Троїцька церква в Межирічі: п'ять бань за фортечним муром

П’ять бань цієї церкви підіймаються над цегляним муром, наче храм визирає з-за фортечної стіни. Так його оточили на початку XVII століття, коли монастир ставав фортецею.

Коротко

Адреса	с. Межиріч, вул. Містечко, 43, Рівненська область
Збудовано	1520–1530-ті (фундуш 1523 р.); за іншими даними — бл. 1460 р.; оборонна перебудова 1606–1612 рр.
Тип	хрестовокупольний п’ятибанний храм з трьома апсидами і контрфорсами
Матеріал	цегла й пісковик
Статус	пам’ятка архітектури національного значення (охоронні № 605/0–605/5)
Церква	Свято-Троїцький чоловічий монастир УПЦ (МП)

Історія

Межиріч належав Острозьким, і кожне покоління роду залишило тут свій шар. Ще наприкінці XIV – у XV столітті біля замку Острозьких стояла дерев’яна Троїцька церква. За М. Близняком, близько 1460 року князь Іван Васильович Острозький (†1465) звів на її місці мурований храм, що мав і оборонне значення. Вікіпедія пов’язує зведення нинішньої церкви з фундушем князя Костянтина Острозького від 12 березня 1523 року; будівництво тривало до 1530-х. Автор проєкту невідомий; припускають, що це той самий будівничий, що й Богоявленської церкви в Острозі.

На початку XVII століття Януш Острозький перетворив обитель на монастир францисканців. У 1606–1610 роках над храмом надбудували оборонні галереї з бійницями й перекрили західну та вівтарну частини готичними нервюрними склепіннями з ренесансним орнаментом; до 1612 року двір оточили корпусами, мурами й вежами. Архітектором монастирських споруд називають Павла Ґродзіцького, проте з застереженням. Францисканський монастир став одним із найпотужніших католицьких осередків Волині. 1850 року тут служили 20 ченців.

Пожежі середини XVII століття й велика пожежа 1854 року пошкодили бані, перекриття й дерев’яні споруди. 1866 року російська влада ліквідувала францисканський монастир: 23 вересня костел опечатали, 19 жовтня передали православному духовенству, і храм став православною парафіяльною церквою; головний престол на честь Святої Трійці освятили 13 листопада 1866 року. У 1972–1978 роках монастир реставрували за участі архітекторки Олени Годованюк. 1991 року храм знову став монастирським.

Хронологія

Цифри в квадратних дужках — номери джерел у списку внизу сторінки. Позначка «за даними …» означає, що факт підтверджено лише одним джерелом. Розділ «Переказують» — перекази й легенди: їх записано в джерелах, але документально не підтверджено.

Епоха I. Острозька фундація

1. XI–XIII ст.

   Поблизу сучасного села існувало укріплене давньоруське поселення (городище). ^{[3, 6]}

2. 1396

   Грамотою великого князя литовського Вітовта, виданою в Луцьку, князю Федору Даниловичу Острозькому підтверджено Острог і надано Межиріч. Це перша писемна згадка про село. День у джерелах різниться: 2 липня ^[2] або 3 липня ^{[7, 14]}; рік 1386 в OrthoChristian ^[15] — помилка. ^{[2, 3, 6, 7, 14]}

3. Кінець XIV – XV ст.

   Біля замку Острозьких стояла дерев'яна Троїцька церква, на місці якої згодом звели муровану. ^{[6, 7, 14]}

4. XV ст.

   Князь Федір Острозький на схилі віку прийняв постриг у Києво-Печерському монастирі з іменем Феодосій; discover.ua датує постриг 1442 р. ^{[4, 14]}

5. 1454

   За даними discover.ua, дерев'яна церква згоріла, і почалося зведення мурованої; про пожежу без року пише й Zaxid.net. ^{[6, 14]}

