Спасо-Преображенський собор у Вінниці: костел, склад гуми й органний зал

Під цим собором лежать фундатори, яких переселили в окрему підвальну кімнату й замурували, щоб звільнити місце для нижньої церкви. Над ними за два з половиною століття змінилися костел, собор, склад, спортзал і концертний зал.

Коротко

Адреса	м. Вінниця, вул. Соборна, 23, Вінницька область
Збудовано	1750–1758 рр. (за іншими даними, 1758–1779 рр.); освячено 4 березня 1761 р.
Архітектор	Паоло Фонтана
Тип	храм у формі латинського хреста з коротким трансептом, двома вежами на головному фасаді і банею
Матеріал	мурування, тиньк
Статус	пам’ятка архітектури національного значення («Костел домініканців Благовіщення Пресвятої Діви Марії»); кафедральний собор ПЦУ

Історія

Домініканці з’явилися у Вінниці в першій третині XVII століття. За Суспільним, 1624 року стольник Стефан Черленковський заснував дерев’яний костел Благовіщення й монастир; Вікіпедія датує заснування 1630 роком. Двічі за XVII–XVIII століття обитель руйнували війни.

Мурований костел постав у середині XVIII століття коштом брацлавського земського судді Міхала Грохольського та його дружини Анни з Радзімінських. Проєкт приписують архітекторові італійського походження Паоло Фонтані. Дати будівництва джерела подають по-різному: VITA пише про 1750–1758 роки, англійська Вікіпедія — про початок робіт 1758 року і завершення 1779-го. Освячення відоме точно: 4 березня 1761 року костел освятив луцький єпископ Антоній Еразм Воллович. Під храмом влаштували крипту фундаторів, і родина Грохольських знайшла тут спочинок.

Монастир не розбагатів: на початку XIX століття в ньому, за Суспільним, лишалося п’ятеро ченців. Після поразки повстання 1830–1831 років указом Миколи I від 19 липня 1832 року обитель скасували. 1832 року храм перейшов до православних, а 25 березня 1833 року його освятили як Спасо-Преображенський собор. 1855 року в крипті облаштували нижню теплу церкву Косми й Дам’яна; останки засновників, за Вікіпедією, перенесли до окремої підвальної кімнати й замурували. Імператор Микола I, який побував у соборі 1847 року з синами, наступного року підписав проєкт оновлення, але роботи почалися лише 1860-го; переосвятили храм 27 листопада 1866 року.

XX століття тут розгорталося як погано змонтований фільм. У травні 1916 року собор відвідав Микола II. 1920 року тут зустрічали Симона Петлюру, а згодом і Юзефа Пілсудського. На початку 1920-х більшовики вилучили цінності, разом зі срібним кивотом, подарованим останнім імператором. 1930 року храм забрали під склад гуми; у воєнні роки його повернули, і до 1962-го він знову був собором. Хрущовська антирелігійна кампанія закрила його вдруге (Суспільне називає 1960 рік), і будівлю віддали під спортзал «Динамо». У 1980-х тут відкрили зал органної та камерної музики, де, за Суспільним, грав Святослав Ріхтер.

1990 року будівлю передали православній громаді. Парафіяни на чолі з митрополитом Агафангелом, не чекаючи, поки місто знайде органу нове місце, розібрали його й винесли надвір; Суспільне називає це одним із найсумніших епізодів в історії собору. Орган зрештою опинився в костелі капуцинів навпроти. 16 грудня 2018 року парафія перейшла до ПЦУ; Vinnitsa.info називає його першим собором в Україні, що приєднався до нової церкви після Томосу.

Архітектура

За Vinnitsa.info, план храму — латинський хрест із дуже коротким трансептом. Хрест вписаний у П-подібний корпус келій, і разом вони утворюють внутрішній двір-атріум. Опис з давніх візитацій, який наводить VITA, фіксує розміри 42 на 26 ліктів і висоту стін 16 ліктів. Фасад виходив на головну вулицю, обабіч центральної частини стояли дві незавершені вежі, на одній висіли дзвони; вежі мали трикутні дахи з залізними хрестами. На фронтоні над входом був герб Грохольських «Сирокомля». Купол обшили білою англійською бляхою, під залізним хрестом висіла спижева сигнатурка. Дахи бічних каплиць укривав ґонт, а підлогу, за цим описом, виклали квадратами цегли; Суспільне натомість згадує кам’яну підлогу.

