Типи ікон Богородиці: як упізнати Одигітрію, Елеусу, Оранту

Богородичну ікону можна впізнати, не читаючи напису. Достатньо подивитися на руки.

Це старий прийом, яким користуються й богомольці, й майстри-іконописці. Кожен тип Богородиці має власну «граматику» жесту: де лежить рука, куди повернена голова, на якій висоті сидить Дитя. Змінюється положення долоні, і замість розповіді про шлях ми читаємо розповідь про близькість, заступництво чи царську велич. Назви, що звучать по-грецьки й тому лякають, насправді лише слова для цих жестів.

Для того, хто замовляє ікону, кіот чи рельєф на камені, ця граматика практична. Тип визначає композицію, формат, місце в храмі і навіть те, скільки простору потрібно навколо образу. Нижче розібрано п’ять типів, які трапляються найчастіше, і пам’ятки, на яких їх зручно вчитися.

Є ще одна причина розбиратися в типах: вони не змагаються між собою. У храмі Одигітрія, Оранта й Агіосоритиса можуть жити поруч, бо відповідають на різні питання. Перша каже, куди йти. Друга — за кого молитися. Третя — до кого звертатися.

Коротко

• Одигітрія («Путівниця»): Богородиця з Дитям на руці вказує на Нього рукою; Дитя благословляє.
• Елеуса («Розчулення», «Милування»): лики торкаються щоками, Дитя обіймає матір.
• Оранта: Богородиця у повний зріст із піднятими долонями, зазвичай без Дитяти; якщо Христос зображений у медальйоні, це варіант, який називають Знаменням.
• Панахранта: Богородиця сидить на престолі, Дитя — на її колінах.
• Агіосоритиса: Богородиця без Дитяти, боком до Христа, у молитві; тип, що живе в деісусному ряду.
• Типи не є жорсткими клітинками: переходи й змішані композиції трапляються часто.

Як упізнати тип: коротка таблиця

Тип	Поза	Руки	Дитя
Одигітрія	фронтальна, голова трохи схилена	одна підтримує Дитя, друга вказує на Нього	на руці, благословляє, часто зі сувоєм
Елеуса	схилена до Сина	обіймають одна одну	щока до щоки, рука Дитяти на шиї матері
Оранта	стоїть у повний зріст, фронтально	підняті, долоні відкриті	немає (або медальйон на грудях: варіант Знамення)
Панахранта	сидить на престолі	тримають Дитя на колінах	на колінах, часто серед ангелів
Агіосоритиса	у повний зріст, боком до Христа	розкриті в молитві	немає

Одигітрія: Богородиця, що вказує шлях

Слово походить від грецького «Οδηγήτρια»: та, що вказує дорогу, путівниця. У нашому іконописі це один із найпоширеніших типів: Богородиця тримає Дитя на лівій руці, а правою вказує на Нього. Христос сидить прямо, ніби на троні, благословляє однією рукою, а в другій тримає сувій. Тут усе побудовано на послідовності: вона вказує, Він благословляє. Ікона не про почуття, вона про напрям.

За переказом, першу такою іконою написав євангеліст Лука; оригінал, що зберігався в Константинополі, згодом було втрачено. Це переказ, і його варто так і подавати. Зате відома деталь про константинопольський прообраз: його щовівторка виносили для публічного вшанування, і ця процесія була одним із видовищ міста. Образ мав майже міський масштаб.

В Україні тип Одигітрії представлений дуже давніми та дуже різними пам’ятками. Серед них Холмська, Белзько-Ченстоховська, Дорогобузька, Львівська та Луцька ікони. Дорогобузька Одигітрія з церкви Успіння в Дорогобужі (дослідники датують її XII–XIII століттям, за однією з версій — останньою третиною XIII ст.) зберігається в Рівненському обласному краєзнавчому музеї. Луцька Одигітрія нині в Національному художньому музеї України в Києві. А Волинь XVII століття дала ще один зразок: Одигітрія з церкви Успіння в селі Твердині Локачинського району, де Богородиця злегка нахиляє голову до Сина, а на обличчях проступає стримана усмішка.

Холмська ікона: Одигітрія з особливим жестом

Холмську ікону Божої Матері пов’язують з типом Одигітрії, а точніше з його різновидом Дексіократуса (грец. «Праворучиця»), коли Дитя сидить на правій руці Богородиці. Науковці датують її приблизно XI століттям (музейні описи подають XI–XII ст.); згадка в Галицько-Волинському літописі припадає на 1259 рік. Образ написано на трьох кипарисових дошках (розмір 95×66 см), які оздоблено золотими пластинами та круглою срібною пластиною з перегородчастою емаллю.

Її шлях був довгим: за даними РІСУ, ікону ховали, розділяли на частини, возили між містами, а наприкінці реставрували — реставрація під керівництвом Анатолія Квасюка завершилася у листопаді 2009 року, і збереглося близько 70% оригінального живопису. Сьогодні ікона у Волинському краєзнавчому музеї в Луцьку. Музей волинської ікони, відкритий у серпні 1993 року, має у зібранні понад 600 ікон XVI–XIX століть, а Холмській іконі там присвячено окремий зал.

