Який камінь для храму: граніт чи мармур, пісковик чи онікс

Іноді найдорожчий матеріал виявляється неправильним рішенням. Біла мармурова плита, яка в цеху під лампою здається бездоганною, через кілька зим на ґанку храму може стати шорсткою й сіруватою. А скромний сірий граніт, який на зразку ніхто не хотів обирати, стоятиме на тих самих сходах і через сто років.

Камінь для храму обирають не за красою зразка, а за місцем, де він житиме. Усередині — тиша, стала температура, дотик рук і воску. Надворі — дощ, мороз, сонце, сіль, яку сиплять узимку на доріжки. Це два різні світи, і камінь у них поводиться по-різному.

Ця стаття для настоятеля, будівельного комітету й жертводавців. Вона пояснює шість каменів, з якими найчастіше працюють у храмі, простими словами: що це за порода, чого вона боїться і де їй місце.

Коротко

• Граніт — найтвердіший і найвитриваліший із цих шести каменів. Перший вибір для всього, що надворі й під ногами: сходи, ґанок, підлога, цоколь, хрест.
• Мармур — м’якший, боїться кислот, зате тепліший на вигляд і легший у різьбленні. Його місце переважно всередині: престол, іконостас, кіот, облицювання.
• Пісковик і вапняк — пористі камені з дуже різними властивостями. Можуть служити століттями, а можуть лущитися. Потрібні дані випробувань конкретної партії.
• Травертин — вапняковий камінь із порожнинами. Добрий для стін і облицювання, на підлозі потребує уважного вибору.
• Онікс — просвічується, але м’який і боїться кислот. Лише для інтер’єрних акцентів.

Граніт чи мармур: що краще для храму?

Коротка відповідь: надворі й під ногами — граніт, у вівтарі й на іконостасі — найчастіше мармур або граніт, залежно від задуму. Різниця між ними не в ціні й не в престижі, а в тому, з чого вони складаються.

Граніт — це магматична порода, тобто камінь, що застиг із розплаву глибоко під землею. Він складається переважно з польового шпату й кварцу — твердих мінералів на основі кремнезему. Ці мінерали стійкі до кислот, тому дощ і забруднене повітря граніт майже не беруть. Енциклопедія Британіка прямо називає серед його традиційних застосувань бруківку, будівельний камінь і надгробки: тобто все, що має довго стояти під небом.

Мармур — метаморфічна порода. Колись це був вапняк, який під тиском і жаром перекристалізувався. Складається він з кальциту (мінералу, тобто карбонату кальцію), рідше з доломіту, і має твердість близько 3 за шкалою Мооса (це десятибальна шкала, де тальк — 1, а алмаз — 10). Мармур дряпає навіть звичайне сталеве лезо. Головне ж те, що кальцит розчиняється навіть у слабкій кислоті. Геологічна служба США у своєму посібнику про вплив кислотних дощів на пам’ятки Вашингтона описує, як мармур на дощі поступово набуває «цукристої» поверхні і втрачає дрібне різьблення.

Звідси й логіка. Мармур чудово почувається там, де немає дощу, морозу і піску на підошвах. Граніт там, де вони є.

Чи можна мармур надворі?

Можна, але з розумінням ризику. Окрім кислотних дощів, у мармуру є ще одна менш відома риса: тонкі плити на фасаді можуть з часом вигинатися.

Найвідоміший приклад — Зал «Фінляндія» в Гельсінкі, збудований за проєктом Алвара Аалто. Фасад облицювали каррарським мармуром, і через кілька років після завершення будівлі 1971 року плити почали випинатися, а місцями виривалися з кріплень. Під час ремонту 1990-х їх замінили іншим каррарським мармуром, і проблема незабаром повторилася. Методи, які дають змогу заздалегідь оцінити, чи вигинатиметься плита на фасаді, з’явилися завдяки європейському дослідницькому проєкту TEAM, розпочатому 2000 року.

Для храму це означає просту річ. Мармуровий хрест, рельєф чи табличка під навісом — рішення можливе. Мармурові сходи й ґанок, на які падає сніг і сиплеться сіль, — рішення, яке з часом доведеться переробляти.

Пісковик і вапняк: чому вони такі різні?