6. Близько 1460

   За М. Близняком, князь Іван Васильович Острозький (†1465) звів на місці дерев'яної муровану Троїцьку церкву, що мала й оборонне значення. Енциклопедія України відносить зведення церкви й укріпленого монастиря до XV ст. ^{[3, 4, 7]}

7. 1523

   За даними Вікіпедії, 12 березня князь Костянтин Іванович Острозький надав монастиреві нові фундуші; з ними пов'язують зведення нинішньої церкви, яке тривало до 1530-х. Це друга версія датування. Будівничим припускають того самого майстра, що й Богоявленської церкви в Острозі; Суспільне називає храм «реплікою» Богоявленського собору. ^{[1, 13]}

8. До 1571

   Монастир уже мав муровані стіни із зубцями, дерев'яну оборонну галерею й муровану дзвіницю. ^{[14, 15]}

Епоха II. Януш Острозький і францисканці

1. 1579

   Януш Острозький, син Василя-Костянтина, перейшов у католицтво (за Енциклопедією України; В. Атаманенко — близько 1577 р.). Василь-Костянтин (1526/27–1608) помер в Острозі 23 лютого 1608 р. ^{[4, 5, 10]}

2. 1603

   За М. Близняком, Василь-Костянтин Острозький поділив маєтки, і Межиріч разом із половиною Острога дістався старшому синові Янушу. ^[7]

3. 1605

   18 лютого Межиріч отримав магдебурзьке право від короля Сигізмунда III клопотами Януша Острозького. ^{[2, 3, 7, 15]}

4. 1606–1612

   Януш передав Троїцьку церкву францисканцям і перебудував комплекс на монастир-фортецю: до храму прибудовано двоповерхові келійні корпуси, двір оточено мурами з наріжними вежами. Рік передачі джерела подають по-різному: 1609 ^[3], 1610 ^{[6, 7]}, 1612 ^[14]. За даними Вікіпедії, у 1606–1610 рр. на храмі надбудували оборонні галереї з бійницями, а західну й вівтарну частини перекрили готичними нервюрними склепіннями. 1612 р. відкрито костел і монастир. ^{[1, 3, 6, 7, 14, 15]}

5. Початок XVII ст.

   Автором монастирських укріплень вважають військового інженера Павла Ґродзіцького, будівничого королівського арсеналу у Львові. ^{[1, 13]}

6. 1620

   Помер Януш Острозький, останній чоловік роду; маєтки перейшли до синів його сестри Єфросинії Заславської, за Енциклопедією України. ^[4]

7. 1643

   За В. Атаманенком, до Межиріцького ключа маєтків входили Завидів, Буща, Борщівка, Грем'яче й Бельмаж — здебільшого колишні церковні й академічні володіння. ^[10]

8. 1648

   За даними OrthoChristian, у Межирічі зупинявся Богдан Хмельницький; містечко зазнало руйнувань, монастир уцілів. ^[15]

Епоха III. Францисканський монастир

1. 1716

   14 жовтня в луцьких ґродських книгах вписано запис Констанції Шибінської на користь францисканських конвентів, за М. Близняком. ^[7]

2. 1728

   2 квітня складено інвентар Межиріча; його опублікував М. Близняк (2017). ^[7]

3. 1779

   15 серпня чудотворну ікону Межиріцької Богородиці урочисто короновано коронами, виготовленими в Римі. Via Regia пов'язує коронацію з папою Климентом XIV, Я. Бондарчук — з розпорядженням Бенедикта XIV, але обидва 1779 р. вже не жили: тоді понтифіком був Пій VI. ^{[1, 11, 16, 20]}

4. 1820

   За даними OrthoChristian, пожежа знищила монастирську бібліотеку — понад 1900 томів. ^[15]

5. Середина XIX ст.

