Успенський собор Почаївської лаври: храм на високій терасі

Почаївський Успенський собор видно здалеку: гора, на ній — тераса, на терасі — білий храм із двома вежами й банею. Але почати розмову про нього варто з того, що під ним.

Коротко

Історія

Головна святиня монастиря старша за собор: Почаївську ікону Божої Матері 1597 року подарувала шляхтянка Анна Гойська. Після пограбування 1623 року Андрієм Фірлеєм ікону повернули ченцям рішенням трибуналу; за даними Київської православної богословської академії — 1644 року, в інших джерелах дата різниться.

Собор будували за часів, коли монастир належав василіанам — після переходу братії до унії на початку XVIII століття. Фундатором став граф Микола Потоцький: він фінансував будівництво, а після смерті 1782 року був похований у стінах храму. Проєкт виконав сілезький архітектор Готфрід Гофман, роботи на місці очолював львівський майстер Петро Полейовський. Собор зводили з 1771 року; основний етап завершили 1783 року, але низка джерел називає завершенням 1791 рік, а оздоблення тривало до початку XIX століття.

Інтер’єр розписував Лука Долинський. Пожежа 1869 року знищила більшу частину його робіт — за Енциклопедією України, збереглося чотири. Нові настінні розписи на теми почаївських чудес створив петербурзький академік В. Васильєв; джерела датують їх 1874 або 1876 роком. Олександр II подарував собору новий іконостас на згадку про візит 1859 року; його встановили 1861 року.

Довкола собору впродовж наступного століття виріс ансамбль: келії, архієрейський будинок, дзвіниця 1861–1871 років заввишки 65 метрів, Троїцький собор за проєктом Олексія Щусєва.

Хронологія

Цифри в квадратних дужках — номери джерел у списку внизу сторінки. Позначка «за даними …» означає, що факт підтверджено лише одним джерелом. Розділ «Переказують» — перекази й легенди: їх записано в джерелах, але документально не підтверджено.

Давня обитель на горі

1. За переказом, 1240

   Перші ченці прийшли на Почаївську гору з Києво-Печерської лаври, рятуючись від татаро-монгольської навали. Велика українська енциклопедія подає це «згідно з переказами» (1240–1241); у матеріалі Суспільного 2023 р. зазначено, що офіційних джерел, які це підтверджують, немає. ^{[1, 17]}

2. 1527

   Мурована Успенська церква під Почаївською горою вже існувала; в українській Вікіпедії цей рік названо роком першої згадки в документах. ^{[1, 3, 12]}

3. 1597

   Власниця Почаєва Анна Гойська заснувала монастир, наділила його землями й передала чудотворну Почаївську ікону Богородиці, яку, за переказом, отримала 1559 р. від грецького митрополита Неофіта. Нині ікона розміщена в соборі над Царськими воротами. ^{[1, 3, 12]}

4. 1623

   Андрій Фірлей пограбував обитель і вивіз ікону до Козина. За даними Київської православної богословської академії, ікону повернули 1644 р. за рішенням трибуналу; НУОС пише, що монахи повернули її «через 25 років». ^{[6, 12]}

5. 1649

   Коштом Федора та Єви (в інших місцях — Євдокії) Домашевських збудовано муровану церкву Святої Трійці на горі над відбитком стопи Богородиці. ^{[1, 2, 3]}

   

6. 1675

   За переказом, під час облоги монастиря турецько-татарським військом відбулося чудо Богородиці, і нападники відступили. Подію зобразив на гравюрі ієромонах Никодим Зубрицький. ^{[1, 3]}

Василіанський монастир і будівництво собору

1. 1712–1713

   Монастир перейшов до унійної Церкви, до василіанського чину. Рішення ухвалила братія 1712 р. (Суспільне, В. Мороз), а сам перехід у ЕІУ, ВУЕ, Вікіпедії й Destinations датовано 1713 р.; російська «Вокруг света» називає 1720 р. ^{[1, 3, 4, 9, 10, 17]}