Пісковик — це спресовані піщинки, переважно кварцові, зцементовані природним «клеєм». Від цього клею й залежить усе. Геологічна служба США зазначає, що пісковики загалом стійкі, але ті, що мають карбонатний цемент, розчиняються в кислоті так само, як вапняк. Ще одна слабина — глина в складі: вона робить камінь менш довговічним.

Вапняк складається з того самого кальциту, що й мармур, але без перекристалізації. Він пористіший за мармур, а значить, більше вбирає воду. На вигляд — теплий, матовий, з м’якою світлотінню. У різьбленні піддатливий.

Обидва камені мають довгу історію в храмовій архітектурі. Але слово «пісковик» на кресленні мало що каже. Два пісковики з різних кар’єрів можуть відрізнятися як дуб і липа. Тому для них особливо важливі дані випробувань: водопоглинання (скільки води вбирає камінь), міцність, морозостійкість. Що саме питати в постачальника про морозостійкість, пояснюємо в статті Морозостійкість каменю.

Травертин і онікс: де їм місце?

Травертин — різновид вапняку, що утворюється біля гарячих мінеральних джерел. Коли вода остигає, з неї випадає карбонат кальцію (той самий кальцит) і нашаровується шарами. В нього потрапляють листя й гілочки; згодом вони зотлівають і залишають порожнини. Звідси характерний «дірчастий» рисунок.

Ці порожнини — і краса, і слабке місце. Фахове видання Stone Specialist попереджає: біля самої поверхні порожнини можуть бути прикриті лише тонкою скоринкою, яка проламується під навантаженням, наприклад під тонким підбором. Тому для підлоги варто брати травертин з мінімумом пустот і перевіряти тильний бік плити. На стінах і в облицюванні ці ризики значно менші.

Онікс у кам’яній справі — не той онікс, що в ювелірів. Британіка пояснює: так звана «оніксова» порода складається з кальциту або арагоніту, які осідають з холодних розчинів у печерах і біля джерел концентричними смугами. Тонкі пластини такого каменю просвічуються. У храмі це матеріал для акценту: вставка в кіоті, панель на тлі світла, лампада. Як і будь-який кальцитовий камінь, онікс м’який і чутливий до кислоти, тому на підлогу й надвір його у практиці не кладуть.

Який камінь для престолу й іконостаса?

Престол — центр храму, і вимоги до нього різняться в традиціях. Кодекс канонічного права Католицької Церкви (канон 1236; він діє для латинського обряду) каже, що за традиційною практикою стіл нерухомого вівтаря має бути з каменю, причому з цілого природного каменю. Водночас конференція єпископів може дозволити інший гідний і міцний матеріал, а опора престолу може бути з будь-якого матеріалу. У православній і греко-католицькій практиці трапляються і кам’яні, і дерев’яні престоли; це питання вирішують настоятель і єпархія. Докладніше — у статті З чого роблять престол.

Якщо престол кам’яний, найчастіше обирають мармур або граніт. Мармур дає м’яке світло й легше піддається різьбленню. Граніт важчий на вигляд і стійкіший до кислот, тож пролите вино не залишить на ньому матової плями, як на мармурі; олію ж краще витерти одразу. Обидва варіанти доречні; рішення залежить від архітектури вівтаря й від того, хто й як доглядатиме поверхню. Приклади можна побачити в розділі престоли.

Іконостас — велика вертикальна площина з багатьма деталями: колонами, карнизами, рамами для ікон. Тут важить вага, бо кам’яний іконостас спирається на підлогу й фундамент, і різьбленість. Мармур і вапняк тут традиційні, граніт можливий у строгих формах. Про це — у статті Кам’яний іконостас.

Який камінь для підлоги та сходів?

Під ногами камінь працює найважче. На ньому пісок, вода з парасольок, сіль з вулиці. Тут вирішують дві речі: стійкість до стирання і безпека.

Для зовнішніх сходів і ґанку в практиці найчастіше обирають граніт. Головне — фактура. Полірована поверхня гарна в сухому інтер’єрі, але мокра стає слизькою; для вулиці роблять термооброблену (обпалену полум’ям), бучардовану (оброблену зубчастим молотком) чи іншу шорстку поверхню.

