Спасо-Преображенський собор в Одесі: храм, який будували двічі

Цей собор місто втрачало двічі. Уперше 1936 року, коли дзвіницю підірвали так, щоб вона, падаючи, поховала під собою храм. Удруге — у липневу ніч 2023-го, коли ракета влучила просто у вівтар відтвореного собору.

Коротко

Історія

Місце для храму освятили 1794 року, під час закладин самої Одеси; перший камінь поклали приблизно через рік. Початковий проєкт склав інженер В. Ванрезант, з 1798 року будівництво продовжив італієць Франческо Фраполлі. Спершу храм присвятили святому Миколаю. Освятили його як Спасо-Преображенський 1808 року; за іншими даними — 25 травня 1809-го.

Від того часу собор ріс разом із містом. У 1827–1837 роках з’явилася дзвіниця за проєктом Фраполлі та Джорджо Торрічеллі, у 1840-х — трапезна за проєктом Д. Гейденрейха, що з’єднала дзвіницю з давнім храмом. Остання велика перебудова 1900–1903 років коштувала міській казні 220 тисяч рублів і зробила собор одним із найбільших храмів імперії. Тут поховали святителя Інокентія Херсонського і князя Михайла Воронцова з дружиною; головною святинею була Касперівська ікона Богородиці.

1936 року собор знищили. За даними РІСУ, вибухи тривали три дні: дзвіницю підірвали, і її падіння зруйнувало стіни. Склеп Воронцових сплюндрували.

1996 року розкопали фундамент. 23 квітня 1999-го Кабмін включив собор до програми відтворення втрачених пам’яток, а 5 вересня того ж року освятили початок будівництва. Гроші збирали з пожертв. У січні 2005 року освятили нижній храм, у листопаді до склепу повернули прах Воронцових, а в липні 2010 року собор урочисто освятили.

У ніч на 23 липня 2023 року в собор влучила російська ракета. За словами протоієрея Максиміана Погореловського з Одеської єпархії, «вівтар просто зник»; ракета пробила два поверхи, пошкодила ризницю, частина храму залишилася без даху. Касперівська ікона, що була в епіцентрі, уціліла. 2024 року відновили близько 3200 м² покрівлі, центральний купол і двері, реставрували мозаїчну ікону «Преображення». Станом на серпень 2025-го за кошти уряду Італії відновлювали опалення, а роботи в інтер’єрі тривали; твердої дати завершення тоді не називали. За англомовною Вікіпедією, систему опалення відновили до грудня 2025 року.

Архітектура

Собор однокупольний, хрестовий у плані, нині двоповерховий: унизу — зимовий храм, нагорі — літній. До головного об’єму через трапезну примикає дзвіниця. За англомовною Вікіпедією, відтворений собор має близько 90,6 метра завдовжки й 46,6 завширшки.

Нижче — два елементи храму: на фото й у кресленні. Креслення показують форму, а не точні розміри.

Дзвіниця

Дзвіниця заввишки 72 метри (за архівними даними) була головною вертикаллю Соборної площі. Саме її 1936 року обрали знаряддям руйнування. У відтвореній дзвіниці висить головний дзвін заввишки близько трьох метрів і вагою понад 14 тонн, встановлений на пожертви.

Купол

Загальний стиль собору — класицизм, але в куполі, за описом англомовної Вікіпедії, є еклектичні риси. Центральний купол після удару 2023 року ремонтували першочергово, разом із покрівлею.

Нижній храм

Нижній храм на честь святителя Інокентія заглиблений приблизно на шість метрів. Його Андріївська зала вміщує близько двох тисяч людей. Під час удару 2023 року нижній храм уцілів, але в ньому вибило скло.

Камінь і матеріал

До 1936 року інтер’єр собору тримався на мармурі — справжньому й удаваному. Коринфські колони облицювали штучним білим мармуром, підлогу виклали білими мармуровими плитами, а іконостас зробили з сіро-білого полірованого мармуру. У відтвореному соборі головний іконостас знову мармуровий. З якого матеріалу зведено стіни відтвореного храму, відкриті джерела не уточнюють.

Штучний мармур у XIX столітті був не обманом, а чесним компромісом: він давав блиск каменю там, де справжні плити були б заважкими чи задорогими. Але мармуровий іконостас — інша історія: там камінь не імітують, бо саме він несе форму. Як влаштований кам’яний іконостас і чим він відрізняється від дерев’яного, ми розповідаємо окремо, а про ряди ікон — у статті «Ряди іконостаса».