Хрестовоздвиженська церква в Луцьку: апсида, що пережила храм

Від великого храму Луцького братства лишилася вівтарна частина. Але якщо придивитися до контрфорсів обабіч апсиди, можна уявити, яку вагу вони колись тримали.

Коротко

Адреса	м. Луцьк, вул. Данила Галицького, 2; монастир — вул. Йова Кондзелевича, 5
Збудовано	1619–1634 (за ВУЕ; за іншими даними — відновлено)
Фундатори	Луцьке братство; серед жертводавців — Гальшка Гулевичівна, роди Гулевичів, Пузин, Семашків, Четвертинських
Тип	первісно тринавний мурований храм з притвором і баштою; нині однобанний, з апсидою і двома контрфорсами
Відбудова	1888–1890 (з давньої апсиди)
Статус	пам’ятка архітектури національного значення (охоронний № 79)

Історія простими словами

Коротка розповідь на 5 хвилин. Повна хронологія з усіма датами, суперечками і джерелами — нижче, у розділі «Хронологія».

Братство починається з шпиталю (1617–1620)

Луцьке братство Воздвиження Чесного Хреста утворилося 1617 року. Це були містяни й шляхта, які об’єдналися, щоб берегти віру й допомагати людям. 1619 року король Сигізмунд III дозволив їм відбудувати згорілий «руський шпиталь» і поставити церкву та школу. Волинська шляхта, «старші братчики», доручила нагляд луцьким міщанам, «молодшим братчикам».

1620 року, у червні, патріарх дозволив будувати церкву з правом ставропігії, тобто підпорядкування просто патріархові. Одні публікації називають його єрусалимським, інші — константинопольським. Дерев’яні церква й школа, за одними даними, постали вже того року.

Мурований храм (1629–1640-ті)

Коли саме звели мурований храм, джерела сперечаються. Одні називають 1619–1634 роки й додають, що його могли не збудувати, а відновити. Інші кажуть: 1629–1632, ще інші — 1630-ті чи 1630–1640-ві, а за одним джерелом, будівництво завершили лише в 1640-х. За Вікіпедією, цегляну церкву поставили на землі, яку викупив і подарував братству князь Юрій Пузина. Гальшка Гулевичівна дала братчикам 1000 злотих, і 500 з них пішло на завершення храму.

Храм ніколи не стояв сам. 1635 року друкар Телиця подарував братству все своє друкарське обладнання, і в братстві з’явилася власна друкарня. 1645 року король дозволив заснувати шпиталь. До 1647 року поруч постав двоповерховий мурований монастир зі шпиталем, школою, бібліотекою, друкарнею й келіями. Так склався комплекс на межі майдану Ринок і Братського Мосту.

У школі викладали граматику, піїтику, риторику, діалектику, арифметику, богослов’я й церковний спів. Серед учителів був іконописець Йов Кондзелевич. За Вікіпедією, школа в часи розквіту була провідною серед подібних.

Занепад і пожежа (1713–1864)

З 1713 року братство занепадало, і комплекс перейшов до василіан, чернечого ордену. Десь близько 1731 року осередок з православного став унійним. 1761 року пожежа пошкодила будівлі, і їх відновлювали до 1774 року.

1803 року спалахнула нова пожежа, і храм зруйнувався. Поки чекали на відбудову, стіни потріскали, а склепіння частково обвалилося. Руїни стояли ще понад півстоліття. 1864 року їх продали з аукціону як будівельний матеріал і розібрали аж до вівтарної частини. Саме вона й лишилася. За Вікіпедією, частину цегли пустили на дзвіницю Покровської церкви.

Нова церква на старій апсиді (1871–1890)

2 лютого 1871 року відроджене братство офіційно взялося до справи. Серед його завдань було відновити храм у колишньому вигляді. 1888 року на місці руїн облаштували каплицю. 1890 року відбудували невеликий однобанний храм, що включив давню апсиду XVII століття з аркатурним фризом. Це приблизно те, що ми бачимо й сьогодні.

Освятили церкву 26 серпня 1890 року. Наступного дня на літію приїхав імператор Олександр III з родиною, а зустрічати мав луцький братчик Петро Косач. Імператор, кажуть, пожертвував 3000 рублів.