2. 1730

   При монастирі заснувано друкарню; за даними Destinations, до 1831 р. вона випустила 187 книг. ^{[3, 4, 9]}

3. 1759

   Магнат Микола Василь Потоцький узявся опікуватися обителлю й згодом став головним фундатором собору. Історія про перекинутий візок і три осічки пістолета — переказ. ^{[1, 2, 3]}

4. 1771

   З архітектором Ґотфрідом Гофманом, за даними української Вікіпедії, 20 лютого уклали контракт на новий собор, 3 липня закладено наріжний камінь; обидві давні церкви — Успенську й Троїцьку — розібрали. ^{[1, 2, 3, 9]}

5. 8 вересня 1773

   Коронація Почаївської ікони папськими коронами; обряд, за даними української Вікіпедії, звершено в дерев'яній каплиці. ^{[3, 6]}

6. 26 квітня 1780

   Укладено угоду з Матвієм Полейовським про завершальні роботи; за НУОС, угоду на виготовлення вівтарів датовано 1781 р. ^{[5, 6]}

7. 12 квітня 1782

   Помер Микола Потоцький; його поховано в склепі ще недобудованого собору. ^{[1, 2, 5]}

8. 1783

   Кінець основного етапу будівництва: ЕІУ, ВУЕ й «Історія Волині» датують формування ансамблю 1771–1783 рр., а внутрішні роботи завершили лише на початку XIX ст. ^{[1, 4, 5, 11]}

9. 1791

   Низка джерел (Світогляд, Destinations, «Вокруг света», українська Вікіпедія) називає цей рік завершенням будівництва; імовірно, йдеться про завершення монастирського комплексу. ^{[2, 8, 9, 10]}

   

10. 1807–1810

    Лука Долинський створив олійний живопис інтер'єру: ікони іконостаса, вівтарів, розписи «Чудес Христових» на пілястрах. ^{[1, 2, 6]}

11. 1825

    Збудовано архієрейський корпус у формах класицизму. ^{[1, 3]}

Імперська лавра

1. 1831

   Після польського повстання 1830–1831 рр. монастир передали Російській православній церкві; точний день у джерелах різниться, тому тут його не подано. ^{[1, 3, 4, 10, 17]}

2. 1833

   Обитель отримала статус лаври (за ВУЕ, найменування «лавра» надано 1838 р.). ^{[1, 3, 9, 10, 12]}

3. Жовтень 1846

   Тарас Шевченко створив у Почаєві акварелі, зокрема «Успенський собор Почаївської лаври. Внутрішній вигляд» (10–20 жовтня; НМТШ, інв. г-401), «Почаївську лавру з півдня» і «зі сходу». За ними уявляють первісний рокайльний вівтар. ^{[7, 8]}

   

4. 1859–1861

   Імператор Олександр II подарував собору чотириярусний іконостас на згадку про візит 1859 р.; встановлено його 1861 р. За НУОС, проєкт належить архітектору Г. Боссе, а 32 ікони на мідних дошках писали М. Лавров, І. Горбунов і Є. Васильєв (в українській Вікіпедії — 33 ікони). ^{[2, 6, 11]}

5. 1861–1871

   Збудовано чотириярусну дзвіницю заввишки 65 м; ВУЕ датує її 1861–1869 рр. і називає архітектора К. Раструханова, дослідження КУБГ — закладення 25 червня 1861 р. і завершення 1871 р. ^{[1, 3, 30]}

6. 1869–1876

   1869 р. у соборі згорів головний вівтар, а з розписів Долинського збереглося лише кілька робіт. Новий вівтар виготовили 1870 р.; настінні розписи на теми почаївських чудес створив петербурзький академік В. Васильєв (НУОС датує їх 1874 р., ВУЕ — 1876 р.). ^{[1, 4, 6]}

7. 1906–1912

   Збудовано Троїцький собор за проєктом Олексія Щусєва (за дослідженням КУБГ — 1906–1911). ^{[1, 3, 30]}

