Миколаївська церква в Чернівцях: «п'яний» собор із кривими вікнами

Чотири барабани довкола центральної бані ніби хиляться й закручуються. Одне з джерел пояснює це просто: самі барабани прямі, а «п’яні» в них лише вікна.

Коротко

Адреса	м. Чернівці, вул. Руська, 35, Чернівецька область
Збудовано	1927–1939 рр.; освячено 6 грудня 1939 р.
Прототип	Успенський собор у Куртя-де-Арджеш (Румунія), 1512–1517 рр.
Тип	хрестовий у плані храм із центральною банею і чотирма меншими барабанами
Матеріал	мурування; черепичний дах з орнаментом
Статус	діючий храм; туристичний портал Чернівців відносить його до пам’яток архітектури; з 2025 р. громада зареєстрована в ПЦУ

Історія

У міжвоєнні роки Північна Буковина входила до Румунського королівства, і Чернівці будувалися як місто, що мало говорити з Бухарестом однією архітектурною мовою. 1927 року Буковинська митрополія почала зводити на вулиці Руській новий собор святого Миколая. Взірцем обрали Успенський собор у Куртя-де-Арджеш — собор 1512–1517 років, заснований воєводою Нягое Басарабом, який згодом став усипальницею румунських королів. Сам прототип на той час уже пережив кілька ремонтів і велику реконструкцію 1875–1885 років, після якої його переосвятили 1886 року. Тож чернівецькі зодчі брали за взірець не середньовічну руїну, а храм, щойно оновлений реставраторами XIX століття.

Робота пішла не так швидко, як задумували. За даними туристичного порталу Karpaty.rocks і «Телеграфу», через фінансові труднощі будівництво стояло близько десяти років. Первісний проєкт розробили Вальтер Штюбхен-Кюхнер, Йосиф Летнер і Вірджил Іонеску; 1937 року його переглянули, і до змін долучилися Радижевський, той самий Іонеску та головний архітектор митрополії Олександр Іванов. Основні роботи виконала місцева фірма «Граніт». Дзвони вперше подали голос 2 листопада 1938 року, а 6 грудня 1939 року, у день святого Миколая за новим стилем, храм освятили.

Дата освячення виявилася межею епох. Через пів року, влітку 1940-го, Північну Буковину зайняв Радянський Союз. Собор, щойно завершений як символ румунської Буковини, опинився в державі, яка храми переважно закривала. Але цей — не закрила. За Karpaty.rocks і туристичним порталом Чернівців, Миколаївська церква стала одним із небагатьох храмів міста, де служби не переривалися за всі радянські десятиліття; St. Nicholas Center називає її навіть єдиною такою. Туристичний портал Чернівців підсумовує наслідок: інтер’єр першої половини XX століття дійшов до нас майже без змін.

Новітня історія теж не обійшлася без поворотів. 16 лютого 2025 року в Чернівцях голосували за перехід трьох найбільших парафій з УПЦ МП до Православної церкви України. Парафіяни Свято-Миколаївського храму 23 лютого проголосували за те, щоб залишитися в УПЦ, але станом на 26 лютого 2025 року, за даними Суспільного з реєстрів, релігійну організацію храму вже перереєстрували до ПЦУ.

Архітектура

Собор зведено в румунському національному стилі міжвоєнної доби; «Телеграф» називає його неороминеском, туристичний портал Чернівців — неороманським. План — хрест із гранчастими апсидами. Над центром здіймається головна баня, довкола неї — чотири менші барабани. Головний вхід зроблено з боку вулиці Руської, перед ним — відкритий притвор з аркадою на колонах; та сама аркада відгукується всередині. Колони входу й напівколони при вікнах туристичний портал Чернівців називає романськими за духом. Дах укрито черепицею з малюнком національного орнаменту.

Барабани пофарбовані в синій колір і всіяні золотими зірками. За St. Nicholas Center, вони насправді прямі: ілюзію скрученості створюють вікна, поставлені навскіс. Інші доступні джерела цього не уточнюють і пишуть просто про «кручені» бані, тож це пояснення варто сприймати як версію одного джерела. У Куртя-де-Арджеш, за Вікіпедією, віконця на барабанах нахилені під кутом 70 градусів, а дві менші бані там теж ніби закручуються й хиляться.

Нижче — два елементи храму: на фото й у кресленні. Креслення показують форму, а не точні розміри.

