Спаський собор у Чернігові: камінь і плінфа XI століття

Літопис запам’ятав про цей собор дивну деталь: коли князь Мстислав помер, стіни були такої висоти, що вершник міг дістати до них рукою. Спасо-Преображенський собор у Чернігові — одна з найдавніших мурованих будівель України.

Коротко

Адреса	м. Чернігів, Дитинець (Вал), Чернігівська область
Збудовано	XI ст.: закладений князем Мстиславом Володимировичем, до 1036 р. стіни не завершені; добудований за Святослава Ярославича
Тип	тринефний триапсидний п’ятибанний храм з нартексом
Матеріал	мішана кладка (камінь і плінфа), фундаменти з пісковикових блоків
Статус	пам’ятка архітектури національного значення; з 1989 р. — у попередньому списку Світової спадщини ЮНЕСКО
Власник / користувач	Національний архітектурно-історичний заповідник «Чернігів стародавній»; 25 грудня 2023 р. — перше богослужіння ПЦУ

Історія

Собор почав будувати чернігівський князь Мстислав Володимирович, брат Ярослава Мудрого. За літописом, князь помер 1036 року, не дочекавшись завершення, і був похований у недобудованому храмі. Закінчили будівництво за кілька десятиліть, за князя Святослава Ярославича. Собор став усипальнею чернігівських князів: тут поховано самого Мстислава, Святослава Ярославича, Олега Святославича та інших князів, а пізніше — й чернігівських архієреїв, серед них Лазаря Барановича.

1239 року, під час монгольської навали, храм зазнав руйнувань. У XVII столітті його відновили, у 1750-му він горів. Найбільша перебудова припала на 1791–1799 роки: давню круглу вежу на півночі надбудували, на місці зруйнованої хрестильні з півдня звели другу, і обидві отримали шпилі. Тоді ж, у 1793–1798 роках, установили новий іконостас.

Від 1967 року собор входить до заповідника в Чернігові. Восени 2023 року храм, яким до того користувалася громада УПЦ (МП), опечатали, а 25 грудня 2023-го в ньому вперше відслужили ПЦУ (Різдвяне богослужіння).

Хронологія

Цифри в квадратних дужках — номери джерел у списку внизу сторінки. Позначка «за даними …» означає, що факт підтверджено лише одним джерелом. Розділ «Переказують» — перекази й легенди: їх записано в джерелах, але документально не підтверджено.

Заснування та княжа доба

1. 1030-ті

   Чернігівський князь Мстислав Володимирович заклав кам'яний собор у центрі Дитинця як головний храм князівського двору. Початок будівництва дослідники датують по-різному: близько 1030 р. ^{[1, 4, 5]}; Енциклопедія України вважає 1036 р. роком початку й складає завершення на близько 30 років пізніше ^[3]. Безпечна формула: храм закладено в 1030-х роках. ^{[1, 3, 4, 5]}

2. 1036

   Помер Мстислав (англомовна Вікіпедія: «1035 або 1036»). За літописом, стіни на той час сягали висоти піднятої руки вершника на коні; князя поховали в недобудованому храмі. ^{[2, 3, 4, 7]}

3. Після 1036

   Будівництво продовжив і завершив князь Святослав Ярославич; за Енциклопедією України, це сталося приблизно через три десятиліття, за Вікіпедією (uk) — не пізніше середини XI ст. На бічних фасадах після другого ярусу видно зміну характеру мурування. ^{[1, 3, 10]}

4. 1076

   У соборі, у південній каплиці, поховали Святослава Ярославича. За даними Освіта.ua, у соборі також поховані Гліб Святославич (1078), Олег Святославич (1115), Володимир Давидович (1161), Святослав Ольгович (1165) і Всеволод Святославич (1196). ^{[4, 10]}

5. Середина XII ст.

   Зображення Спаса, центрального образу собору, подано на печатках чернігівського єпископа Антонія (діаметр близько 2 см); ці печатки лишилися єдиним свідченням про втрачену ікону. ^[15]

6. 1239

   Під час монгольської навали собор зазнав руйнувань: за даними Освіта.ua й РІСУ, постраждали склепіння й знищено бані. Основний об'єм будівлі вцілів. ^{[1, 4, 5]}

7. XVII ст.

   Собор відновили й надали йому барокових форм: за 24 Каналом, барокове оздоблення з'явилося 1675 р.; за Вікіпедією (uk), першу капітальну реставрацію у 1660-х роках розпочав єпископ Лазар Баранович. ^{[1, 5, 6]}

Козацька доба й барокові перебудови

1. 1693

   За даними Освіта.ua, у соборі поховали Лазаря Барановича, архієпископа Чернігівського. ^[4]