   Монастир постраждав від великої пожежі (за Вікіпедією — 1854 р.) і надовго занепав. ^{[1, 17]}

6. 1856–1857

   За В. Марчуком, гвардіан Франциск Нєвяровський сплатив понад 3 тис. рублів за ремонт оздоблення кіотів. ^[8]

7. 1866

   Російська влада ліквідувала францисканський монастир: 23 вересня костел замкнули й опечатали, 19 жовтня передали православному духовенству, 25 жовтня склали опис майна на 289 пунктів. Храм став православною парафіяльною Троїцькою церквою. Вікіпедія подає 1856 р., Ф. Антонюк — 1868 р.; архівні дати наводить В. Марчук. ^{[1, 6, 8, 9, 11, 14, 15]}

8. 1866

   22 жовтня в Острозі поховано останнього гвардіана о. Франциска Нєвяровського, який відніс Святі Дари до острозького парафіяльного костелу, за В. Марчуком. ^[8]

9. 1866

   13 листопада освячено головний престол на честь Святої Трійці, за Я. Бондарчук. ^[11]

10. 1866

    За даними Вікіпедії й discover.ua, Марія Федорівна подарувала до ікони срібну цату з дванадцятьма смарагдами. Імператрицею її називають анахронічно: 1866 р. данська принцеса Дагмар щойно прийняла це ім'я й 9 листопада вийшла заміж за цесаревича, імператрицею стала 1881 р. ^{[1, 14, 21]}

Епоха IV. Православна парафія

1. 1867

   21 травня освячено південний (правий) приділ на честь архистратига Михаїла, за Я. Бондарчук. ^[11]

2. 1870-ті

   Дерев'яну Михайлівську церкву Межиріча розібрали; її престол, іконостас із царськими вратами та ікони перенесли до правого приділу Троїцької церкви. ^{[9, 11]}

3. 1914–1918

   За даними Вікіпедії, під час Першої світової ікону Межиріцької Богородиці вивезли до Харкова; 1918 р. вона повернулася. ^[1]

4. 1935–1938

   Ян Булгак сфотографував монастир для серії листівок «Wołyń w zdjęciach»; на звороті помилково написано «Mędzyrzec Korecki». ^[19]

5. 1937

   Лев Маслов опублікував у львівському часописі «Наша Батьківщина» статтю «Церква Св. Трійці в Межирічі Острожському». ^[7]

6. 1950-ті – 1960-ті

   На місці розібраної Михайлівської церкви стояв цегляний куб із кам'яним хрестом; за «хрущовської відлиги» хрест розбили, а огорожу знищили, за Ф. Антонюком. ^[9]

7. 1972–1978

   За Енциклопедією Сучасної України, Троїцький монастир реставрували за участі архітекторки Олени Годованюк. ^[12]

Епоха V. Відроджений монастир

1. 1991

   24 грудня Синод УПЦ (МП) ухвалив відкрити Межиріцький Свято-Троїцький чоловічий монастир Рівненської єпархії (журнал № 49). ^{[14, 15, 18]}

2. 1995

   Вийшла книжка О. Годованюк «Троїцький монастир-фортеця у Межирічі-Острозькому». ^{[7, 12]}

3. 2004

   Для чудотворної ікони Богородиці виготовлено новий кіот, за Я. Бондарчук. ^[11]

4. 2012

   За даними Вікіпедії, під час археологічних досліджень на місці запланованого готелю із західного боку монастиря виявлено фундамент невідомої каплиці й цвинтар XVII ст. ^[1]

5. 2013

   За даними Вікіпедії, у липні міліція розпочала кримінальне провадження за фактом знищення вежі-дзвіниці. ^[1]

6. 2026

   12 липня монастир відзначив 35 років відновлення чернечого життя; літургію очолив митрополит Рівненський і Острозький Пимен. ^[15]

Втрачене й відтворене

Архітектура

Церква майже квадратна в плані, з трьома нижчими апсидами, стрільчастими вікнами й зовнішніми контрфорсами з уступами. Тут поєднано давньоруську традицію п’ятибанного храму з пізньоготичними західноєвропейськими рисами. Кількість стовпів джерела подають по-різному: Вікіпедія називає чотири, сайт «Замки та храми України» — шість. Усередині орнамент виконано в техніці сграфіто.