«Скручені» барабани

Чотири барабани оточують центральну баню і, як пише туристичний портал Чернівців, ніби хиляться до неї. Якщо вірити поясненню St. Nicholas Center, око читає косу лінію вікон як поворот усього об’єму. Креслення показує саме цю схему: прямий циліндр і нахилену розмітку прорізів.

Притвор з аркадою

Відкрита аркада на колонах стоїть перед головним входом з вулиці Руської й повторюється всередині храму. Вона створює паузу між міським тротуаром і простором молитви: кілька кроків у тіні колон, перш ніж переступити поріг.

Нюанси, які легко пропустити

Вівтар, який відмовився дивитися на північ. За «Телеграфом», проєктанти хотіли, щоб головний вхід виходив на Руську. Але за звичайного компонування вівтар тоді дивився б на північ, а це суперечить канону. Знайшли нестандартне рішення: вхід лишили з вулиці, а вівтар таки орієнтували на схід.

Легенда, яка приїхала з Румунії. У Чернівцях розповідають переказ: стіни храму щоночі завалювалися, майстрові наснилося, що потрібна жертва, і в мур нібито замурували дружину старшого майстра, яка першою принесла обід. Після цього, мовляв, і покрутило бані. Це переказ, і до того ж запозичений: та сама легенда про майстра Маноле здавна пов’язана із собором у Куртя-де-Арджеш, на що вказує і «Телеграф» з посиланням на ресурс md-ukraine. Документального підґрунтя вона не має.

Тринадцять вітражів, які пережили атеїзм. За Karpaty.rocks, у барабанах тринадцять вітражів художника Кіровича, рами виготовив Вільгельм Свідерський. Оскільки храм не закривали, вітражі вціліли. Задерти голову під барабанами — найкраще, що можна зробити в цьому соборі.

Іконостас за конкурсом. Іконостас створили за підсумками конкурсу: переміг живописець Паул Молда, а різьбу виконав скульптор Григоре Думітреску-Ловендал. Іконостас і вітражі, за «Телеграфом», робили майстри з Бухареста й Чернівців. Різьблений іконостас зберігся неушкодженим.

Дзвони з Трансильванії. Два дзвони вагою 948 і 592 кілограми привезли з Трансильванії; їх відлила фірма Фрідріха Геніга. Огорожу виготовив Олександр Маньковський за рисунком Іонеску, а дзвіницю спорудили під керівництвом Теодора Огоновського. Якщо прийти до храму перед службою, легко уявити, як ці дзвони вперше вдарили в листопаді 1938-го — більш як за рік до освячення.

Що вціліло, крім стін. Безперервні служби врятували не лише іконостас і вітражі. За Karpaty.rocks, у храмі збереглися мощі святих мучеників, ікони, бронзові предмети, підсвічники; туристичний портал Чернівців згадує і позолочене церковне начиння. Для міста, де більшість храмів за радянської влади втратили і вжиток, і оздоблення, це рідкісний випадок, коли інтер’єр 1930-х можна бачити не на архівному фото, а наживо. Собор відчинений щодня з 6:00 до 22:00.

Фотогалерея

Камінь і матеріал

Собор мурований, а виразність йому дають не матеріали, а геометрія: аркада на колонах, напівколони при вікнах, сині барабани із золотими зірками і черепиця з орнаментом. У румунському прототипі є й камінь у буквальному сенсі: за даними Вікіпедії, кожну главу собору в Куртя-де-Арджеш вінчає кам’яне навершя з потрійним хрестом — знаком Трійці. Чернівецька копія говорить мовою іншої доби: тут головні акценти зроблено фарбою і склом вітражів.

Інтер’єр зберігся завдяки обставині, якої не передбачив жоден проєкт: храм за радянської влади не закрили.

Якщо пояснення St. Nicholas Center правильне, головна «примха» будівлі виконана найпростішими засобами. Щоб барабан здавався скрученим, не треба гнути стіну: досить повернути прорізи. У каменярстві це знайома річ. Нахил фаски, ритм швів, напрям прожилки в плиті — дрібниці, які на кресленні займають міліметри, а в просторі вирішують, чи стоїть річ спокійно, чи «пливе». Саме такі рішення варто прорахувати ще до того, як камінь потрапить на верстат, — особливо коли йдеться про колони й капітелі.

Як влаштована вівтарна перегородка, яку тут створили за конкурсом, — у статті що таке іконостас. Ще один чернівецький храм, де буковинська історія записана в архітектурі, — церква Трьох Святителів.