2. 1750

   Пожежа; після неї змінили форму бань і суттєво перебудували храм. Деякі видання називають 1756 р. ^{[5, 6]}

3. 1791–1799

   Найбільша перебудова: каплиці-усипальниці замінили тамбурами з бароковими фронтонами, давню круглу північну вежу надбудували, а на місці хрещальні з півдня звели другу; обидві вежі завершено шпилями. ^[3]

4. 1793–1798

   Встановлено новий іконостас за проєктом Івана Яснигіна. За Енциклопедією України, у ньому 62 ікони, писали їх Т. Мизко й Олександр Мурашко; за Вікіпедією (uk), різьбу виконали ніжинські майстри, а іконописні роботи — борзнянський священик Тимофій Мізко. ^{[1, 3]}

5. 1814

   За даними Вікіпедії (uk), єпископ Михаїл Десницький склав проєкт розпису інтер'єру, який не здійснили; натомість виконали спрощений проєкт, а через недбалість майстрів частково замальовано фрески XI ст. ^[1]

6. 1818

   За проєктом архітектора Антона Карташевського біля західного, північного й південного порталів зведено просторі тамбури. ^{[1, 4, 5]}

7. Кінець XIX ст.

   Позолочено верхи; собор набув вигляду, який зберігся донині. ^{[1, 4, 5]}

Радянська доба

1. 1919

   Собор перестав бути кафедральним храмом Чернігівської єпархії, яким був від її заснування. ^{[1, 6]}

2. 1923

   Під шаром штукатурки виявили фреску XI ст. з постаттю св. Теклі (половина постаті). За даними Вікіпедії (uk), того року Микола Макаренко здійснив архітектурно-археологічні дослідження собору, результати яких опубліковано у праці «Чернігівський Спас». ^{[1, 4, 5]}

3. 1926

   Радянська влада заборонила богослужіння; фреску Теклі зняли зі стіни й передали до Чернігівського історичного музею. ^{[4, 5, 6]}

4. 1934

   Створено точну копію фрески св. Теклі; вона зберігається в Софійському заповіднику в Києві. ^{[4, 5]}

5. 1937

   Собор передали історичному музею (до цього, за даними Освіта.ua й РІСУ, на початку 1930-х приміщення використовували як склад). ^{[4, 5]}

6. 1941

   Оригінал фрески св. Теклі згорів у воєнному вогні разом з експонатами музею. ^{[1, 4, 5]}

7. 1942–1961

   Під німецькою окупацією богослужіння відновили (1942) й вони тривали до 1961 р., коли будівлю знову передали музею. ^{[4, 5]}

8. 1966–1969

   За даними Вікіпедії (uk), архітектор Микола Холостенко з Маріонілою Говденко провели дослідження: відкрито фрагменти підлоги з різьблених шиферних плит і частини шиферного омфалія. ^[1]

9. 1967

   Собор увійшов до складу Чернігівського архітектурно-історичного заповідника. За даними Енциклопедії України. ^[3]

10. 1989

    Собор разом з історичним центром Чернігова внесено до попереднього списку Світової спадщини ЮНЕСКО. ^[2]

11. Кінець 1980-х

    Собор передали громаді УПЦ (МП); за даними РІСУ (повторено на Освіта.ua), законність переходу ставлять під сумнів. ^{[4, 5]}

Новітня історія

1. 2021, осінь

   Закінчився термін оренди собору та інших об'єктів, яку мала громада УПЦ (МП). За даними «Української правди. Життя». ^[12]

2. 2023, 5 жовтня

   Комісія Мінкультури опечатала шість культових споруд заповідника, зокрема собор, і визнала стан Спасо-Преображенського, Троїцького та Успенського соборів незадовільним. 6 жовтня священики й парафіяни УПЦ (МП) почали виносити свої речі. ^{[8, 9]}

3. 2023, 14 грудня

   Комітет ЮНЕСКО включив собор до Міжнародного переліку культурних цінностей під посиленим захистом. ^{[10, 12, 13]}

4. 2023, 25 грудня

   У соборі відбулося перше богослужіння Православної церкви України; ікон там не було, їх принесли священики цього ранку. ^[8]

5. 2024, березень

   За даними «Української правди. Життя», заповідник повернув собі споруди, зокрема Спасо-Преображенський собор, що були в незаконному користуванні. ^[12]

6. 2024, 16 червня

   Олексій Шереметьєв подарував заповіднику печатку князя Святослава Ярославича; на ній св. Миколай (хрестильне ім'я князя), а на звороті — постать князя. ^[11]