Між війнами й за радянської влади (1921–1964)

У 1921–1939 роках храм був важливим осередком УАПЦ. Настоятель Павло Пащевський уперше в Луцьку правив літургію українською мовою. Голова братства, архітектор Сергій Тимошенко, у 1935–1937 роках змінив силует купола й західного фронтону. У 1930-х пам’ятку частково відреставрували за його проєктом.

Після війни братство припинило діяльність. 1957 року в церкві влаштували планетарій, а 1964 року прибудували до неї двоповерховий корпус.

Повернення (1990 — сьогодні)

1990 року міська рада передала будівлю Волинському крайовому братству святого Андрія Первозваного. З 1992 року вона належить Православній церкві України. 2010 року церкву відремонтували. Вікіпедія зауважує, що ремонт приніс елементи, невластиві українському храмові. Відтворити великий храм хотіли ще в кінці 1990-х, але проєкт не здійснили.

27 вересня 2011 року в будівлі колишнього монастиря відкрили Музей історії Луцького Хрестовоздвиженського братства. Тепер від великого храму лишилася вівтарна частина. Та якщо придивитися до контрфорсів обабіч апсиди, можна уявити, яку вагу вони колись тримали.

Словничок

Слово	Що означає
Братство	об’єднання містян, які разом утримують церкву, школу й шпиталь
Шпиталь	у давнину — притулок і лікарня для убогих і хворих
Ставропігія	підпорядкування церкви чи братства безпосередньо патріархові, а не місцевому єпископу
Василіани	греко-католицький чернечий орден
Унійний	такий, що визнає владу Папи, але зберігає східний обряд
Апсида	напівкругла виступаюча частина храму, де стоїть вівтар
Контрфорс	зовнішній виступ стіни, що тримає її вагу
Аркатурний фриз	смуга з рядом маленьких арок, що прикрашає стіну
Літія	коротке богослужіння з молитвою за померлих

Хронологія

Цифри в квадратних дужках — номери джерел у списку внизу сторінки. Позначка «за даними …» означає, що факт підтверджено лише одним джерелом. Розділ «Переказують» — перекази й легенди: їх записано в джерелах, але документально не підтверджено.

Заснування братства й будівництво

1. 23 серпня 1617

   Заповіт ченця Григорія Микулича згадує братство, що «зараз у Луцьку фундується». Відлік історії братства ведуть від 1617 р., від першого аркуша братського «Каталогу». ^{[2, 3, 7]}

2. Лютий 1619

   Король Сигізмунд III видав грамоту: відбудувати згорілу «руську» богодільню (шпиталь), збудувати церкву й школу. РІСУ подає дату 20 лютого, О. Штанько (2017) — 2 лютого. ^{[2, 3, 4]}

   

3. 1 вересня 1619

   Волинська шляхта («старші братчики») доручила нагляд за братськими закладами луцьким міщанам («молодшим братчикам»); за РІСУ, документ внесли до луцької гродської книги. ^{[2, 3, 4]}

4. 1619–1620

   Енциклопедія України датує першу братську церкву 1619–1620 рр.; за Вікіпедією (en), 1620 р. братство звело дерев'яні церкву й школу. ^{[8, 10]}

5. Червень 1620

   Єрусалимський патріарх Феофан III дозволив будівництво Хрестовоздвиженської церкви з правом ставропігії (підпорядкування безпосередньо патріарху). Частина публікацій називає Феофана константинопольським. ^{[2, 3, 4, 5, 11]}

6. 1623

   Константинопольський патріарх Кирило Лукаріс підтвердив ставропігію й статут братства. ^{[2, 7]}

7. 1624

   З цього року збереглися статути братської школи; за Штанько, перед вступом до школи влаштовували триденний іспит. ^{[4, 20]}

   

8. 1628

   Мандрівна друкарня Павла Домжива Люткевича Телиці видала в Луцьку збірку «Лямент по святобливе зошлому отцу Іоану Василевичу». ^{[2, 4]}

