Спасо-Преображенський собор у Дніпрі: храм на фундаменті нездійсненого задуму

1787 року тут заклали храм, який мав бути на аршин вищим за римську базиліку. Через сорок три роки на тому самому місці постав собор, ушестеро менший за задум, а закладну дошку першого фундаменту відкопали і поклали в новий. Масштаб змінився, місце — ні.

Коротко

Адреса	Соборна площа, історичний центр Дніпра
Закладено	9 (20) травня 1787 р.; фундамент 1787–1789 рр.
Збудовано	1830–1835 рр. за проєктом, що його приписують Андріяну Захарову
Тип	хрестовокупольний однокупольний храм із триярусною дзвіницею над притвором, класицизм
Матеріал	бутовий фундамент на вапняному розчині; цегляні стіни, тинькування
Статус	пам’ятка архітектури національного значення; кафедральний собор

Історія

9 (20) травня 1787 року, під час подорожі на південь, Катерина II заклала на пагорбі над Дніпром перший камінь головного храму нового Катеринослава. Другий камінь поклав імператор Йосиф II, третій — князь Григорій Потьомкін, четвертий — архієпископ Амвросій. Задум належав Потьомкіну: за ВУЕ, собор мав стати на один аршин вищим за римську базиліку Сан-Паоло-фуорі-ле-Мура. Проєкт 1786 року архітектора Клода Геруа передбачав довжину близько 151,5 м, ширину близько 45 м і висоту близько 139 м.

У 1787–1789 роках викопали глибокі рови і заклали фундамент бутовим каменем на вапняному розчині; за даними архієпископа Гавриїла (Розанова), лише це коштувало казні 71 102 рублі. Після смерті Потьомкіна 1791 року будівництво зупинилося. 1805–1806 років новий проєкт склав Андріян Захаров, а 8 лютого 1807 року, за даними єпархії, Олександр I наказав виділити кошти, але до справжніх робіт дійшло лише через чверть століття. Місце для храму остаточно затвердив Микола I, написавши, що найкраще — те, де була закладка покійної імператриці.

Новий собор звели у 1830–1835 роках — приблизно вшестеро меншим за задум. Будівництво припало на час архієпископа Гавриїла (Розанова), який згодом і описав історію храму, зокрема ціну першого фундаменту. 1835 року освятили по черзі: 9 травня — правий придел Миколи Чудотворця, 29 червня — головний престол Преображення Господнього, 30 червня — лівий придел великомучениці Катерини. Храм витримав землетрус 1888 року.

1930 року богослужіння припинили й відкрили антирелігійний музей. Англомовна Вікіпедія згадує, що собор після революції планували знести й поставити на його місці пам’ятник пролетаріату; врятувала будівлю ідея історика Дмитра Яворницького зробити в ній музей. 1941 року служби відновили. Під час війни зруйнувалася верхня частина дзвіниці; після війни храм став складом паперу видавництва «Зоря». 1975 року дзвіницю відбудували, реставрацію виконали за проєктом архітектора М. Говденко; у 1975–1988 роках тут діяв музей історії релігії та атеїзму. 21 січня 1992 року собор передали єпархії. 2008 року на відновленій дзвіниці освятили найбільший у краї бронзовий дзвін вагою 6 т.

Архітектура

Основний об’єм квадратний у плані; із заходу до нього прилягає видовжена нава з тридільним притвором, над яким здіймається триярусна дзвіниця. Чотири пілони в середохресті несуть підпружні арки, циліндричні склепіння і сферичний купол на циліндричному підбаннику; за англомовною Вікіпедією, діаметр купола перевищує 8 м. Передню частину розширено двома бічними приделами — Катерининським і Миколаївським. Наву перекривають коробові склепіння.

Фасади рустовані, з прямокутними вікнами. Головний вхід — із заходу, бічні — з півдня і півночі, кожен, за ВУЕ, під шестиколонним портиком іонічного ордера з трикутним фронтоном (англомовна Вікіпедія подає для головного фасаду восьмиколонний коринфський портик — так його було задумано ще в проєкті Геруа). Колір класичний для епохи: жовте тло і білі архітектурні деталі. Високий шпиль на сферичній бані дзвіниці робить собор висотною домінантою Соборної площі. Висоту собору місцеве видання «Наше місто» подає як 52 м; ВУЕ та єпархіальне дослідження висоти не наводять. Навіть за цією цифрою це менше за половину висоти, закладеної в проєкті Геруа.