Війни, кордони, заборони

1. 1914–1916

   Під час Першої світової війни з лаври вивезли дзвони й архів, а ікону та мощі Іова евакуювали до Житомира (до 1918 р.), за даними української Вікіпедії. За КПБА, 1915–1916 рр. австро-угорські війська переобладнали собор на костел. ^{[3, 12]}

2. 10 вересня 1933

   Почаївська маніфестація: за оцінкою П. Кралюка (Радіо Свобода), близько 20 тисяч учасників вимагали української церкви й богослужбової мови. ^[13]

3. 1959–1966

   За ВУЕ, під час гонінь значну частину споруд лаври конфіскували й передали під музей атеїзму та психлікарню. «Вокруг света» датує відкриття музею 1959 р.; за ЕІУ, 1964 р. спробу закрити лавру зупинили протести. ^{[1, 4, 10]}

4. 15–16 липня 1965

   За даними Ю. Помаза, місцеві органи влади розігнали прочан, що ночували на лаврському цвинтарі. ^[15]

Незалежна Україна

1. 14 грудня 1990

   Намісник Яків (Панчук) висвячений на почаївського єпископа; він запровадив богослужіння українською мовою. ^[14]

2. 1991–1994

   Відновилися пастирські курси й духовне училище, з 1994 р. — семінарія. ^{[3, 9]}

3. 1992

   Якова (Панчука) усунули від настоятельства; за описом П. Кралюка (Радіо Свобода), проросійські ченці вигнали його з лаври. ^{[3, 14]}

4. 2003

   17 липня Кабінет міністрів (уряд Януковича) вилучив лавру зі складу Кременецько-Почаївського заповідника; 13 грудня Держбуд і лавра підписали договір безоплатного користування до 1 січня 2052 р. ^{[3, 18]}

5. 28 листопада 2018

   Уряд скасував розпорядження 2003 р. й повернув споруди до складу заповідника; договір безоплатного користування, за даними Главкому, лишився чинним. ^{[3, 18]}

6. Березень 2023

   Міністр культури Олександр Ткаченко заявив, що завершилася угода щодо однієї з церков на території лаври, а священник УПЦ (МП) не допустив представників заповідника. ^[19]

7. 30 листопада 2023

   СБУ й Національна поліція провели обшуки в лаврі в межах провадження за ст. 161 КК України; за даними СБУ, підставою стала публікація на сайті монастиря. Позиції лаври в матеріалах Суспільного й Укрінформу не наведено. ^{[23, 24]}

8. Червень–липень 2024

   Комісія Мінкульту перевіряла майно 3–29 червня. За повідомленням Мінкульту, вона виявила самовільні прибудови (тамбур до центрального входу Успенського собору, мансарду над келіями, прибудову до Надбрамного комплексу) й відсутність значної частини ікон з інвентарного списку 1967 р.; шість об'єктів передано в безоплатне користування, а інше нерухоме майно в договір не входить. ^{[20, 21, 22]}

9. 8 жовтня 2025

   Правоохоронці провели обшуки на території монастирського кладовища й у Всіхсвятській церкві; за даними поліції, провадження за ч. 5 ст. 190 КК (шахрайство) стосується оформлення права власності на храм. Директор заповідника заявив у Facebook про «провокацію»; офіційної позиції лаври в матеріалі немає. ^[25]

10. 22 і 27 липня 2026

    ДЕСС 22 липня оприлюднила висновок про ознаки афілійованості лаври з РПЦ (перевірка від 24 червня), а 27 липня, за Радіо Свобода, винесла припис із 30-денним строком: рішення про вихід із Київської митрополії УПЦ і розірвання зв'язків із РПЦ. Невиконання, за повідомленням ДЕСС, може призвести до позову про припинення діяльності. ^{[26, 27, 28]}

11. 3 вересня 2026

    На клопотання юристів лаври припис продовжено на 60 днів; лавра, за даними LB.ua, пояснила це потребою скликати духовний собор і перекласти докази з російської. Результат на жовтень 2026 р. у перевірених джерелах не знайдено. ^[29]

Втрачене й відтворене

Архітектура

Собор — тринавна базиліка з трансептом під центральною банею; розміри в джерелах розходяться, тому ми їх не наводимо. Над перетином нав здіймається баня з ліхтарем; За Великою українською енциклопедією, позолочена баня з маківкою підноситься на висоту 45 м; в українській Вікіпедії висоту собору названо 56 м. Зовні храм поєднує пізнє бароко й рококо з рисами класицизму: напівколони, пілястри, карнизи, рослинне ліплення. Усередині — напівциркульні склепіння на підпружних арках.