Усередині вибір ширший. Мармурова підлога в храмі — давня традиція, але біля входу, де найбільше піску, вона стирається швидше. Часто в притворі й на головних проходах кладуть граніт, а мармур — там, де ходять менше, або як вставки візерунка. Більше про це — в розділі сходи й підлога.

Чи є в Україні свій граніт і пісковик?

Так, і чимало. Значна частина України лежить на Українському кристалічному щиті — давній основі з магматичних і метаморфічних порід, тож граніти тут місцями виходять майже на поверхню. Енциклопедія Сучасної України називає червоні граніти Коростишева, Коростеня й Новограда-Волинського на Житомирщині, сірі й рожеві — у Клесові на Рівненщині, темно-сірі — біля Вінниці.

Кілька родовищ, які варто знати на ім’я:

• Омелянівське (Житомирщина, біля Коростеня; в енциклопедії — Омельянівське) — червоно-рожевий граніт, придатний і для зовнішнього, і для внутрішнього оздоблення, а також для пам’ятників.
• Капустинське (Кіровоградщина, Новоукраїнський район) — рожево-червоний і червоний граніт; енциклопедія окремо згадує його використання для ритуальних і меморіальних споруд.
• Головинське (Житомирщина, селище Головине) — лабрадорит: темно-сірий до чорного камінь із синіми й синьо-блакитними переливами. Геологічно це не граніт, а порода з родини габро, але в торгівлі його часто ставлять поруч.

З пісковиком складніше. Відомі блокові пісковики Середнього Придністров’я, так звані ямпільські: їхні виходи тягнуться долиною Дністра на межі Вінниччини, Хмельниччини й Буковини. Видобувають їх щонайменше з другої половини XVII століття. Геологи НАН України та Київського університету називають основною вадою цих пісковиків підвищену пористість і водопоглинання. Це не вирок, а підказка: для вулиці такий камінь треба перевіряти особливо ретельно.

Як доглядати кам’яні вироби в храмі?

Догляд залежить від каменю, але одне правило спільне: м’якше — краще. Служба національних парків США у своєму посібнику з очищення кладки радить починати з найделікатнішого способу, тобто з чистої води, і щоразу випробовувати засіб на непомітній ділянці.

• Мармур, вапняк, травертин, онікс не терплять кислот. Оцтові, лимонні, «протиіржаві» засоби, а також багато універсальних побутових хімій роз’їдають поверхню і залишають матові плями.
• Граніт витриваліший, але й тут краще нейтральні засоби. Абразивні порошки знімають поліровку.
• Віск із підсвічників знімають, коли він застигне: дерев’яною чи пластиковою лопаткою, не металом.
• Олія (від лампад, миропомазання) вбирається в пористий камінь. Її краще витирати одразу.

Щодо просочень. Гідрофобні просочення, які зменшують вбирання води, іноді корисні, але той самий посібник наголошує: для більшості кладки вони не потрібні, якщо будівля суха і справна. Спочатку — усунути джерело води, лише потім думати про хімію.

Що вирішити до замовлення

• Де житиме камінь. Усередині чи надворі, під навісом чи під відкритим небом, під ногами чи на стіні.
• Традиція. Чи є вимоги до матеріалу престолу у вашій церкві або єпархії.
• Фактура. Полірована, лощена (матова) чи шорстка: для підлоги й сходів — з урахуванням ковзання.
• Вага. Кам’яний іконостас чи престол навантажує підлогу; перекриття варто перевірити.
• Походження каменю. Родовище, а не лише назва. Одна торгова назва може приховувати різні кар’єри.
• Дані випробувань. Для пісковику, вапняку, травертину — обов’язково: водопоглинання, міцність, морозостійкість.
• Хто доглядатиме. Мармур і онікс вибачають менше, ніж граніт. Це варто знати тим, хто прибирає щотижня.
• Поєднання. Як новий камінь виглядатиме поруч з уже наявною підлогою, стінами, іконами.

Остання думка

У каменю немає «кращого» і «гіршого». Є камінь на своєму місці і камінь не на своєму. Мармур у вівтарі й граніт на ґанку — це не компроміс, а розподіл обов’язків.

Саме такі питання варто вирішити ще до того, як камінь потрапить на верстат.