На Поліссі придорожній хрест майже завжди робили з дуба.

Журнал «Патріярхат» описує поліські хрести так: майже без винятку дерев’яні, з тесаного дуба, найстійкішого дерева Полісся, заввишки не менше півтора метра, а найвищий — десять. Архітектор Леонід Маслов, який 1937 року описав хрести північно-західної Волині, пише: біля села Заліси на Ковельщині при всіх чотирьох в’їздах стоять по три хрести в ряд поперек дороги. Стоять хрести й на нивах, і на підмоклих багнистих полях.

Нагоди, за Масловим, були різні. На спогад про холеру й чуму. У пам’ять визволення з кріпацтва. «На славу Божу», «за відпущення гріхів», «щоб ліпше родило». А біля струмків і криниць, додає «Патріярхат», хрест ставили на спомин про хрещення прадідів.

Потім настали шістдесяті. За тим самим журналом, майже всі придорожні хрести Полісся тоді знищили протягом року. Наприкінці 1980-х, пише журнал, почався зворотний процес.

Тим показовіше, що найстарішим відомим хрестом видання Волинь.com називає кам’яний. Він стоїть біля села Зимне на Волині, його датують XIII століттям. Заввишки він 308 сантиметрів, із них 205 над землею.

Тепер про каплички. У польській літературі для них є окремий термін, kapliczka słupowa: капличка у вигляді дерев’яного, кам’яного або мурованого стовпа. На стовпі може стояти ліхтар із дашком, у якому вміщено фігуру святого; бувають і стовпи з нішами. Надійного наукового опису саме волинських капличок-стовпів ми поки не знайшли. Тож не вигадуватимемо їм історію.

Зате знаємо, з чим приходять до нас: капличку ставлять або відновлюють, і тоді виникають цілком практичні питання. Що буде в ніші. З чого воно. Чи витримає дощ, мороз і сонце на відкритому місці.

Для ніш ми робимо ікони на камені: образ гравіюють алмазним інструментом і розписують пігментом. Розмір і форму, зокрема арку, робимо під наявну нішу.

Капличка при дорозі не має сторожа. Тому матеріал для неї обирають так, ніби поруч ніколи нікого не буде.