Авторство довго лишалося загадкою. На початку 1950-х І. А. Бурлаков на підставі архівних документів довів, що проєкт належить Андріяну Захарову, автору Адміралтейства в Петербурзі; креслень самого Захарова він не знайшов. Дослідники бачать спільні риси з Андріївським собором у Кронштадті та адміралтейською вежею. Креслення 1820-х років Федора Санковського та А. Мельникова вважають відновленнями проєкту, а оригінальних креслень, за якими будували 1830–1835 років, досі не знайдено.

Нижче — два елементи храму: на фото й у кресленні. Креслення показують форму, а не точні розміри.

Дзвіниця зі шпилем

Триярусна дзвіниця стоїть над притвором і завершується сферичною банею зі шпилем. Під час будівництва ажурну ротонду другого ярусу замінили масивнішим цегляним барабаном із чотирма отворами.

Іонічний портик

За ВУЕ, портики шестиколонні: іонічні колони несуть трикутний фронтон. Над портиками, за єпархіальним дослідженням, замість цегляних склепінь зробили дерев’яні перекриття.

Нюанси, які легко пропустити

Дошка з монетами в фундаменті. У квітні 1830 року під час підготовчих робіт знайшли позолочену мідну закладну дошку 1787 року з написом і монети Катерини II на 67 рублів. 22 травня 1830 року їх повернули у фундамент, доклавши новий срібний рубль 1830 року, а на звороті дошки вибили напис про нове спорудження храму.

Аршин, якого бракує в документах. Переказ розповідає, що Потьомкін наказав додати до розмірів «один аршинчик» — у ширину чи у висоту, залежно від версії. Єпархіальні дослідники підкреслюють: документів, які це підтверджують, немає. Популярна ж версія про змагання із собором Святого Петра в джерелах не підтверджується: орієнтиром називають Сан-Паоло-фуорі-ле-Мура.

Собор, який міг стати Катерининським. За єпархіальним дослідженням, 1805 року храм планували присвятити святій великомучениці Катерині, а не Преображенню. Зрештою Катерина отримала лівий придел, а головний престол — Преображення Господнє.

Два імператори в один день. За переказом, Йосиф II сказав після закладки, що вони з Катериною за один день зробили велику справу: вона поклала перший камінь, він — другий. Рідкісний випадок, коли в фундаменті одного храму лежать камені двох монархів.

Скептик із почту. Французький посол граф Сегюр, свідок закладки, за єпархіальним дослідженням, пророкував, що місто не буде заселене, а в храмі ніколи не відправлятимуть служб. Сьогодні собор стоїть у центрі великого міста.

Іконостас як музейний експонат. Коли храм став музеєм, Дмитро Яворницький домігся, щоб іконостас лишився на місці під виглядом експоната. Англомовна Вікіпедія додає, що згодом інтер’єр постраждав від пожежі, а іконостас відновлювали за єдиною вцілілою фотографією початку XX століття.

Одинадцять тонн тиші. До закриття на дзвіниці висіли 11 дзвонів загальною вагою 11 т. Шеститонний дзвін 2008 року підвісили на окремо сконструйованій металевій основі.

Фотогалерея

Камінь і матеріал

Найстаріша частина собору — невидима. Фундамент 1787–1789 років заклали в глибокі рови бутовим, тобто диким, каменем, великим і дрібним, на вапняному розчині. Новий храм 1830-х має кам’яний фундамент, цегляні стіни, склепіння і барабан дзвіниці; над притвором — цегляний хрестовий звід, над портиками — дерев’яні перекриття. Фасади потиньковані й рустовані; білі деталі на жовтому тлі — звична палітра класицизму.

У цьому соборі є урок, знайомий кожному, хто працював із масивом: задум можна зменшити, а помилку в основі оздобленням не виправиш. Будівничі 1830 року почали з того, що відкопали закладну дошку попередників і повернули її в новий фундамент — основа зберегла пам’ять про первісний задум. Помилитися в основі дорожче, ніж в оздобленні, тому рішення про колони, портики і капітелі варто ухвалювати разом із рішенням про те, на чому вони стоятимуть.

Ще один храм Дніпропетровщини — Троїцький собор у Самарі. Ще один Спасо-Преображенський собор півдня — Спасо-Преображенський собор в Одесі. Про устрій вівтарної перегородки читайте в статті що таке іконостас.