Собор стоїть у системі «Мурів» — так сьогодні називають два укріплені монастирські комплекси, єзуїтський і домініканський. Ансамбль храму, келій, вежі й муру, за даними єпархії, має статус пам’ятки архітектури й містобудування національного значення.

Сусідство з єзуїтами позначилося на долі храму. За Енциклопедією сучасної України, після пожежі 1778 року єзуїтський костел закрили, і 1786 року статус парафіяльного отримав саме домініканський. Сама назва «Мури» до 1920-х років стосувалася лише єзуїтського комплексу; домініканський приєднали до неї вже в XX столітті, коли обидва монастирі давно втратили ченців.

Нижче — два елементи храму: на фото й у кресленні. Креслення показують форму, а не точні розміри.

Головний фасад із вежами

Дві вежі обабіч центральної частини — спадок костельної доби, коли фасад звертався до головної вулиці. Вежі з самого початку були незавершеними й мали прості трикутні дахи. Двобаштовий фасад видає в соборі латинського предка краще за будь-який документ.

Баня над середохрестям

У XVIII столітті купол був вкритий білою бляхою. Позолочені бані, за даними єпархії, з’явилися лише під час реконструкції 1990-х, і раніше їх тут не було. Золото — найпізніший шар на старій будівлі, і найпомітніший.

Нюанси, які легко пропустити

Каменярі, які злякалися звуків — переказ. Vinnitsa.info переказує, що будівництво 1758 року очолював архітектор-німець, а роботу виконували приїжджі майстри: місцеві мулярі відмовилися, бо їх нібито лякали дивні звуки. Що саме чули мулярі, переказ не уточнює.

Коронація в костелі. 1826 року, коли храм ще був костелом при монастирі, тут, за Vinnitsa.info, урочисто відзначали коронацію Миколи I. Через шість років, за VITA, той самий імператор підписав указ, за яким монастир скасували.

Розписи під олійною фарбою. Стіни й склепіння костелу були розписані al fresco. За Vinnitsa.info, коли в храмі був спортзал, фрески зафарбували олійною фарбою; 1983 року під пізнішими шарами виявили розписи XVIII століття. Кілька фрагментів зберігаються в художньому музеї.

Хрестини Коцюбинського. У соборі охрестили і вінчали Михайла Коцюбинського. Хірург Микола Пирогов, який жив у недалекій Вишні, за Суспільним, часто приходив сюди.

Білі стрічки й Казанська ікона. Одна з головних святинь собору — Казанська ікона Богородиці. За переказом, який наводить Vinnitsa.info, її помітили під час розчищення храму: чоловік побачив щось схоже на павутинну завісу, а під нею — образ. Її викрали з нижньої церкви, а приблизно за два тижні повернули до єпархії. За місцевою традицією, молодята моляться тут за щасливий шлюб і зав’язують білі стрічки.

Археологи під ногами. На території комплексу тривають розкопки археологічної експедиції Вінницького обласного краєзнавчого музею під керівництвом Ольги Манігди. «Мури» ще не розповіли всього, що пам’ятають.

Фотогалерея

Камінь і матеріал

Собор мурований і потинькований; ще 1814 року костел потинькували й побілили. Камінь у ньому працює під землею — у крипті й підмурках, — а над землею форму тримають тиньк, карнизи й білизна стін. Про підлогу костелу джерела говорять по-різному — цегляні квадрати або камінь; на ній стояли дубові лави (кількість джерела теж подають по-різному), а ще був десятиголосний орган із трьома міхами, вкритий, як і дубовий амвон, зеленим лаком.

У костелі було сім престолів: головний і шість у каплицях. Після 1833 року весь вівтарний простір довелося переосмислити під інший обряд — випадок, коли архітектура лишається, а літургійна логіка змінюється докорінно. Саме тоді найважливіше розуміти, де має стояти престол і як він співвідноситься з віссю храму; про це — у статті престол і жертовник.

Інший подільський храм, зведений для латинського обряду, — костел святого Флоріана в Шаргороді.