Колона, капітель, фриз: як читати ордер
Є деталі, які на кресленні займають кілька міліметрів, а в просторі вирішують усе. Капітель — саме така.
Почнемо з абетки. Ордер, за визначенням «Британніки», — це стиль класичної архітектури, який упізнають за типом колони й антаблемента. Колона складається зі стовбура, бази й капітелі. Антаблемент, горизонтальна частина над колонами, теж має три шари, знизу вгору: архітрав, фриз, карниз.
Головних ордерів п’ять: доричний, іонічний, коринфський, тосканський і композитний. Доричний та іонічний склалися в Давній Греції, там само з’явилася коринфська капітель; тосканський і композитний додали римляни.
Розрізняють їх насамперед за капітеллю. Дорична найпростіша: квадратна плита, абака, лежить на круглій подушці, ехіні. В іонічної між ними з’являються два завитки, волюти. Коринфський ордер «Британніка» називає найвишуканішим із п’яти; його капітель — два ряди стилізованого листя аканта й чотири завитки.
Фриз теж видає свій рід. У доричному ордері він складається з тригліфів, виступів із трьома вертикальними жолобками, і метоп, проміжків між ними. В іонічному, коринфському й композитному фриз суцільний, і його часто вкриває рельєф із фігурами.
Найцікавіше — як усе це міряють. Одиницею служить не метр, а сама колона: діаметр стовбура біля основи. Про колону можуть сказати: «вісім нижніх діаметрів заввишки». Тосканська має сім, коринфська й композитна — по десять. А в каноні, який уклали архітектори Відродження, з діаметра виведено всі розміри: зміниш його — і зрушить усе, від бази до карниза. Тому ордер не можна «трохи розтягнути».
Є ще тонкість, яку каменяр відчуває руками. Стовбур колони не прямий: йому надають ледь помітної опуклості, ентазису. Пояснення в тій самій енциклопедії: так виправляють оптичну ілюзію, через яку рівно звужена колона здавалася б увігнутою або слабкою.
Після античності з цією абеткою поводилися вільніше. У базиліці Санта-Марія-делле-Граціє в Градо (VI століття), про яку ми писали раніше, десять колон нави всі різні: їх, імовірно, взяли з давніших споруд. Храм стоїть. А романські капітелі, кількома століттями пізніші, вже населені химерними тваринами, птахами й фігурами.
Навіщо це знати настоятелеві чи жертводавцеві? Щоб розмова з майстром була коротшою. «Пілястри з коринфськими капітелями й різьблений фриз» — це вже майже технічне завдання. «Щось гарне з колонами» — ще ні.
Якщо ви думаєте про колони, пілястри чи капітелі для храму, почніть із двох речей: висоти приміщення і того, що в ньому вже стоїть. Ордер, який сперечається з наявною архітектурою, програє завжди. Навіть вирізьблений бездоганно.
