Покровський собор у Харкові: три верхи найстаршої будівлі міста

Місто виросло навколо фортеці, а від фортеці лишився храм. Покровський собор — найстарша будівля Харкова, і в його силуеті досі вгадується дерев’яна церква, перекладена на мову мурування.

Коротко

Історія

Собор стоїть на Університетській гірці, над Лопанню, на місці старої харківської фортеці. Першою тут була дерев’яна церква. За даними Вікіпедії, 1659 року козаки вирішили звести мурований храм; завершили його 1689-го. Інші джерела пов’язують будівництво з харківським полковником Григорієм Донцем-Захаржевським. Архітектор невідомий. Дослідники припускають, що працювала та сама артіль, що зводила схожі храми в Ізюмі та інших містах краю.

1726 року при соборі заснували Покровський монастир. Поруч діяв Харківський колегіум, де викладав Григорій Сковорода. У 1799–1846 роках храм мав статус кафедрального собору. У 1920-х його закрили, і понад тридцять років будівля занепадала. 1992 року храм повернули церкві.

Поруч із собором 1896 року постала Озерянська церква за проєктом Володимира Немкіна, з’єднана з ним переходом; нині богослужіння здебільшого відбуваються саме там. На території монастиря збереглися й підземні приміщення, а на старих дзвонах вигравіювано імена жертводавців і ливарень.

Архітектура

Собор тридільний і триверхий. Три гранчасті верхи стоять щільно, кожен складено з трьох восьмериків, що меншають догори; центральний сягає 45,8 метра. Така композиція — ряд зрубів, кожен із власним верхом, — прийшла з дерев’яного храмобудування; дослідники зближують собор із сіверською школою дерев’яних церков.

Нижче — два елементи собору: на фото й у кресленні. Креслення показують форму, а не точні розміри.

Три верхи

Ламані бані, стрункі верхи, вертикалі, що тягнуться вгору, — рух собору закладено в самій композиції, а не в декорі. Первісно храм був покритий гонтом, а бані, за словами реставраторів, ніколи не були золоченими.

Аркада підкліту

Собор стоїть на високому підкліті, де розміщено теплий «зимовий» храм. Підкліт обходить аркада з парапетом. Вона робить важкий об’єм легшим: будівля ніби спирається не на суцільну стіну, а на ряд арок.

Декор фасадів і дзвіниця

На гранях восьмериків — тонкі півколонки, вікна в лиштвах, карнизи з поребриком. Дзвіницю з шатровим завершенням, з’єднану з храмом, джерела датують 1740 роком.

Камінь і матеріал

У давніх описах собор називають «кам’яним» — так тоді казали про будь-яку муровану споруду. Конкретний матеріал стін у відкритих джерелах не уточнено. Стіни тиньковані, і їхній колір — окрема історія: за історичними документами, собор був білим; після 1990-х, за словами харківських архітекторів, стіни стали світло-зеленими (інші джерела описують їх як світло-блакитні), а 2019 року нижній ярус без дозволу пофарбували в синій, що викликало протест архітекторів.

Півколонки на гранях і аркада підкліту — ті самі мотиви, що й сьогодні в храмі виконують у камені: колони, пілястри й капітелі. Про внутрішній устрій храму — у статті «Що таке іконостас».