Елеуса, або Розчулення: коли жест замінює ніжність

Грецьке «Eleousa» означає «співчутлива», а в українській традиції тип називають Розчуленням чи Милуванням. Його головна ознака проста й безпомильна: матір і Син торкаються щоками. Дитя обіймає її за шию. Богородиця схиляється, і формальний жест вказування, характерний для Одигітрії, перетворюється на інтимний.

Тип розвинувся з Одигітрії. У джерелах тип простежується від X століття, а можливо, існував і раніше; його поширення пов’язують із зростанням ролі страсних богослужінь: образ матері, яка тримає Сина, нагадує про його долю. У цьому сила Елеуси: тут немає урочистості, зате є передчуття.

В українському іконописі тип відомий під назвою «Милування»; дослідники відносять до Елеуси й Почаївську ікону Божої Матері. Для замовника з цього випливає практична річ: Елеуса потребує іншої композиції, ніж Одигітрія. Два лики стоять так близько, що майстер мусить вирішити, чим їх розділити: світлом, лінією чи глибиною рельєфу.

Оранта: Богородиця з піднятими руками

Слово походить від латинського «та, що молиться». Постать стоїть у повний зріст, руки підняті й розведені, долоні відкриті. Дитяти немає. Саме так, молячись, Богородиця постає перед глядачем у більшості Орант. Якщо ж Христа-Еммануїла зображено в медальйоні на її грудях, у науковій літературі говорять про варіант Знамення; обидві форми пов’язують з ідеєю Втілення.

Найвідоміша українська Оранта — мозаїка в апсиді Софійського собору в Києві. Вона має висоту 5,45 метра, створена зі смальти (у ній налічують 21 відтінок) і датується XI століттям. Поруч викладено грецький напис із Псалтиря (Пс. 45:6 за нумерацією Септуагінти) про те, що Бог посеред міста й воно не похитнеться. Звідси ім’я «Нерушима Стіна»: стіна з цим образом простояла майже тисячу років без руйнувань.

Оранта — приклад того, як розмір диктує тип. Така постать може стояти лише там, де є простір для вертикалі, у вівтарній конху, на великій площині. Для настінної ікони чи кіота цей образ потребує окремого ескізу, бо стиснути його не можна без втрати жесту.

Панахранта: Богородиця на престолі

«Панахранта» означає «Пренепорочна» (грец. «πανάχραντος»). Богородиця сидить на престолі, що уособлює царську славу, Дитя — на її колінах, часто між ангелами. Це образ урочистості, а не руху чи ніжності.

Український приклад — Богородиця Милосердна, відома як «Ласкава»: її написав 1598 року у Львові Йосип Шольц-Вольфович, нині оригінал зберігається в Кракові. Тип легко впізнати за структурою: центральна вісь, престол, ангели обабіч. Така симетрична композиція добре читається і в рельєфі: вона будується майже як невеликий фасад.

Агіосоритиса: коли Дитяти немає

За однією з версій, назва пов’язана з церквою Святої Раки (Ἁγία Σορός) у константинопольському кварталі Халкопратія. Назву вперше зафіксовано на візантійських печатках XI століття. Богородиця зображена без Дитяти, злегка боком, із піднятими в молитві руками. Латиною її називають «Maria Advocata», тобто Заступниця.

Це образ деісусного ряду: Богородиця стоїть перед Христом і молиться за людський рід, а поруч із Ним — Іоанн Предтеча (докладніше про цей ряд — у статті про Деісус). В Україні приклад: Деісус 1688–1689 років для церкви в селі Воля Висоцька, де Богородиця звернена до Христа; цю іконописну композицію дослідники відносять до типу Агіосоритиси. Найчастіше Агіосоритису можна зустріти не як окрему ікону, а як частину ансамблю.

Зарваницька ікона: образ, який не вписується в схему

Зарваницька ікона Матері Божої показує, чому не варто поспішати з визначеннями. За описом, образ виконано на липовій дошці: лише обличчя та руки Богородиці і Спасителя написані фарбами, а шати — плоско різьблене й позолочене дерево на гравійованому тлі. Тут конструкція образу, де різьба й живопис поєднані в одному тілі, важить не менше за іконографію. Це мова, близька до рельєфу.

Що вирішити до замовлення

• Місце образу. Апсида, ніша, кіот, бічна стіна: від цього залежить, чи підійде вертикаль Оранти, симетрія Панахранти чи невелика інтимна Елеуса.
• Тип за призначенням. Для храмової ікони пошанування, для деісусного ряду, для хрещальні чи каплиці — різні типи.
• Благословення настоятеля. Остаточний вибір типу й написів узгоджують із настоятелем і громадою.
• Напис. Біля кожного типу є усталені форми напису; про це — у статті про напис на іконах. Про німб — у статті німб на іконі.
• Техніка. Рельєф, інкрустація чи гравіювання по каменю по-різному передають лики й руки; про вибір між каменем і дошкою — у статті ікона на камені чи на дошці.
• Зразок. Краще обрати конкретну історичну пам’ятку як орієнтир, а не «загальну Богородицю».

Тиха підказка про камінь

Руки на іконі — найтонша частина композиції: у камені палець або край долоні чутливіший до помилки, ніж обличчя. Саме тому тип треба вирішувати до ескізу, а не після нього. У IKONASTONE ми проєктуємо ікони, кіоти й рельєфи під конкретний храмовий простір; каталог — у розділі ікони на камені, а супутні вироби — у розділі кіоти.