Креслення показують форму, а не точні розміри.

Вежі під кутом

Дві кутові вежі головного фасаду повернуті під кутом 45° до осі будівлі. Через це фасад не стоїть пласкою стіною: з будь-якого боку гори видно щонайменше дві його площини.

Підмурок-тераса: інженерія над печерами

Під собором — триярусний печерний комплекс XV–XVI ст. і підземні церкви. Собор стоїть на високій триповерховій субструкції, яка утворює перед південним фасадом широку терасу; під нею в товщі гори збереглися печерний комплекс XV–XVI ст. і підземні церкви. Це одночасно фундамент, підпірна стіна й постамент, з якого собор дивиться на долину.

Ковчег над стопою

Камінь із відбитком стопи — головна святиня собору поряд із Почаївською іконою. Над ним — позолочений ковчег за латунною огорожею, поруч бронзовий барельєф Явлення. Тут камінь не будівельний матеріал, а предмет шанування — і це інший рівень відповідальності для кожного, хто з ним працює.

Камінь і матеріал

Камінь у Почаївському соборі — передусім основа. Триповерхова кам’яна субструкція несе храм і створює терасу, на якій стоїть собор; під нею в товщі гори збережено печерний комплекс. Матеріал стін і оздоблення джерела описують загально, тож детальніше — після огляду на місці.

Іконостас собору чотириярусний; рисунки до нього, за даними джерел, виконав архітектор Гаральд Боссе, ікони писали петербурзькі художники. Що таке ряди іконостаса і як вони складаються, ми розповідаємо в статтях «Що таке іконостас» і «Ряди іконостаса». Як іконостас втілюють у камені — на сторінці напряму «Іконостаси».

Чи знали ви

Переказують

Постаті

• Анна Гойська — власниця Почаєва; 1597 р. передала ікону й маєтки монастиреві.
• Іов Почаївський (Іван Залізо) — ігумен 1604–1651 рр., канонізований 1659 р. (за ВУЕ).
• Андрій Фірлей — шляхтич, який 1623 р. пограбував монастир і вивіз ікону.
• Федір і Єва (Євдокія) Домашевські — фундатори мурованої церкви Святої Трійці 1649 р.
• Микола Василь Потоцький — головний фундатор собору, похований у його склепі 1782 р.
• Ґотфрід Гофман — сілезький архітектор, що в загальних рисах підготував проєкт собору; помер 1771 р.
• Петро Полейовський — архітектор, що вів подальші будівельні роботи.
• Матвій Полейовський — скульптор, автор вівтарів, брат Петра.
• Франциск Ксаверій Кульчицький — архітектор, що брав участь у розплануванні й будівництві (трапезна, тераса з парапетом).
• Лука Долинський (1745–1824) — львівський художник, автор живопису інтер’єру 1807–1810 рр.
• Василь Бернакевич — майстер, співавтор первісного вівтаря.
• В. Васильєв — петербурзький академік, автор настінних розписів 1870-х рр.
• Олександр II — подарував іконостас на згадку про візит 1859 р.
• Гаральд Боссе — архітектор, автор проєкту іконостаса (за НУОС).
• Олексій Щусєв — архітектор Троїцького собору.
• Тарас Шевченко — художник, що 1846 р. зафіксував вигляд собору в акварелях.
• Яків (Іван Панчук) — єпископ-намісник 1990–1992 рр.
• Володимир (Мороз) — намісник лаври від 1996 р.

Як цитувати