Нижче — два елементи храму: на фото й у кресленні. Креслення показують форму, а не точні розміри.

Контрфорси з уступами

Контрфорси підіймаються майже до рівня головного об’єму. Вони тримають розпір склепінь і водночас надають храму суворого, фортечного силуету.

П’ять бань

П’ять бань стоять на восьмигранних підбанниках. За даними Вікіпедії, на початку XVII століття підбанники частково сховали стіни з пласким дахом, і бані втратили первісні пропорції; пізніше з’явилося нехарактерне «зірчасте» покриття.

Мур і вежі

Двір оточує цегляний мур — за даними сайту «Замки та храми України», завтовшки 1,5 м і заввишки до 8 м. По кутах стоять шестигранні в плані двоярусні вежі з бійницями (Вікіпедія описує їх як триярусні, з аттиком у третьому ярусі). До церкви з півночі й півдня примикають симетричні двоповерхові корпуси: унизу — господарські приміщення, вгорі — келії. Надбрамна вежа-дзвіниця не збереглася.

Камінь і матеріал

Храм і монастирські будівлі складено з цегли та пісковику; мур довкола двору — цегляний, завтовшки близько півтора метра. Усередині — сграфіто, техніка, де орнамент вишкрібають у шарах тиньку. Францисканські вівтарі XVIII століття згодом частково використали для іконостаса.

Межиріч добре пояснює, чому оборонна архітектура не мусить бути грубою. Контрфорс тут — і конструкція, і ритм фасаду; мур — і захист, і рамка для храму. Коли опора виконує дві роботи одночасно, вона перестає бути зайвою деталлю.

Про колони, пілястри й опори в храмі — у розділі колони й капітелі. Інша церква, що вміла оборонятися, — Покровська церква в Сутківцях.

Чи знали ви

Переказують

Постаті

• Вітовт — великий князь литовський, грамота 1396 р. з першою згадкою Межиріча.
• Федір Данилович Острозький (прп. Феодосій) (бл. 1360–1446, за Енциклопедією України) — перший відомий власник Межиріча.
• Іван Васильович Острозький (†1465) — онук Федора; за М. Близняком, фундатор мурованої церкви близько 1460 р.
• Костянтин Іванович Острозький (бл. 1460–1530) — великий гетьман литовський, син Івана Васильовича; за Вікіпедією, автор фундушу 1523 р.
• Ілля Костянтинович Острозький (1510–1539) — старший син Костянтина Івановича; за Via Regia, ікона Межиріцької Богородиці пов’язана з його смертним одром.
• Василь-Костянтин Острозький (1526/27–1608) — син Костянтина Івановича; 1603 р. поділив маєтки між синами.
• Януш (Іван) Острозький (бл. 1554–1620) — син Василя-Костянтина й онук Костянтина Івановича, краківський каштелян, фундатор францисканського монастиря-фортеці.
• Павло Ґродзіцький — військовий інженер, імовірний автор монастирських укріплень.
• о. Франциск Нєвяровський (†1866) — останній гвардіан межиріцьких францисканців.
• Марія Федорівна (Дагмар Данська) — дружина цесаревича Олександра (з 1866), імператриця з 1881 р.; їй приписують дар срібної цати до ікони.
• Ян Булгак (1876–1950) — фотограф міжвоєнних листівок із монастирем.
• Лев Маслов — автор статті про церкву (1937).
• Олена Годованюк (1929–2023) — архітекторка-реставраторка монастиря (1972–1978), авторка монографії 1995 р.
• Архімандрит Феодор (Мельничук) — намісник відродженого монастиря.
• Митрополит Пимен — митрополит Рівненський і Острозький, очолив святкування 35-ліття відродження (2026).

Як цитувати