Катерининський собор у Херсоні: вапняк, портик і світловий барабан

Херсон починався як фортеця, і собор у ній закладали як знак перемоги. Минуло понад два століття — і снаряд 2024 року влучив саме в той ярус, що дає храмові світло: у барабан під куполом.

Коротко

Історія

Перший камінь собору 1781 року заклав генерал Іван Ганнібал від імені Катерини ІІ. Храм присвятили святій великомучениці Катерині — небесній покровительці імператриці; він мав увічнити приєднання степового Причорномор’я до Російської імперії. Проєкт пов’язують з іменем Івана Старова, який працював для князя Потьомкіна; будівництвом керував Іван Ситников. За звітом М. Корсакова Потьомкіну від 26 травня 1786 року, собор 17 травня освятив архієпископ Слов’янський і Херсонський Никифор.

Іконостас у 1783–1786 роках писав М. Шибанов. Англомовні джерела додають, що ікони наслідували іспанський живопис XVII століття з Ермітажу, зокрема Мурільйо; деякі образи приписують Володимиру Боровиковському й Дмитру Левицькому. У соборі досі зберігається крісло, виготовлене спеціально для імператриці.

1791 року в склепі собору поховали Григорія Потьомкіна. За огорожею ховали воєначальників, загиблих у російсько-турецькій війні 1787–1791 років; це місце називають «Пантеоном Херсонської фортеці». Наприкінці жовтня 2022 року, під час окупації Херсона, російські військові вивезли останки Потьомкіна з міста.

Після 1917 року собор закрили, 1922-го вилучили цінності, згодом улаштували антирелігійний музей. Більшість ікон утрачено, кілька потрапили до місцевого художнього музею. Під час німецької окупації храм знову відкрили, 1962 року, під час хрущовської антирелігійної кампанії, закрили вдруге. 25 серпня 1991 року собор повернули церковній громаді.

Війна знову дійшла до собору вже після звільнення міста. У серпні 2023 року від артилерійського обстрілу загорівся дах. У ніч на 27 грудня 2023-го пошкоджено фасад, покрівлю й вікна. 20 грудня 2024 року о п’ятій ранку снаряд влучив у світловий барабан під куполом; за словами представників церкви, значно постраждали фасад і інтер’єр.

Архітектура

Собор належить до раннього класицизму; джерела відзначають у ньому й мотиви середньовічної балканської архітектури. Стіни сильно рустовані, а вінчає будівлю невеликий напівсферичний купол.

Нижче — два елементи храму: на фото й у кресленні. Креслення показують форму, а не точні розміри.

Тосканський портик

Тосканський ордер — найпростіший і найважчий з класичних: гладкий стовбур, скупа база, капітель без листя. Для собору у фортеці це точний вибір. За даними обласної бібліотеки, у нішах фасадів стоять статуї роботи Г. Замараєва: апостоли Петро й Павло — біля центрального входу, святі Варвара й Катерина — з півночі й півдня.

Купол на світловому барабані

Купол невеликий, напівсферичний. 1790 року, за англомовними джерелами, Старову доручили переробити його за зразком купола Таврійського палацу Потьомкіна в Петербурзі. Світловий барабан під ним — ярус вікон, через які світло падає в центр храму. Саме в нього влучив снаряд у грудні 2024 року.

Дзвіниця

Історія дзвіниці в джерелах заплутана. Перша, за даними бібліотеки, була дерев’яною. Англомовні джерела згадують дзвіницю 1800 року, розібрану після землетрусу, і класицистичну дзвіницю близько 1806 року, яку згодом знесли. Сьогодні дзвіниця біля собору є; час її відновлення ми не змогли підтвердити.

Камінь і матеріал

Херсонська обласна бібліотека називає матеріалом собору блідо-жовтий інгулецький вапняк; англомовні джерела пишуть про пісковик. Обидва — осадові породи, і обидва добре приймають різець. Сильний руст стін — давній прийом: шви між блоками ловлять тінь і роблять кладку читабельною здалеку.

Осадовий камінь, що легко піддається різцю, так само відчутно реагує на час, воду й вибухову хвилю. Тому реставрація таких фасадів — це не заміна блоків, а підбір каменю, що поводитиметься так само, як і старий. Статуї в нішах фасаду — нагадування, що скульптура в храмі мислиться разом з архітектурою, а тосканські колони портика — найпростіший приклад того, як працюють колони й капітелі.