7. 2024, 28 червня

   Собор відкрили для відвідувачів як музей; вхід платний, кошти планують спрямувати на реставрацію. ^[10]

8. 2024, 26 листопада

   Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду остаточно відмовив єпархії УПЦ (МП) у позові про право користуватися собором. ^[12]

9. 2025, 22 серпня

   У Софії Київській відкрилася виставка про Спасо-Преображенський собор: 52 артефакти XI–XII ст., підготовлені заповідником «Чернігів стародавній» разом із «Софією Київською» та Музеєм Шереметьєвих. ^[14]

10. 2025, 22 жовтня

    Заповіднику передали відтворену за середньовічними печатками ікону Спаса (автор — Андрій Комарницький); її розмістять у соборі. ^[15]

11. 2026, 20 червня

    У соборі відкрилася виставка «Барви Спасу Чернігівського» (30 робіт 14 художників) до 990-річчя першої літописної згадки. За даними регіонального видання. ^[17]

Втрачене й відтворене

Архітектура

Собор — тринефний, з трьома апсидами, п’ятьма банями й нартексом. Розміри близько 33–35 метрів завдовжки й понад 22 завширшки (дані дослідників різняться). Головна баня стоїть точно в геометричному центрі будівлі. У плані поєднано хрестово-купольну схему з рисами базиліки: широкі аркади на колонах ділять простір на нави.

Креслення показують форму, а не точні розміри.

Аркади на мармурових колонах

У першому ярусі аркад стоять дві пари мармурових колон з аттичними базами й іонічними капітелями. Мармурові колони собору мають профільовані бази й іонічні капітелі; за Вікіпедією (uk) вони XI століття й стоять на початковому місці, а Енциклопедія України називає серед збережених первісних елементів бази колон і імпостні капітелі. Колона тут — не прикраса, а несуча опора, і через неї видно, як будівничі XI століття думали про простір: не стіна з прорізами, а ряд опор, крізь які проглядає весь храм.

Дві вежі західного фасаду

Північна вежа — давня й кругла; дослідники описують її як сходову, що вела на хори. Південна поставлена на місці хрещальні — за Енциклопедією України, у 1791–1799 роках (Вікіпедія (uk) пов’язує знесення хрещальні з реставрацією єпископа Барановича в 1660-х). Шпилі обох веж — того ж часу. Саме вони сьогодні визначають силует собору з боку Вала.

Іконостас кінця XVIII століття

Новий іконостас встановили в 1793–1798 роках; за даними Енциклопедії України, у ньому 62 ікони, а писали їх Т. Мизко й Олександр Мурашко. Як влаштований іконостас і що означає кожен ряд, ми пояснюємо в статті «Ряди іконостаса».

Камінь і матеріал

Стіни собору складено технікою мішаної кладки: ряди каменю чергуються з рядами плінфи на вапняному розчині. Камінь переважає в нижніх 2,5–3 метрах стіни. Фундаменти — з блоків пісковику; за даними дослідників, у кладці фундаменту були дерев’яні лежні-зв’язки, а під апсидами лежить суцільна кам’яна платформа.

Усередині камінь — у деталях, яких торкаються руками й ногами: бази мармурових колон, плити шиферної підлоги, різьблені шиферні парапети хорів. Підлогу вкладали з шиферних плит з інкрустацією; фрагменти збереглися (Енциклопедія України).

Колона з базою й капітеллю досі залишається тією самою мовою, що й тисячу років тому: опора, перехід, навантаження. Колони й капітелі з каменю ми робимо для храмів, де ця мова потрібна сьогодні.

Чи знали ви

Переказують

Постаті

• Мстислав Володимирович (Хоробрий) — чернігівський князь, закладав собор; похований у ньому 1036 р.
• Святослав Ярославич — князь, що завершив будівництво; похований у південній каплиці.
• Лазар Баранович — архієпископ Чернігівський, похований у соборі 1693 р.; за Вікіпедією (uk), ініціював реставрацію 1660-х.
• Іван Яснигін — архітектор іконостаса 1790-х рр.
• Тимофій Мизко (Мізко) — іконописець іконостаса.
• Олександр Мурашко — іконописець іконостаса (за Енциклопедією України).
• Антон Карташевський — архітектор тамбурів 1818 р.
• Микола Макаренко — дослідник собору, автор праці «Чернігівський Спас».
• Микола Холостенко — архітектор-реставратор, дослідник собору 1960-х рр.
• Наталя Реброва — директорка заповідника «Чернігів стародавній».
• Олексій Шереметьєв — власник Музею Шереметьєвих, подарував печатку Святослава Ярославича.
• Андрій Комарницький — іконописець, що відтворив ікону Спаса.

Як цитувати