Кіот: звідки взялося слово і навіщо іконі рама з каменю
Є слова, які живуть одразу в кількох кімнатах. «Кіот» — із таких.
Академічний словник визначає його скромно: складана рама або шафка зі скляними дверцями для ікон; божник. Етимологічний словник веде далі: слово запозичене з середньогрецької, де κιβωτός означало скриню, ковчег. Старший варіант, «кивот» або «ківот», тлумачний словник у цьому значенні вже позначає як застарілий.
Від того самого грецького слова пішов і зовсім інший предмет: дарохранильний кивот, що стоїть на престолі й береже Святі Дари. Плутати їх не варто. Один тримає ікону, другий належить вівтареві.
Нас цікавить третє значення, архітектурне. Архітектурний словник описує кіот так: невелика ніша на фасадній стіні для зображення святого, яку часто накривали двосхилим дашком. Тут кіот уже не меблі, а частина стіни.
Камінь у цій історії з’являється рано. У візантійських храмах середньої й пізньої доби на східних стовпах обабіч вівтарної перегородки розміщували проскінітарії — великі образи для поклоніння в різьблених рамах. Дослідниця Софія Калопісі-Верті пише, що рами зазвичай робили з мармуру, хоча майстри працювали і в дешевших матеріалах, наприклад у стюку. Форма такої рами — рельєфна арка, яку часто тримають здвоєні колонки, зв’язані вузлом. Один із найраніших прикладів — у церкві Богородиці монастиря Осіос Лукас у Греції: арку, нині складену з мармурових фрагментів, датують часом невдовзі після 961 року. З Х століття праворуч від перегородки найчастіше зображали Христа, ліворуч — Богородицю.
Чесна примітка: кам’яного кіота в давніх храмах України ми в джерелах не знайшли. Навіть у Володимирському соборі в Києві (1862–1896) з каррарського мармуру різьблені іконостаси, а кіоти там бронзові. Тож кам’яний кіот у нас — радше повернення до візантійської логіки, ніж місцева звичка.
Що з цього випливає для креслення.
Спершу ікона, потім рама. Розмір образу, його пропорції й висота, на якій він буде, задають усе інше. Кіот, намальований окремо, а потім підігнаний під ікону, видно здалеку.
Далі — місце. У храмі кіот живе в сухому теплі, і мармур там доречний. На фасаді розмова інша: ніша, заглиблення, дашок над образом. Двосхилий дашок із того словникового визначення — не прикраса: вода, яка не потрапила на камінь, нічого з ним не зробить.
І нарешті міра. Рама має тримати ікону, а не змагатися з нею. Що багатший образ, то спокійніший кіот. Правило просте, і порушують його найчастіше з любові до різьблення. Ми цю любов розуміємо.
Якщо ви задумали кіот для храму чи для фасаду, надішліть розмір ікони й фото місця — з цього й почнемо. А про те, як образ читається знизу, є окрема стаття: ікона на фасаді.