9. 1629–1640-ті

   Час зведення мурованого храму джерела подають по-різному: ВУЕ — 1619–1634 (за іншими даними, храм відновлено); «Волинські новини» — 1629–1632, силами братчиків; «Наша Парафія» і Вікіпедія (en) — 1630-ті; Волинський краєзнавчий музей і Via Regia — 1630–1640-ті; за РІСУ, будівництво завершилося в 1640-х. ^{[1, 2, 3, 5, 10, 11, 14]}

   

10. 1635

    Телиця подарував братству все друкарське обладнання; відтоді братство мало власну друкарню. ^{[4, 10]}

11. 1642

    У Луцьку померла Гальшка (Єлизавета) Гулевичівна, фундаторка Київського Богоявленського братства й братської школи. За ВУЕ, вона надала луцьким братчикам 1000 злотих, з яких 500 пішло на завершення храму. ^{[1, 15]}

12. 11 грудня 1645

    Король Владислав IV дав Олександру Мозеллі привілей заснувати шпиталь на Зубцівському ґрунті. До 1647 р. постав двоповерховий мурований монастир зі шпиталем, школою, бібліотекою, друкарнею й келіями. ^{[3, 4, 10]}

    

13. 1 вересня 1648

    До Луцька увійшли козацькі війська; за словами авторів, це негативно вплинуло на братство. У грудні 1648 р. помер князь Юрій Пузина, головний опікун братства. ^{[3, 4]}

Занепад і василіани

1. 1680

   Данила Братковського обрано до делегації від Луцького братства до короля Яна Собеського, за даними РІСУ. ^[2]

2. 1697

   У Кракові вийшла польськомовна збірка Братковського «Світ, по частинах розглянутий». ^{[16, 17]}

3. 25 або 26 листопада 1702

   Данила Братковського стратили в Луцьку за відозву до повстання та участь у Паліївщині. Джерела розходяться в даті: Радіо Свобода — 25-те, РІСУ й Енциклопедія України — 26-те. ^{[2, 16, 17]}

4. 1713

   Братство занепадає; комплекс переходить до ордену василіан. ^{[1, 9, 10]}

5. Близько 1731

   Осередок перестає бути православним і стає унійним. ^{[2, 3, 10]}

6. 1761–1774

   Пожежа 1761 р. пошкодила комплекс; відбудову завершено 1774 р. ^{[1, 10]}

   

7. 1803

   Пожежа зруйнувала церкву. Настоятель Григорій Корнаковський 1806 р. склав детальний опис храму, за даними Андрія Боярчука. ^{[1, 5, 11]}

Руїна й відбудова

1. 1864

   Руїни церкви продали з аукціону як будівельний матеріал і розібрали до вівтарної частини, за даними ВУЕ. Того ж року імператор Олександр II затвердив правила, що сприяли створенню братств, за даними О. Альошиної. ^{[1, 13]}

   

   

   

2. 2 лютого 1871

   Відроджене Луцьке Хрестовоздвиженське братство офіційно розпочало діяльність; серед його завдань було «відновлення в колишньому вигляді братського Хрестовоздвиженського храму». ^{[9, 13]}

3. 1873

   Братство одержало юридичне підтвердження прав, за даними ЕСУ. ^[9]

4. 1888–1890

   1888 р. на місці церкви облаштували каплицю, а 1890 р. відбудували невеликий однобанний храм, що включив давню апсиду XVII ст. ^{[1, 9, 10]}

5. 26–27 серпня 1890

   За Боярчуком, 26 серпня відновлену церкву освятили, а наступного дня на літію приїхав імператор Олександр III з родиною; на зустріч мав вийти луцький братчик, предводитель дворянства Петро Косач. Вікіпедія (en) додає, що імператор пожертвував 3000 рублів. ^{[5, 9, 10]}

   

6. 1906

   При братстві відкрито церковнопарафіяльну школу, згодом — вечірні класи для дорослих. ^{[9, 13]}

   

   

Між двома війнами й радянський час

1. 1921–1939

   Храм — важливий осередок УАПЦ; настоятель Павло Пащевський уперше в Луцьку правив літургію українською. ^{[5, 11]}

