Готфрід Шедель — архітектор перебудови дзвіниці й брами Заборовського.
• Федір Солнцев — художник, під чиїм керівництвом розкрито фрески 1843–1853 рр.
• Михайло Врубель — 1884 р. відтворив трьох архангелів у бані.
• Василь Липківський — митрополит УАПЦ, висвячений у соборі 1921 р.
• Теодосій Мовчанівський — археолог, дослідник крипти; зберіг мощі Заборовського; розстріляний 1938 р.
• Патріарх Володимир (Романюк) — предстоятель УПЦ КП, похований біля входу на територію Софії (1995).
• Надія Нікітенко — дослідниця заповідника, авторка датування 1011–1018 рр.
• Олексій Толочко — історик, прихильник дати 1017 р.
• Неля Куковальська — генеральна директорка заповідника, ініціаторка пошуків останків Ярослава.

Як цитувати