Граніт, мармур чи вапняк: що витримає наш клімат
Камінь має одну незручну рису: він добре пам’ятає помилки. Особливо ті, що зроблені взимку.
Наш клімат для каменю — не про спеку і не про холод. Він про воду, яка вдень тане, а вночі замерзає. Вода в порах каменю при замерзанні розширюється приблизно на дев’ять відсотків. Один такий цикл камінь не помітить. Багато разів щозими — помітить.
Граніт — щільна магматична порода з дуже низьким водопоглинанням. Тому саме граніт ставлять туди, де камінь торкається землі й вологи: основи, цоколі, сходи. Його важко різьбити дрібно, зате він дуже стійкий до морозу й вологи.
Мармур — метаморфічна порода, що складається переважно з кальциту, рідше — з доломіту. У храмі він дає глибину кольору, світло всередині плити й м’яке полірування. Надворі кальцит повільно розчиняється кислотними дощами, і полірована поверхня з роками матовіє. Тому мармур — передусім для інтер’єру або для деталей під захистом.
Вапняк — осадова порода, і різниця між сортами в нього величезна: від щільного, що добре почувається на фасаді, до м’якого й пористого, який краще лишити під дахом. Щільний дрібнозернистий вапняк легко ріжеться й дає тонку деталь, тому його люблять скульптори. Але надворі різьблення довго тримають лише щільні сорти: м’які й пористі з роками втрачають дрібний рельєф. Для вулиці вапняк обирають уважно і продумують, куди стікатиме вода з горизонтальних площин.
Звідси просте правило, яке підказує практика: граніт — унизу, біля землі; мармур і вапняк — там, де їх бачать ближче і де вода не стоїть.
Якщо виріб буде надворі, назвіть нам місце встановлення — підкажемо, який камінь там служитиме довше.