2. 1931 і 1935

   1931 р. польська влада ліквідувала братство (за даними Енциклопедії України); 1935 р. воно отримало новий статут. ^{[7, 9]}

3. 1935–1937

   Голова братства, архітектор Сергій Тимошенко, ініціював зміну силуету купола й західного фронтону. У 1930-х пам'ятку частково відреставровано за його проєктом, за даними ВУЕ. ^{[1, 5, 11]}

4. Кінець Другої світової війни

   Братство припинило діяльність, за даними ЕСУ. ^[9]

5. 1957

   У церкві влаштували планетарій. 1964 р., за ВУЕ, до неї прибудували двоповерховий корпус. ^{[1, 12, 14]}

   

Повернення й пам'ять

1. 1990–1992

   За ВУЕ, 1990 р. міська рада передала будівлю Волинському крайовому братству св. Андрія Первозваного, а з 1992 р. вона належить Православній церкві України (спершу УПЦ Київського патріархату). ^{[1, 11, 14]}

2. Кінець 1990-х

   Інститут «Укрпроектреставрація» (арх. Є. Осадчий) розробив проєкт відтворення храму, який не реалізовано, за даними ВУЕ. ^[1]

3. 2000-ті

   Частину підвального некрополя розчистили; настоятель о. Василь знайшов серед сміття хрест, який потім встановили на куполі. За даними «Місто-медіа». ^[12]

4. 2010

   Обласний бюджет виділив близько 50 тис. грн на окремий вхід до крипти; обмуровано арочне склепіння, для облаштування потрібно понад 200 тис. грн, за даними Zaxid.net. Того ж року, за ВУЕ, завершено ремонт церкви. ^{[1, 6]}

5. 27 вересня 2011

   Відкрито Музей історії Луцького Хрестовоздвиженського братства в будівлі колишнього монастиря (вул. Йова Кондзелевича, 5). ^{[12, 19]}

6. Листопад 2015

   У музеї відкрили виставку до 125-річчя освячення відновленої церкви, за даними Боярчука. ^[5]

7. 2020

   У колишньому монастирі живе близько двадцяти людей; підвал затоплений, приватизація будинку заборонена, за даними «Суспільного». ^[18]

8. 22 листопада 2021

   Священний синод ПЦУ дав благословення на місцеве шанування Гальшки Гулевичівни (день пам'яті 18 вересня), за даними «Суспільного». ^[15]

Втрачене й відтворене

Архітектура

Первісний храм відомий з описів, гравюр і обмірів. Велика українська енциклопедія описує його як тринавну, чотиристовпну, триапсидну муровану будівлю з ренесансними рисами й елементами оборонної архітектури. Із заходу був притвор з баштою, а композицію вінчали три бані.

Вікіпедія, посилаючись на Б. Колоска і Р. Метельницького, малює дещо іншу картину. Храм мав 17 сажнів завдовжки і складався з апсиди та чотирьох рівновеликих квадратних камер, розділених арками. Обабіч двох середніх камер ішли вузькі нави, обабіч пресвітерію — закристія і скарбниця. Куполи зі світловими ліхтарями стояли над пресвітерієм і над квадратом середньої нави. Тобто джерела розходяться щодо кількості апсид і бань.

Нижче — два елементи храму докладніше.

Трикамерне і тринавне водночас

Найцікавіше в цьому храмі — поєднання двох логік. Вікіпедія формулює це так: у церкві втілилися трикамерна схема, притаманна українським дерев’яним церквам, і тринавна, що йде від візантійської архітектури. ВУЕ теж наголошує на впливі дерев’яної архітектури на муровану. Камери, що йдуть одна за одною по осі, — це спосіб мислення теслі. Арки, стовпи і бічні нави — мова муляра. Тут їх склали в одну споруду.

Контрфорси обабіч апсиди

За Вікіпедією, контрфорсами підпирали наву і бабинець, і їх досі видно обабіч вівтарної частини. ВУЕ описує нинішню будівлю як муровану однобанну, прямокутну в плані, з напівкруглою апсидою на сході, двома контрфорсами і двоповерховою прибудовою із заходу. Контрфорс — це опора, що приймає розпір склепінь. Коли склепінь над навою вже немає, він продовжує стояти як свідок: показує, де закінчувалася стіна і яку вагу вона несла.

Баня і вісь

Нинішню центральну частину, за ВУЕ, вінчає баня без підбанника. Вікіпедія вважає її подібною до тих, що колись стояли над пресвітерієм і середньою навою. Високий купол давав вертикаль вулиці Данила Галицького. На протилежному кінці вулиці тоді ж постала хоральна синагога, що має спільні з братською церквою елементи зовнішнього декору. Разом вони утворюють композиційну вісь північ–південь історичного центру.

Камінь і матеріал

Храм цегляний. Камінь у ньому — передусім меморіальний. За ВУЕ, на північному фасаді вмуровано надгробну плиту луцького бурмістра Григорія Посолейковича (помер 1569 року) і меморіальну дошку Гальшці Гулевичівній. Плиту Посолейковича, за Вікіпедією, перенесли сюди з цвинтаря Лазарівської церкви ще під час будівництва. Кам’яна плита в мурованій стіні — давній спосіб зберегти пам’ять: вона переживає і цвинтар, і храм, з якого її забрали.

Під церквою є крипта, де поховано членів братства, зокрема Данила Братковського. Поруч храму — меморіальна дошка з іменами похованих.

Що варто побачити

• Апсиду з контрфорсами — найстаршу частину, що лишилася від храму XVII століття.
• Північний фасад з надгробною плитою Посолейковича і дошкою Гулевичівній.
• Баню, що задає вертикаль вулиці.
• Колишній братський монастир на вулиці Йова Кондзелевича, 5. За Вікіпедією, на відміну від церкви, він зберігся майже в первісному вигляді, з незначними ремонтами після пожеж; усередині — склепінчасті приміщення.
• Іконостас XIX століття з дуба, з різьбою і позолотою, на 16 ікон (за Вікіпедією); якийсь час його зберігали в Троїцькому соборі.

У братській церкві вівтарна частина пережила все інше — і саме з неї храм відродився. Про те, що стоїть усередині вівтаря, ми писали в статті про престоли.

Чи знали ви

Переказують

Постаті

• Григорій (Герасим) Микулич — ігумен Чернчицького монастиря, ієромонах; заповіт від 23 серпня 1617 р.
• Сигізмунд III Ваза — король, що видав братству грамоту 1619 р.
• Феофан III — єрусалимський патріарх, який дозволив будівництво церкви зі ставропігією (1620).
• Кирило Лукаріс — константинопольський патріарх, що підтвердив ставропігію й статут (1623).
• Юрій Пузина — князь, головний опікун братства до смерті в грудні 1648 р.
• Гальшка Гулевичівна — волинська меценатка (бл. 1577–1642), жертводавиця братства й засновниця Київського Богоявленського братства; з 2021 р. місцево шанована ПЦУ.
• Самійло Солтан — луцький бурмистр і братчик, жертводавець.
• Павло Домжив Люткевич Телиця — друкар «Лямента» (1628), що передав братству друкарню 1635 р.
• Олександр Мозеллі — лікар, заповів братству понад 70 тис. злотих; привілей на шпиталь 1645 р.
• Іов Кондзелевич (1667 – бл. 1740) — іконописець, народжений у Жовкві, викладав у братській школі, помер у Луцьку. ^{[20, 23]}
• Данило Братковський — поет і шляхтич-братчик, страчений у Луцьку 1702 р.
• Іван Виговський — майбутній гетьман, серед відомих діячів братства.
• Григорій Корнаковський — настоятель, автор опису храму 1806 р.
• Петро Косач — предводитель дворянства, активний братчик відродженого братства.
• Олександр Левицький — історик, автор праці «Луцкая старина» (Київ, 1891).
• Сергій Тимошенко — архітектор, голова братства; змінив силует купола 1935–1937 рр.
• Павло Пащевський — настоятель, перший у Луцьку правив літургію українською.
• Андрій Бондарчук — меценат, ініціатор музею братства; за Zaxid.net, його клопотанням шукали кошти на вхід до крипти.

Як цитувати